ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ВНЕСОК У ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Сербенська О. Мовний світ Івана Франка: Статті, роздуми, матеріали.
Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2006. 372 с.
Чи можна одразу і назавжди збагнути думку великої людини? Чи нове
прочитання художньої спадщини письменника дозволить виділити нові акценти у
його творчості чи тільки поглибить сприйняття минулої епохи через використання
власного досвіду? Ці та інші питання визрівають власне тоді, коли до рук
потрапляють нові дослідження, присвячені класикам української літератури.
Сучасний погляд науковців на життя і творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки,
Ольги Кобилянської, Івана Франка та інших переконує нас, читачів, у справді
дивовижній силі суб’єктивізму авторів-дослідників: виявляти малопомічені, а то й
нерозкриті риси творчого стилю письменників, ставити нові домінанти у
панорамному висвітленні окремих творів із урахуванням сучасних методів багатьох
гуманітарних наук.
У книжці “Мовний світ Івана Франка” доктор філологічних наук, професор
Львівського національного університету імені І. Франка Олександра Сербенська
зібрала свої статті, лекції, есеї та висловлювання Івана Франка з приводу розвитку та
функціонування української мови. Такий доречний підбір матеріалів розширює
джерелознавчу та пізнавальну базу для власних спостережень читачів.
До першого розділу “Рідна мова у житті Генія” включено такі статті: “Буття у
мові і мова у тут-бутті”, “Соціолінгвістичні засади вченого”, “Мовлене слово у
життєсвіті Івана Франка”, “Проблеми стилю в інтерпретації Франка”, “Духовність у
картині світу Мислителя”, “Кольорові назви у прозі письменника” і “Видатний
дослідник української фразеології”. Як бачимо, у цьому розділі якнайбільше уваги
зосереджено на висвітленні таких аспектів творчого і наукового доробку І. Франка як
мова і соціальний розвиток; мова й церква; мова та інтелігенція; функціонування
української літературної мови в підросійській Україні; особливості публічного
мовлення тощо. Олександра Сербенська наголошує на тому, що деякі з цих аспектів
варто розглянути з інших позицій, без ідеологічних нашарувань, із максимальною
об’єктивністю та врахуванням усіх обставин тодішньої історико-культурної ситуації.
Тут неодноразово підкреслюється, що активне сприйняття життя, його
багатовимірність дозволили стати І. Франкові справжнім ученим-енциклопедистом,
який “розглядав мову в тісному зв’язку з мисленням, духовним світом людини,
вважав мову динамічною дійовою силою, здатною стимулювати процес пізнання
дійсності, бути могутнім засобом її інтерпретації”
1
[с. 29]. Дослідниця знову й знову

1
Тут і далі посилання на рецензоване видання.Рецензії
_________________________________________________________________________________
247
вчитується у праці І. Франка, щоб відчути дух часу, який властиво переливається
різними барвами, формами у творчій спадщині письменника.
О. Сербенська ставить ще один важливий акцент: “І. Франко був першим в
українській культурі вченим-енциклопедистом, який всебічно підійшов до вивчення
рідної мови, і як ніхто до нього, визначив стратегію і тактику її розвитку в умовах
бездержавності” [с. 31]. Тому необхідно вивчати спадщину І. Франка, щоб у нових
історичних умовах виявляти психо- й соціологічні засади розкриття цього явища.
Із-поміж різноманітності думок І. Франка про мову варто, на нашу думку,
виділити його цікаве міркування про стилістичні особливості мовлення бойків. Він
зокрема пише: “Простий народ… виробив собі – розуміється, на основі власних,
давніших початків і власного естетичного почуття – той товариський господарський
стиль, повний ясності, скромності і простоти, який особливо сьогодні, в пору
панування абстракцій, претензіональності, вишуканої кольористики та символізації в
стилі на кожного чоловіка з не затуманеною головою робить враження подуву
свіжого повітря по виході з замкненої, вишуканими парфумами та сопухами
надиханої кімнати” [с. 74].
До речі, І. Франко порівнював стиль бойківських оповідань із стилем італійських
новел (спільне: “скупість слів”, “метод схапування самих есенціальних рис факту чи
промови”, “характер експозиції”). Необхідно підкреслити, що розуміння стилю,
письменницького методу в І. Франка також по-своєму розвивалося і наповнювалося
новим, ще глибшим змістом. Зрештою, це неодноразово підкреслює у своїй науковій
розвідці О. Сербенська.
Ще одна характерна риса І. Франка-критика, рецензента: мовний аналіз творчого
доробку кожного письменника тісно пов’язується із самою особистістю, з “таємною
робітнею її духу” (порівняймо розгляд творчості В. Самійленка у статтях “Володи-
мир Самійленко”; “Володимир Самійленко. Проба характеристики”).
