ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ПУБЛІЧНЕМОВЛЕННЯ ВАСИЛЯ СІМОВИЧА — Марія Білоус

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української мови,
вул. Університетська, 1/234, 79001, Львів, Україна
тел. (80 322) 239 47 17
Зроблено короткий огляд публічних виступів Василя Сімовича, вказано на їхнє
жанрове й тематичне розмаїття. Проаналізовано одну з жанрових форм усного
мовлення – похоронні промови.
Ключові слова: церемоніальне публічне мовлення, похоронна промова.
У березні 2009 р. минуло 65 років, як перестало битися серце талановитого мовознавця,
блискучого белетриста й публіциста, активного громадського діяча, зокрема на
просвітянській ниві, завідувача кафедри української мови Львівського університету в 1939-
1941 роках Василя Сімовича. Нехай ця публікація вплітається у вінок шани до Великого
Українця.
Багатогранна публіцистика Василя Сімовича ще чекає своїх дослідників. Особливо це
стосується її своєрідного функційного різновиду, який існує тільки в усній формі, –
церемоніального, тобто публічного мовлення, “що здійснюється в особливих, певною
мірою виняткових, оказіональних обставинах” [1, 14].
Автори скупих газетних та журнальних повідомлень про публічне мовлення В.
Сімовича завжди відзначають його блискучий дар слова, дивовижне вміння захопити
авдиторію змістом свого виступу, пробудити живу думку, навернути до дискусії з
найзлободенніших питань суспільного, мистецького та наукового життя. Маємо захопливі
відгуки про його освітні й навчальні лекції, як-от у тижневику “Тризуб” про лекцію
“Українська мова”, що її В. Сімович прочитав на курсах українознавства в Подєбрадах у
1928 році В. Сімович “з властивим йому темпераментом дав блискучий малюнок сучасних,
пануючих в українській лінгвістиці ідей про місце української мови серед інших
слов’янських мов. Відкидаючи теорії Шахматова і інших російських лінгвістів про
спільність східнослов’янської галузі слов’янських мов, довів, що українська мова має своє
джерело – як говірка праслов’янської мови. Переповнена авдиторія слухала лекцію з
захопленням” [8, 25]. У статті “Посмертна згадка” В. Дорошенко писав: “Такий, здавалося
б, “сухий” предмет як граматика в устах Сімовича ставав живою й привабливою річчю” [2].
На думку І. Свєнціцького, таємниця ораторського мистецтва В. Сімовича полягала в тому,
що “у ньому поєднався творчий дар письменника з хистом учителя подати найтрудніше в
так доступній і живій формі, що слухач навіть найменше підготований до сприйняття
наукового матеріалу з увагою слухав доповідача як оповідача-поета” [7]. На жаль, назавжди
для нас утрачена можливість ознайомитися з тими невербальними засобами, якими
послуговувався Сімович, спілкуючись із масовою авдиторією, – інтонація, жести, міміка,
тобто візуальні та акустичні складники його публічних виступів. Проте деякі тексти
доповідей і промов В. Сімовича збереглися в журнальних і газетних публікаціях, очевидно,
і в його архіві в рукописній формі, отож їхня інформаційна насиченість, композиція, мовнаМарія Білоус
__________________________________________________________________________________
242
тканина (тропи, синтаксичні фігури, граматична структура тощо) можуть бути об’єктом
лінгвістичного аналізу.
Публічні виступи Сімовича відзначаються жанровою розмаїтістю. Це передусім
наукові доповіді й реферати, виголошені з актуальних питань українського мовознавства на
поважних наукових міжнародних форумах, засіданнях Празького лінгвістичного гуртка,
мовознавчої комісії НТШ тощо. До прикладу, “Історичний розвиток українських
(здрібнілих та згрубілих) чоловічих хресних імен з окремішньою увагою на завмерлі
суфікси” (1929 рік, Перший міжнародний з’їзд слов’янських філологів у Празі); “Система
української латиниці” (1932 рік, Український науковий з’їзд у Празі); “Поява w (u) після
голосних у формі минулого часу чоловічого роду українського дієслова типу: читав (čytau),
знав (znaw)” (1934 рік Другий міжнародний з’їзд слов’янських філологів, Варшава);
доповіді на засіданнях Українського історико-філологічного товкариства в Празі в 1926-
1929 ррік, зокрема “В. Гнатюк як філолог”, “Український правопис “кулішівка”, “До
питання про морфологію українських прикметників”, “Новаторство М. Старицького” та ін
[9]; низка доповідей, прочитаних на засіданнях мовознавчої комісії НТШ: “Вокалізація л в
українській мові” (1933 рік), “Тенденції в творбі рідної мови” (1934 рік), “Проблеми
гармонії складів у слов’янських мовах” (1935 рік), “Спроба економічної номенклатури в
працях М. Драгоманова” (1935 рік) , “Українські е, и з погляду історичної фонології” (1938
рік), “Слова типу недо- у Шевченка” (1938 рік), “Деякі тенденції розвитку української
літературної мови” (1943 рік); редакції наукових праць, як-от А. Артимовича
“Потенціальність мови”, Я. Рудницького “Причинок до наростка –ище в слов’янських
мовах” та ін. [6]. Ці жанри дуже близькі до писемного різновиду літературної мови, хоча
первісні тексти виголошених доповідей і рефератів були розраховані передусім на слухове
сприйняття. Вторинна реалізація деяких з них у формі пізніших публікацій у часописах та
наукових виданнях зберігає лише окремі типологічні ознаки усного публічного мовлення,
зокрема в структурно-граматичній організації: стислість фрази, наявність його уособленої
фігури повтору тощо. На жаль, не всі з виголошених наукових доповідей і рефератів
празького і львівського періодів життя та діяльності В. Сімовича були опубліковані згодом.
