Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

8. Домашній архів

Як і майже в кожного вченого, у Степана Мишанича за попередні
десятиріччя активної наукової і навчально-викладацької праці та гро­
мадської діяльності сформувався чималий архів. Він складається не тільки
з особистих паперів, численного листування та різних інших матеріалів
звичайного побутового походження. В ньому зберігаються майже всі
рукописи його друкованих праць, величезна кількість записів усної
народної творчості з різних регіонів України та з-поза її меж.
524
Слово про Автора
Разом з тим, треба мати на увазі, що багато із нагромаджених
зразків фольклору вчений передав до відділу рукописів ІМФК ПАН
України. Туди ж він систематично заносив і ті матеріали, які йому
надсилали знайомі збирачі з різних місцевостей України. І це питання
потребує спеціального вивчення і оприлюднення. А тут знову варто
звернутися до його свідчень, висловлених у розповіді «Я вибрав науку».
А вартість їх цінна не лише тим, що торкається наявних у вченого мате­
ріалів, але й його планів їх наукового використання та видання. Власне
перспективи роботи в наступних роках.
«Я хотів би ще сказати, що в мене непоганий архів є від Марії
Окссптіївни Рудснко із Слободи Яришівської Могилів-Подільського
району Вінницької області. Надзвичайно талановита жінка від природи,
щира, добрий організатор, прекрасний записувач, носій великого пісенно­
го багатства. Багато її матеріалів я передав до рукописних фондів Інсти­
туту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського
НАН України. Чимало матеріалів залишилися у мене, як не знайду ко­
гось, хто б ці записи привів до порядку, або ж написав на їх основі
наукову роботу, то й решту передам до архіву академічного Інституту.
Вони того заслуговують.
Матеріали зібрані в цікавому куточку України, в селі Слобода
Яришівська біля Дністра, недалеко від кордону з Молдавією. Такий
«ведмежий» куточок, Лядова-річка, така цікава, романтична. Там були
первісні стоянки. Весною, коли люди розорюють городи, постійно вико­
пують крем’яні сокири, знаряддя різні. І в школу учні назносили цілу
купу того, що кожної весни збирають по зораних городах. Село надзви­
чайно мальовниче, цікаве. І я би хотів видати записи Марії Оксентіївни,
вони варті того. Ясно, що їх багато треба розшифровувати, доводити до
ладу.
Рудснко М.О. має музичне відчуття, тексти записувала зі співу.
Ми їй потім сказали: «Маріє Оксентіївно, якщо ви хочете записувати
серйозно, то тільки за допомогою магнітофона». І вона придбала собі
магнітофон, такий як у тебе є, «Юпітер». І тягала його на плечах. Ти
розумієш, бо й сам такий тягав на плечах. Ми сміялися, коли вона розпо­
відала, як вона ходила з тим двадцятикілограмовим «Юпітером» від
хати до хати. 1 ходила й записувала, розумієш. Вона справжній подвиж­
ник української культури, духовності. Талановита від природи. В мене
було б бажання видати ще матеріали Ганни Ярсмчук і Марії Руденко.
Ще виношую велику мрію видати кубанські пісні. Ми з Мотрею,
моєю дружиною, записали на Кубані понад сто касет, близько дві з поло­
виною тисячі фольклорних текстів. Величезний матеріал, уже розшифро­
вані словесні тексти. Мотря Василівна розшифрувала. І на цьому матеріалі
написана дисертація. Хоча я свідомий того, що на цьому джерельному
матеріалі можна писати серію наукових досліджень: про жартівливо-
525 Григорій Дем’ян
сатиричні пісні, обрядовий фольклор Кубані, про наративи. Я думаю, що
може мені вдасться ще продовжити записи. Ну, тяжко ходити, експедиції
організувати, бо, все-таки, потрібні кошти.
Хотів би видати (може ми це разом зробимо) далекосхідні запи­
си. Видати за сучасною систематизаційною схемою. Вийшов би із наших
записів симпатичний двотомник. Де ви, меценати, відгукніться?!. Наші
записи унікальні, їх уже не повторити, не відтворити. Вони становлять
на наш день важливий культурно-історичний документ. Практично запи­
си безцінні. Якщо без них давати, то якось оголені оці тексти. Вони
подаються без того контексту, в якому усе цс живе ще й тому, що ми
звертали увагу на супутні моменти, пов’язані із «біографією» творук, із
умовами його побутування, із життям їх носіїв і виконавців.
Хто його знає? Дай, Боже, аби здоров’я, аби сил. І, мабуть, на себе
надіятися, уже не треба: всі задуми навряд чи вдасться реалізувати. Хай
продовжують учні. Треба молодь задіювати до цієї роботи. Може я
комусь із теперішніх моїх учнів запропоную тему «Далекосхідний украї­
нський фольклор» і передам записи, які уже сьогодні становлять собою
історію українського фольклору на Далекому Сході. Хай їх опишуть,
упорядкують збірник, хай напишуть роботу, бо чекати, поки мої онуки
підростуть і продовжать мою роботу у цьому плані — чекати занадто
довго. Та й чи підуть вони моїм шляхом?»110..

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.