ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ТОЙ, ЩО ЗВОДИТЬ МІСТ УКРАЇНА – ЛУЖИЦЯ (до 80-річчя Володимира Моторного) — Бено БУДАР

серболужицький поет, прозаїк, публіцист і перекладач,
громадський діяч, головний редактор популярного лужицького
журналу для молоді “Płomjo” (“Полум’я”)
Відданий приятелю і пропагаторе лужицьких сербів, дорогий Володимире Моторний,
бажаю Тобі багато-багато щастя у день 80-их уродин! Усі ці роки життя та активної праці
Тобі подарував Господь. Тому тішся ними за будь-якої нагоди в колі сім’ї та в колі своїх
друзів.
Так само, як міцним залишається старий дуб поміж молодими паростками, протягом
десятиліть завдяки дітям, внукам і студентам залишаються молодими Твої дух і душа.
Молоді дерева, як і молодих людей, нашою серболужицькою мовою називають одним
словом – “młodźina”, тобто “молодь”. Ось так я перейшов до своєї рідної землі, що їй Ти і
знаний український сорабіст Костянтин Трофимович присвятили десятки років наукової та
викладацької діяльності у Львівському університеті: велику кількість публікацій у науко-
вих та ненаукових часописах, ґрунтовні монографії та свої серця на заняттях зі студентами.
Ви навчали молоду генерацію нашого слова, нашої літератури, нашої історії, нашої
душі так природно і запально, що з неї вийшли поети, перекладачі, журналісти, науковці,
які, своєю чергою, присвячують нам вже власні твори, навчають нові покоління нашої
мови, популяризують, відвідують лужицьких сербів і підтримують зв’язки з ними в різних
сферах життя.
За цей Твій духовний урожай, зерна якого проростатимуть і в майбутньому, ми Тобі
надзвичайно вдячні. Ідеї Твоєї сорабістичної діяльності втілилися в життя. Старе дерево
дало у Львові і в Україні паростки: з новим натхненням і молодою зеленню. Я радію цьо-
му на вершині свого життя! І Ти радій також: з Костянтином Трофимовичем Ви створили
у Львівському університеті один з найбільших сорабістичних осередків у світі.
На багатьох опорах тримається міст Україна – Лужиця. У своїй “Стодолі”, в ста мет-
рах від будинку покійного Юрія Брезана
1
в Горньому Гайнку (нім. Драйгойзер), я створив
невеличкий музей серболужицької літератури. Проте в ньому присутня й Україна. І книга
про бої 2-го Українського фронту під командуванням маршала І. Конєва на території
Лужиці в останні дні війни. Вони були тут дуже запеклими. Німецький генерал Шернер,
відомий своєю рішучістю та розумом, із своїм мобільним та відданим Гітлеру військом пе-
реважно з молодих солдатів наступав на 2-ий Український, наче злий дух. Саме тут: від
Будишина аж до наших сіл посеред Верхньої Лужиці і далі в напрямі на Берлін. Воювали
за кожне окреме село. В жорстоких великих та менших битвах полягло чимало україн-
ських та польських вояків, чимало було поранено. Високу ціну заплатили вони за те, що
тут, у Лужиці, закрили німцям дорогу на Берлін, що звільнили таким чином лужицький
народ від фашизму. А як пережили цей час самі серболужичани?
Десять років поспіль я записував спогади лужицьких жінок, матерів та удів про те, як
їм вдалося витримати між двома фронтами у нелегкі дні від 20 квітня аж до самого
_______________________
1 Юрій Брезан (1916–2006) – перший серболужицький професійний письменник, який успішно пра-
цював у трьох літературних жанрах – примітка перекладача.368 Бено БУДАР
закінчення війни. Вони ж здебільшого залишилися дома без чоловіків, з дітьми на руках, з
худобою, яку треба було доглядати. Зараз я працюю над книгою під робочою назвою
“Також я мала щастя…”. Вона має побачити світ у нашому лужицькому видавництві
навесні наступного року, тобто через 65 років після закінчення найстрашнішої війни в
історії людства. Сто жінок розкажуть у ній про свої драматичні воєнні переживання – сто
мозаїкових камінчиків у картину найбільшої трагедії у Лужиці (хіба що тридцятилітню
війну можна поставити в один ряд з нею).
