Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ІНТОНАЦІЙНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ АКТУАЛЬНОГО ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ

Надія МАРТЬЯНОВА,
аспірант кафедри української мови та прикладної лінгвістики
Донецького національного університету
ІНТОНАЦІЙНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ
АКТУАЛЬНОГО ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ
У статті розглянуто явище інтонації в аспекті теорії
актуального членування речення. Досліджується питання про
співвідношення рівнів актуального членування і інтонації в
сучасній українській мові. Автор робить спробу просодичного
аналізу речення за допомогою інструментального методу.
Ключові слова: тема, рема, інтонація.
Дослідження інтонації – одне з актуальних завдань
сучасної лінгвістики. Серед найбільш важливих аспектів
вивчення інтонації, який і сьогодні залишається недостатньо
висвітленим у лінгвістичній літературі, є питання про роль
інтонації у тема-рематичному членуванні.
Актуальність обраної теми дослідження зумовлена
недостатньою вивченістю інтонації спонтанного мовлення та
необхідністю отримання нових експериментальних даних, які б
розкривали характер співвідношення просодії та актуального
членування.
Об’єктом дослідження стали прості двоскладні
непоширені речення розчленованої структури. Вибір об’єкта
продиктований тим, що він репрезентує той мінімум, на який
можна спиратися при вивченні й аналізі актуального
членування.
Предметом дослідження виступають інтонаційні
показники теми і реми.
Метою цього дослідження є виявлення функціонального
взаємозв’язку інтонаційних параметрів у тема-рематичній
організації односинтагменого двочленного речення «підмет +
присудок».
109Зазначена мета потребує розв’язання наступних завдань:
1) вивчення комунікативної організації двоскладного
непоширеного висловлення за критеріями: інтонаційна
структура, морфосинтаксична структура і актуальне
членування;
2) опис інтонаційної структури розповідного висловлення,
виходячи з багатокомпонентного інтонаційного аналізу
просодичних корелятів.
Відповідно до поставлених завдань, у статті досліджується
питання про співвідношення рівнів актуального членування й
інтонації в українській мові.
Мета і завдання дослідження зумовили вибір матеріалу. У
якості досліджуваного матеріалу був використаний запис
програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV, що є зразком
спонтанного мовлення. Відбір зразків і їх транскрибування
відбувалися у ході перцептивного аналізу.
Під час акустичного аналізу мовлення застосовувався
звуковий редактор Sony Sound Forge Pro 10.0. Для отримання
основних фізичних характеристик мовленнєвого сигналу
(частота основного тону, амплітуди інтенсивності, час звучання)
у кількісних мірах була використана комп’ютерна програма
Speech analyzer 1.5, яка візуалізує мовленнєвий сигнал.
Аналіз лінгвістичної літератури свідчить про відсутність у
дослідницькому середовищі єдиного погляду на питання
інтонації. Усю різноманітність трактовок інтонації можна
об’єднати у дві основні групи. Одні дослідники ототожнюють
інтонацію з мелодикою. Таке розуміння інтонації є поширеним в
англійській та американській лінгвістиці (Даніель Джонс,
О’Коннер). Інші трактують інтонацію як складне ціле, що
складається з різних компонентів [Цеплитис 1974; Торсуева
1978; Антипова 1984; Зиндер 1979 та ін.]. Розуміння інтонації
як складної єдності ряду компонентів дає можливість тісно
пов’язати дослідження цих компонентів і зробити вивчення
зазначеного явища більш повним.
Інтонація (від лат. intono – голосно вимовляю) – єдність
взаємопов’язаних компонентів: мелодики, інтенсивності,
тривалості, темпу мовлення і тембру вимови. Деякі дослідники
включають до складу компонентів інтонації паузи. Разом з
110 наголосом інтонація утворює просодичну систему мови. З
погляду акустики, інтонація – взаємопов’язані зміни частоти
основного тону й інтенсивності, які розгортаються у часі
[Лингвистический 2002: 197-198].
Таким чином, під інтонацією слід розуміти звукову форму
висловлення, систему модуляцій висоти, гучності й тембру
голосу, організовану за допомогою темпу, ритму і пауз.
Елементами інтонації є:
1) мелодика мовлення, що виявляється в послідовних
підвищеннях і пониженнях голосу (тону);
2) ритм, тобто чергування наголошених і ненаголошених,
довгих і коротких складів;
3) фразовий і логічний наголос, що служать засобами
виділення окремих слів чи груп слів у фразі;
4) інтенсивність мови, тобто сила чи слабість голосу, що
пов’язані з підсиленням чи послабленням м’язового напруження
мовних органів;
5) темп мови, тобто час звучання, різні види тривалості
мовних відрізків і зупинок між ними (паузи);
6) тембр голосу, тобто якісний і кількісний склад тонів, які
додатково звучать при основному тоні, звукове забарвлення
мови, що надає фразі тих чи інших емоційно-експресивних
відтінків [Ганич 1985: 97].