Але навіть самі тільки їхні назви вказують на злободенність заторкнутих проблем розвитку
української мови, а тексти сьогодні могли б бути важливим джерелом не тільки для
дослідників історії українського мовознавства, а й студій з формування українського усного
публічного мовлення. Адже, як відомо, українська наукова мова до ХХ ст. існувала головно
в писемній формі. Виступи В. Сімовича з науковими доповідями й рефератами розвивали
усне наукове публічне мовлення, спонукали до вироблення відповідних мовних засобів,
розрахованих на сприйняття тексту авдиторією. І це йому напрочуд вдавалося. Як згадував
І. Свєнціцький, “висока якість його ораторського таланту чинила його доповіді на
граматичні і літературні теми предметом загальної уваги” [7].
Другу групу публічних виступів Василя Сімовича становлять промови, виголошені на
урочистих академіях, присвячених пам’яті визначних українських постатей: “Про
літературну діяльність Б. Грінченка” (жалібна академія 22 травня 1910 року в Чернівцях),
перлина ораторського мистецтва – “Промова на святі Шевченка в Берліні від української
громади” (1920 рік) [10]; “Великий льох – поема Шевченка” (1924 рік, Прага),
“Австроруські спомини Драгоманова” (1924 рік, Прага), “Ритміка “Слова о полку Ігоревім
в перекладах українською мовою М. МАксимовича” (1927 рік, Прага), його інавгураційна
промова як ректора Високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова
“Драгоманівський правопис, його науковість (фонетичність), практичність та його
майбутнє” (1926 рік) та ін. Публічне мовлення Василя Сімовича
__________________________________________________________________________________
243
Жанровим різновидом публічного мовлення Василя Сімовича є численні вітальні
промови на ювілейних урочистостях, як-от з нагоди 60-ліття уродин Олександра Колесси
(1927 рік) , 80-річчя уродин Т. Масарика, першого президента Чехо-Словацької республіки,
ювілейні звітні доповіді “П’ять років Українського Високого Педагогічного Інституту ім.
М. Драгоманова у Празі” (1928 рік) , а також “Промова на ювілейному святі з нагоди
десятиліття Інституту” (1933 рік) та ін.
Збереглася інформація про публічні виступи Василя Сімовича й на суспільно важливі
теми, зокрема він виголошує на Крайовому з’їзді культосвітніх працівників, що відбувся у
Львові в 1943 році доповідь “Чого нам чекати від української науки”, у якій підносить
потребу якнайтіснішого зв’язку науки з поточним життям народу, наголошуючи передусім
на вазі українознавчих наук, на вихованні наукової молоді й підтримці наукових осередків
поза Львовом. Водночас накреслює завдання, які стоять перед ученими і це, зауважте, в
часі воєнного лихоліття.
Неперевершений ораторський хист В. Сімовича особливо проявивсяв ще одному
(сумному) жанрі публічного мовлення – прощальному слові над могилами визначних
українських діячів. Його два ритуальні виступи – на похороні поета Василя Пачовського і
славетного лікаря, відомого вченого Мар’яна Паньчишина – були опубліковані в
“Краківських вістях” відповідно під назвами: “Над могилою Василя Пачовського” (квітень,
1942 рік) і “Промова професора В. Сімовича над відкритою могилою бл. п. проф.
