Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

СЕНЬСЬКІ УСКОКИ В СЕРБСЬКОМУ НАРОДНОМУ ЕПОСІ — 2

Коли вся чета розбігається і він залишається сам з двома побра­
тимами, він не зрікається наміру вступити у бій з великим турецьким
423 Степан Мишанич
загоном на чолі з Куною-Хасаном агою і перемагає.
Пісня підкреслює скромність Тадиї Сенянина, який ніколи не хва­
литься своїми подвигами. На запитання здивованих жителів Сеня, як цс
могло статися, що три юнаки без жодної рани полонили великий загін
добре озброєних турків, Тадия відповідає:
«то се ерела ерека и неерека,
мо)а ерека, іьихова неерека,
мо;а ерека неереку свезала».
(стор. 298).
Високої думки про Тадию Сенянина і його друзі-побратими. Коли
в бою з турками Стоян Янкович не бачить Тадию, він в розпачі кричить
про загибель «друга на]бол>сга» і не може повірити, що такий юнак, як
Тадия, може загинути від рук турків:
«Не си, брате, од Сеіьа Тадиіа,
какве тебе савладаше виле
данас, брате, у морско) отоци!»
(стор. 171).
Тадия Сенянин сам відважний, ніколи в біді не покине друга, і
ТОГО ж вимагає від інших. Над усе він цінує у побратимах відвагу,
сміливість, безстрашність. Нерішучості він не вибачає навіть своєму «у]аку»
Іві Сенянину. Семе таким його змальовує народний співець у пісні «Оиет
женидба Сеіьаиина Ива».
Турки забирають дівчину Іва Сенянина. Тадия радо погоджується
допомогти своєму побратиму визволити дівчину, збирає чету з тридця­
ти хоробрих ускоків і робить засідку на полонині, куди повинні прохо­
дити свати з дівчиною. Та коли загін турків виявився надто великим,
Іво радить своїм друзям сховатися й перечекати. З гнівом заперечує
йому Тадия:
«Мо/ у/аче, од Сеіьа Йване,
не плати ми по платиш друга,
а ти б)ежи куди тебе драго!»
(стор. 201).
Свати, що ведуть дівчину справді незвичайні. Так, «ала]бег — Мех-
меде, «…голу сабльу баца под облакс, а у беле дочеку]е руке». Подібні
йому й інші турки, що супроводжують дівчину. Та не такий Тадия, щоб
перед ворогом відступати. Він готується сам до бою. Своє серце він
підбадьорює словами:
«Што си ми се, ерце, уплашио?
Зедном си се од ма/ке родило,
а другом кеш, ерце, умирц/ети».
(стор. 202).
Одним пострілом Тадия убиває трьох турецьких витязів: алайбег —
Мехмсда «ме1)у оба ока», «Осман-Туре у токе на нрсима» і «носрсд паса
424
Порівняльні студії
Плочу Сціаціу». Після бою він говорить своєму вуйку:
«Но ]а с тобом друговати пеку
кад си тако страшлив меку друштвом» (стор 204)
Ще менше, ніж про Тадию Сенянина, історія знає про іі ГОСО
ратника Іва Сенянина — про Комсна-прапороносця. Саме він, а НС Іво, <
головним героєм пісні «Женидба Иво Ссіьанина».
Никола Банаїпсвич, автор коментарів до ПІ тому КарЯДЖИЧевого
зібрання, посилаючись на таких дослідників сербського епосу, як Ч.Мн
яткович, С.Банович, припускає, що прототипом Комена-Прапороносця в
цій пісні є Аріянит Комен Големі, керівник народного повстання в Л./і
банії 1453 року. Крім того, Комсну властиві окремі риси історичного
Комена, який, перш ніж стати ускоком, деякий час був турецьким про
відпиком.
У пісні Комен — брат Тва Сенянина. Він має багато спільних рис ІЗ
Тадиєю Сснянином. Так само, як і Тадия, він один здатний напасти на
великий загін турків. Як і Тадия, Комен свідомий тих страждань, які
чекають кожного ускока в руках турків. Тому, перш ніж повести своїх
людей в турецьке місто Удбину, він, як і Тадия, випробовує учасників
загону. Обідравши шкуру з живого козла, він пускає його між овець, а
годі звертається до товариства, яке з жахом спостерігає це:
«Видите ли, мо)а брако драга,
какве муке)есу на тем)арцу?