Ще однією опорою мосту Україна – Лужиця є для мене книга В. Моторного та К. Тро-
фимовича “Серболужицкая литература. История, современность, взаимосвязи”, що вийш-
ла 1987 року у Львові. Автори подарували її мені з підписом “від щирого серця як спогад
про наші зустрічі в Україні і в Лужиці” під час свого перебування в Будишині 24 жовтня
1988 року. Для мене це важлива книга і дорогоцінний духовний скарб. А на одній поличці
з нею – видана у 1984 р. збірка серболужицьких оповідань “Дивна любов”, до якої разом з
К. Трофимовичем Ти написав детальну передмову про історію моєї рідної літератури. І що
дуже тішить: багато ваших студентів спробували себе в ній як перекладачі! Цими знан-
нями і гордістю за слов’янські взаємини я ділюся сьогодні у своїй “Стодолі” з лу-
жицькими школярами і студентами.
За цією опорою можна побачити й інші, на яких тримається міст Україна – Лужиця: це
започатковані у 80-ті роки Міжнародні сорабістичні семінари, це наукові публікації, а ще
дисертації, передусім про нашу мову. Вона, серболужицька мова, є для нас аж до сьогодні
міцним коренем нашої особливої ідентичності серед німецького мовного моря протягом
тисячі років. І цей старий корінь сягає таких глибин великої загальнослов’янської мови,
що дає нам змогу чудово порозумітися завдяки словам й відчуттям навіть через такий
довгий міст.
Важлива опора мосту перебуває глибоко в моїй пам’яті: Твої учні, покійні Володимир
Лучук та його дружина Оксана. Їхня перекладацька діяльність на ниві лужицької поезії,
яку продовжили їхні сини, є надзвичайно важливою для нас, лужицьких сербів. Це сто-
сується також невеликих антологій серболужицьких віршів та статей про нас в українських
газетах і часописах. Для невеликого народу кожна публікація є особливою радістю, оскіль-
ки в такий спосіб сприяє збільшенню нашого національного оптимізму. А він нам дуже
потрібний, кожного разу знову!
Любий ювіляре, Ти добре знаєш, що я завжди почував себе у вас в Україні, у Львові і в
університеті, як удома. Вже тридцять років. Під час останнього перебування у 2007 р. мені
було особливо приємно почути на сорабістичному семінарі український переклад мого
оповідання “Я знайшов свого батька…”
2
.
В його продовженні – творі “Анна – місто Віттіхенау” – я розповідаю про те, як мій
батько, майор, що воював на 1-му Білоруському фронті під командуванням маршала
Г. Жукова, зустрівся у червні 1945 р., коли отримав призначення у військову комендатуру
в Кулові (нім. Віттіхенау), моєму рідному містечку в центрі Лужиці, з моєю мамою.
Український переклад цього важливого для мене оповідання вміщено нижче у збірнику на
Твою пошану. За це Тобі і вам усім в Україні, особливо перекладачці Оксані Лазор, велике
спасибі. Адже для мене це дуже особистий міст між Україною та Лужицею.
Переклад з верхньолужицької Оксани ЛАЗОР
_______________________
2
Уривок з оповідання Бено Будара “Я знайшов свого батька…” в перекладі українською мовою зачитано
під час засідання Круглого столу, присвяченого пам’яті Юрія Брезана, в рамках ХІІ Міжнародного сорабістичного
семінару, що відбувся у Львівському університеті імені Івана Франка 10–12 жовтня 2007 р. Повну українську вер-
сію оповідання вміщено в: Питання сорабістики. ХІІ Міжнародний сорабістичний семінар = Prašenja sorabistiki.
XII Mjezynarodny sorabistiski seminar. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2009. С. 204–216 – при-
мітка перекладача.

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.