ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ ЗБІРНИКА “КУЛЬТУРА СЛОВА” — Ганна Волошина

НДІ українознавства, відділ мови,
вул. Ісаакяна, 18, м. Київ ,01135 ,
тел: (044) 236-01-28,
е-mail: anet6@ukr. net
Проаналізовано одне з найвідоміших періодичних видань – збірник “Культура слова”,
визначено основну проблематику та значення в контексті тенденцій розвитку української
мови на сучасному етапі.
Ключові слова: українська мова, мовна норма, культура мови.
Період ХХ століття позначений тенденціями стандартизації правописних норм
літературної мови, змаганнями за єдину літературну мову в умовах роз’єднання української
мови, а також в умовах постійних цензурних утисків.
В 70–90-ті роки ХХ ст. мова преси стала об’єктом соціолінгвістичних досліджень,
зокрема й щодо культури мови, оновлення словника завдяки питомим українським словам,
що функціонували в літературній мові попереднього періоду, а також унаслідок
запозичень. Саме мова преси відбиває тенденції розвитку загальнолітературних норм
української мови.
Питання мови ЗМІ вивчали і вивчають такі дослідники, як А. П. Коваль [6],
Т. А. Коць [7], Д. Х. Баранник [1], О. Д. Пономарів [9], О. А. Сербенська [10], О. С. Криво-
шеєва [8], М. Караванська [7], А. О. Капелюшний [2], С. Й. Караванський [4] та інші.
Періодичні видання часто стають провідниками ідей науки. Але так трапляється, що ми не
фіксуємо історію періодики, оскільки думаємо, що це відбувається поруч з нами і не варте
пильної уваги. Проте час швидко плине і дуже важко пригадати, де саме була висловлена
влучна думка.
“Культура слова” – періодичне видання, що є яскравим віддзеркаленням тенденцій
становлення літературних норм української мови з кінця 60-х років ХХ ст. до наших днів.
Про цей збірник можна знайти деяку інформацію в енциклопедії “Українська мова” і в
матеріалах до історії інституту мовознавства імені О. О. Потебні. Історія журналу не була
детально розкрита умовному просторі, а тому цікавить нас як періодичне видання ХХ–ХХІ
століття, що торкається культуромовних питань.
Актуальність дослідження культуромовного збірника “Культура слова” полягає в тому,
що періодичні видання утверджують поліфункціональність української літературної мови,
сприяють формуванню мовно-культурного середовища. Тому громадськість повинна
знати, де найширшеможна знайти інформацію з культуромовної проблематики.
Історія “Культури слова” починається з 1967 року, коли з’явився фаховий збірник
“Питання української мови”. До того часу в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН
України не було свого видання (за винятком журналу “Мовознавство”, але він був
неперіодичний). Тоді ж доктор філологічних наук М. А. Жовтобрюх скеровував філологів
інституту мовознавства на радіо читати лекції, аналізувати мову дикторів радіо. Від часуСторінками історії збірника “Культура слова”
__________________________________________________________________________________
189
створення відділу культури мови його співробітники проводили значну консультативну
роботу, забезпечуючи матеріалами рубрики на зразок “мовні поради” в газетах
(“Літературна Україна”), готуючи публікації в журналах для вчителів (“Українська мова і
література в школі”, “Початкова школа”, “Мовознавство”). Тому і виникла потреба у
створенні науково-популярного видання, присвяченого питанням культури мови, адже в
окремих рубриках періодики широко розкрити наболілі мовні питання ставало все більше
неможливим. До того ж діаспора активно “бомбардувала” українські інституції щодо
розвитку української мови як складової української культури. Отже, майже одночасно
з’являються два журнали: “Питання української мови”” та “Мовознавство”.
За словами С. Я. Єрмоленко “культуру мови” завжди вважали не тільки “вишуку-
ванням” помилок, а пропагандою зразкової літературної мови, тобто досягненням у
художньому слові. Варто зауважити, що на той час єдиним стилем, де українська мова
функціонувала на повну – це був художній стиль, тобто об’єктом дослідження мовознавців
передусім поставала мова письменників, адже то був єдиний взірець літературної мови у
вжитку.
60-ті роко ХХ ст. з погляду дослідження культури мови ознаменувались
гіпертрофованим уявленням про художній стиль і про мову перекладів. Сьогодні, для
порівняння, норми диктують ЗМІ. В ХХІ столітті маємо більше фахової наукової
літератури, публіцистики, термінів. Проте збірник “Культура слова” йде в ногу з часом, а
тому висвітлює сьогочасні культуромовні проблеми та способи їх подолання.
“Культура слова” – це міжвідомчий збірник, видання Інституту української мови НАН
України (до 1991 – Інституту мовознавства НАН України). Спочатку журнал виходив як
щорічник у видавництві “Наукова думка” під назвою “Питання мовної культури” (випуски
1-4), а з 1970 – “Рідне слово” (випуски 5–9); тепер під назвою – “Культура слова” з 1976 як
щопіврічник. У різні роки редакторами цього видання були Йосип Андріанович Багмут,
Михайло Андрійович Жовтобрюх, Віталій Макарович Русанівський, Микола Миколайович
Пилинський. З 1987 року відповідальним редактором щопіврічника є Світлана Яківна
Єрмоленко – філолог, науковець, викладач, доктор філологічних наук, професор.