Грке муке )есу у Ту рака!
Ко не може таке муке трпет
сад нека сеу Сщеіье врне».
(стор. 182).
Часом описово, а частіше в дії автор змальовує подолання Комс-
пом різних перешкод в досягненні мети — викраденні для свого брата
Іва прекрасної туркені Хайкуни. Комен сам прибуває в місто. Головні ж
подвиги він здійснює на зворотному шляху. Тричі доганяють його тур­
ки, і кожного разу перемагає Комен. Семе під час сутичок з достойними
суперниками розкриваються основні риси характеру героя: мужність,
впевненість у своїй силі, розум, благородство — він даремно не хоче
вбивати слабшого від себе ворога. Саме цю його рису ~ благородство —
підкреслює народний співець, змальовуючи третю погоню. На цей раз
Комена переслідує Фрца Ібрагім, брат полонянки. Кілька разів просить
його Комен повернутися назад, не гинути марно. Востаннє, вже розлюче­
ний, він кричить:
«Врн’ се натраг, изешке те зми/а!
За погубих оиаке іунаке,
]ош погубих уеред пола равна,
камол тебе погубити неку
ркавшега у гору зелену!
425 Степан Мишанич
Вшьда си од старціех чуо:
за хи]дуком у гору неиди». (стор. 192).
Фрца Ібрагім убитий. Шлях додому вільний. Але Комен, як досві­
дчений воїн, не втрачає пильності: адже на кожному кроці можна зустр­
іти ворога, особливо біля води. «їешка журба код воде студене», —
говорить співець. Недаремно він так пильнував: біля лісового джерела
він побачив видовище, від якого застиг на місці. Щоб заінтригувати
слухача, підкреслити здивування від побаченого, народний співець і сам
ніби зупиняється (прийом ретардації), риторично запитуючи: «Шта да
види?», і тут же вигукує: «Чуда всликога!» І лише тоді подає опис:
«На воде /є тридест Удбшьана;
кра] свакога двори по дево/ке;
кра] курвика Хріье Мустаф-аге
ваш уз гьега дилбер А іфелціа,
мила сестра Комен-бар/актара
и онога Сегьанина Иве!» (стор. 193).
Не вагаючись і хвилини, Комен вбиває одним пострілом Мустаф-
агу, тоді з страшним криком кидається на турків. Його голос такий
сильний, що з дерев сиплеться листя, а турки від страху розбігаються
навсібіч, «ни двоща за]едпо не беже».
Після таких подвигів: викрадення Хайкуни, перемоги трьох досв­
ідчених ворогів, вбивства Мустаф-аги, визволення тридцяти сенянок, —
наближається Комен до Ссня. Його повернення змальоване в радісних
тонах. Комен ніби супроводжує весільну процесію, в якій
«тридест свата, тридест дево]ака,
а невеста Ха/куна дево/ка,
мили девер дилбер Аіфели/а,
коуа води за руку дево/ку!» (стор. 195).
Уже після півночі вступають вони у Сень. Але диво — в місті
ніхто не спить, всі сеняни зібралися на площі й оплакують смерть Комс-
на й полонення тридцяти сенянок. Багато місця приділяє народний співець
описові радісної зустрічі, уславленню подвигів Комсна-прапороносця, і
вже наприкінці підкреслює ще одну його рису — скромність. Про свої
пригоди Комен розповідає без похвальби, — як про звичайну справу, яка
під силу кожному воїнові. Комен відмовляється від нагороди за свої
подвиги, за те, що зробив для сенян і, зокрема, для свого брата Іва. Пісня
закінчується возвеличенням героїв, «ко^едижу чете на кра)ииу».
Мужнім, відважним, непримиренним до ворогів змальований на­
родним співцем ще один герой із Сеня — сестрич Іва Сенянина — моло­
дий Мар’ян («Млади Мар]ан и Арнаут-Осман»).
Таємно від свого сестрина Мар’яна йде Іво Сснянин з четою у
тридцять чоловік в турецьке місто Удбину, приставши на умовляння
Панджі приїхати «на миренеє и на братимегье». Не гадає він, що це
426
Порівняльні студії
«мирегье» і «братимеше» може всім сенянам коштувати голови. Коли
от-от мала вибухнути сварка і побоїще, всі звернули увагу на хмару, що
котилась по землі від Сеня до Удбини. Незабаром
«та се магла примакнула близу;
тек из маглеіунак искочио,
баш на вранцу млади Маріане». (стор. 219).
