Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

СПІЛЬНІ РИСИ СЕРБСЬКОГО ЕПОСУ ПРО СТАРИНУ НОВАКА ТА ОПРИШКІВСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ ПРО ОЛЕКСУ ДОВБУША — 2

Подібна ситуація, до того ж майже дослівно змальована в старому
юнацькому епосі, коли Марко Кралевич просить допомоги у своєї віли-
посестри:
Не си данас, посетримо вило?
ТЬе си данас — ниІ)е те не било!
Еда си се криво заклшьала:
Т>е гоЬ мене до неволе буде,
да кеш мене бити у нево/ьи? (II, 396)
Віла врятовує життя герою, допомагає перемогти ворога. Так, по
аналогії до старого юнацького епосу, гайдуцькі пісні змальовують саме
найхарактернішу рису побратимства — допомогу, коли герою загрожує
небезпека.
Не може обійтись без побратимів і герой Карпат Олекса Довбуш.
Не раз у скрутні моменти він звертається до Івана Рахівського (часом
Сандогірського або Щигірчика), який не менш всемогутній, ніж міфічна
віла. Крім того, що його «нічьо си ни ловило, ни куля, ни врата», він «мав
підкови з самих игов. У тих підковах Іван Рахівський вибігав аж на 12
пльонтер (поверх — С. М.) стінами і не падав. А такий був прудкий, що
ніхто би го був не випередив. «Аби икий кінь прудкий утікав сперед
нею, то він єго випереди и йме» (156). Пригадаймо аналогічний випадок,
коли Груйо Новакович наздоганяє кінного турчина (III, 43). Ніщо не
могло зупинити Івана Рахівського, коли його побратим потрапив у небез­
пеку. Навіть залізні ґрати не врятовували ворогів, бо Іван мав крицеву
бартку, яка рубала сталь і залізо. «То була унія (біда — С. М.), а ни
чоловік» (156), — із захопленням говорили про нього в народі.
В той же час за законами творення образу народного героя Олекса
Довбуш і Старина Новак певною мірою виділяються з-поміж своїх побра­
тимів, і не тільки мужністю, силою, фізичною і моральною красою, насампе­
ред елементами незвичайності, зв’язком з надприродними силами.
Образ Старини Новака, одного з найбільш відомих гайдуцьких
ватажків другої половини XVI ст., є одним з найвеличніших у сербсько­
му епосі середніх часів. Сорок років він «чува друма кроз планину»,
тобто стереже дорогу через полонину і віднімає у турків награбоване
ними у сербського народу багатство. Разом з братом Радивоєм та сином
Груєю він очолює невеличкий загін гайдуків, що діє в лісах гори Ро­
мани. Уже самий зовнішній вигляд Новака жахає ворогів:
на нььему ]е страшно одщело:
на іьему }е кожух од меІ)еда,
на глави му капа вучетина,
403 Степан Мишанич
а за капом крило од лабуда,
очи су му дви/е купе вина,
трепавице од утине крило;
и он носи саблу староковку. (III, 40)
Від його шаблі-староковки ніхто з ворогів не може врятуватися, а
від сили його голосу
све са горе лишНе отпадаше,
а са земле трава полщепе. (III, 40)
Такою ж могутністю наділений народом і Олекса Довбуш:
Ск Олекса си підійме, — гори си здригнули,
А єк свисне, то від свисту ліси си схилили,
А єк гримне з пістольити, то всі си дивили,
Чи то буря в Чорногорі, так чути, лунає,
Чи то, може, кінець світа сюди наступає? [32]
Народні співці Балкан і Карпат наділяють своїх героїв найпоетич-
нішими епітетами, порівнюють їх з квітами, дівочою вродою. Так, Олекса
Довбуш, «мов той орел, пишний сизоокий», а «такий гарний, єк рожа в
віконці». А ще як «заспіває, запіє в листочок», то навіть сама Чорногора
«всміхнулася, мов не тота стала» [33].