Отже, із вищесказаного можна зробити висновок про те,
що інтонація як багатокомпонентна одиниця голосу являє собою
набір певних елементів, які піддаються точним фізичним
вимірюванням і, відповідно, аналізу. Інтонацію можна описати
за допомогою акустичних параметрів, які доцільно згрупувати
наступним чином:
— інтенсивна група: пауза, логічний наголос,
інтенсивність;
— частотна група: мелодика, діапазонна висота (смуга);
— темпоральна група: темп, емфатична довгота;
— спектральний елемент: тембр.
Загальна характеристика інтонації розповідного речення
визначається, як правило, спадом тону в кінці речення, рухом
кривої мелодійної лінії вниз, «інтонацією крапки» [Багмут 1970:
47].
111Основними інтонаційними контурами (ІК) речень,
визначеними О.А. Бризгуновою [Брызгунова 1963], виступають
7 типів інтонаційних конструкцій. Диференційною ознакою для
всіх типів ІК є рух тону на голосному центру (висхідний або
спадний) та співвідношення рівнів тону передцентру – центру –
постцентру. Домінантою нашої уваги є інтонаційний ряд ІК-1. У
предцентровій частині ІК-1 коливання тону мають
висхідно-спадний напрямок або зосереджені у середній смузі її
діапазону. Голосний центру вимовляється зі спадним рухом
тону нижче рівня передцентрової частини. ІК-1 вживається при
оповіді, у простих реченнях та в складнопідрядних реченнях з
препозицією головної частини, синтаксично завершеною, яка
стоїть перед підрядною. Ця інтонаційна конструкція виражає
власне завершеність, в якій відсутнє смислове протиставлення
або зіставлення: Колеги кивають; Я озвучував; Це замкнуте
коло; Я поділюся; Запитання класичне.
У ході перцептивного аналізу аудіозапису програми
«Свобода слова» загальною тривалістю біля 6 годин нами було
зафіксовано 23 конструкції простого двоскладного
непоширеного речення розчленованої структури, які
відповідають інтонаційному ряду ІК-1.
Інтонація є одним з головних виразників актуального
членування. Чеський лінгвіст Ф. Данеш вважав, що одна з
первинних функцій інтонації – сигналізувати про
співвідношення теми і реми, на участь інтонації у реалізації
актуального членування вказували також Л.Р. Зіндер,
Т.М. Ніколаєва, Н.Д. Свєтозарова [Светозарова 1982: 15].
Аналіз наукової літератури показав, що основними
фонетичними способами маркування теми і реми виступають
використання паузи і власне просодичний спосіб, насамперед,
зміна висоти основного тону. При цьому наявність паузи між
темою і ремою є необов’язковим інтонаційним показником. Так,
І.І. Ковтунова розрізняє реальну паузу і враження паузи після
теми, яке створюється перелом тону [Ковтунова 1976].
Наприклад, інтонограма висловлення Я зрозумів (Мал. 1).
112 Мал. 1.
Тон використовується як інтегральна просодична
характеристика [Кодзасов 2002]. Отож, в основі протиставлення
одиниць актуального членування лежить фонологічна опозиція
висхідний/спадний тон. Висхідний тон, який співвідноситься з
темою, формує маркуючу частину, вказує на незакінченість і
включення до змісту того, що йтиме далі. Спадний тон, який
співвідноситься з ремою, формує частину, що маркується, та
вказує на завершеність і обірваність викладу.
Система інтонації розглядається як ієрархічна система
дискретних функціонально значущих тональних одиниць,
здатних до вільної сполучуваності. Тональна одиниця
відображає лінійну спрямованість інтонації і виражає
відношення між двома розчленованими одиницями [Николаева
1977]. Структурним параметром зв’язку тональних одиниць є
інтервал «крок униз» [Цеплитис 1974]. У структурі інтонаційної
конструкції розрізняють дві тональні одиниці, які
співвідносяться з одиницями актуального членування (тема і
рема) і одиницями морфосинтаксичного поділу. Нейтральній
113тема-рематичній схемі відповідає комбінація акцентів «підйом –
спадання». Отже, спад, якщо за ним немає підйому і відсутні
лексичні та морфологічні показники інших ілокутивних значень,
служить надійним показником виділення реми. Наприклад,
інтонограма речення Я закінчу (мал. 2).
Мал. 2.
Мелодичний рух тону у фразі Я закінчу починається у
середньому регістрі для цього мовця (чоловік). Спостерігається
висхідний рух тону першого компонента (тема) у діапазоні
середніх частот (150, 7 – 175 Гц) з максимальним показником
184 Гц і спадний рух тону другого компонента (рема) в
діапазоні 168,1 – 138,0 Гц. За інтонаційною будовою це речення
можна вважати типовим – крива основного тону має
висхідно-спадний рух, крива інтенсивності досягає найвищого
рівня на першому складі речення [ja], спадаючи до кінця
речення. Час вимови рівномірний.
