ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ТЕКСТОЛОГІЧНІ ТА ЕДИЦІЙНІ РІШЕННЯ У ФОЛЬКЛОРИСТИЦІ: УКРАЇНСЬКА НАУКОВА ТРАДИЦІЯ Й НОВІТНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ТЕЧІЇ — Олександра БРІЦИНА

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології
імені Максима Рильського НАН України, відділ фольклористики,
вул. Грушевського, 4, 01001 Київ, Україна,
тел.: (+38044) 3617671, e-mail: britsyna@mail.ru
Протягом тривалого часу в українській фольклористиці переважало літературо-
центричне текстологічне й едиційне спрямування. Це відбилося й у теоретичних
концепціях і практично призводило до невиправданого зближення писаних текстів
літератури та усних текстів фольклору. Усвідомлення ролі виконавства спрямовує
увагу фольклористики не лише на текст, а й на контекст виконання та виконавця і
здатне змінити усталені теоретичні побудови, практику збирацтва й едиції.
Ключові слова: текст, контекст, виконання, методика записування, документація,
едиція.
Відкритість сучасної української науки для засвоєння сучасних світових
тенденцій науки та кращих вітчизняних здобутків, що тривалий час знаходилися
на маргінесі дослідницької уваги, стає запорукою активного поступу. Дух
принципових дискусій, притаманний дослідницьким пошукам ХІХ ст., дедалі
жвавіше відроджується в науковому житті. Однією з «больових точок» фолькло-
ристики є її джерельна база, автентичність та повнота якої залишається неодмін-
ною умовою успіху розвідок. Чи не найістотнішою в забезпеченні якості джерел є
роль текстології, що здатна запропонувати нові ідеї в усіх ділянках – від
методики збирання фольклору до його едиції.
Світ постмодерну відкрив творчий потенціал не лише митця, а й його ауди-
торії. Ця думка певною мірою сприймалася як революційна в літературознавстві,
проте для фольклористики таке розуміння цілком природне, хоча досі й не розви-
нуте належно. Водночас у межах «літературоцентричності», властивої фолькло-
ристиці протягом тривалого часу, осмислення природи усного тексту, особливос-
тей його функціонування та відображення записом не мало шансів розвиватися в
напрямку виходу за вузькі рамки власне словесного тексту. Тож більшість здобут-
ків національної науки концентрувалося на полюсі вивчення мистецької доверше-
ності творів фольклору, символіки, тематики та змісту, що отримували словесне
втілення.
Нереалізованими повною мірою виявилися геніальні ідеї багатьох україн-
ських фольклористів минулого, які випередили свій час, коли привертали увагу84 Олександра БРІЦИНА
до живого життя тексту в устах виконавця, процесу його творчої взаємодії з ауди-
торією, до того, якими способами, крім власне слова, може виконавець надати
мистецької довершеності своїм витворам.
Увага до цих аспектів усного тексту була притаманна українській фолькло-
ристиці від перших її кроків, нині ж ці тенденції виявилися суголосними й
провідним напрямкам світової науки.
Формат розвідки дає змогу зупинитися лише на декількох, проте, на нашу
думку найважливіших, аспектах проблеми, істотних для плідного розвитку збира-
цької, едиційної роботи, а відтак, і для подальшого поступу в теоретичній царині.
Тривале панування літературоцентричності в практиці збирацької та едицій-
ної роботи, певне ототожнення писаного літературного тексту та писаної фіксації,
що відтворює усний за своєю природою та художніми якостями традиційний
текст, зумовило домінування естетичних критеріїв, сформованих у лоні культури
писаного типу в практиці збирання, едиції та оцінки явищ фольклору. Інші ж
текстологічні пропозиції, на жаль, не отримали гідного втілення й не утвердилися
в збирацтві та виданнях фольклору.
