ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СЛОВОТВІРНОЇ СИНОНІМІЇ ТА ВАРІАНТНОСТІ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ — Ірина Кузьма

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української мови,
вул. Університетська, 1/234, 79602 Львів, Україна,
тел.: (80 322) 239 47 17
У статті подано короткий нарис розвитку словотвірної синонімії та варіантності
прикметників у новій українській мові. Простежено появу, продуктивність
функціонування та занепад моделей словотвірної синонімії і варіантності в ХІХ–ХХІ ст.
Ключові слова: словотвірні синоніми, словотвірні варіанти, модель словотвірної
синонімії/варіантності.
Явище синонімії та варіювання характерне для одиниць різних мовних рівнів –
лексичного, фразеологічного, словотвірного
1
, морфологічного, синтаксичного.
Словотвірна синонімія
2
і варіантність
3
прикметників української мови старої та
середньої доби
4
увійшла в новий період не тільки основними принципами і моделями,
сформованими протягом XI–XVIII ст., а й багатьма конкретними прикметниковими
дериваційними синонімними і варіантними парами (рядами). Так, у новій українській
мові, як і до XIX ст., особливо активно реалізуються такі моделі словотвірної синонімії
відіменникових, віддієслівних і відприкметникових прикметників:
· спільна іменникова основа + -н- і -ов-; -н- і -ив-(-лив-); -ат- і -ист-; -ат- (-чат-), —
ист- і -уват-; -н- і -ськ-; -ов- і -ськ- (-івськ-); -ськ-(-цьк-) і -ий; -н- і -ий; -н- і -ан-; -ов-
(-ев-) і -ан-; -ов-(-ев-) і -ач-; -ин- і -ач- (архетип ний – архетиповий, оманний –

1
Проблеми словотвірної синонімії та варіантності див. у працях [2], [3, с. 150, 164], [4], [15, с. 88],
[6], [7, с. 143], [8], [9], [10, с. 8], [11, с. 47], [12], [13], [14, с. 111] та ін.
2
Словотвірні синоніми – це спільнокореневі слова з тотожним або близьким словотвірним і
лексичним (на омоосновному рівні) значенням, а саме: деривати, утворені за допомогою
однофункційних словотворчих засобів від спільної мотивуючої бази або від різноструктурних
спільнокореневих мотивуючих баз (вільховий – вільшаний, черепицевий – череп’яний). деривати,
утворені тим самим афіксом від різноструктурних спільнокореневих мотивуючих баз (азійський —
азіатський), і деривати різних способів творення (безтактний – нетактовний).
3
Словотвірні варіанти – це похідні, що мають близьку або тотожну словотвірну і лексичну
семантику й утворені від тої самої мотивуючої бази за допомогою суфіксів-аломорфів або вільних
простих чи складних похідних варіантів одного форманта (лицьовúй – лицéвий, хвильовúй –
хвúлевий, білесенький – білюсінький, трансцендентний – трансцендентальний), а також похідні,
утворені шляхом додавання того самого суфікса до варіантних твірних основ (важенький –
важкенький).
4
За О. Горбачем, стара доба – XI–XV ст., середня доба XVI – середина XVIII ст. [1]. Ірина Кузьма
__________________________________________________________________________________
4
оманливий, взірчатий (взірчастий) – взористий, жолобчатий (жолобчастий) –
жолобкуватий, біблійний – біблійський (біблейський), банковий – банківський,
парубоцький – парубочий, погідний – погожий, мідний – мідяний, рутовий – рутяний
(рутвяний), тигровий – тигрячий, качиний – качачий);
· спільна дієслівна основа + -н- і -нв-(-лив-); -уч- і -лив-; -к- і -лнв- (облесний –
облесливий, брикучий – брикливий, п’янкий – п’янливий);
· віддієприкметниковий прикметник – дієслівна основа + -н-; -к-; -лив-; -уч-
(видимий – видний, щемлячий – щемкий – щемливий, терплячий – терпеливий,
скриплячий – скрипучий – скрипливий);
· спільна прикметникова основа + -уват- і -ав- (блідуватий – блідавий);
а також моделі дериваційної синонімії прикметників, які мотивуються різними
частинами мови:
· віддієслівний прикметник – відіменниковий прикметник (чванливий –
чваньковитий);
· відіменниковий прикметник – відприслівниковий прикметник (правдивий –
справжній).