Досить актуально звучать основні тези статті О. Сербенської “Духовність у
картині світу Мислителя”. У наш час питання духовності розглядаються як нагальні і
невід’ємні лише в середовищі української інтелігенції, окремих ентузіастів-патріотів;
але, на превеликий жаль, вони не стали пріоритетом для української влади. Окремі
виступи політиків, чиновників не підносять духовність до справді магістральних
вершин суспільного і державного життя.
У другому розділі – “Франкові засади мовотворчості журналіста” – вміщено такі
статті: “Журналістика в житті Івана Франка”, “Газетно-публіцистична діяльність у
трактуванні Івана Франка”, “Часописна мова” у системі Франкових поглядів на
мову”, “Міжмовні взаємини у мовленнєвій практиці Франка-журналіста”. Беручи за
основний об’єкт дослідження – журналістську діяльність І. Франка, авторка виділяє
кілька основних мотивів, якими власне керувався І. Франко: “прагнення реалізувати
духовно багату, небуденну особистість; знайти трибуну для проголошення і захисту
своїх ідей; розвинути функціональні можливості національної преси і на засадах
рівноправного партнера вписати українців в історію європейської пресової культури”
[с. 178].
У третьому розділі рецензованого видання згруповані висловлювання І. Франка
про мову у таких тематичних напрямках: 1) мова у світлі теорії кордоцентризму;
2) мова – засіб комунікації та збереження історичної спадщини; 3) ставлення до
рідної мови; 4) особливості функціонування мови протягом різних історичнихРецензії
__________________________________________________________________________________
248
періодів. Необхідно підкреслити, що О. Сербенська зібрала ці висловлювання з
найрізноманітніших джерел: поезії, наукових і критичних праць, листування…
Така палітра джерел засвідчує справді глибоке зацікавлення І. Франка мовними
проблемами, які на той час (зрештою, іще сьогодні) не втрачають своєї актуальності.
Хочемо навести кілька суджень І. Франка, які досить точно характеризують або ж
інтерпретують конкретні мовні чи мовно-політичні питання. Наприклад, про
особливості письменницького мовного стилю І. Франко пише: “… мова се щось
спільне нам усім, а проте нема сумніву, що як кожна дитина в перших роках
виробляє собі свій окремий жаргон, так і кожний письменник, особливо талановитий,
виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову
фраз, свої улюблені слова. Письменник, у кого немає своєї індивідуально забарвленої
мови, – слабий письменник, він пише безбарвно, мляво і не може мислити на довшу,
тривку популярність” [с. 238].
Цілком слушно І. Франко трактує використання місцевих говірок для художньої
творчості. На його думку, це призведе до тіснішого проникнення народно-розмовних
елементів у художню тканину прозових чи поетичних творів. І. Франко зазначає:
“Звичайно, що москвофільські ідеї по-різному (але суттєво) впливали на галицьку
суспільність. Молоді галицькі письменники, “цураючись української літературної
мови”, кинулися писати місцевими галицькими діалектами, лемківським та
бойківським. Розуміється, ми можемо лише благословити їх на тій дорозі, в тім
переконанні, що чим глибше вони вникатимуть не лише в людовий говір, але також у
суть людового життя і чим більше між ними проявляться таланти на тім полі, тим
ближче вони будуть до нас і до нашої української літератури” [с. 272].
На диво актуальними є міркування І. Франка про вплив російської бюрократії на
розвиток української державності: “… справа українського слова, українського
розвою чужа для великоруської суспільності; … та суспільність також засліплена
своїм державним становищем, у справах державних думає (за виїмком немногих,
високих умов і серцем одиниць) так само, як її бюрократія, чи іншими словами, що
російська бюрократія невідродна дочка російської суспільності, і, видержавши остру
боротьбу з отсею всесильною бюрократією, українській суспільності прийдеться
видержувати хронічну, довгу, але не менш важку боротьбу з російською
суспільністю та крок за кроком відвойовувати собі у неї право на самостійний
розвій” [с. 279]. У книжці О. Сербенської вміщено також переклад з польської цікавої
розвідки І. Франка про кольори.
Перегортаючи сторінки цього видання, усвідомлюємо ті глибинні інтелектуальні
вершини Франкового генія, які ще у ХХІ ст. мають свою силу, свою актуальність,
свій розвиток. Вони не лише акумулюють попередню духовну культуру, але й
розкривають перед читачами нові й нові аспекти для дослідження інтелектуальної
історії українського народу.
Ольга Кровицька,
кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник
відділу української мови
Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.