1 Ірихід Мар’яна міняє ситуацію, турки переполошились. Всі начеб­
то й продовжують пити і їсти, а тихцем готуються до битви. Турки
хочуть напасти першими і насамперед убити Мар’яна. Та Мар’ян добре
знає ворогів і не чекає нападу, а сам
«поскочи ка да се помами,
а орже саб/ьу пламениту,
те удари Арнаут-Османа,
од іеднога два комада згради». (стор. 221)
Народний співець свідомо гіперболізує силу Мар’яна, який за ко­
роткий час з тридцяти турків «шездеест зградио». Розлючений, в роз­
палі бою, Мар’ян хотів було вбити й свого сестрича Іва Сенянина, —
«зашто држи веру у Турчину», — але товариство стримало його. Не
може бути жодного примирення між господарями землі й ненависними
завойовниками — такий мотив учинків Мар’яна.
Пісня «Наречена Іва Сенянина» («Заручница Сеіьанипа Иво»)
стоїть ніби осторонь всіх пісень сеньського циклу. Очевидно, це пісня
пізніших часів, створена за мотивами ускоцького епосу. Як за змістом,
обсягом, так і за характером викладу, художніми особливостями ця пісня
є закінченим зразком балади — більш інтимного жанру, який прийшов на
зміну героїчному епосу.
Сюжет пісні драматичний, побудований на матеріалі легенд про Іва
Сенянина в баладних тонах, дещо гіперболізовано:
«Винце пще Сеььанине Иве
у пунице и у заручнице;
види му се винце кроз танке гр ‘оце,
біте руке кроз танке рукаве;
вран му перчин били врат покрив
било лице мрка наусница». (стор. 518).
Якщо в попередніх піснях народний співець при характеристиці
героя основну увагу звертав на опис його бойового спорядження —
шаблі, рушниці чи пістоля, коня, розкішного одягу, — то в цій пісні Іво
змальований не як воїн. Дівчина захоплена не його подвигами, а білим
лицем і руками, чорним волоссям, що гарно спадає на білий комір, темни­
ми вусами, тобто, вродою і благородним виглядом. Мати різко обриває
захоплену розповідь дівчини про свого судженого, — адже відвертою,
вголос висловленою похвалою людині можна її зурочити. І дійсно, повер­
нувшися додому, Іво заслаб. Перед смертю він передає своїй нареченій
427 Степан Мишанич
«од злата ]абуку» із побажанням оплакувати його смерть протягом од­
ного року, якщо вона благородного роду. Коли ж вона низького роду, то
нехай не оплакує його й тижня.
Образ дівчини, яку оспівує пісня, високопоетичний. Не назвавши
навіть її імені, народний співець в її образі уособлює жінок, що залиша­
ються вірними своєму коханому до смерті. Три роки гірко оплакує
дівчина свого «драги драгана Иво Сеіьанина»:
«за годину лишца не умила,
а за другу косе не чеииьала,
а за треку била не носила, —
все ка]ала сесії’ Иву млаЬана». (стор. 520).
Лише на четвертий рік її засватав турок — «бан от Будима». Та
дівчина не рада цьому. Народний співець дає детальний опис пишного
весільного кортежу, який супроводжують музики, і на його тлі підкрес­
лює печаль дівчини. Коли весільна процесія минає подвір’я Іва Сеняни-
на, дівчина просить сватів мовчки пройти це місце, а музик — не грати, —
«да не види Иванова ма]ка
да у ерцу не понови рана». (стор. 520).
Цим народний співець звеличує духовне благородство дівчини з
народу, її високу мораль, адже вона думає не про себе, не про свою печаль,
а оберігає душевнй спокій матері Іва. На гнівні слова турчина, який
сприймає прохання дівчини за образу, вона говорить, що й у його «билом
двору» оплакуватиме своє нещасливе кохання. 1 життя дівчини закін­
чується трагічно: у пориві гніву турчин стинає їй голову. Прагнучи
передати глибину її кохання й вірності, народний співець переступає
межі реальності, коли змальовує вражаючу картину: відтята голова, ле­
тячи додолу, ще промовляє:
«Волим да сам сада погублена
нег’ да ме іе бане об/ьубио,
када ни/е мо) драги драгане,
мо} драгане Сен>анин Йване!» (стор. 520).