Оскільки історію формування текстологічних і едиційних концепцій та прак-
тики їх втілення ми вже розглянули [3, с. 58-145], детальніше зупинимося на
питанні про те, які особливості методики збирання, документування та видання
усної традиційної прози
1
стають наслідком розуміння виконавської природи
фольклорного тексту. Погляд на фольклорний текст як на результат виконання
скеровує інтерес дослідника не лише на словесний текст, а й на контекст – обста-
вини виконання (комунікативний контекст) та виконавський контекст – невер-
бальні складові виконання, до яких оповідач вдається з метою щонайповнішого
втілення змісту. Контекстуальні особливості, що виступають у ролі інтерпрета-
ційних чинників, своєю чергою істотні для збирача не лише як тло тексту, що
надає йому змістової повноти, а й варті пильної уваги ще до початку виконання і
його технічної фіксації чи письмового запису. Йдеться про дедалі популярнішу
серед фольклористів ідею збирання текстів у процесі їх спонтанного, живого, а не
спровокованого збирачем, функціонування (тобто в так званому натуральному
контексті) [15, с. 80-87] та про необхідність супроводу запису детальною інфор-
мацією про контекст. Лаурі Гонко запропонував розрізняти зібрання, які містять
інформацію про контекст та які відтворюють лише словесний текст, і застосував
для цього визначення «багаті» (thick – дослівно «товсті») та «бідні» (thin – дослів-
но «тонкі»), позбавлені контекстної інформації [16].
Аналіз взаємодії тексту з контекстом виконання свідчить про те, що їх взаємо-
зв’язок неоднаковою мірою властивий творам різних жанрів, наприклад, тим, у
яких домінує естетична (казки) чи інформативна (неказкові наративи) функція.
Детальний розгляд цих процесів засвідчує мінливість тексту, зумовлену особли-
востями контексту виконання [3, с. 274-282; 11]. Щоб продемонструвати, як
контекст виконання не лише «програмує» певні параметри тексту, зокрема, його
«повноту», а зрештою і його мистецькі якості, досить навести цілком зрозумілий

1
Зазначимо, що пісенні чи обрядові твори мають низку рис, які значно видозмінюють
особливості їх текстологічного опрацювання, тому особливості роботи з ними потребують
окремого розгляду. Текстологічні та едиційні рішення у фольклористиці: українська наукова традиція… 85
приклад: навряд чи може видатися доречним та й естетично викінченим розпові-
дання відомого анекдоту в товаристві, де його добре знають, водночас застосу-
вання лише окремого формульного виразу, що миттєво нагадує присутнім зміст
анекдоту, може стати прикрасою бесіди і не сприймається як недосконалість чи
неповнота. Тобто естетичні якості (особливо ж при сприйманні тексту слухачем)
виявляються залежними не лише від особливостей вербального тексту, а й від
контексту виконання. Стає зрозумілим, що фіксація текстів у процесі їх спонтан-
ного виконання, тобто в натуральному контексті
1
, може суттєво змінити оцінки
мистецьких рис фольклору. Згадаймо, що протягом тривалого часу в посібниках
для збирачів та в рецензіях на збірки фольклору пропагували запис текстів від
кращих оповідачів, який здійснювався на прохання збирачів
2
. Так виконання
штучно «вивільнялося» від впливу контекстуальних чинників, оскільки кожне ви-
конання завжди контекстуально зумовлене, їх вплив нівелювався, а текст у такий
спосіб наближався до тексту літературного, який може відтворюватися за різних
обставин, проте залишиться незмінним, змінюватиметься лише його сприйняття.
Здійснені на прохання збирача тексти отримують невластиву фольклору
статичність та унормованість значною мірою саме через штучну «нормалізацію»
контексту. Натомість реалізація ще однієї продуктивної методичної вимоги –
суцільного запису, що не передбачає нехтування певними ситуаціями виконання
чи текстами через їхню змістову чи формальну недосконалість, дає змогу побачи-
ти багатовимірність і гнучкість тексту за різних обставин. Одним із перших таку
ідею висловив Олександр Нікіфоров [8]. Серед українських фольклористів до
такого розуміння завдань збирацтва наближався вже Олександр Малинка [7],
який досить сміливо вміщував у своїх зібраннях не лише «повноцінні» тексти, а й
варіанти, в тому числі й ті, що могли викликати нарікання щодо їх естетичної
вартості. Саме з огляду на це його збірку досить суворо критикували Володи-
мир Гнатюк [5] та Борис Грінченко [4]. У чому ж принадність суцільного запису й
фіксацій у природному контексті?