Серед прикметникових дериваційних синонімів з однофункційними префіксами
типовими для нової української мови є пари з префіксами без- і не- (безграмотний –
неграмотний), по- і після- (повоєнний – післявоєнний), якнай- і щонай-
(якнайповніший – щонайповніший), проти- й анти- (противірусний – антивірусний),
не- й а- (несиметричний – асиметричний). Із меншою активністю реалізуються інші
моделі словотвірної синонімії прикметників, мотивованих різноструктурними
іменниками (азійський – азіатський), різноструктурними дієсловами (палахкий –
палахкотливий) та словами різних частин мови (однакий – однаковий).
Характерною для української мови ХІХ–ХХ ст. є дериваційна варіантність
відіменникових прикметників на -ат-ий, -аст-ий, -чат-ий і -част-ий (броватий –
бровастий, гранястий – гранчатий – гранчастий), а також на -ськ-, -івськ-, -инськ-,
-анськ- (рабський – рабівський, тичининський – тичинівський, ніцшеанський –
ніцшівський, декартівський – картезіанський).
З початку XX ст. особливо поширюється на різні мовні стилі варіювання
прикметників на -н-ий, -альн-ий, -іальн-ий, -ональн-ий, -ичн-ий/-ічн-ий, -ивн-ий:
фізичний – фізикальний, атмосферний – атмосферичний, векторний –
векторіальний, емоційний – емоціональний, меланхолійний – меланхолічний,
індукційний – індуктивний та ін. Тільки наприкінці нашого століття функціонування
дериватів із гібридними варіантними суфіксами обмежується. У найновіших виданнях
прикметники типу інтенційний, екзистенційний, трансцендентний, категорійний,
синхронний, діахронний явно стали витісняти свої дериваційні варіанти
інтенціональний, екзистенціальний та екзистенціональний, трансцендентальний,
категоріальний, синхронічний, діахронічний. Зі середини XX ст. менш численними в
українській мові стають словотвірні варіантні пари прикметників на -ов-ий/-ев-ий, які до
того часу зовсім нерозмежовано могли поєднуватися з основами на м’який та шиплячий
приголосний (аркушовий – аркушевий, борщовий – борщевий, кінцьовий – кінцевий,
крижовий – крижевий, стальовий – сталевий, струсьовий – струсевий). Згідно зі
сучасною словотвірною нормою, функційна і формальна сполучуваність аломорфів -ов-/
-ев- певною мірою регламентована, хоч обмеження і далі залишаються відносними. Тому
й модель словотвірної варіантності не занепала, а продовжує функціонувати: зграйовúй –
згрáєвий, одноківшевúй – одноківшéвий, лицьовúй – лицевий (аломорфізм пов’язаний із
позицією наголосу).Загальні тенденції розвитку словотвірної синонімії…
_________________________________________________________________________________
5
Рідко словотвірна варіантність відіменникових прикметників нової української мови
пов’язана з афіксальною варіантністю -ив-, -лив-, -івлив- та -оват-, -уват-, -куват-
(злостивий – злісливий, жартливий – жартівливий, пісковитий – піскуватий,
вовкуватий – вовчкуватий). Дериваційними варіантами, що зумовлені варіюванням
іменникової твірної основи, є прикметники із запозиченими твірними основами або з
питомими давніми основами на приголосний: амбіційний – амбітний, бразильський –
бразилійський, безслівний – безсловесний та ін. Словотвірна варіантність віддієслівних
ад’єктивів нової української мови пов’язана найчастіше з непозиційним у XIX – на
початку XX ст. варіюванням суфіксів -уч-, -ущ- і -ач-, -ащ- (болючий – болячий,
сплющий – сплячий – сплящий) і позиційним варіюванням -н-, -льн- (розсівний –
розсівальний, коливний – коливальний). Згідно зі сучасною мовною нормою, морфеми —
уч- і -ач- (-ущ- і -ащ-) стали позиційними варіантами: вибір суфікса в мотивуючих
дієприкметниках чітко зумовлений дієвідміною. Тому й модель дериваційної
варіантності ад’єктивів морфолого-синтаксичного способу творення на -уч-ий, -ач-ий на
початку XX ст. стала занепадати. Інколи в сучасній українській мові дериваційними
варіантами є віддієслівні прикметники на -уч-, -уш- (власне українського творення та
старослов’янізми): минучий – минущий, тямучий – тямущий.