Вродою і силою Груя Новаковича милуються навіть вороги, а кра­
суня Ікония вважає його гарнішим від себе:
Лщеп ти си, мио побратиме,
та уьепши си од мене 1)ево)кеІ (III, 27)
По аналогії до героїв старого юнацького епосу народ гіперболі­
зує силу гайдука. Будучи ще підлітком, Груйо Повакович тримається як
справжній юнак — у відкритому бою перемагає досвідченого турчина. У
п’ятнадцять років він легко наздоганяє кінного ворога, а ударом буздо-
вана (бойової булави — С. М.) з далекої відстані вириває із землі
струнку смереку. У бою з ворогом одним замахом шаблі він розрубує
навпіл не тільки ворога, а й
бо/по седло на копу дориту,
а дорита на зем/ьици црно],
и ]ош земле мало заватио. (III, 17 — 18)
Образ Груя Новаковича, як зазначає В.Джурич, за своєю повнотою
і тими рисами, що виділяють його серед інших персонажів — фізичною
силою та кмітливістю — стоїть найближче до образу Марка Кралевича.
«Він всемогутній, майже непереможний, всюдисущий, легкої руки. Він
один з найсвітліших юнаків сербського епосу. Народний оптимізм досяг
в його образі найвищого ступеня» [34].
Прийом гіперболізації фізичної і моральної сили народного героя
іде більшою мірою властивий карпатському фольклору про опришків. За
народними переказами Олекса Довбуш ще в дитинстві володів надпри­
родною силою: в три роки він зміг підняти і пересадити через пліт
404
Порівняльні студії
корову. Правда, подібні казкові елементи властиві фольклору про ОП
ришків, гайдуків, збойників та інших благородних розбійників багатьох
слов’янських народів, та найбільше їх знаходимо у фольклорі про кар
патських опришків. Саме ці казкові традиції простежуються в переказах,
легендах і героїчних піснях, котрі змальовують, як Довбуш дістає силу
від посланців Бога чи від дідунця — старого опришка, що ніби разом з
чарівними «зелами» передає своєму наступнику не тільки силу, а й
нссь життєвий досвід. Ось чому Олекса довбуш став «найфайпіший у
горах», мудрішим «від адвоката і філозофа», і таким сильним, що легко
пиносить на гору величезного дуба, якого туди навіть дванадцять волів
не витягнуть.
У гайдуцьких піснях не говориться, яким чином герой одержує
надприродну силу. П,е сприймається, як щось само собою зрозуміле, що не
викликає заперечень і тііби психологічно вмотивоване. Очевидно, пісні
про гайдуків ніколи не виконувалися відірвано, окремо від пісень юнаць­
кого циклу старих часів, де герої одержують силу незвичайним шляхом,
як правило від міфічних істот. Аналогічно до героїв старого епосу народ
наділяє і гайдуків такою ж силою, дає їм у посестри віл, але не підкрес­
лює цих зв’язків. Та в цьому й немає потреби, бо гайдуцький цикл пісень
завжди сприймається слухачем у контексті всього героїчного епосу.
Щоб підкреслити винятковість, незвичайність героя, його мужність,
силу, иобратимську вірність співець чи оповідач і Карпат, і Балкан ста­
вить його в скрутне становище, зводить з таким же дужим, а часом ще
могутнішим ворогом. Довбуш бореться з дідичем, який мав силу дванад­
цяти людей. Не відступає він і перед велетнем, для якого звичайна
людина, мов іграшка. Суперник Старини Новака — Грчич Манойло —
кидає свого буздована аж під хмари, а потім ловить його правою рукою.
У боротьбі з такими суперниками героїв від неминучої загибелі
врятовують лише їхні віддані побратими: Довбуша — Іван Рахівський,
часом рідний брат Іван, а Новака — віла.
На противагу народним юнакам, їхні вороги, ненависні народові,
змальовані похмурими, кривавими барвами, що передають їх жорстокість,
бездушність, — усе тс, що властиве завойовникам. Грчич Манойло, наприк­
лад, навіть пісні складає про свої криваві «подвиги»:
Млав-Планино, крава кра/ино,
чудно ли си крв огрезнула!