В інституті мовознавства АН працює з 1959 року. У її доробку дослідження з
лінгвостилістики, синтаксису, теорії літературної мови, лінгвофольклористики, культури
мови, правопису, українознавства. Започаткувала новий напрям у лінгвоукраїністиці –
лінгвофольклористику. У співавторстві з Л. І. Мацько розробила “Навчально-виховну
концепцію викладання української (державної) мови” (1995). Автор концепції “Українська
мова в системі українознавства”. Член редколегії та один із авторів енциклопедії
“Українська мова”.
На думкуП. П. Кононенка: “Світлана Єрмоленко не лише чує душу мови, а й глибинно
відкриває її внутрішній лад”. Важко не погодиться з таким твердженням, зважаючи на її
величезний внесок в україномовну науку. Саме Світлана Яківна стояла біля витоків
заснування збірника “Культура слова” ізалишається його берегинею до сьогодні.
Своїм завданням часопис поставив висвітлювати питання культури мови, сучасної
літературної норми щодо слововживання, вимови й наголосу, граматики, стилістики. Він
містить відомості з історії української мови, українських діалектів, мови фольклору,
походження загальних і власних назв, побутування термінів.
Автори статей – від аспіранта до академіка – переконують, що про складні теоретичні
речі можна розповідати просто й цікаво. Йдеться про стале й змінне в мові, про
походження слів і зворотів, про життя української мови в давні часи, про діалектну
різноманітність живої мови, а також про широкий спектр питань, пов’язаних із сучасним
функціонуванням літературної мови. Ганна Волошина
__________________________________________________________________________________
190
Окрім статей, публікуються мовні поради, консультації типу “Як правильно? ”, “Яке
слово вибрати? ”, “На допомогу вчителеві” тощо. Розглядаються практичні проблеми мови
художнього перекладу, особливості офіційно-ділового, наукового і публіцистичного стилів.
Серед розділів – “Слово в художньому творі”, де подається лінгвістичний аналіз мови
українських письменників, уміщено роздуми і висловлювання письменників, культурних
діячів про роль слова в житті людини.
“Культура слова” веде свій початок, як вище зазначалося з 1967 року. Відповідальним
секретарем першого випуску був М. А. Жовтобрюх, відповідальними редакторами: 2–3
випуску – Й. А. Багмут, 4–12 випусків – В. М. Русанівський, 13–34 випусків –
М. М. Пилинський, починаючи з 35 випуску відповідальне редагування здійснює
С. Я. Єрмоленко. З 8-го випуску (1984 рік) щорічник став щопіврічником.
Над підготовкою випусків до друку (упорядкування, попереднє редагування
матеріалів, узгодження з членами редколегії, замовлення статей певної тематики, робота з
авторами) працювали І. О. Анніна (Соколова), В. І. Мінасян, К. І. Бойко, Н. Г. Сидяченко,
Л. М. Кудласевич.
Упродовж років збірник наповнювався новим змістом. До 7-го випуску матеріали не
були чітко поділені за розділами, тепер він має рубрики. У 1972 році (№6) зроблено першу
спробу поділити весь матеріал за тематикою. Так з’явилася перша рубрика “Як і де
вживати слова”, що вже в наступному номері називалася “Як правильно”. Сьогодні їй
відповідають статті під заголовком “Наші консультації”. В цьому ж таки номері (1973 р.
№7) з’явилося вже 4 рубрики: “Походження і значення слів”, “Слово в художньому слові,
“Уживання граматичних форм”, “Як правильно”. В наступному (1974 р. №8) їх було 6:
саме тоді додано актуальні до цього часу рубрики “Вимова і наголос” та “З історії мови”. У
1977 році (№13) започатковано рубрику “Мова і час” та “На допомогу вчителеві”, що
знайшли своїх читачів і стали найбільш популярними.
Сьогодні налічується більше десятка рубрик. Поділ статей на розділи позитивно
позначився на змісті журналу, розширив коло читачів від звичайного вчителя чи просто
зацікавленого мовця до відомого мовознавця. Від випуску до випуску урізноманітнюється
зміст публікацій, з’являються нові рубрики: “Чому це так зветься”, “Розвиток словникового
складу”, “Семантичні відтінки слів”, “Граматична стилістика”, “Слово і термін”, “Термін і
сьогодення”, “З історії власних імен”, “У світі власних назв”, “На допомогу вчителеві”,
“Наші консультації” та ін.