Словотвірна варіантність відприкметникових ад’єктивів ХІХ–ХХ ст. часто пов’язана
з непозиційним варіюванням морфем -есеньк-, -усіньк-, -ісіньк-, -іськ-, -ісічк-; -уч-,
-ущ-, -ач-, -ащ-; -еньк-, -оньк- (гарнесенький – гарнісінький – гарнюсінький,
теплісінький – тепліський – теплісічкий, злючий – злющий, добрячий – добрящий,
слабенький – слабонький) і рідко – з варіюванням суфіксальних і безсуфіксних твірних
основ (важенький – важкенький).
Серед усіх словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) нової української мови
засвідчено дуже мало таких, що нічим не відрізняються ні в плані лексичної та
словотвірної семантики, ні у функційному плані. Наприклад: пискливий – писклявий,
погожий – погідний.
Переважно компоненти дериваційних синонімних і варіантних пар (рядів) активно
функціонують як паралельні, тобто в багатьох випадках є взаємозамінними, хоч і
відрізняються або відтінками в лексичній та словотвірній семантиці, або сферою чи
частотою вживання, сполучуваністю. Наприклад: вечірній – вечоровий, дівчачий –
дівочий, тужливий – тужний, індукційний – індуктивний.
Чимало прикметників нової української мови, особливо багатозначних, вступає у
випадкові словотвірні синонімні та варіантні відношення – тільки в певному контексті,
коли збігаються окремі семеми в їхній семантичній структурі, наприклад: цукровий –
цукристий, срібний – сріблистий, фокусний – фокальний, репродукційний –
репродуктивний. Такі пари часто перебувають на межі між словотвірною синонімією чи
варіантністю і паронімією – їхній статус залежить від контексту. Інколи один із
компонентів пари є рідковживаним оказіональним авторським неологізмом, наприклад:
легенний – легеневий, кав’ярневий – кав’ярняний.
Поряд із активним чи рідкісним словотвірним паралелізмом, що відповідає
внутрішній структурі мови, у різностильових текстах та словниках сучасної української
мови засвідчене явище паралельного функціонування прикметників, один із яких є
ненормативним. Наприклад: марковий – марочний, виставковий – виставочний,
підіймальний – підйомний, пропорційний – пропорціональний (не відповідають
українській словотвірній нормі другі компоненти поданих пар).
Незважаючи на те, що злам XVIII–XIX ст. починає нову добу в історії української
мови, концепційно словотвірна синонімія та варіантність виражає відносну статику вІрина Кузьма
__________________________________________________________________________________
6
мовній системі протягом багатьох століть. Зате на рівні конкретних прикметникових
словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) чітко помітні зміни не тільки у межах
одної епохи – нової української мови, а й навіть у межах століття чи кількох десятиліть.
Це закономірно, оскільки найбільш динамічним є лексичний рівень мови, а дериватема –
як основна одиниця словотвірної системи – співвідносна з лексемою через спільну
функційну одиницю мови – слово. Отже, сутність словотвірної синонімії та варіантності
нового періоду залишається та сама, що й у мові найдавніших українських пам’яток.
Стійкими до змін виявилися і майже всі моделі дериваційної синонімії та варіантності
прикметників. Тільки з XIX ст. активізується рідкісна до того часу словотвірна синонімія
відприкметникових прикметників, і, навпаки, в кінці XIX – на початку XX ст. занепадає
словотвірна синонімія відприслівникових прикметників. Функціонування ж конкретних
словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) навіть при сталості словотвірної норми
досить мінливе. Воно часто зумовлюється звичкою, яка стає традицією, а згодом й
елементом нової норми. Виявом мовної динаміки є те, що навіть протягом десятиріччя
може змінюватися активність паралельного функціонування (залежить від
сполучуваності, частотності, емоційного забарвлення і семантичних відтінків
прикметників). Динамічні процеси в мові пов’язані і з безповоротним розпадом одних та
появою інших омоосновних пар (у межах моделі), а також із розпадом і повторним
формуванням та функціонуванням дериваційних синонімних і варіантних пар (рядів).
