ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

СОЦІАЛЬНІ СИМВОЛИ В ПОВІСТІІВАНАФРАНКА “ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ” — Лідія Сваричевська

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра загального мовознавства,
вул. Університетська, 1/343, 79602 Львів, Україна,
тел.: (80 322) 2-394-756
Стаття присвячена аналізу соціальних символів у повісті І. Франка “Перехресні стежки”,
які розглянуто з погляду їх лінгвальної сутності та функцій в художньому тексті. Подано
класифікацію символів з урахуванням їх змісту та форми. Звернуто увагу на те, що роль
соціальних символів можуть виконувати як традиційні символічні форми, так і створені
автором.
Ключові слова: символ, соціальна локалізація, контекст, символізація.
Будь-яка мовна картина світу містить символи як ментально-мовленнєві стереотипи,
притаманні народному світогляду. Художній твір так чи інакше відображає цю картину
світу, і аналіз текстової структури відкриває “додаткові можливості для наукового
проникнення в сферу мовної свідомості, співвідношень мови і особистості, особистості і
народної культури. Дослідження народної самосвідомості в мовних вимірах у свою чергу
поглиблюють відомості в обширі народної етики, естетики, філософії, формують тим
самим комплексну етнолінгвокультурологічну систему” [2], особливими елементами якої є
соціально забарвлені компоненти, частково розглянуті в одній із останніх монографій,
присвяченій повісті “Перехресні стежки” [4]. Ця повість І. Франка дає “різні виміри”,
зокрема символічні, таких компонентів, розгляд яких неможливий без урахування
естетичної концепції самого митця [5].
Концепція символу І. Франка не суперечить сучасним теоріям символу, що
співвідносяться з різними галузями науки і відповідають такій її рисі, як експансіонізм
(зокрема, синестетичне трактування символу – на межі психології, соціології, філософії,
етнографії, мовознавства та літературознавства). Відомий філософ М. К. Мамардашвілі
розкрив сутність лінгвальної форми символу і його глибинного змісту на рівні
свідомості/підсвідомості: “Якщо з погляду лінгвістики (принаймні щодо синхронного
розгляду мови) слово є довільним стосовно того, що воно позначає, то з погляду метатеорії
свідомості, символ абсолютно не є довільним стосовно структури свідомості, з якою він
співвідноситься, – таким є… постулат символології. Наприклад, у мові слово “знання” щодо
знання, яке воно позначає, — є довільним. В символології ж слово “змія” щодо ідеї знання,
символом якого воно виступає, – не є довільним. І воно недовільне не тільки “як річ” (змія),
але й як слово (“змія”). Оскільки в цьому випадку і змія і “змія” співвіднесені зі знанням в
одній структурі свідомості (а не позначають “знання” в тій самій мові)” [3]. Глибинний
зміст символу може мати зв’язок із різним за характером усвідомленням та осмисленням
дійсності: міфологічним, релігійним, художньо-образним, соціальним тощо. ОстаннійЛідія Сваричевська
__________________________________________________________________________________
98
аспект і є предметом нашої розвідки, хоча варто зауважити, що соціальна співвіднесеність
символу у художньому тексті невідривна від інших його сутнісних зв’язків.
У тексті повісті “Перехресні стежки” І. Франко двічі метамовно позначив символи
(шлюбна сукня та старий, що заблукав) тобто прямо назвав їх символами, чим ніби вказав
шлях до трактування інших образів як символів. Кожний символ має свої маркери
символічного значення, – як прямо номінативні (у вигляді лексем чи синтагм), так і
асоціативні. І, дійсно, якщо враховувати теоретико-естетичні уподобання І. Франка, то
безліч образів розгортається у символічні структури з поверхневим (лексико-семантичним)
і глибинним (смисловим) рівнями.