Одразу ж зазначимо, що фіксація мистецьки довершених текстів, які можуть
бути опубліковані й використані як зразки в естетичному вихованні, є лише од-
ним із численних завдань фольклористики, проте основним серед них є вивчення
природи усної традиції, механізмів її функціонування та інтерпретації її явищ.
Виконання цих завдань просто неможливе поза урахуванням усіх виявів традиції,
а штучне обмеження предмета вивчення неодмінно призведе до обмеженості
висновків.
Наведемо лише декілька прикладів з історії фольклористики, які засвідчують,
що врахування реальних процесів функціонування явищ фольклору здатне істот-
но змінити навіть уявлення про жанрову природу явищ. Зокрема, йдеться про

1
Застосовуване Кеннетом Гольдстейном поняття «натуральний контекст» виявило свою
плідність [15], проте доречними видаються й уточнення Річарда Баумана щодо інших типів
контексту та інформативності врахування їхніх зв’язків із текстом [9, с. 366].
2
Промовистим прикладом тривкості збирацьких стереотипів є висловлені ще в середині
минулого сторіччя рекомендації на зразок: «Записувати твори слід від найкращих виконавців-
одинаків і від злагоджених колективів (курсив наш. – О. Б.) [6, с. 20]». Міркування такого типу
досі теоретично не спростовані, а на практиці такі настанови є актуальними й нині. 86 Олександра БРІЦИНА
низку пропозицій Лінда Дег та Ендрю (Андрій) Важоні, спрямованих на удоско-
налення жанрових визначень та класифікаційних операцій. Вони запропонували
поняття «кондуїт», що спонукає до врахування особливостей поширення й функ-
ціонування текстів у середовищі носіїв [13; 12] при визначенні жанрових особли-
востей твору. Вони виявляються дуже міцно пов’язаними й, зрештою, віддзерка-
люють функціональні характеристики твору (згадаємо, зокрема, застосовувані
свого часу Михайлом Максимовичем визначення «жіночі» та «чоловічі» пісні,
ґрунтовані на тій же ознаці)
1
. Застосування цього поняття дає змогу врахувати
властиві усній традиції особливості, зумовлені взаємодією виконавця й аудиторії,
що є специфічними для усної традиції. Так само й спостереження щодо поліфо-
нічності тексту легенд [14] спрямовує на врахування властивих саме усній тради-
ції рис функціонування та поетики текстів, на такі риси, як спільність традицій-
ної компетенції слухача й оповідача, жвавий інтерес до оповіді, зокрема, до її
інформаційної складової, а також порівняно вільний характер творення тексту,
властивий неказковій прозі. Розуміння природності поліфонічних текстів для
усної традиції руйнує усталені стереотипи щодо виключної монологічності
тексту легенди та інших жанрів неказкової прози.
Усвідомлення цього має не просто теоретичний сенс, адже часом збирачі
уникають запису тих текстів, яким властиве «втручання» слухачів чи інших носіїв
до процесу виконання, або ж просто просять не заважати оповіді. Це робить
ситуацію виконання вимушеною, а отриманий текст певною мірою штучним,
орієнтованим на нормативні уявлення фольклористики, а не на відтворення
особливостей усного слова. У живому ж процесі тексти, що викликають інтерес
слухачів, неодмінно отримують відгук аудиторії, що призводить до включення у
розмову декількох виконавців. Проте це не заважає ні сприйняттю змісту, ні отри-
манню естетичної насолоди слухачів від майстерності оповідачів
2
. Діалогічність
видається не випадковою ознакою тексту, а такою, що зумовлена його внутріш-
німи характеристиками. Зокрема, вона властива переважно текстам тих жанрів, у
яких домінує інформативна функція. Зазвичай традиційний зміст спогадів (побу-
тових меморатів), а також міфологічних меморатів та фабулатів викликає жвавий
інтерес слухачів. Проте водночас найчастіше він відомий аудиторії, принаймні, в
загальних рисах, і це визначається наявністю у слухачів традиційної компетенції.
Поєднання цих особливостей, на нашу думку, суттєве для визначення жанрової
специфіки низки жанрів неказкової прози.