Інколи словотвірні синоніми одного часу через зміни у семантичній структурі стають
паронімами в інший час. При цьому модель дериваційної синонімії, якій вони
відповідають, переважно залишається і продовжує функціонувати. Процеси, що пов’язані
з конкурентним функціонуванням словотворчих засобів, а відповідно і дериватів із цими
морфемами, в новій українській мові часто відбуваються і під дією зовнішніх чинників.
Під впливом чужої мовної норми нерідко розхитується своя, зокрема норма української
сполучуваності морфем. Особливо це стосується середини XX ст., коли писемні джерела
фіксують дуже багато паралельного функціонування ад’єктивів, утворених відповідно до
національних внутрішньомовних законів, і ад’єктивів, упроваджених штучно, всупереч
українській словотвірній нормі. Останні входили у звичку, часом навіть витісняючи будь-
який паралелізм. У таких випадках нормативність не відповідає статистичному
критерієві. Процеси ці не завжди безповоротні, нерідко вони є циклічними, що буває
зумовлене різними позамовними чинниками. Так, на сучасному етапі формується чіткий
напрям очищення словотвірної системи, як і мовної системи взагалі, від надмірних
іншомовних впливів. У вжиток повертаються деривати, штучно вилучені з
функціонування. В одних випадках вони стають тільки можливою альтернативою до
того, що утворене на ненаціональній основі (марковий – марочний), в інших – активно
співіснують із ним чи навіть витісняють його (конфіденційний – конфіденціальний).
Загалом надається велика перевага власне українським ресурсам, що посилює їх
словотворчі можливості. На периферію відходить словотворення за участю гібридних
варіантних суфіксів, сформованих на базі українських, наприклад: -альн-, -арн-, -озн-,
-ичн-, -ічн-, -ивн- та ін. Поки що це тенденція, яка найактивніше і найпослідовніше
підтримується науковим стилем, зокрема філологічними текстами. Можливо, з часом
вона не тільки стане звичною для більшості, але й ляже в основу єдиної словотвірної
норми.
Отже, дериваційну синонімію і варіантність прикметників на різних етапах розвитку
української мови зумовлюють як лінгвальні, так і позалінгвальні чинники. Окремо варто
говорити про причини глибинних словотвірних синонімних і варіантних відношень,
тобто про причини появи моделей дериваційної синонімії та варіантності, що є явищемЗагальні тенденції розвитку словотвірної синонімії…
_________________________________________________________________________________
7
статичним і пов’язаним із внутрішніми законами мови, насамперед словотвірної системи,
а окремо – про наповнення, реалізацію цих моделей – про поверхневі словотвірні
синонімні і варіантні відношення між конкретними прикметниками, які більше
відображають динаміку мови. Ці відношення часто залежні від традиції словотворення і
дуже чутливі до позамовних впливів.
Причиною виникання словотвірної синонімії та варіантності як специфічного
відношення між дериватемами є афіксальна синонімія і варіювання афіксів. Спільність
функцій таких морфем інколи буває первинною, але частіше – набутою внаслідок
розвитку в них вторинних функцій. Сама ж словотвірна система, її внутрішні закони
створюють тільки передумови для конкурентного функціонування словотворчих засобів,
якщо цьому не перечать закони морфотактики. Конкретні словотвірні синонімні та
варіантні пари (ряди) можуть виникати, звичайно, підпорядковуючись цій системі, під
впливом внутрішньомовних, міжмовних і позамовних чинників. Вільні клітинки, що їх
запропонувала словотвірна система, можуть залишатися незаповненими протягом
століть, а можуть заповнитися утвореннями різного часу, що, не витісняючи одне одного,
співіснують, утвореннями різних територіальних діалектів, що сформували літературну
мову, утвореннями того самого часу, які з’явилися під впливом інших мов унаслідок
відповідних соціально-політичних умов.