Млоге ли си ма]ке о]адила,
млоге сестре у црно завила,
удовице у род оправила! (III, 33)
Багато років гайдуки успішно розправляються з гнобителями
своєї землі, і навіть з такими, як Грчич Манойло. Та не вдається їм ніяк
побороти чорного Арапина. Наділений фантастичною фізичною силою,
вважаючи себе непереможним, чорний Арапин безкарно глумиться над
405 Степан Мишаиич
людською гідністю, жорстоко знущається з поневоленої раї. Серед білого
дня він виходить
на друм пред сватове
те отим/ье кикене Ьево)ке,
па их /ьуби за неЬелу дана
па их онда за благо продаже. (НІ, 22)
Чорний Арапин — як узагальнений образ усіх гнобителів бал-
канських народів — зустрічається ще в юнацькому епосі старих часів.
Ще Марко Кралевич у богатирському поєдинку міряється силою з мо­
гутнім Арапином і здобуває перемогу. 1 якщо Марко Кралевич перема­
гає Арапина у відкритому бою і то лише за допомогою свого майже
міфічного бойового коня Шарця, герої гайдуцького епосу на відкритий
бій з Арапином стати не відважуються. Здобувають вони перемогу
тільки хитрістю.
Як тактичний прийом героїв гайдуцького й опришківського фольк­
лору у боротьбі проти сильного ворога хитрість повністю виправдовуєть­
ся народом. Невеличкі гайдуцькі й опришківські загони не могли вести
відкриту боротьбу проти добре організованої сильної армії завойовників.
Тому запорукою успіху були раптові несподівані напади, зв’язок з наро­
дом, хитрощі, до яких однаковою мірою вдаються і опришки й гайдуки.
Неодноразово перевдягається Груйо Новакович то нареченою, то звичай­
ною дівчинок), то чабаном, щоб приспати пильність ворога і перемогти
його, або щоб врятувати свого побратима чи посестру. Так само й Олекса
Довбуні приймає подобу діда-жебрака, баби-наймички чи звичайного собі
купця-гендляра і ливіе завдяки цьому дізнається про наміри панів або
невпізнаний вривається зі своїми легінями у панські маєтки.
Цикл пісень про Старину Новака та його побратимів у Караджиче-
вому збірнику закінчується піснею Нев/ера/ьубе Гру/тине, яка, за висло­
вом І.Франка, є однією з «найкрасших перлин сербської народної творчості»
[35]. Своїми морально-етичними нормами, довершеною художньою фор­
мою ця пісня привернула особливу увагу поета і він переклав її на украї­
нську мову першою з-поміж інших гайдуцьких пісень. Згодом І.Фрапко
робить детальний аналіз цієї пісні, зіставивши її з аналогічними за змістом
творами у всьому слов’янському фольклорі — сербськими, хорватськими,
болгарськими, українськими тощо. Заперечуючи Халанському, Питану, Ве-
селовському, які зводили сюжет сербської й української пісень про жіно­
чу зраду до легенд про царя Соломона, велетня Китовраса чи й до
західноєвропейського Морольфа, І.Фрапко переконливо доводить, що ті
«легенди не мають нічого спільного з сербо-болгарськими піснями та й з
нашою піснею про Івана і Мар’яну, що виросли не з чужого, міжнародного
пня, а з місцевих побутових обставин» [36].
З другого боку, після глибокого аналізу цих пісень І.Фрапко
робить висновок, що людські відносини, оспівані у пісні Іван та Мар’ я-
406
Порівняльні студії
на, не властиві українському народові, українському побуту в цілому і
народились на ґрунті південнослов’янському, і лише згодом перейшли на
Україну — занесені втікачами болгарами чи сербами. Від себе можемо
додати, що подібні пісні-балади з відповідною трансформацією могли
бути занесені в Україну й карпатськими опришками. Адже ми знаємо
факти, коли переслідувані опришки переходили аж на Балкани і там
деякий час боролися в загонах місцевих гайдуків [37], а потім знову
поверталися в Карпати.