Одним з неперевершених творів серед сербського народного епо­
су середніх часів є пісня «Смерть Іва Сснянина».
Смерть героя — досить поширений мотив у сербському епосі, особ­
ливо в піснях старих часів. Майже всі народні пісні, що закінчуються
смертю героя, умотивовують цю смерть. Як правило, герой помирає не в
чесному відкритому бою, а внаслідок зради й ошуканства. Зовсім інше
бачимо в пісні «Смерть Іва Сснянина». Якщо у більшості пісень середніх
часів ми помічаємо вплив епосу старих часів (зокрема, традиційні зачи­
ни й кінцівки, загальні місця, описи, часто й порядок викладу, викорис­
тання народними співцями постійних епітетів, порівнянь та ін.), то як у
цьому відношенні, так і в змалюванні смерті героя пісня «Смерть Іва
Сенянина» цілком своєрідна, не подібна до інших пісень.
428
Порівняльні студії
Сюжетна схема пісні досить проста: матері приснився незвичай­
ний сон, місцевий священик його розтлумачив, і незабаром зловісне
провіщення збувається. Але скільки поезії в цій невеликій за обсягом
пісні! Сон матері фантастичний, апокаліптичний, образи сну величні іі
прекрасні: серед дня Сень покрила пітьма, небо проломилось, МІСЯЦЬ
упав на землю, зірки збігалися до крайнеба, річка Даниця закривави­
лась, на церкві закувала зозуля. Фантазія матері, як бачимо, наївна і
водночас надзвичайно поетична. Вона викликана хворобливим неспо­
коєм, тривогою за долю сина. Сон матері, викликаний відчуттям небезпе­
ки для сина, має реальне підґрунтя, — адже в синові для неї
сконцентрований весь світ. Така картина в пісні не поодинока. Майстер­
но змальовує народний співець фантастичний епізод трьох погонь. Одна
погоня вся у чорному-
«црпи коїьи, сі црни іунаци,
црне носе око главе чалме». (стор. 230).
Друга погоня вся в білому —
«б’/ели коїьи, а б/ешни /унаци,
б)сле им око главе чалме».
Найстрашніша третя погоня —
«Црна струка, а дугачка пушка,
прегореле ноге до колена».
Ці поетичні образи, змальовані уявоюважко пораненого Іва Сс­
нянина, рідкісні по силі. Дійсно, погоня щоразу настигала сенян вночі,
коли білі фігури па білих конях здаються чимось нереальним, майже
містичним привиддям. Ще більш страшно й незвично виглядають чорні
фігури, в яких ноги вогняного кольору. В цих образах народний співець
уособлює турецьких завойовників, що нищили й палили все на свойо-
му шляху.
Саме тому, зазначає Джурич, пісня виходить за рамки поодиноко­
го локального випадку й сприймається як монументальна картина всієї
югославської землі в період, коли її топтали незчисленні загони різних
завойовників [23].
Та не всі пісні такою мірою ідеалізували ускоків. Ми вже згадува­
ли попередньо, що в ускоцтві і особливо гайдуччині було багато і нега­
тивних рис.
Ось як змальовує народний співець сеньських ускоків у пісні
«Бо] мс1)у собом». Відомі сеньські витязі Галия Томич, Петро Мрконич,
Влашкалинович, Вук Мандушич і сеньський капстан п’ють вино «на конищ
Сеіьа би]слота» і похваляються своїми подвигами. Найбільше хвалиться
своїм геройством та конем сам капстан, якого автор навіть не називає на
ім’я. Уже рік минає, — говорить він, — як ні Ссню, ні біля Ссня
«нема боліег од мене іунака
нити бо/ьег коїьа од мог барне!» (стор. 428).
429 Степан Мишанич
На заперечення одного з присутніх друзів, Галія Томичі, він
«трже іедног самокреса
и удари Галщу Томика.
Како го }е лако ударио,
мртав паде Галц/а Томику». (опор. 429).