Наведемо декілька уривків з таких текстів, сама форма яких виразно свідчить
про ставлення до них носіїв (зазначимо, що при цитуванні, через технічну склад-

1
Ми ж можемо навести приклади «непроникності» середовища, зокрема, релігійного, до
демонологічної прози. Зокрема, під час експедицій на Полісся нам неодноразово доводилося
відзначати це під час бесід із представниками релігійних сект. Вони не лише відмовлялися
відтворювати тексти такого типу, а й не бажали брати участі чи навіть бути присутніми при
розмовах на цю тему.
2
Зазначимо, що заохочення аудиторії до «зворотного» зв’язку стало риторичним прийо-
мом, до нього вдаються не лише лектори й оратори, а й естрадні виконавці, які прагнуть
активної співучасті слухачів. Натомість у фольклорних формах, яким ця риса притаманна від
природи, вона нерідко розглядається як ненормативна й випадкова. Текстологічні та едиційні рішення у фольклористиці: українська наукова традиція… 87
ність відтворення наголосів у журнальній публікації, ними знехтувано, проте, на
нашу думку, особливості акцентування є істотним компонентом форми й змісту):
А.М. Русалки, як наша баба нам росказувала, баба Палажка як нам росказувала…
О.М. Роскажи, Тонько, ти!
О.П. Ето було так!
А.М. На русальном тижні, тоєї нєдєлі, вже кончаєца русальний тиждень, і того тижня
тоєї нєдєлі ввечері назбіралоса… (Колісь казалі на музикі «грища»).
[Говорять одночасно].
О.М. Ігри! Ігри!
А.М. Грища, грища.
Ну, назбіралоса багато дєвок, багато хлопців на тиє грища і гулялі, і гулялі, поки вже
пошло на другий час, то вже як поночі пошло.
Як пошов той о… (то грав… музикант) додому спать, коли аж приходять да дєвки с
хлопцями гонять. Каже, що «Ходіть..!» (Ще пограє музикант).
– Ми тобє нє толькі заплатім, як тобє платілі. Ми зараз тобє заплатім вєлікіє гроші, но
ти нам пограй!
Ну, той же музикант:
– Як вєлікіє гроші заплатітє, то я буду грать!
Он грав, грав, докі пєтух нє заспєвав, пєтух заспєвав: «Какарєку!»
І гроші вони… Так добре нєкіє дєвкі… (но нєзнакоміє!).
Так добре гуляють…
[Говорять одночасно].
О.М. В бєлой одєждє!
А.М. … іс хлопцямі, регочуть, і все, только в іной одєждє.
О.М. Только в бєлой одєждє! В бєлой одєждє!
О.П. В какой бєлой одєждє?
О.М. В бєлой одєждє!
А.М. Ну, вони танцовалі, пєтух закакарєкав…
О.М. Ох!… [На знак невдоволення].
А.М. А тиє гроші той музикант все врем’я ховав да й ховав, ховав, як дадуть тиє
гроши, а он і в карман, он і в карман.
Ну, така була обув, постоли! Постоли такіє сплєтєни.
[Говорять одночасно].
О.П. Дєрлі тако… <нерозб.>.
<Нерозб.>
А.М. Вони добре перетанцовалі, пєтух закакарєкав, і-і… Де вони, тиє девки, хто його
знає – нємає!
[Говорять одночасно.]
О.М. На пєньку сєдіть! На пєньку!
А.М. Коли опінівса той же музикант…
О.М. На пєньку!
А.М. …на хрєстє на могилках!
О.М. На пєньку!
А.М. Баба мінє так казала, нє бачила я сама…
О.М. Так а я знаю, шо…
А.М. … ну, мнє баба так казала, баба наша Палажка.
О.М. Ну!..
А.М. Коли на хрєстє вон сидіт, і… на могилках… 88 Олександра БРІЦИНА
«О-о! А шо ж то?.. А чо я на могилках? А ж то гдєсь на грищах в яком-то двору, я нє
знаю, чого я на кладбіщє!»
Ну, вон встав да й пошов.
Як вон до тих грошей, – аж то самиє бумаги!
Як шов вон… одна так… щє прітанцовувала, пріспєвувала. І остався у його… згубіла…
А!
Порвався постол, вона його перев’язувала на ногі, шоб луччей пудвязать, і нє вспіла
його ні підвязать, нічо(г)о, і той постул спав і оставса!