Маріяна Паньчишина” (жовтень, 1943). Мотиви промов характерні для цього жанру. Це
передусім жаль, туга і біль з приводу смерті визначних в українській культурі й науці
людей (жаль невгамовний, смуток чорний довго не покидатимуть наших сердець; жаль
груди стискає, як подумаєш, що ми востаннє відзиваємось до нього), це усвідомлення
неминучості й незворотності смерті (проте мусиш миритися із суворою дійсністю, із
дійсністю страшною; незабаром важке груддя землі посиплеться на домовину і матінка
наша земля пригорне його до свого лона), а також пов’язані з цим вирази резигнації: вірити
не хочеться, що відповіді не почуєш, відповіді щирої, відповіді сердечної, і не побачиш при
цьому його милого усміху, такого для нього притаманного, це і мотив безпомічності і
безпорадності покинутої родини і заклик до громади про допомогу (Він залишив
незабезпечену родину, залишив дружину, діток. Українське громадянство має обов’язок
зглянутися над тими, що залишилися після Василя Пачовського – воно мусить ними
заопікуватися), це й традиційний біблійний образ того іншого виміру, потойбіччя, куди
переходить душа по смерті (Василь Пачовський відійшов туди, де нема ні смутків, ні болів,
перейшов у інше щасливе життя), це і специфічні для церемоніального монологічного
мовлення інформативні структури персональної зверненості [1, 15]: “Але ж знай, Друже
Незабутній, ніколи образ твій не затемниться в серцях наших, повік у наших вухах, доки
життя нашого, гомонітиме Твій голос, голос тихий, голос любий, такий нам добрий той
голос, а списане Тобою буде вічним скарбом грядущих наших поколінь!”. Чисто
індивідуальні переживання з приводу смерті близьких по духу людей поєднуються з
елементами громадськими, суспільними. Промовець знаходить щирі й теплі слова, що
ними окреслює постаті покійних, їхню вдачу, вагоме місце, яке вони займали в
українському світі, заслуги перед українською культурою й наукою, з болем говорить про
ту втрату для науки, для письменства, яку спричинила їхня смерть. Яскравим
композиційним і стилістичним засобом тут є повтор, зокрема анафоричний, такий
характерний і для поетики похоронних голосінь: і знову нова могила! І знову новий удар для
українського світу! І знову нова втрата для української науки! І знову невблаганна смерть
забирає нам людину великого серця, людину високо гуманну, на європейську міру лікаря,
неабиякого педагога, визначного вченого. Композиційний принцип повтору в похороннихМарія Білоус
__________________________________________________________________________________
244
промовах В. Сімовича виявляється й на рівні словесних формул і фраз, у використанні
синонімних засобів мови, зокрема для метафоричної номінації табуйованих понять,
пов’язаних зі смертю: Василь Пачовський покинув цей світ!; Не живе Василь Пачовський!
Василь Пачовський відійшов…; покинула нас людина; спочив учений; відводити … на вічний
спокій та ін.
Завершальні слова похоронних промов В. Сімовича, попри їхню традиційну форму,
наявність клішованих прощальних фраз засвідчують великий хист промовця в передачі
туги останнього прощання: Моїми устами прощає тебе, дорогий Василю, Українська
громада, прощають Тебе товариші пера, прощає осиротіла катедра української мови в
університеті, прощають тебе шкільні діячі. Схиляється перед Твоєю домовиною моя сива
голова за твоїх приятелів. Не менш зворушливо він прощав і Мар’яна Панчишина: Спи
спокійно, Незабутній Друже, нехай пухом тобі буде наша свята золота Земля Рідна!
Очевидно, Святослав Гординський у статті-некролозіз приводу смерті В. Сімовича, що
була опублікована в газеті “Наші дні”, мав всі підстави сказати: “… він… був майстер
говорити похоронні промови” (1944, ч. 3-4). Якщо ж колись все-таки буде видано
хрестоматію українського усного публічного мовлення від найдавніших часів до
сьогодення в усіх його жанрових різновидах, то в ній, упевнена, будуть поміщені й
найвишуканіше зразки зі спадщини Василя Сімовича.
_________________________________________________________________
1. Баранник Д. Х. Церемоніальний різновид публічного стилю // Мовознавство. 1977.
№ 3. С. 14-19
2. Дорошенко В. Посмертна згадка // Львівські вісті. 1944. Ч. 59
3. Над могилою В. Пачовського (З промови проф. д-ра В. Сімовича) // Краківські
вісті. 1942. 16 квітня. Підп.: 3. Т.
4. Промова проф. В. Сімовича над відкритою могилою бл. п. проф. Маріяна
Паньчишина // Краківські вісті. 1943. 20 жовтня
5. Промова д-ра Василя Сімовича на святі Шевченка в Берліні від української
громади // Шлях 1920. 1 травня.
6. Протоколи засідань філологічної секції НТШ. ЦДІА України уЛьвові. Ф. 309. Оп.
1. Спр. 40.
7. Свєнціцький І. ВасильСімович: Доповідь // Львівські вісті. 1944. Ч. 69.
8. Тризуб. 1928. Ч. 11.
9. Український тиждень. 1933. 5 червня.
10. Шлях. 1920. Ч. 32.
PUBLIC SPEECH OF VASYL’ SIMOVYCH
Marija Bilous
Ivan Franko National University of Lviv,
The Ukrainian-language department,
1/234, Universytets’ka Str., 79602 Lviv, Ukraine
phone: (80 322) 239 47 17
The short review of public appearances of Vasyl’ Simovych is done, it is indicated on their
genre and thematic variety. One of genre forms of the oral speech broadcasting is analyzed are
funeral speeches.
Key words: ceremonial public speech, funeral speech. Публічне мовлення Василя Сімовича
__________________________________________________________________________________
245
ПУБЛИЧНАЯ РЕЧЬ ВАСИЛИЯ СИМОВИЧА
Мария Билоус
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинского языка,
ул. Университетская, 1/234, 79001 Львов, Украина,
тел.: (80 322) 239 47 17
Сделано краткое обозрение публичных выступлений В. Симовича, указано на их
жанровое и тематическое разнообразие. Проанализирована одна из жанровых форм устной
речи – погребальная.
Стаття надійшла до редколегії 11. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.