Приклади, що свідчать про спільність епосу сербського, хорватсь­
кого і українського народів періоду національно-визвольної боротьби з
чужоземними загарбниками, і зокрема фольклору про гайдуків і оп­
ришків, на цьому не вичерпуються. Можна ще говорити про випадки
жорстокості гайдуків і опришків до своїх ворогів, яка виникла у цих
народів «під впливом турецького панування» [38] на Балканах і польського,
угорського й молдавського — в Карпатах; про роль релігійних нашару­
вань у фольклорі цих народів (Довбуша можна вбити лише срібною
кулею, над якою 12 священиків правили 12 служб. Або у сербів: якщо
рушницю зарядити «евстим тслом», тобто причастям, то можна вбити
будь-кого, не прицілюючись); про елементи гумору і сатири у фольк­
лорі цих народів; про арсенал художніх прийомів, якими користуються
співці й оповідачі Балкан і Карпат (слов’янські антитези, гіперболізація
героїв, порівняння, символіка, постійні епітети тощо)- Варто в цьому
плані звернути увагу на слова, не властиві українській мові, а ніби
перенесені в перекази про опришків з сербських епічних пісень, — як у
величанні Довбуша і його побратимів («славний юнацький втажку»,
«світлий юначе», «хлопці юнаки», нан-капітан») чи у зображенні пансь­
ких здирств (всюди лишили на людей такий наміт, що люди мусили
запусто гроші віддавати) тощо.
І, певно, саме генетичною спільністю, а іте просто тотожними умова­
ми можна пояснити гаку вражаючу подібність, як це маємо в сцені
оплакування загиблого героя у сербській пісні:
Диво/ка }е рода господскога,
ка)ала га три године дана:
за годину лишца не умила,
а за другу косе не чеииьала,
а за треку била не носила. (III, 519)
І у пісні про опришків:
Так ся мамка жалувала
за рік косу не чесала;
Так ся сестра жалувала
зарік косу не чесала;
так ся жона збанувала
За рік з корчми не вступала. (34)
407 Степан Мишанич
Співставлення гайдуцького епосу та карпатського фольклору про
опришків явище не випадкове. Подібне суспільно-історичнс життя на­
родів Балкан і Карпат, багатовікова боротьба за соціальне і національне
визволення, однакові умови культурного відродження — ось ті основні
фактори, що знайшли яскравий вияв у усній народній творчості і спри­
чинились до ряду спільностей у фольклорі цих слов’янських народів. У
піснях, переказах, легендах народи Балкан і Карпат яскраво передали
свої волелюбні ідеали у боротьбі з усяким гнітом. Навіть при частково­
му аналізі гайдуцького та опришківського фольклору (нами проаналі­
зовано 7 гайдуцьких пісень і цикл пісень, переказів і легенд про Олексу
Довбуша) помічаємо яскраво виявлену подібність відображення істо­
ричної долі цих народів, що знайшла свій вияв у подібності ідей, тенден­
ційності, системі художніх засобів тощо. При всій своїй самобутності
фольклор українського і югославських народів зберіг наявність гене­
тичних, історико-культурних зв’язків і чи не найповніше виявлену типо­
логічну схожість. Виявлення таких спільностей допомагає зрозуміти ту
духовну близькість слов’янських народів, яка від загальнослов’янської
спільності продовжується віками, допомагає краще зрозуміти фольклор
у кожного народу зокрема.
ЛІТЕРАТУРА
1. Историіа нарада Іугослави]е. — Кн>. II. — Београд, 1960. — С. 465.
2. Назечик Салко. Хаідучкс борбе око Дубровника и наша народна
нІссма// Народна кгьижевност. — Београд, 1996. — С. 264.
3. Франка І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині. // Зібр.
творів: У 50 т. — Ї.47. — К.: Наук, думка, 1986. — С. 48.