Обуренню ускоків немає меж. Адже для вирішення подібних супе­
речок існує меч і поле для двобою. Симпатія народного співця на боці
сенян. Він разом з ними обурюється вчинком безіменного капетана, що
обвішав себе «самокресами» і вважає, що рівного йому нема. Тому і є
закономірною розв’язка пісні: товариші мстяться за вбитого побратима —
вбивають капетана. Прекрасний опис рушниці, з якою сеняни здійснюють
правосуддя. 11,е
«…старе млетачкшье
ко)ано )е у Млеци кована,
три кована три неке/ье дана,
три кована и три помагача.
Пуна, жива огіьа напуіьена,
све олова и ситного праха
пет )е сачми по од осам драма,
а зрио /є од осамн’ест драма». (стор. 429).
Аж ніяк не героїчними виглядають вчинки сеньських ускоків у
пісні «Виппьип Лован и Во]ин трговац».
Дослідники ускоцького епосу, зокрема С.Назсвич, мотивують на­
пади ускоків на торгові каравани тим, що торгівці були в основному з
Дубровника, а Дубровник, як союзник Туреччини, був ворогом ускоків, і
сам не раз нападав на них. Крім того, Дубровник був ворогом венеці­
анців, які всілякими засобами перешкоджали зміцненню торгових зв’язків
дубровчан в Адріатичиому морі і часто провокували подібні напади
ускоків [24].
Народний співець, змальовуючи епізод нападу на торговий кара­
ван, не співчуває воїну-торгівцю, але й не героїзує самих ускоків. Оче­
видно, на пісню, а то й на самого співця мали вплив пізніші нашарування
мотивів гайдуцького епосу, де частіше зустрічаємо змалювання нападів
виключно заради грабунку.
Уже в самій зав’язці пісні співець змальовує учасників чети Йо-
вана Вишнича, що «гладпи и жедни» квилять на полонині Пролог. їм
набридло довге очікування Воїна-торгівця, яке триває вже понад три
місяці — від «Т>урІ}ева до Петрова дана». Про наближення Воїна-торгівця
сповіщають Вишнича його побратими — «црна Арапина» і І авран-харам-
баша, що, як круки, злетілись на полонину перед розподілом майна Воїна.
Самі вони вже робили спроби пограбувати Воїна, але зазнали невдачі.
Ось і караван Воїна-торгівця. Гримлять постріли, і Воїн падає на
землю поранений, а з охорони хто вбитий, хто поранений, а інші втекли.
430
Порівняльні студії
Всі накидаються на майно Воїна, а сам Йован оббирає пораненого:
«скида токе са Во)ина
и кевердан обливен у злато,
отпаса му сабл> у оковану,
па га жива на друму остави». (стор. 323).
Нахапаввіи, хто що встиг, всі швидко поспішають через «гору
зелену» і розпочинають ділити добро. Собі Йован взяв «токе», Арапипу
дав шаблю, а«!)евердан» — Гавран-харамбаші. Але жадібний Араїшп не
погоджується з таким розподілом. Тоді Вишнич радить йому спитатись у
ще живого Воїна про вартість кожної речі. Арапин іде до Воїна, а Виш
нич назирці за ним. Жадібність Арапина коштує йому життя, бо коли він
підійшов до Воїна, той ранив його з пістоля, а Йован тут же відтяв обом
голови.
Подібні сцени, коли герой вбиває важкопораненого ворога (але не
побратима!) в сербському епосі не поодинокі. Але в інших випадках цей
вчинок мотивується бажанням позбавити приреченого ворога від трива­
лих мук.
* * *
Поряд з ускоцьким епосом сербського народу, в якому основни­
ми були мотиви національні, релігійні і, рідше, соціальні, на завойованих
турками землях, особливо у Македонії, Болгарії, Сербії, Боснії, частині
Хорватії і Далмації культивувався мусульманський епос. Дослідники вид­
іляють два типи епічних пісень — «герцоговачки» та «кра]ински». Погра-
ничні війни між ускоками й турками тривали століттями до 1878 року
і давали багатий матеріал для створення цього епосу. Пас більше цікавить
країнська епіка, яка змальовує боротьбу турків саме з ускоками.
На питанні про зародження країнської мусульманської епіки, про її
особливості, носіїв, причини виникнення, еволюцію, взаємовплив христи­
янського й мусульманського епосу ми не будемо детально зупинятися.