Отже, словотвірна синонімія і варіантність – це складні діалектичні явища,
дослідження яких виходить за межі сучасної та історичної дериватології, проте дає
підстави саме через призму словотвору з’ясувати деякі важливі загальнолінгвістичні
проблеми – єдності слова, рівноваги форми і змісту, синтагматичних і парадигматичних
відношень між одиницями різних мовних рівнів, розмежування синхронії та діахронії.
___________________________________________________________
1. Горбач О. Засади періодизації історії української літературної мови й етапи її
розвитку (Резюме доповіді на МАУ-2). Львів, 1993. 8 с.
2. Городенська К. Г. Словотвірна синонімія // Актуальні проблеми українського
словотвору. Матеріали ІІІ-х наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана
Ковалика. Івано-Франківськ, 1995.С. 1-12.
3. Ґрещук В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ, 1995.
208 с.
4. Денисенко Л. П. Фонетичні і словотворчі варіанти слова в говірках Нижньої
Наддніпрянщини: Дис. …канд. філ. наук. Запоріжжя, 1994. 248 с.
5. Дідківська Л. П., Родніна Л. О. Словотвір, синонімія, стилістика. К., 1982. 171 с.
6. Івасишина Т. А. Синонімія словотворчих афіксів: Автореф. дис. … канд. філол.
наук. К., 1999. 20 с.
7. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української
мови. К., 1998. 161 с.
8. Ковалик І. І. Синонімія і омонімія в межах словотворення // Доповіді та
повідомлення ЛДУ. 1957. Вип. 7. Ч. І. С. 57-59.
9. Ковалик І. І. Питання словотворчої синонімії і омонімії в сфері іменників
слов’янських мов // Питання слов’янознавства. Матеріали І Славістичної конференції.
Львів, 1962. С. 5 — 25.
10. Ковалик І. І. Словотвір іменників у сербо-лужицьких мовах. Львів, 1964. 93 с.
11. Ковалик І. І. Вступ. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична
дисципліна та її місце у системі науки про мову // Словотвір сучасної української
літературної мови. К., 1979. С. 5 — 56.
12. Кузьма І. Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність прикметників вІрина Кузьма
__________________________________________________________________________________
8
українській мові. Львів: Літопис, 2006. 308 с.
13. Семиряк В. Д. Словотворчі варіанти в сучасній українській мові: Дис… канд. філ.
наук. Харків, 1973. 213 с.
14. Чабаненко В. А. Дериваційна варіантність слова і мовна експресія // Дослідження
з словотвору та лексикології. К., 1985. С. 10-113.
GENERAL TENDENTION OF DEVELOPMENT OF DERIVATIONAL
SYNONYMY AND VARIATION IN THE NEW UKRAINIAN LANGUAGE
Iryna Kuz’ma
Ivan Franko National University of Lviv,
The Ukrainian-language department,
1/234, Universytets’ka Str., 79602 Lviv, Ukraine,
рhone.: (80 322) 239 47 17
The origin, evolution and disappearance of models of adjectival derivational synonyms and
variants are traced in the Ukrainian language of the ХІХ–ХХІ ст.
Key words: derivational synonyms, derivational variants, model of derivational
synonymy/variation.
ОБЩИЕ ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ СЛОВООБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ
СИНОНИМИИ И ВАРИАНТНОСТИ В НОВОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ
Ирина Кузьма
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинского языка,
ул. Университетская, 1/234, 79001 Львов, Украина,
тел.: (80 322) 239 47 17
Стаття представляет краткую историю развития словообразовательной синонимии и
вариантности прилагательных в новом украинском языке. Наблюдается возникновение,
функционирование и исчезновение моделей словообразовательной синонимии и
вариантности прилагательных в ХІХ–ХХІ вв.
Ключевые слова: словообразовательные синонимы, словообразовательные вариаты,
модель словообразовательной синонимии / вариантности.
Стаття надійшла до редколегії 11.09.2008
Прийнята до друку 20.12.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.