Соціальними символами повісті можна вважати такі, що у своїй смисловій структурі
мають соціальну домінуючу сему (при можливій наявності інших сем). Згаданий символ
шлюбна сукня поза текстом по суті є соціальним, оскільки означає зміну соціального стану
(перехід з дівоцтва до заміжжя), але у повісті він переосмислюється на чуттєво-емоційному
рівні і виступає як символ нещастя (з погляду Регіни, а потім і Рафаловича). Тому сутнісна
характеристика символу (соціальний він чи іншого типу) випливає із контексту, який дає
можливість для його трактування. Загалом у тексті “Перехресних стежок” чітко
вирізняються соціально локалізовані символи:
Слова та фрази з іноземних мов – вказують на соціальну та/або національну
належність персонажа (наприклад, до панів або поляків, німців, євреїв тощо) чи його
освіченість (як у Рафаловича), а іноді виконують стилістичну функцію макаронізмів. Це
фрази німецькою, польською, французькою, латинською, єврейською мовами.
В авторському мовленні переключення мовного коду часто відбиває місцеву мовну
ситуацію, наприклад, українсько-польську: “…далеко по передмістях переливалися голоси
померзлих колядників, що попід вікнами за цента витягали звісну щедрівку:
Nowy rok nastaje,
Ochoty dodaje – hej nam, hej!
Kolędà, kolędà, kolędà!„ [6, с. 352]
1
Вкраплення іншомовних виразів, зокрема латинських, в авторське мовлення може
свідчити не лише про звичайну для того часу класичну освіту, але й про ставлення автора
до предмету повідомлення, наприклад, іронічне: “Русин, що не клониться під польське
ярмо, не лижеться до польської єрархії, – се або демагог і соціаліст, або москаль. Tertium
non datur (третього не дано). Щонайбільше хіба одно й друге разом” (216) чи з позиції
Рафаловича негативно-оцінне: “От такі остереження в найрізніших точках збирав Євгеній
на кождій візиті, а обійшовши всіх міських гонораціорів, вінмав таке чуття, немовби відбув
мандрівку по якійсь cloaca maxima” (каналізація) (190). “Вкраплене” у текст іноземне слово
може служити символічним мовним маркером ситуації, яку описує І. Франко, наприклад,
одне польське слово у досить великому контексті, присвяченому роздумам про результати
діяльності “гарячих польських патріотів”, містить глибокий гірко-іронічний смисл: “Для
них були отворені всі доми, доступні всі інстанції, щедрі всі фінансові інституції, ласкаві всі
уряди. Їх слово було святе, їх діяльність безконтрольна, їх ім’я, мов сталевим щитом,
окружене було з усіх боків словом “poczciwy” (чесний) (191).
У мовленні героїв твору іноземні фрази інформують про їх різні ролеві іпостасі, як-от
самооцінювання (уВагмана): “– Може, то така наша натура, – мовив далі Вагман, – що ми
навіть там, де ходить о вибір прибраної матері, питаємо не голосу серця, але запитуємо
поперед усього: Wus tojgt mir dus? (єврейською “Яка мені з цього користь?”)” (391);

1
Далі, цитуючи “Перехресні стежки” І. Франка, у круглих дужках вказуємо тільки сторінку 20-го тому
цього видання. Соціальні символи в повісті Івана Франка “Перехресні стежки”
__________________________________________________________________________________
99
пихатість та зверхність (у Стальського з його різномовними окремими фразами): “Видно,
пан меценас не забули. Аякже, аякже, домашній інструктор… неправильні латинські verba
(дієслова), пам’ятаєте?” (174); на запрошення зайти до Рафаловича випити: “Так? А то що
інше. Ну, так allons, enfants de la patrie! (фр. “Вперед, діти батьківщини!)”; “Я систематик.
Знаєте, як мовляв той чех: Ne boj se, Mařiśka, ja tê budu pomalenku rizàl. Я роблю своє діло
помалу, спокійно, холодно, але їй від сього не легше” (211); адміністративні звичаї (у
старости): “Ach, junger Mann, junger Mann! – мовив староста, звичаєм старих бюрократів
закидаючи по-німецьки і плещучи Євгенія по плечі. – Sie verstehen nichts von Politik (Ах,
молодий чоловіче, молодий чоловіче! Ви нічого не тямите в політиці)” (218) тощо.