4. Франка І. Сербські народні пісні і думи. // Зібр. творів: В 50 т. —
Т. 26. — К.: Наук, думка, 1980. — С. 54.
5. Там же. — С. 55.
6. Там же. — С. 67.
7. Гнатюк В. Словацький опришок Яношік в народній поезії // За­
писки І Іаукового товариства ім. Т.Шевченка. — Т. ХХХІ-ХХХП. — Львів,
1899. -С. 3.
8. Богатирев II. Словацкие зпическис рассказьі и лиро-знические
песни. -М., 1963.-С. 83.
9.Франка І. Сербські народні думи і пісні. — С. 21.
10. Франка І. Студії над українськими народними піснями. // Зібр.
творів: У 50 т. -К.: Наук, думка. — Т. 42, 1984. Т. 43,1986.
11. Гнатюк В. Зносини українців з сербами. — Львів, 1906.
12. Гнатюк В. Народні оповідання про опришків // Етнографічний
збірник. — Т. XXVI. — Львів, 1910. Далі при посиланні на це видання
вказуватимемо сторінку при цитуванні.
408
Порівняльні студії
13. Рильський М.Т., Сухобрус Г.С., Юзвенко В.А., Захаржсвська
В.О. Українські думи і героїчний епос слов’янських народів.// V Міжна­
родний з’їзд славістів (Софія, вересень 1963 р.) — К., 1963.
14. Руда Т.П. Сербськохорватський фольклор як об’єкт наукових і
художніх зацікавлень І.Франка // Слов’янське літературознавство і
фольклористика. — К.: Наук, дуумка, 1971; Шумада Н. Спільні риси
болгарської та української епічної пісенності // Изследоваиия в чест
Михаил Арнаудов. — София, 1970; Визвольний рух слов’ян у нарордній
пісенній творчості (ХУІІ-ХІХ ст.). — К.: Наук, думка, 1971.
15. Карасик Вук Сшеф. Српске народне п]ссме. — Београд, 1958. -Кіь-
III. — С. 9-12. Далі при посиланні на цс видання вказуватимемо том і
сторінку при цитаті.
16. Історичні пісні. — К.: Вид-во АН УРСР. 1961. — С. 447.
17. Коломийки / Упорядк., передм. і прим. Н.С.Шумади. — К.: Наук.
думка, 1969.-С. 327.
18. Там же.-С. 327.
19. Там же. -С. 328.
20. Там же.
21. КараЬиН Вук. О хаідуцима (О ерпекоі народно] поезій. — Беог­
рад: Просвста, 1964. — С. 214.
22. Грабовецький В. Карпатське опришківство. — Львів: Вид-во
Львівського універси-тсту, 1966. — С. 136, 159.
23. КараЬиН Вук.- О ха]дуцима. — С. 214.
24. ТЬуриИ Во/ислав. Српскохрватска народна епика. Сараіево, 1955.
С. 90-91.
25. Назечик Салко. Ха]дучкс борбе око Дубровника и наша народна
пісема. -Београд: Наша кгьижевност, 1966. — С. 262..
26.Історичні пісні. — С. 435.
27. Историіа народа.1угослави)е. — Т. 2. — С. 465.
28. .Каракик Вук. О ха]дуцима. — С. 212.
29. Історичні пісні. — 425.
30. Путпилав Б.Н. Русский и южнославянский героический зпос.
Сравнительио-типологичсскос иселедоваиис. — М., 1971. — С. 113.
31. Т>оркевик Тихомир. Бслсшкс о пашо] народно] поезій. — Београд,
1939.-С. 154.
32. Історичні пісні. — С. 435.
33. Там же.
34 .Т>урик Вооіислав. Српскохрватска народна епика. — С. 93.
35. Франко І. Студії над українськими народними піснями. — С. 28.
36. Там же. — С. 33-34.
37. Киевская старина. — Т. XXVI. К., 1889. — С. 766-767.
38 .Франко І. Студії над українськими народними піснями. — С. 31..

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.