Це тема для окремого дослідження. Крім того, історичні основи її вже
досить детально висвітлені в праці Алоїза Шмауса «Студи)с о кра]инской
епици» (у кн.: «Касі .Іи^озіауепкке акасіеіпус хпапозіі і ипгіеІпозіЬ. кн).
297, 1953, стор. 94 — 103, 125 — 132).
Герої мусульманської епіки дуже подібні до героїв ускоцького циклу.
Тут, так би мовити, маємо обернені відносини між ворогом і героєм, — тим,
кого возвеличує народний співець. Характер конфлікту пісні, емоційна
характеристика героїв визначається позицією народного співця.
Показовою у цьому відношенні є пісня «Вучко Л>убчип«, яка зма­
льовує боротьбу 60 сенян під проводом Іва Сенянина з Вучком Любчи-
чем, героєм-мусульманином. Сюжет пісні простий: сеняни шукають Любчича,
щоб відібрати у нього бойовий обладунок своїх побратимів; але, зустр­
івши його, самі зазнають поразки.
431 Степан Мтиаітч
Народний співець розпочинає пісню не з опису героя, а навпаки —
противника, на цей раз — сснян, звертаючи головну увагу на опис прапо­
ра («гикубар^ака»). Адже саме прапор потім відвоює у сснян Вучко
Любчич, на їх ганьбу. На прапорі —
«… еребрне челенка
от двадесет и четири стуба,
на чекрк се за бар]аком вще;
на челенки триста трепетлика
како листах кадно ветар дува». (стор. 430).
Вучко Любичич виступає у пісні як представник великої держави.
Щоб підкреслити це, народний співець вводить у пісню так звану «середи­
ну»: Любичич не безпосередньо стикається з ускоками, а через проміжну
ланку ~ «итрога гласоношу», який попереджає Любичича про наміри сс­
нян. Введення додаткових осіб у пісню збільшує кількість прибічників
героя, ускладнює людські взаємини, створюючи певну ієрархію.
Любичич відмовляється від допомоги побратима Марка, який про­
понує його супроводжувати з тридцятьма «болзима од сснян» градчанами:
«Богме брате, неігу ищ’еднога:
кад Ну млоге расцвелшпи ма]ке,
бо/ье нека плаче мо/а сама;
кад Ігу се]е с браком раставати,
бо/ье нека сто)и мо]а сама». (стор. 432).
Па лайливе звертання Іва Сенянина Любичич з іронією запитує,
чи він Сепяиину «опсовао ма|ку», чи його «л>убу обл>убио», чи ко­
гось із сснян «на мс]даи зазвао»? А щодо бойового спорядження, яке
він носить, — рушницю Юриші, шаблю харамбаші Плавші, «Тадищнстокс»,
«калпака и пср]с» Мрконича, — то —
«оруж]е сам на бо]у добио
отео сам, украо га нисам». (стор. 433).
Словесний поєдинок між Любичичсм та Івою Сснянином прохо­
дить на високих тонах і посідає основне місце в пісні. Співець явно
тримає бік Любичича. Мова Іва Сенянина рясніє образливими словами,
докази його непереконливі, він явно шукає сварки. Любичич же, навпаки,
тримається з гідністю, відповідає Івові сміливо, хоча він один перед
численним загоном сснян.
Саму дію, кульмінацію співець змальовує лаконічно. Два рази стріляє
Іво Сснянин з рушниці («да ]е бог уби]с!» — вигукує співець), але
обидва рази пострілу нема. Третім разом вистрілив Любич, ранив Іва в
руку і, скориставтпись сум’яттям серед сснян, що кинулись «арамбаїпи
уставляти крвцу», вій
уграби сен>ски алаібаріак
од шездесет Сеіьане іунака;
ста бегати грачцу бщеломе,
за ним трче шездесет Сеіьана». (стор. 434).
432
Порівняльні студії
Тримаючи в одній руці «ала]бар]ак» і в другій шаблю, Любичич
«погуби тридесет Сеіьана», а інші з ганьбою повернулися назад.
Якщо ускоцькі пісні закінчуються, здебільшого перемогою героя,
що йде додому «п]сва]упи и поп’]ева]упи», і від нагороди відмовляється,
то потурнак Любичич за перемогу над сенянами одержав звання серда-
ра, чотириста дукатів і «кулу на Жсгари».