Іноземні вирази – це свого роду лінгвальний вертикальний контекст, що пронизує
текстову тканину твору, без якого неможливо уявити не тільки місцевумовну ситуацію, але
й авторську позицію щодо подій, героїв, стосунків між ними тощо. Кожну таку фразу або
слово можна розцінювати як символ у тому розумінні, що “інформуючи про явище, ми
перекручуємо його всередені себе, коли хочемо його описати. Ми не можемо бути
об’єктивними, не зрікаючись себе, і запам’ятовуємо в речі, яку розглядаємо, лише те, як ми
оцінюємо її, якщо можна так висловитися, в одиницях спостерігача. А таких одиниць
стільки, скільки свідомостей. Будь-яке висловлювання є персональним і не руйнує інших
проявів” [1, с. 119]. Особливими “одиницями спостерігача” у Франковому тексті
виступають іноземні вирази, зазвичай, не транслітеровані українською графікою, і які
“оцінюють” різні “речі”, як з погляду автора, так і з погляду персонажа крізь авторську
пресупозицію.
Соціальнополітичномовно-оцінні – характеризують мовну ситуацію або мовну
політику в Україні: “Пан староста… Він не вмів читати по-руські. – Що се таке? Запитав
він комісара. – Я не вмію розбирати сеї монгольщини” (375); “Закони, патенти та інтимати
були надруковані в великих книгах, мовою чужою і незрозумілою для народу…” (319);
“Він (Рафалович) відразу зробив свою канцеляпію руською і поклав собі правило, що ні
один “кавалок” із неї не сміє вийти на іншій мові, як тільки на руській. Це була правдива
революція” (215); “В ту пору нова руська книжка була рідким гостем на провінції…” (226).
Жестові – певний жест має знаковий характер при спілкуванні: “ – дайте руку, що
будете мовчати! – Селяни зацукалися.Жаден не протягнув руки” (247); (дати / протягнути
руку – в багатьох культурних соціумах означає мир, злагоду, згоду тощо). Умовні жести або
метафорично позначені жести часто вказують на стосунки між людьми, на відверту або
приховану їх оцінку: Рафалович про маршалка – “Він кинувся навіть цілувати мене! Видно,
що “цілованіє юдино” – се якась типова склонність таких сердець. Певного роду
чоловіколюб’я – подати другому прицукровану отруту, серед танцю ввіпхнути йому
штилет у серце” (271) – щирість / нещирість стосунків, що зумовлено не тільки
моральними, але й соціальними чинниками (коли певна ситуація викликає нещирість);
поведінка Рафаловича, коли до нього завітав Стальський: “– Можна ввійти? – Прошу!
Добрий вечір! – мовив Євгеній не дуже-то приязно, не встаючи з місця” (253). Часто в
самому тексті витлумачується символічний смисл жесту: “Граф мовчки подав руку йому, а
потім президентові. Всі три панове поєднались. Се поєднання запечатало справу реформи
повітових кас і справу Гриця Галабурди. Хлопських 80 000 золотих ринських мали без
опозиції піти на латання дір у кишенях пана маршалка, …а в повіті мала відтепер панувати
примірна єдність між “найблагороднішими і найповажнішими людьми”, репрезентантами
блискучої традиції і цивілізації” (348).
Соціально-статусні – коли назва посади або соціального статусу людини має більш
широкий смисл. Наприклад, Рафалович: “Сам пан маршалок сказали перед хвилею, що
адвокат і лікар не вибирають собі клієнтів” (194), – тобто в очах суспільства і адвокат іЛідія Сваричевська
__________________________________________________________________________________
100
лікар мають бути символами неупередженості, чесності, готовності допомагати людям.