Ну, як вони вдєнь побачили, який же ж той постул, взутий був, да його почєпілі дє-то
там на хрєстє, чі дє, і той постол вєсів, вєсів, до другоє тоєї нєделі, русальніци.
Пришла та русальніца, і не стало того постола.
Вже прішла і забрала свого постола.
Записали Олександра Бріцина та Наталя Гаврилюк 13 серпня 2006 р. під час експеди-
ції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф
(далі скорочено: ДНЦЗКСТК) в с. Блажове Рокитнівського р-ну Рівненської обл. від
Пацюкевич Ольги Василівни, 1939 року народж. (О.П.); Місюкевич Оксани Семенівни,
1934 року народж. (О.М.); Місюкевич Антоніни Максимівни, 1930 року народж. (А.М.). –
Архів ДНЦЗКСТК, фонд Рокитне – 2006, справа Бріцина, день: 13.08.2006, файл 53.
* * *
Л. <…> совєцька людіна, чи як кажуть, при гетой вже власті, а колісь я не жила.
Сорок пятий год, шо я… ше як малєнька була, там… підісятий, підісят… О-о! Одно знаю,
шо єла жолуді… хліб з жолудов їла тілько <нерозб.>. Оце знаю, шо їла.
О.Б. Це після війни, да?
Л. Оте їла.
У.К. А мі не їли такого!
Л. Да, якусь квашу заколотім, то ємо.
У.К. О, то кваша добра!
Л. <Нерозб.> шо таке їла.
У.К. Запаріть тої каші, то можна <нерозб.>.
Л. Я до войни нє жіла, не знаю.
У.К. <Нерозб.> Нам… тьотка наша помогала, давала, та, шо <нерозб.>.
Л. О-о-хо-хо!
У.К. І жито таке трохи пудспіє, таке вже колоссє жовтувате, то, я знаю, ходили <…> в
колхозі. <Нерозб.>.
Л. Кралі!
У.К. Кралі, да, то такі года.
<Нерозб.>.
Л. Колісь мі вкралі… вкралі шєсть бульбін, копалі делянку материн… <нерозб.>.
Кінулі матері в коробку, а маті не знала.
У.К. А хай бі собі кінулі, а то матер!
Л. Матер кінулі браті в коробку!
А мі собє, дєті, зобралісь да й пошлі, шо ж там мі! А єде голова, єдуть усі навстречу
до матер в коробку – знайшлі!
А не суділі б матер? Посаділі б, коб не отдалі свої погреб за шесть бубльбін! Во!
У.К. Я коліс…
Л. Во! Отаке время! От ето я знаю! Текстологічні та едиційні рішення у фольклористиці: українська наукова традиція… 89
Да став батько просить: «Куди ж нас, одинадцять душ в сєм’є, куди ж я останусь с
тими дєтьмі? Забірайте мою, я вже…»
Так колись, я знаю добре, і корову в нас в батька забрали…
У.К. То колись…
Л. Колись таке дєло…
У.К. Колись, кажуть, де двє корові, або…
Л. Колхоз строїлі, чи шо воно так, то ще батька, я знаю, шо були замкнулі в хаті…
Ч. То було, сказалі, шо <нерозб.> у Стьопках…
Л. Просіт, шо «Оддайтє мне ту хоть, шо молоко дає хоть дітям! Заберіть хоть ту,
другу!»
Нє, забралі ту, шо з молоком, бо треба ж в колхозі тоже ж молоко.
Ч. Алє…
Л. А свіньї колісь нє давалі ж, да шкуру зніміть. Да так задавлять те порося, да й … а
то їм тре…
У.К. Ну, колісь здавалі, і… і шкури, і яйца, і м’ясо, і всьо здавалі!
Л. Да.
У.К. І податкі ж булі, і бульбу здавалі, коліс все здавалі, а тепер токо шо ж, вже нечо
не здавалі. Колісь все здавалі!
Л. <Нерозб.> то все здавалі, <нерозб.>.
У.К. Колісь все здавалі!
Записали Олександра Бріцина та Ірина Колодюк 17 серпня 2006 р. під час експедиції
ДНЦЗКСТК в с. Мушні Рокитнівського р-ну Рівненської обл. від Ковальчук Уляни
Пилипівни, 1935 року народж. (У.К.) та Любові (не назвалася), 1945 року народж. (Л.). –
Архів ДНЦЗКСТК, фонд Рокитне – 2006, справа Бріцина, день: 17.08.2006, файл 45.