Якщо кількість компонентів присудка (реми) у реченні
більше одного (складений і складний присудок), постає питання
114 про те, де знаходиться межа між темою і ремою. Для цього
доцільно визначити обсяг кожного з комунікативних
компонентів речення з позиції плану вираження. Відомо, що
обсяг комунікативного компонента – теми та реми –
виражається вибором акцентоносія. Інструментально це можна
визначити за допомогою показників зміни руху частоти
основного тону. Маркером виступатиме помітне спадання тону
на наголошеному складі, що визначатиме місце фразового
наголосу. Наприклад, інтонограма речення Дехто намагається
вирішити (мал. 3).
Мал. 3.
Рух основного тону на першому компоненті
характеризується рівно-зростаючою спрямованістю в області
наголошеного складу [де-] у діапазоні частот 150-154 Гц. Крива
основного тону демонструє зростання на другому компоненті
другого переднаголошеного складу [на-] (190 Гц) і різкий спад
до 151.7 Гц на наголошеному складі [га-], сигналізуючи про
місце фразового наголосу. Загальний інтонаційний характер за
115частотою основного тону й інтенсивністю речення –
висхідно-спадний.
Отже, нейтральне бінарне членування на тему і рему
супроводжується інтонацією розчленованості, при якій
наголошений склад тематичної частини несе висхідний
тональний акцент, а наголошений склад рематичної частини –
фразовий наголос, при цьому утворюється два ритмотакти.
Визначальним параметром фразового наголосу є спадний рух
тону на наголошеному складі і подовження наголошеного
голосного. Речення характеризуються висхідно-спадним
напрямом руху основного тону й інтенсивності, причому
інтенсивність початку речення (тема) є вершиною інтенсивності
усього речення. Кінець речення (рема), функціонально більш
вагомий, визначається мінімальними фізичними
характеристиками.
ЛІТЕРАТУРА
Антипова 1984: Антипова, A.M. Ритмическая система
английской речи [Текст] / А. М. Антипова. – М. : Высшая школа,
1984. – 119 с.
Багмут 1970: Багмут, А.Й. Інтонаційна будова простого
розповідного речення у слов’янських мовах [Текст] / А. Й. Багмут. –
К. : Видавництво «Наукова думка», 1970. – 173 с.
Брызгунова 1963: Брызгунова, Е. А. Практическая фонетика и
интонация русского языка [Текст] : пособие для преподавателей,
занимающихся с иностранцами / Е. А. Брызгунова. – Москва : Изд-во
Моск. ун-та, 1963. – 306 с.
Ганич, Олійник 1985: Ганич, Д.І., Олійник, І.С. Словник
лінгвістичних термінів [Текст]. – К. : «Вища школа», 1985. – 360 с.
Зиндер 1979: Зиндер, Л.Р. Общая фонетика [Текст] : [Учеб.
пособие для филол. фак. ун-тов] / Л. Р. Зиндер. – 2-е изд. – М. : Высш.
шк., 1979. – 312 с.
Ковтунова 1976: Ковтунова, И.И. Современный русский язык :
Порядок слов и актуальное членение предложения [Текст] : Учеб.
пособие для студентов пед. ин-тов / И. И. Ковтунова. – М. :
Просвещение, 1976. – 239 с.
Кодзасов 2002: Кодзасов, С.В. Символика русской интонации :
(труды Международного семинара Диалог 2002 по компьютерной
лингвистике и ее приложеним) [Текст] / [Електронний ресурс]. –
116 Режим доступу до ресурсу: http://www.dialog-21.ru/materials
/archive.asp?id=7342&y=2002&vol=6077
Лингвистический 2002: Лингвистический энциклопедический
словарь [Текст] / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е изд., дополненное – М. :
Большая Российская энциклопедия, 2002 – 709 с.
Николаева 1977: Николаева, Т.М. Фразовая интонация славянских
языков [Текст] / Т. М. Николаева. – М. : Наука, 1977. – 278 с.
Светозарова 1982: Светозарова, Н.Д. Интонационная система
русского языка [Текст] / Н. Д. Светозарова; Ленинградский гос. ун-т. –
Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1982. – 175 с.
Торсуева 1979: Торсуева, И.Г. Интонация и смысл высказывания
[Текст] / И. Г. Торсуева; Акад. наук СССР; Науч. совет по теории сов.
языкознания; Ин-т языкознания. – М. : Наука, 1979. – 111 с.
Цеплитис 1974: Цеплитис, Л.К. Анализ речевой интонации
[Текст] / Л. К. Цеплитис. – Рига : Зинатне, 1974. – 272 с.
Надежда Мартьянова
Интонационные средства выражения актуального членения
предложения
В статье рассмотрено явление интонации в аспекте теории
актуального членения предложения. Изучается вопрос о соотношении
уровней актуального членения и интонации в современном украинском
языке. Автор делает попытку просодического анализа предложения
при помощи инструментального метода.
Ключевые слова: тема, рема, интонация.
Nadiya Martyanova
Tonally means of topical division’s expression
Article considers a phenomenon of intonation in the aspect of
communicative and syntactical utterance types. There is investigating the
question about correlation of communicative and tonally levels. Author
attempts to analyze the prosody of sentences by means of software tool.
Keywords: theme, rheme, intonation.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.