ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МОВА ЯК СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНА ОСНОВА ТЕЛЕПЕРЕДАЧ ПРО ДІТЕЙ І ДЛЯ ДІТЕЙ — Олеся Жук

Чернівецький університет іменіЮрія Федьковича,
кафедражурналістики,
вул. Коцюбинського, 2, 58012 Чернівці, Україна,
тел.: 803722 584836
Телепрограми для батьків і дітей – важлива й ефективна форма виховання духовної,
інтелектуальної, етичної культури суспільства. Не лише образами й “картинами”,
відеорядами й динамікою їх змін, цікавістю тематики, а й мовою телеведучого та учасників
програм здійснюється вплив на глядача. Які аспекти культури мовлення є актуальними, які
мовні ресурси варто актуалізувати в таких програмах, що вимагається від ведучого передач
для батьків і дітей – про це роздуми автора статті.
Ключові слова: мовна особистість, телепрограма, мовна компетентність,
телекомунікація.
Вислів “для дітей треба писати так само добре, як для дорослих, і навіть краще” став
крилатим і може стосуватися кожного виду мистецтва, а також публіцистики, зокрема й
електронних засобів масової інформації.
“Десятиріччя в українському телепросторі існувала думка про вторинність
культурологічних програм, у яких було знеособлено подачу будь-якої інформації. Однак
нині зрозуміло, що українській телеаудиторії сьогодні необхідна “культурна” інформація,
яка б формувала нову генерацію особистостей у незалежній державі. Україна зрозуміла, –
робить висновок А. Яковець, – що початок економічних реформ іде від духовного начала,
моралі народу, який шукає шлях. Не одне відновлення самосвідомості народу, повернення
йому гідності, насамперед через культуру” [13, с. 154]. Хай навіть автор дещо ідеалізує або
надто узагальнює, що “Україна зрозуміла”, однак твердження, що саме через культуру
можна повернути власну гідність і гідність усього народу, – абсолютно правильне.
Поняття “культура” надзвичайно багатогранне. Бути батьками і виховувати дітей – це
теж культура: співжиття, співвідповідальності, спілкування, співпереживання і т. д.
Безцінний досвід народної педагогіки, особливо з часів культу родини, культу матері як
берегині роду, в сучасному суспільстві витіснений “новітніми технологіями”. Розкутість
особи часто перетворюється в розгнузданість, індивідуальне виховання лише декларується,
а за суттю залишається масовим. У таких умовах служби і структури суспільства, які за
своїм змістом і призначенням можуть впливати й індивідуально, і масово, набувають
особливої вартості. До них належить телебачення з його жанровою різноманітністю,
особливою стилістикою, поєднаною з невербальними засобами впливу на інтелект і
почуття глядачів.
Цікавою і дискусійною є думка І. Дзюби про те, що “людство стає інформаційним
наркоманом, посадило себе “на голку” новин. Носієм світової мудрості став телеведучий.
Основною цінністю стала новизна, тобто скороминущість, доля якої – прогримівши
сьогодні, завтра опинитися на звалищі відпрацьованого матеріалу” [4, с. 11]. Цього неОлеся Жук
__________________________________________________________________________________
178
скажуть про інші телевізійні жанри, але і в проблематиці не скороминущій Людина завжди
прагне новизни. Як і в житті. Як і в освіті. У вихованні нових поколінь – теж.
“Телебачення, – вважає І. Дзюба, – великий здобуток культури, Але за конкретних
умов різних суспільств воно породило масу непередбачених проблем морального,
педагогічного, психофізичного, медичного, зрештою соціального порядку; осмислення
такого ж спектру проблем комп’ютеризації й Інтернету – ще попереду” [4, с. 4]. Не можна
не погодитися зі славетним діячем української духовної культури, але висловимо й
сподівання, що ці проблеми можна і є кому долати. Найважливіше завдання – не допустити
“входження” в них юних громадян, які ще не уражені виразками сучасного в багатьох
аспектах аморального суспільства. І телепрограми для батьків, для дітей, а отже і про дітей
набувають статусу архіважливих.