Тож вивчення особливостей постання усного тексту в процесі виконання за
конкретних обставин здатне суттєво змінити акценти в теоретичних рефлексіях,
надавши їм нових продуктивних імпульсів.
Іншим істотним аспектом є необхідність виходу за межі аналізу винятково
словесної складової виконання. Аналогія між фольклором та літературою, яка є
мистецтвом слова, в цьому разі невиправдана, адже усний текст не лише у вико-
нанні співака чи кобзаря має невербальну складову, не менш суттєву, ніж словес-
на. Під час виконання оповідач вдається до численних способів втілення естетич-
ної інформації, які зазвичай втрачаються під час записування тексту, оскільки
фіксується лише його вербальна частина, інші ж – темп, ритм оповіді, логічні
акценти, паузи, висота тону, зміни голосу, пози, жести, а зазвичай і просто особ-
ливості вимови й наголосу не відтворюються записом. Не йдеться вже й про
численні ненормативні риси синтаксичної будови усного тексту, властиві йому
численні вставні конструкції, некодифіковані способи відтворення чужої мови та
інші особливості, що часто сприймаються як звичайнісінькі помилки й легко
«виправляються» вже при створенні тексту запису, а згодом з упертою послідов-
ністю винищуються під час едиційного редагування з огляду на потреби «широ-
кого читача». І так усний текст, позбавлений багатьох особливостей, що зумовлю-
вали його принадність для слухача, не лише стає менш привабливим, а й часом
просто незрозумілим для читача.
Так, зокрема, при відтворенні оповідей, переказаних з чужих вуст, та ще й
таких, що містять діалоги персонажів, оповідачі нерідко вдаються до «розігруван-90 Олександра БРІЦИНА
ня» тексту, змінюють голос, інтонацію, тож слухачеві дуже легко зорієнтуватися,
від імені якого персонажа ведеться оповідь, відрізнити його голос від слів самого
оповідача чи того, хто розказував йому про цю подію. Так текст набуває своєрід-
ної поліфонічності. При цьому виконавці не завжди вдаються до усталених в
літературній мові конструкцій з прямою мовою чи з відтворенням реплік персо-
нажів за допомогою підрядних речень. Граматична ж «неправильність» різнома-
нітних форм невласне-прямої мови в цьому разі гармонійно зливається з особли-
востями виконавської поведінки (змінами голосу чи їх відсутністю) і засвідчує
особливості інтерпретації ситуації оповідачем.
Уявлення про риси поетики та жанрову специфіку фольклорної прози, на
нашу думку, сформовані без належної уваги до особливостей усного тексту в
реальному побутуванні. Так, зокрема, анекдоти, легенди та притчі, яким різною
мірою властива повчальність, у виконанні нерідко супроводжуються своєрідним
резюме, що підсумовує, моралізує, а часом і витлумачує зміст оповіді.
У реальному функціонуванні можна спостерегти найрізноманітніші форми такого
підсумовування: від простого повтору щойно розказаного до короткого резюме, що
засвідчує ставлення оповідача до ситуації, акцентує сутність оповіді тощо.
Повтор:
Оце Господь ішов да побачів чоловіка, а вон ті… соломою городив плота. А вон
каже:
– А чо ти такімі городиш?
Он ка:
– Я завтра вмру.
От Бог дав, шоб не знали, коли вмреш.
О(т) тепер нехто не знає, коли вмреш, коли пора прідет.
Оце таке. Це таке було.
Ето с соломі плота ро… городив чоловік, соломов.
– А чо ти, – ка, – там такім городіш?
А он ка: – Я завтра вмру, нашо мені тей плот!
От Бог дав, шоб не знали, коли вмреш. Коли пора прідет. Коли Бог даст, тоді вмреш.
СУС – 793* (Чому люди перестали знати час своєї смерті). Записали Олександра
Бріцина та Галина Довженок 9 серпня 2003 р. під час експедиції ДНЦЗКСТК в с. Приво-
ріття Брусилівського р-ну Житомирської обл. від Карпенко Марії Василівни, 1919 року
народж., переселенки з с. Звіздаль Народицького р-ну. – Архів ДНЦЗКСТК, фонд Брус. –
Рад. – 2003, справа Бріцина – Довженок, касета 2.