Символічним у тексті є протиставлення пан / хлоп: “Він (граф Кшивотульський) усе ще
стояв на тім, що знесення панщини зруйнувало панів матеріально, а хлопа морально, що
хлоп без панської опіки мусить згинути, що пан – одинока натуральна для хлопа інстанція і
в господарських, і в громадських, і в судових справах” (337), – з погляду графа,
протиставлення пан / хлоп є нерозривним і становить основу суспільства, тут символічними
є навіть не окремі статусні назви пан і хлоп, а дихотомія пан / хлоп; “пан” – і вони (селяни) з
віку-правіку привикли низько кланятися всякому панові; се одинока “наука”, одинока
“цивілізація”, яку передав їм двір” (289). Рід діяльності людини може перерости у символ
через гіпертрофію емоційно-оціного компонента значення: “А щодо лихварів і п’явок
людських, то з тими у мене явна і безпощадна війна” (218).
Національно-статусні – коли, наприклад, національна належність поєднується з
соціальною роллю. Вагман оцінює нову генерацію лихварів: “Отже, повторяю, ті ваші нові
жиди, асимілянти чи асимілятори, по моїй думці, розірвали стару жидівску душу на дві
часті… Та половина, що, знехтувавши наказ письма святого – вчитися в бджоли і в
мурашки, здавна ходила на науку до павука і давно перевершила його в його хитрощах”
(389), – так у тексті з’являється символ не просто жид, а новий жид із негативною
соціальною оцінкою. Слово москаль вживається як символічний маркер “чужого”,
незрозумілого, на противагу “свого”, звичного для ментальності місцевого суспільства: “А
серед міських головачів, котрих гнилий супокій був збентежений сими новаторствами,
зараз знайшлася друга готова формула на означення властивого характеру д-ра Рафаловича:
с е м о с к а л ь! Іншої можливості не могли зрозуміти їх тупі мізки” (216).
Громадські – наприклад, віче як символ прилюдності, публічності, громадської
значущості: “Пан староста були так ласкаві асистувати при моїм арештування в часі віча.
Думаю, що се не буде з мого боку нічим несправедливим, коли попрошу пана старосту –
перед таким самим вічем, прилюдно вернути мені честь і заявити урядово…” (459).
Прилюдність з давніх часів мала велике значення для існування людей у суспільстві – якщо
прилюдно когось образили чи принизили, то і вибачення мало бути прилюдним, отож, віче
у повісті символізує не тільки громаду як соціально значуще явище, але й морально-етичне
оцінювання. Різні соціально-політичні групування та заходи для старости символізуть
вільнодумність та порушення спокою: “Я старий чоловік і хотів би мати в повіті спокій in
politicis. Жадних там віч, зборів, читалень, агітацій, товариств” (188). Рафалович у своїх
роздумах про “життєву” освіту оцінює різні спілки, видавництва та посібники “для народу”
як свого роду символи відірваності від життя зі справжніми його проблемами: “Йому
пригадалися звичайні ради, які дають на се наші інтелігенти. “Освіта”. Він усміхнувся
гірко. “Що таке освіта? Чи вмілість читати і писати – се освіта? Чи, прочитавши всі
книжечки “Просвіти” і “Общества Качковського”, чоловік зробиться освіченим?… Так
освіченим, щоб у кождійжиттєвій пригоді міг собі дати раду?” (250).
Міжособистісні. Цікавою формою вираження символічних значень є звертання ти, ви,
пан. Ти / ви – між Регіною та Рафаловичем (ви символізує певну офіційність, відчуженість,
ти – з’являється в інтимних обставинах, коли герої розкривають свої почуття). Ви / пан:
“Ах, я (Стальський) такий рад, що бачу пана меценаса, що буду мати те щастя бачити вас
частіше – позволять пан меценас говорити собі “ви”? – Прошу, прошу! – Се краще! Якось
більше від серця розмова йде. Не люблю того передавання через третю особу” (180).