* * *
Таким чином, ознайомившись з сербським ускоцьким епосом, бачи­
мо, що інтерес до його збирання і вивчення припадає на кінець XVIII і
першу половину XIX ст., на час, коли відродження Сербії викликало
зацікавлення національно-визвольною боротьбою, народною творчістю, у
якій ця боротьба одержала найповніше висвітлення. Зміцнення націо­
нальної самосвідомості, зумовлене розпадом Османської імперії, посилен­
ня національно-визвольної боротьби ставило перед молодою сербською
наукою нові завдання — доказати самостійність Сербії як колишньої
великої держави. А саме сербський героїчний епос, як ніщо більше, міг
виконати цю функцію — міг засвідчити велике минуле сербської держа­
ви, її могутність і національну самобутність.
Цікавими, найменш дослідженими є пісні середніх часів — ускоцькі
і гайдуцькі, серед яких виділяється своєю демократичністю, патріотизмом,
національними й соціальними мотивами цикл пісень про сеньських ус-
коків. Творцями й носіями цих пісень були самі ускоки. Пізніше пісні
змінювались, шліфувались співцями-професіоналами. Ці зміни в основ­
ному йшли в напрямку узагальнень, типізації.
Майже всі герої ускоцького епосу мають своїх історичних прото­
типів і є дещо ідеалізованою їх моделлю. Народні співці, ідеалізуючи
героїв, прагнули викликати в народі захоплення їхніми подвигами, закли­
кали народ на нові подвиги в боротьбі з іноземними поневолювачами.
Ускоцький цикл сербського епосу — явище наскрізь оригінальне і
своєрідне. У контексті всього героїчного епосу XV — XVIII ст.ст. він
займає вагоме місце не лише своїм ідейно-художнім змістом, але й по­
етичною довершеністю, моментами морально-етичного плану. Якщо шу­
кати у світовій епіці аналогії до ускоцьких пісень, то найближче до них
стоять українські народні думи та історичні пісні про запорізьке козац­
тво і значною мірою високопостичний самобутній фольклор про кар­
патське опришківство. Це тема спеціального дослідження.
20 липня 1970 р.

ЛІТЕРАТУРА
1. Историіа народа іугославіф. Ккьига друга. — Бсоград: Просвета. С.
467
2. Див.: Народна кнліжевност. — Бсоград: Нолит, 1966. — С. 135.
433 Степан Мишанич
3. Исторіца народа ]угославиіс. Ктьига друга. — С. 467.
4. Народна ктьижсвност. — С. 266.
5. Див.: Ссрбские юнацкие песни. Исследование Н. Кравцова. М.-Л.:
«Асасіешіа», 1933. — С. 92 — 93.
6. Див.: Истори]а народа Тугослави^е. Кн>ига друга. — С. 649.
7. Див.: Народне и]есме у записами XVI — XVIII вска.. Београд:
Анатолїуа, 1964.
8. Див.: Народна юьижсвност. — С. 19.
9. Народна кіьижсвност. — С. 398.
10. Народна ктьижсвност. — С. 26.
11. Див. бібліографію у кн.: Ссрбские юнацкие песни. Исследование
II. Кравцова. М.;Л.: «Акасістіа», 1933. — С. 199, 616-637.
12. КравцовН. Ссрбские юнацкие песни. У кн.: Ссрбский знос, М.;Л.:
«Акасістіа», 1933. — С. 7 — 204.
13. Знос ссрбского народа. Издание подготовил И. Н. Голенищев-
Кутузов. — М.: АН СССР, 1963. — С. 219 — 317.
14. Див.: Народна кіьижсвиост. — С. 285.
15. Народна кіьижсвност. — С. 386.
16. І Іародна кіьижснпост. — С. 310.
17. Кравцов //. Ссрбские юнацкие песни. — С. 16.
18. Див.: Народна кіьижевиост. — С. 267.
19. Див.: Народна кіьижсвпост. — С. 261.
20. Там же. — С. 630.
21. Тіурик. В. Српскохрватска народна спика. — Сара]сво: Народна
просвета, 1955. — С. 102.
22. Народна кн>ижевност. — С. 653.
23. ТЬжуриН В. Српскохрватска народна епика. С. 121.
24. Див.: Народна кіьижсвност. — С 259 — 267..

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.