Телебачення – це спілкування. “Телебачення створює штучне середовище спілкування,
яке, зокрема, діти схильні сприймати як реальний світ” [6, с. 74]. Звичайно, цей світ не
можна показувати як ідеальний, але не можна й збирати на екрани всі негативні сторони
сучасного буття, гіперболізувати небезпеки, в яких може опинитися дитина, входячи у
дорослий світ. На творцях дитячих передач лежить значно більша відповідальність, аніж як
на авторах “дорослих” програм – дитина переважно вірить, і її не можна обманювати, щоб
у майбутньому не знівелювати такі позитивні людські риси, як довір’я і надійність. Отже,
тележурналіст, який працює “на дітей” і “на батьків”, якнайбільше мусить бути
компетентним у всіх аспектах своєї праці, а саме: емоційному (бути щиро зацікавленим у
розкритті теми, впевненим у тому, про що йдеться); поведінковому (вільно володіти
предметом бесіди; поводитись природно і в запитаннях, і в репліках; імпровізувати,
говорити доступно для відповідної вікової категорії учасників передачі і глядачів; образно й
захоплено подавати або “добувати” матеріал; працювати без тексту, написаного на папері,
цитувати (декламувати) напам’ять, контролювати ситуацію; щиро поважати своїх “героїв” і
глядачів, уміти спілкуватися з ними на рівних) [13, с. 79]. До останньої тези ми ще
повернемось, бо “чим багатша мовна компетентність особистості, тим яскравіше і повніше
постає перед нею реальна дійсність” [2, с. 43], у нашому випадку – умови і ситуації
формування нової людинимайбутнього покоління.
Формування мовної особистості починається вже з того моменту, коли Людина
виявляється членом якогось організованого соціуму [2, с. 44]. Наприклад, група дитячого
садка, гурток для заняття улюбленою справою, ансамбль співу, танцю, музичний гурт, клас
і т. д. При цьому необхідно враховувати висновки зі спостережень психологів: “Природне
середовище одночасно впливає на всі органи відчуття. Сприйняття навколишнього
середовища зумовлено станом особистості та характером її діяльності в довкіллі” [8, с. 55].
Коли ж навколишнє середовище переноситься на знімальний майданчик, а потім на екран,
висота і щільність бар’єра, що завжди постає між комунікантами, залежить від багатьох
чинників: рівня знайомства комунікантів; вікової відмінності або рівності між ними;
взаємного інтересу до теми спілкування; рівня володіння обох сторін темою і – що
надзвичайно важливе – рівня володіння мовою, зокрема зі сфери, в якій спілкуються. Отже,
якщо редактор або ведучий дитячої програми є людиною старшого віку, він мусить мати
хист перевтілюватися у віковий статус своїх героїв чи співрозмовників, “спускатися” до
них, але не опускатися до панівного в молодіжному середовищі стану жестової і мовної
розхристаності.
Добрі результати дає метод гри: “…у процесі гри забезпечується особливий
взаємозв’язок з іншими людьми (як умова присвоєння людського досвіду), який
характеризується здатністю ототожнювати себе з іншими, це здатність бути собою й
іншим” [5, с. 8-9]. Щоправда, “гратися” теж треба в міру, щоб не догратися до афектів, боМова як сюжетно-композиційна основа телепередач…
__________________________________________________________________________________
179
лише “гарний настрій – це цілковита гармонія почуттів, відчуття комфорту, рівноваги.
З такою людиною приємно спілкуватися, бути поряд”, а сила афекту (тобто короткочасні,
винятково сильні почуття, які супроводжуються негативною реакцією. – О. Ж.) може бути
такою великою, що охоплена ним людина втрачає контроль над собою, не усвідомлює
своїх вчинків і робить те, що не відповідає її поглядам на життя, переконанням ізвичкам [9,
с. 67]. І припинення стану ігрового афекту має відбуватися за допомогою спаду
мовленнєвої (словесної, інтонаційної, ритміко-темпової) динаміки, яка не “засипає” вогонь,
а поступово “присипає” його.