Ґендерні – стосуються символічного осмислення людини загалом або її ознак у
ґендерному аспекті. Наприклад, Стальський розвиває цілу “філософію” у своєму ставленні
до жінок: “– А все через жінок! – мовив Стальський… – То так легко сказати: чоловік
тиранить жінку, – то так гуманно, так модерно добиватися для жінки бог зна яких широкихСоціальні символи в повісті Івана Франка “Перехресні стежки”
__________________________________________________________________________________
101
прав!. А коби-то ті пани еманципатори знали, яка безодня глупоти, фальшивості, тупої
злості, зрадливості таїться в тім жіночім серці, таїться під тим солодким виразом жіночих
очей, сичить до нас із чарівного усміхужіночих уст!” (198); “Коли будете женитися, борони
вас боже брати блондинку! Се найнебезпечніший, найфальшивіший і найбільше
егоїстичний гатунок жіночого звіра. Блондинка в душі холодна, без темпераменту, без
огню, сама не гріє, але хоче, щоб її гріти, склонна до меланхолії, котра в домашнім житті
смакує так само, як скислемолоко” (201).
Аксесуарні – стосуються зовнішнього вигляду героїв, їх одягу тощо. Наприклад, чорна
сукня символізує жалобу, і перше враження пов’язується саме з цим значенням (це вже
пізніше дама в чорному розгортається у багатозначний символ): “Тепер вражіння було ще
сильніше. Панночка була вся в чорному і, вийшовши з кімнати, заслонила своє лице
довгим, чорним, густим вельоном, – очевидно, носила по кімось жалобу” (233). Війсковий
мундур, на думку Стальського (і, очевидно, не безпідставно) в очах жінок символізує
мужність і, відповідно, привабливість (202). Іноді вбрання є просто символом ситуації,
знаком етикетної поведінки: “Євгеній перебрався в візитовий стрій, вони оба зі
Стальським сіли на фіакра і поїхали” (255).
Побутові – коли предмети побуту, споживання осмислюються як знакові. Цікавим є
протиставлення пиво / горілка, наприклад, коли Баран каже: “Е, або то я пан, аби пив пиво?
По чім мені пити пиво? Я простий чоловік, вип’ю горівки” (284), – для Барана пиво
символізує панську належність, а горілка – простонародну, хлопську. Іноді побутові речі,
наприклад, ковбаса або миска дриглів стають оцінними маркерами більш глобальних
понять, таких, як характеристика ментальності та самоусвідомлення: “Яку політику ви
можете зробити з жебраками? Які вибори ви переведете з людьми, для котрих шматок
ковбаси або миска дриглів, – лакома річ і при тім більше зрозуміла від усіх ваших соймів і
державних рад? Пробуйте організувати його до економічної боротьби, закладайте по
громадах каси позичкові…” (217).
Метамовні – маркування соціального оцінювання речей, людей, наприклад, вираз
“пришпилювати латку” означає визначити чи оцінити щось у процесі людських пересудів:
“У однім кінці чихнеш, у другім чути… Усі від того терплять, бо кождому можна
пришпилити латку, але при тім усі занімаються тим же ремеслом…” (187).
Часто символи повісті мають давнє походження і традиційно вживаються у художніх
та фольклорних творах, але у Франковому тексті дістають індивідуально-авторські
характеристики через нові асоціації, емоції, оцінки, конситуації тощо. Серед них такі, як
книга, мова, шлюбна сукня, дати руку, цілованіє юдино, жид, пан, горілка, москаль та ін.
Наприклад, книга у символогічній лексикографічній практиці трактується як символ
знання, просвіти, освіти, мудрості [7, с. 14], а в І. Франка переосмислюється в іронічному
ключі, коли “книжечки” різних псевдонародних товариств характеризуються як далекі від
справжньої “життєвої просвіти” (ніби символ стає антисимволом); з іншого боку, символ
книги функціонує в прямому своєму сенсі, коли йдеться про “нову руську книжку”, яка
дійсно сприяла розвитку української культури. Мова традиційно трактується як душа,
серце народу, як словесний продукт етносу, його досвід та самосвідомість [8, с. 126-127], і в
повісті зберігається це основне значення символу, але уточнюється в плані характеристики
мовної ситуації в Україні часів Франка (“чужа мова”, “руська мова”, “монгольщина” тощо).