Найбільше матеріалів об’єднано під назвою “Мова в художньому творі”. Це можна
пояснити, по-перше, традицією виховання мовної культури і навчання зразкового
висловлювання на прикладі художніх текстів, по-друге, нерівномірним розвитком
суспільних функцій української літературної мови, обмеженням її функціонування в інших,
крім художньої, сферах. Усе, що було в Україні цікавого й нового в дослідженні мови
художньої літератури, мови фольклору з’являлося передусім на сторінках “Культури
слова”, тобто видання вело перед у стилістиці поетичного слова.
Одне із найважливіших завдань видання Любов Мацько вбачає в тому, щоб виховувати
мовне чуття, мовний смак, пропагувати мистецьке, художньо досконале слово. Не
випадково авторами публікацій були Олесь Гончар, Петро Панч, Борис Тен, Олександр
Сизоненко, Дмитро Білоус, Дмитро Гнатюк. На сторінках збірника друкувалися матеріали з
мовознавчої спадщини Максима Рильського, який поєднував у своїй творчості високу
культуру українського художнього слова й лексикографічні уподобання.
Наприкінці 80-х років, коли послабився ідеологічний тиск на суспільні науки,
активізувалися питання національно-мовного виховання й значення рідної мови в життіСторінками історії збірника “Культура слова”
__________________________________________________________________________________
191
людини і народу, змінився і зміст публікацій у збірнику “Культура слова”. Вони стали
виразно українознавчими.
Найактивнішими дописувачами журналу протягом 60-90 років ХХ ст. були
В. М. Русанівський, І. Р. Вихованець, М. М. Пилинський, С. Я. Єрмоленко, Н. М. Сологуб,
І. К. Білодід, Г. П. Півторак, В. В. Шиприкевич, Є. Д. Чак, Й. А. Багмут, З. Т. Франко,
Л. О. Симоненко, Л. І. Мацько, В. В. Жайворонок, К. В. Ленець та ін.
Збірник взяв на себе велику місію у нормуванні української мови. Культуромовні
поради – це характерна соціокультурна оцінка сучасного часового зрізу мови. Вона
закономірно змінюється в нових суспільних умовах функціонування мови. Проте турбота
про високий рівень культури мови забезпечує стабільність літературної мови, виконання
нею важливої функції єднання поколінь і збереження наступності в розвитку національної
культури.
Сьогодні журналу “Культура слова” вже 41 рік, а він продовжує вносити свій вклад у
культуромовну науку, зацікавлює залюблених у слово читачів, постійно розширює царину
своєї діяльності.
_____________________________________________________________
1. Баранник Д. Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації //
Мовознавство. 1983. № 6. С. 13– 17.
2. Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник
журналіста. Львів: ПАІС, 2002. 576 с.
3. Капелюшний А. О. Типові орфографічні та пунктуаційні помилки в журналістських
текстах. Л.: ЛНУ, 2000. 60 с.
4. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне “Я”. К.:
Видавничий центр “Академія”, 2001. 233 с.
5. Каранська М. Річище нашої мови потребує очищення. Про надмірне захоплення
іншомовними словами у журналістиці, діловому мовленні й законотворчості // Урок
української. 1999. № 6. С. 13–16.
6. Коваль А. П. Газета і мовна норма // Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо: Респ.
міжвід. зб. 1977. Вип. 3. С. 9–18.
7. Коць Т. А. Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на
матеріалі газет 90-х років ХХ ст. ): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10. 02. 01 / НАН
України. Ін-т української мови. К., 1997. 16 с.
8. Кривошеєва О. С. Питання культури української мови у періодичних виданнях
української діаспори США і Канади: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10. 02. 01 / Харк.
держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Х., 1996. 18 с.
9. Пономарів О. Д. Норми літературної мови в ЗМІ // Особливості мови і стилю ЗМІ.
К.: Вища шк., 1983. С. 50–62.
10. Сербенська О. А. Мова преси в контексті вимог перебудови: Навч. посібник. К.:
УМК ВО при Мінвузі УРСР, 1989. 64 с. Ганна Волошина
__________________________________________________________________________________
192
BY THE PAGES OF HISTORY OF COLLECTION “CULTURE OF WORD”
Hanna Voloshina
NDI of Ukrainoznavstva, Department of language,
Isaakyana Str., 18, f Kyjiv,01135,
phone: (044) 01-28,
е-mail: anet6@ukr. net
One of the known magazines is analysed is collection “Culture of word”, certainly basic
problematiku and value in the context of progress of Ukrainian trends on the modern stage.
Key words: Ukrainian, linguistic norm, culture of speech.
СТРАНИЦАМИ ИСТОРИИ СБОРНИКА “КУЛЬТУРА СЛОВА”
Анна Волошина
НИИ украиноведения, отдел языка,
ул. Исаакяна, 18, Киев, 01135,
тел: (044) 236-01-28,
е-mail: anet6@ukr. net
Проанализировано одно из самых известных периодических изданий – сборник
“Культура слова”, определенно основную проблематику и значение в контексте тенденций
развития украинского языка на современном этапе.
Ключевые слова: украинский язык, языковая норма, культура речи.
Стаття надійшла до редколегії 21. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.