Цікаве соціологічне опитування провели психологи О. Шариков і Е. Баранова щодо
зв’язку ціннісних і масово-комунікативних орієнтацій сучасної молоді (18-20 років), в
результаті якого констатували такі інструментальні цінності, тобто ті риси людей, які
ваблять один до одного. Це: чесність, широта поглядів, життєрадісність, освіченість,
вихованість, відповідальність, незалежність, самоконтроль, тверда воля, терплячість,
сміливість, співчутливість, раціоналізм, охайність, високі запити, виконавча надійність і
непримиренність до недоліків [12, с. 35]. Такою могла б бути проблематика молодіжних
телепередач. Оскільки наша зацікавленість орієнтована на наймолодших мовців і підлітків
12-13 років, ми провели опитування-гру з питання “Якого друга ти хотів би мати?”, а також
анкетування з такогож питання, до якого давалося шістнадцять характеристик, з яких треба
було підкреслити вісім, які респондент вважає найкращими в другові (приятелеві,
однокласникові тощо). Ось ця анкета: Якого друга (приятеля, однокласника) ти хочеш
мати: 1) що добре вчиться, 2) що завжди допоможе, 3) що завжди має свою думку,
4) сміливого, 5) доброго (добряк(а), 6) що має мету і досягає її, 7) чуйного, 8) веселого,
9) чемного, ввічливого, 10) що гарно говорить, 11) що володіє кількома мовами,
12) незалежного у своїй поведінці, 13) улюбленця вчителів, 14) охайного у всьому,
15) терплячого, стриманого, 16) байдужого до чужих недоліків? Анкетовано 50 учнів 5 і
6 класу, опрацювання анкет виявило переважання таких шести оцінок: що завжди
допоможе; сміливий, веселий, життєрадісний; незалежний у своїй поведінці; стриманий,
байдужий до чужих недоліків. Восьми відповідей майже не отримано. Лише двоє дітей
підкреслили “який гарно говорить”, тобто якість мовлення для підлітків не становить
інтересу. І це тривожно, бо саме мова є регулювальником поведінки і культури мислення
людини. Дозволимо собі зробити висновок, що ані в сучасній родині, ані в організованих
дитячих колективах не культивується мова як форма самореалізації особистості.
Не в далекому минулому, а сьогодні експериментально доведено, що з трьох груп
дітей – 1) першою засвоєною мовою яких була родова мова матері і національність дитини
збігалася з мовою матері; 2) першою засвоєною мовою була родова мова батька, але
походження дитини за материнською лінією не збігалося з мовою, яку дитина опанувала
першою; 3) першою мовою не була ні родова для матері, ні родова для батька, і
національність (за материнським родоводом) ні батька, ні матері не збігалася з першою
засвоєною мовою – найбільше проблем з опануванням шкільної програми мають учні
третьої групи, а найменше – першої [1, с. 18-19]. Можливо, ця інформація мало дотична до
нашої теми, але оскільки йдеться про телепрограми для дітей (про дітей) і для батьків, то
вона не є зайвою з огляду на те, що “…головним змістом комунікативного акту для
психолога є проблема реконструкції типів програм і мов відправника” [6, с. 73], а також з
урахуванням того, що режисер, редактор і ведучий таких програм повинен мати відповідні
знання з теорії дитячої психології і з кожною новою передачею набувати власної практики.
Погоджуючись, що з “психологічного погляду телевізійна комунікація може бути
зрозуміла найперше в контексті взаємозв’язку автора і глядача” [6, с. 71], наголосимо, що
автор – це не лише редактор, але і його “герої”, тому цей взаємозв’язок в дитячихОлеся Жук
__________________________________________________________________________________
180
телепередачах треба програмувати в час їх підготовки і, зрозуміло, не лише психологічною
обстановкою, але й мовленнєвою ситуацією. І хоча “у дитячому віці міфічні переживання
(цебто робота уяви і наявність певних уявлень. – О. Ж.) принципово можливі поза
мовленням, його матеріал – образи” [11, с. 26], “уміння спілкуватися передбачає відносно
автономне завдання з цілеспрямованим використанням різноманітних навичок
спілкування” [3, с. 304]. Звичайно, це вміння вести діалог і полілог, ставити запитання чітко
й недвозначно, так, щоб вони передбачали відповідь не однослівну, а оповідь; уміння
викликати творчу дискусію, беручи участь в якій дитина почувалася б переможцем у ній;
здатність викликати у дитини потребу інтелектуальної чи естетичної самореалізації;
зрештою-“розкрутити” азарт до перемоги і т. ін. Тут образного сприйняття буде замало –
необхідна мовленнєва компетенція ведучого і “героя”. Справді, “…явище компетентності у
спілкуванні можна розглядати на трьох взаємно залежних рівнях – особистісному,
поведінковому, пізнавально-оцінювальному” [3, с. 303]. Усі ці три рівні на телебаченні
мусять бути реалізовані сповна, бо майстерність тележурналіста вимагає від його
“продукту” досконалості в усіх його виявах – мети, предмета, методу, змісту і форми” [7,
с. 47].
Ми робимо телепередачу “Моє сонечко” – про дітей і для батьків. Тридцятихвилинна
передача зазвичай має три рубрики, або сторінки: “Мамин клас”, “Дитячий світ” і
“Фотоконкурс”, що визначає переможців за цікавим фотосвітом кожного учасника
конкурсу. Перша сторінка – це бесіди з лікарями на актуальні для збереження здоров’я
дитини теми, поради молодим батькам, консультації зі спеціалістами різного профілю
медицини тощо. Інший аспект цієї сторінки – академія українськості (про національні
символи, обереги, традиції, обряди тощо). Ще інший – розмови зі спортивними і
художніми керівниками, психологами й соціологами тощо.