Соціальні символи окреслюють коло проблем, яких торкався І. Франко у своїй повісті –
від соціально-мовних до побутових. У багатьох випадках семантика символу
ускладнюється через кількамірне кодування: 1) первинне, традиційне (чорне вбрання –
символ жалоби); 2) вторинне, індивідуально-авторське – крізь, так званий, “образ автора”,
коли символ подається в авторському мовленні і в авторському осмисленні (“нова руськаЛідія Сваричевська
__________________________________________________________________________________
102
книжка була рідким гостем на провінції”; “мова чужа і незрозуміла для народу”);
3) вторинне, через сприйняття персонажів, в їх прямому або непрямому, внутрішньому чи
зовнішньому мовленні (Баран: “По чім мені пити пиво? Я простий чоловік, вип’ю горівки”).
Названі символи відповідають різним проявам “соціальності”:
o Соціальні ролі, що виконують люди (Баран усвідомлює своє місце на соціальних
сходинках, тому і каже: “Я простий чоловік, вип’ю горівки”);
o Стосунки за шкалою “свій / чужий” (міра віддаленості співрозмовників, яка
виражається за допомогою звертань ти / ви / пан);
o Мовна ситуація в країні (руська мова / чужі мови);
o Зовнішні соціальні маркери людей (чорна сукня – жалоба, військовий мундир –
престижна служба, шлюбна сукня – перехід в інший соціальний стан).
Експлікація символів відбувається за допомогою окремих лексем (переважно
іменників, прикметників та дієслів) – віче, монгольщина, пан; словосполучень – нові жиди,
протягнути руку, подати другому прицукровану отруту. Іноземні фрази та окремі слова,
передані відповідною оригінальною графікою, виокремлюються на тлі основного тексту і
несуть певну соціальномовну інформацію залежно від конкретної художньої конситуації:
про загальну мовну ситуацію в Західній Україні, про стан мовної політики, про статус того
чи іншого персонажа або його емоційний, психічний та інтелектуальний рівень. Цікавою
експлікацією символів є дихотомії – пан / холоп, ти / ви, ви / пан, пиво / горілка.
Співвідношення між експлікацією та символічним значенням можна представити у вигляді
короткого словника соціальних символів тексту “Перехресні стежки”:
Блондинка – “найнебезпечніший, найфальшивіший і найбільше егоїстичний гатунок
жіночого звіра” (з поглядуСтальського).
Ви – 1) у протиставлені ви / пан символізує більш дружні стосунки, ніж просто
офіційні;
2) у протиставленні ви / ти символізує відсутність близьких стосунків.
Війсковий “мундур” – мужність і привабливість (в очах жінок).
Віче – прилюдність, чесність.
Віче, збори, читальні, агітації, товариства – вільнодумність; соціальна
активність.
Горілка – соціальний статус “простонародності”.
Дати руку – 1) згода, довіра до співрозмовника, співпраця;
2) поєднання співрозмовників у якійсь справі.
Жінка – “глупота, фальшивість, тупа злість” (з поглядуСтальського).
Кланятись низенько – підлабузництво, лицемірство.
Лихварі – здирство; нажива; безсовісність.
Мова чужа і незрозуміла для народу – антинародність законодавства і
судочинства.
Монгольщина – зневажливе ставлення до руської (української) мови.
Москаль – чужий, незрозумілий, не тільки за мовою, але й за вчинками.
Не встаючи з місця – неповага; неприязнь.
Не протягнути руки – недовіра до співрозмовника.
Нова руська книжка – національне відродження.
Нові жиди, асимілянти чи асимілятори – символ знехтування наказів святого
письма.
“Освіта”, “Просвіта” і “Общество Качковського” – книжкова освіта, відірвана
віджиття.
Пиво – соціальний статус “пана”. Соціальні символи в повісті Івана Франка “Перехресні стежки”
__________________________________________________________________________________
103
Подати другому прицукровану отруту, серед танцю ввіпхнути йому штилет у
серце – нещирість, підступність.
Руська мова – патріотизм.