Резюме-тлумачення:
[У відповідь на розпитування].
А, дак то на колесі, то дід з бабою жив, і баба була така, шо гуляла, а тоді вже як
перед смертю, давай же роскажемо друг другу, хто кого ізмєнив.
Дак дід каже:
– Я од тебе ні разу не ізмєнів.
А в(о)на каже:
– Я тобє тоже нє разу нє змєнила.
І баба перша вмерла. І тоді пощитали, що вона праведна, вона попаде в рай.
А тоді, як дід умер, да йде вже, а там же Петро на воротях стоїть:
– Куди ж? Текстологічні та едиційні рішення у фольклористиці: українська наукова традиція… 91
– Мені, – каже, – в рай.
– Ну, чо ж тобі в рай?
– Ну, там баба моя!
– А яка твоя баба?
Росказує.
Каже:
– Іди, он там твоя баба на колесі крутиця! [Сміється].
Анікдот такий.
Ну, до вона ж гуляла, вона ж у рай не попала, а на колесі уже тільки ті, ну, як, ну,
грішні, грішні, до ті на колесі. Хто ж хароший, то йде ну, в рай, а ті йдуть на колесо
крутиця.
Записала Олександра Бріцина у грудні 2006 р. в м. Обухів від Віри Марківни Калити,
1924 року народж.
Ця риса тексту природно виникає в усному побутуванні при спілкуванні
оповідача й аудиторії, особливо ж у тих випадках, коли виконавець не отримує
очікуваної реакції слухача. Натомість її поява в писаних текстах видається над-
лишковою, оскільки читач завжди має змогу перечитати текст. Та чи ж не ця риса
усного виконання фольклорних творів спровокувала появу моралі у літературно-
му жанрі байки? Так само важко відмовитися від аналогії між властивими тради-
ційній усній прозі в сучасному побутуванні численними вставними конструкція-
ми і цілими оповідями та похідним від фольклору жанром «обрамленої повісті» з
властивим їй типом композиції, відображеним «Панчатантрою» та казковою збір-
кою «Тисяча й одна ніч». Натомість ці риси виконання усних оповідей зазвичай не
лише не стають підставою для визначення жанрової специфіки творів, а й оціню-
ються як нерегулярні, а часом і як ознаки невправності оповідача. Натомість
витворюється й утверджується фольклористичний міф про сталість текстів анек-
дотів, яким властива афористична відточеність.
Висловлені міркування мають провокативний, а часом і гіпотетичний харак-
тер, проте ми навели їх з метою привернути увагу до тих можливостей удоскона-
лення теорії, які виникають при розширенні поля зору фольклористики та
уведенні до розгляду не лише вербальної складової усного тексту, а й невербаль-
них чинників. До цього спонукають і потреби каталогізації, і польова й архівна
практика, адже саме в процесі роботи з джерельним матеріалом найчастіше
особливо виразно виявляються недоліки й прогалини класифікаційних побудов.
Усвідомлення цих рис фольклору не призведе до руйнування уявлень про
предмет, не «розчинить» фольклористику в етнографії чи мовознавстві, не розмиє
її рамок. Позитивне знання, що отримує «право на громадянство», здатне дати
поштовх до осучаснення й удосконалення теоретичних побудов.
____________________________
1. Бріцина О., Головаха І. Прозовий фольклор села Плоске на Чернігівщині:
Тексти та розвідки. Київ: ІМФЕ НАНУ, 2004.
2. Бріцина О. Сучасні аспекти методики збирання народної прози // Народна
творчість та етнографія. Київ, 2003. № 3. С. 24-34. 92 Олександра БРІЦИНА
3. Бріцина О. Українська усна традиційна проза: Питання текстології та вико-
навства. Київ: ІМФЕ НАНУ, 2006.
4. Гринченко Б. Отзыв о сочинении А.Н. Малинки: «Сборник материалов по
малорусскому фольклору…». Санкт-Петербург, 1907.
5. Гнатюк B. [Рец. на кн.: Сборник материалов по малорусскому фольклору /
Собр. Ал. Н. Малинка. Чернигов, 1902] // Записки НТШ. Львів, 1902. Т. 46.