“Дитячий світ” – у дошкільних установах, молодшій школі, школах музичних і
художніх гуртках, ансамблях, де діти бавляться і вчаться, танцюють і співають, малюють і
декламують, тренуються і змагаються. Учасників і глядачів “переконують”, що наші діти –
найкращі й найталановитіші, головне – помітити й спрямувати їх зацікавлення з допомогою
фахівців та невмирущої народної педагогіки, яка зафіксована, зокрема, й у рідній мові,
адже, як писав у свій час блискучий педагог К. Ушинський: “Не умовних звуків тільки
вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а й черпає духовне життя й силу з рідного слова.
Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно
ознайомлює з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з
його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик, воно вводить її
в народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті,
дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден
філософ” [10, с. 124].
На жаль, з часом до цієї природної істини все менше прислухалися, і нині вже не кожна
родина бачить і свою провину в тому, що її дитя має бідний словниковий запас, не знає
(інколи жодного!) прислів’їв і приказок, не володіє лексикою звукопису, живописання,
передання емоцій тощо. Захват виражає вигуком “Клас!”, “Класно!”, розчарування через
невдачу – “Блін!”, задоволення –“Кайф! Кайфово!”, здивування – “Ні фіга сєбє!” і т. ін.
Деякі журналісти, зокрема ведучі молодіжних програм, бажаючи “сподобатись”,
послуговуються такою ж жаргонною лексикою. Банально, але правда в тім, що сьогодні з
екрана надто часто входить в дім “зла” і лайлива лексика з програм для дорослих, які не
розуміють, що дитя, яке ще під стіл пішки ходить, вже на підсвідомому рівні фіксує ці
слова, щоб потім, коли нам здається, що пора його ізолювати від цього, почне “видавати”
цю лексику поза оком і вухом батьків. Мова як сюжетно-композиційна основа телепередач…
__________________________________________________________________________________
181
Так, ми живемо не в дистильованому мовному середовищі – територіальні діалекти
поступаються соціальним, закони економії мовних ресурсів набули дещо спотвореного
вигляду – виявляються нерідко у недомовленні, недовираженні; недовизначенні,
вигуковість мовлення заступила лексичну емоційність, експресія реалізується
жестикуляцією тощо. Звичайно, це ще не “як праивло”, але вже як численні “винятки”.
Тому екологією мови мусять займатися не лише мовознавці, а й журналісти, особливо
телевізійні, бо на телебаченні слово звучить і живописує, збуджує почуття й активізує
думку. Іноді в гонитві за широкою аудиторією творці дитячих телепрограм надмірно їх
інтелектуалізують або, навпаки, примітивізують. А мета повинна бути одна – зробити
глядача співучасником, а не пасивним спостерігачем того, що відбувається на екрані, а
отже бар’єр між глядачем і подіями чи особою на екрані повинен бути: “дивлюсь – бо хочу
знати, це для мене нове, мені цікаво”; “слухаю – бо це сучасною мовою, доступною і
незвично гарною, динамічною й небагатослівною”, тобто бар’єр той, що глядач хоче
отримати інформацію, а творець передачі знає, щоможе задовольнити цей інтерес.
Щоправда, може скластися враження, що такий тележурналіст задовольняє лише
запити глядачів, їх споживацькі інтереси. Але це лише один аспект діяльності. А другий
(для сучасного суспільства важливіший) – “привести” глядача до потреби такої інформації,
цінність якої для себе, своїх дітей, нащадків, усього суспільства він ще не усвідомив. Таких
тем чимало, вони здебільшого демонструються без тих, кого треба “навернути”,
“залучити”, “переконати”. І є серед таких проблем одна архіважлива – проблема рідної
мови, її культури, її практичного життя в устах тих, хто належить до відповідного роду-
племені. Тому, говорячи про передачі для батьків і дітей, треба думати і про доцільність
спеціальних телепередач мовами тих етносів, які проживають на теренах України
компактно (наприклад, румуни на Буковині, угорці на Закарпатті і т. ін.). Бо коли “мова,
якою починає говорити дитина, суперечить природженому її національному характеру,
вона ніколи не матиме такого сильного впливу на її духовний розвиток, який мала б рідна її
мова; ніколи не проникне так глибоко в її дух і тіло, ніколи не пустить такого глибокого,
здорового коріння, яке обіцяло б багатий, пишний розвиток” [10, с. 127]. А цього пишного
розвитку особистості чекають і батьки, і держава. Стилем математичних формул можна
записати наукове відкриття, але передати його суспільству, вважав лауреат Нобелівської
премії Луї де Бройль, можна лише доброю літературною мовою. З екранів телебачення
майбутні лауреати мають вчитися саме такої мови. І батьки хай послухають себе і своїх
дітей.