Ти – близькі, дружні, інтимні стосунки.
Цілованіє юдино – нещирість, підступність.
Чорна сукня –жалоба.
Чорний, густий вельон –жалоба.
Шматок ковбаси або миска дриглів – мізерність інтересів; неусвідомлення своїх
економічних, соціальних та національних прав з боку селян.
Ne boj se, Mařiśka, ja tê budu pomalenku rizàl. – підлість; підступність.
Тлумачення символу в багатьох випадках залежить від погляду “спостерігача” –
умовного автора висловлювання (автора чи персонажа). Тоді символічне значення
розгортається в межах персонально локалізованого мовленнєвого акту (як, наприклад,
жінка – символ “зла, фальшивості, небезпеки” з погляду Стальського) або збагачується
додатковими смислами (як, наприклад, соціальний аксесуарний символ жалоби чорна сукня
для Рафаловича стає спочатку символом таємниці, а потім – втраченого кохання).
Розглянуті текстові елементи набувають статусу символів через те, що вони не просто
описують чи інформують про різні соціальні явища, втілені в художніх образах, а й
акумулюють широкі узагальнення і містять багатогранні смисли, що не завжди лежать на
поверхні тексту, і потребують від читача неабияких емоційних та інтелектуальних зусиль
для проникнення в їх глибини (що загалом і є сутністю символа).
______________________________________________________________
1. Бенуас Л. Знаки, символы и мифы. М.: ООО “Издательство Астрель”: ООО
“Издательство АСТ”, 2004. 159 с.
2. Кононенко В. І. Мова і народна культура // Мовознавство. 2001. № 3. С. 62–69.
3. Мамардашвили М. К., Пятигорский А. М. Символ и сознание. М., 1997. Електронна
версія.
4. Стежками Франкового тексту (комунікативні, стилістичні та лексикографічні
виміри роману “Перехресні стежки”) / Бацевич Ф. С. (наук. ред. ), Бук С. Н., Процак Л. М.,
Ровенчак А. А., Сваричевська Л. Ю., Ціхоцький І. Л. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені
Івана Франка, 2007. 376 с.
5. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості. К.: Радянський письменник, 1969.
191 с.
6. Франко І. Я. Перехресні стежки. Повість. Зібрання творів у 50-ти т. К., 1979. Т. 20.
С. 173–459.
7. Шейнина Е. Я. Энциклопедия символов. М.: ООО “Издательство АСТ”; Харьков:
“Торсинг”, 2001. 591 с.
8. Kopaliński W. Słownik symboli. Warszawa, 2001. 521 s. Лідія Сваричевська
__________________________________________________________________________________
104
SOCIAL SYMBOLS OF IVAN FRANKO’S NOVEL “CROSS WAYS”
Lidija Svarychevska
Ivan Franko National University of Lviv,
The Department of General Linguistics,
1/343, Universytetska Str., 79602 Lviv, Ukraine,
phone: (00380 322) 2394756
The article deals wit h the social symbols of Ivan Franko’s novel “Cross Ways”, which are
analyzing in terms of linguistic entity and functions in artistic text. There is the symbols
classification accounting theirs maintenance and form in the article. It is noticed that social
symbols are formed from both traditional and writer’s eidolons.
Key words: symbol, social allocation, context, symbolization.
СОЦИАЛЬНЫЕ СИМВОЛЫВ ПОВЕСТИ ИВАНА ФРАНКО
“ПЕРЕКРЕСТНЫЕ ТРОПЫ”
Лидия Сваричевская
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра общего языкознания,
1/343, ул. Университетская, 79602 Львов, Украина,
тел.: (00380 322) 2394756
В статье рассматриваются социальные символы повести Ивана Франко “Перекрестные
тропы”, которые анализируются в лингвистическом аспекте с точки зрения их
функционирования в художественном тексте. Символы классифицируются с учетом их
значения и формы. Рассмотрены как традиционные, так и авторские символы.
Ключевые слова: символ, социальная локализация, контекст, символизация.
Стаття надійшла до редколегії 9. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.