С. 37-43.
6. Лавров Ф.І. Методичний посібник по збиранню народної творчості. Київ:
Радянська школа, 1957.
7. Сборник материалов по малорусскому фольклору / Собр. Ал. Н. Малинка.
Чернигов, 1902.
8. Никифоров А.И. К вопросу о методах научного собирания произведений уст-
ной народной словесности // Известия Русского Географического общества.
1928. Т. LX. Вып. 1. С. 79-107.
9. Bauman R. The Field Study of Folklore in Context // Handbook of American
Folklore. Bloomington: Indiana University Press, 1983. P. 362-368.
10. Ben-Amos D. «Context» in Context // Western Folklore. 1993. Vol. 52. № 2-4. P. 209-
226.
11. Britsyna A. Anecdotes, Jokes and Jests in Everyday Communication // Fabula.
1999. B. 40. H. 1/2. P. 26-32.
12. Dégh L. The Legend Conduit // Dégh L. Narratives in Society: A PerformerCentered Study of Narration. Helsinki: Academia Scientiarum Fennica, 1995.
P. 341-357.
13. Dégh L., Vázsonyi A. The Hypothesis of Multi-Conduit Transmission in Folklore //
Folklore: Performance and Communication. Mouton; Paris, 1975. P. 207-252.
14. Dégh L., Vázsonyi A. Legend and Belief // Folklore Genres / Ed. by D. Ben-Amos.
Austin; London: University of Texas Press, 1976. P. 93-123.
15. Goldstein K.S. A Guide for Field Workers in Folklore. Hatboro, Pennsilvania:
Folklore Associates, Inc.; London: Herbert Jenkins, 1964.
16. Honko L. Thick Corpus: Organic Variation and Textuality in Oral Tradition / Ed. by
L. Honko. Helsinki, 2000. (Studia Fennica Folkloristica 7. NNF Publications 7).
FOLKLORE DOCUMENTING AND EDITING:
UKRAINIAN SCIENTIFIC TRADITION
AND CURRENT TRENDS OF THEORY
Oleksandra BRITSYNA
Maksym Ryl’s’kyj Art Studies, Folklore Studies and Ethnology Institute
of Ukrainian National Academy of Sciences, Folklore Studies department,
4 Grushevs’kyj st., 01001 Kyiv, Ukraine,
tel. (+38044) 361 76 71, e-mail: britsyna@mail.ru
Literary-oriented model of folklore text was dominant in Ukrainian folklore studies
for a long time. This was reflected by the folklore theory and also prevented to notice Текстологічні та едиційні рішення у фольклористиці: українська наукова традиція… 93
the difference between the oral folklore text and written literary one. Performanceoriented studies of folklore stress on the role of context and performers behavior in the
process of textmaking. This is the possibility to change a lot of stereotypes in the
folklore theory, field practice and edition.
Key words: text, context, performance, recording, documentation, edition.
ТЕКСТОЛОГИЧЕСКИЕ И ЭДИЦИОННЫЕ РЕШЕНИЯ
В ФОЛЬКЛОРИСТИКЕ: УКРАИНСКАЯ НАУЧНАЯ ТРАДИЦИЯ
И НОВЕЙШИЕ МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ТЕЧЕНИЯ
Александра БРИЦЫНА
Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии
имени Максима Рыльского НАН Украины, отделение фольклористики,
ул. Грушевского, 4, 01001 Киев, Украина,
тел.: (+38044) 361 76 71, e-mail: britsyna@mail.ru
Длительное время в украинской фольклористике доминировало литературо-
центрическое текстологическое и эдиционное направление. Это нашло отражение
в теоретических концепциях и практически приводило к неоправданному
сближению письменных текстов литературы и устных фольклорных текстов.
Осознание роли исполнительства направило внимание фольклористики не только
на текст, а и на контекст исполнения и исполнителя, что со временем способно
изменить устоявшиеся научные построения, собирательскую практику и эдицию.
Ключевые слова: текст, контекст, исполнение, методика записывания, доку-
ментация, эдиция.
Стаття надійшла до редколегії 2.12.2008
Прийнята до друку 30.04.2009

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.