________________________________________________________________
1. Бачинський П. П. Про потребу створення особистісно орієнтованої материнської
дидактики рідної мови // Педагогіка і психологія. 2000. № 3. С. 53-56.
2. Белая А. С. Роль языковой подготовки в процессе воспитания личности // Наукові зап.
Ніжинського державного ун-ту: Філологічні науки. Ніжин, 2004. С. 43-46.
3. Волошина Н. В. Особенности коммуникативных способностей личности // Психолого-
педагогічна наука і суспільна ідеологія. Матеріалиметодологічного семінаруАПНУ. К., 1998.
С. 301-306.
4. Дзюба І. Україна перед сфінксом майбутнього. К.: Вид дім “КМАкадемія”, 2004. 36 с.
5. Кудикіна Н. Внесок вітчизняних психологів у формування педагогічної теорії ігрової
діяльності дітей // Практична психологія та соціальна робота. 2005. № 1. С. 7-9.
6. Матвеева Л. В., Шкопоров Н. Б. Психологические проблемы телекоммуникации //
Вопросы психологии. 1989. № 5. С. 71-79.
7. Прохоров Е. П. Публицист и действительность. М.:МГУ, 1973. 317 с. Олеся Жук
__________________________________________________________________________________
182
8. Пустовіт Г. П. Психолого-педагогічний аспект взаємодії особистості з навколишнім
середовищем // Педагогіка і психологія. 2000. № 3. С. 53-56.
9. ТарнавскийЮ. О психогигиене. // Психологическийжурнал. Т. 20. №3. 1999. С. 66-67.
10. Ушинський К. Д. Рідне слово // Ушинський К. Д. Вибрані педагог. твори: У 2 т. Т. 1.
К., 1983. 489 с.
11. Хухлаев О. Е. Психология переживания в контексте культурно-исторической
типологии // Вопросыпсихологии. 2005. № 5. С. 3-18.
12. Шариков А. В., Баранова Э. А. О связи ценностных и массово-коммуникационных
ориентаций // Психологическийжурнал. 1999. Т. 20. № 3. С. 28-47.
13. Яковець А. В. Телевізійна журналістика: Теорія і практика. К.: Вид. дім “КМ
Академія”, 2007. 240 с.
LANGUAGE AS THE BASIS OF A PLOT FOR TV PROGRAMMES ABOUT
CHILDREN AND FOR CHILDREN
Olesia Zhuk
Chernivtsi National University, Dept. of Journalism
2, Kotsiubynskoho Str., Chernivtsi, 58012, Ukraine
phone: 803722584836
TV programmes for parents and children is an important and effective form of raising
spiritual, intellectual, and ethical culture of a society. Not only with images and “pictures”, footage,
and dynamics of their changes, interest of topics does it influences the audience, but also by means
of a language of a presenter and that of TV programme’s participants. What aspects of culture of
speech are important, and what linguistic means should be used in the programmes, what is
required of a TV presenter for programmes for parents and children –– thoughts of an author on
these issues in the article.
Key words: linguistic personality, TV programme, linguistic competence, telecommunication.
ЯЗЫК КАК СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦИОННАЯ ОСНОВА ТЕЛЕПЕРЕДАЧ
О ДЕТЯХ И ДЛЯ ДЕТЕЙ
ОлесяЖук
Черновецкий университет имениЮрия Федьковича, кафедражурналистики,
ул. Коцюбинского, 2, 58012 Черновцы, Украина,
тел.: 803722 584836
Телепрограммы для родителей и детей – важная и эффективная форма воспитания
духовной, интеллектуальной, этической культуры общества. Не только образами и
“картинами”, видеорядами и динамикой их изменений, интересной тематикой, а и речью
телеведущего и участников программ осуществляется влияние на зрителя. Какие аспекты
культуры речи являются актуальными, какие речевые ресурсы следует актуализировать в
таких программах, что требуется от ведущего передач для родителей и детей – об этом
размышления автора статьи.
Ключевые слова: языковая личность, телепрограмма, языковая компетентность,
телекоммуникация.
Стаття надійшла до редколегії 11. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.