Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПИТАЛЬНОСТІ

Марія ПАНКОВА,
аспірант кафедри української мови та прикладної лінгвістики
Донецького національного університету
ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПИТАЛЬНОСТІ
У статті проаналізовано морфологічні та
неморфологічні засоби вираження питальності, з’ясовано їхню
роль та функції у питальному реченні, досліджено різновиди
морфологічних засобів вираження питальності: займенники,
прислівники, частки, сполучники.
Ключові слова: речення, питальне речення, інтонація,
займенники, прислівники, частки, сполучники.
Питальність розглядаеться нами як категорія, сформована
граматичними, лексичними, лексико-граматичними та іншими
елементами мови для вираження запиту про невідоме. Отже, у
дослідженні питальності значну роль відіграють засоби
вираження цієї категорії. В українському мовознавстві проблема
вивчення засобів вираження питальності є не достатньо
розкритою і має багато суперечливих моментів, одним з
головних свідчень чого і постає наявність досліджень лише
окремих аспектів проблеми, що розкриває перед нами певні
перспективи у подальшій роботі над проблемою та мотивує
актуальність нашого дослідження.
Отже, об’єктом нашого дослідження є засоби вираження
категорії питальності, а метою роботи постає аналіз фонетичних
і морфологічних засобів вираження питальності та їх роль у
реалізації питальної семантики речення.
Питальні речення слугують для отримання інформації,
спонукають співрозмовника дати відповідь. Мовець хоче
встановити реальність чи нереальність загального змісту
речення, одержати знання щодо предмета думки. Питальна
144 семантика речення в сучасній українській мові виражається
інтонацією і морфологічними засобами.
Для всіх питальних речень головним і обов’язковим
показником питальності є інтонація. Інтонація може мати такі
параметри, як інтенсивність, тон, час звучання, що вирізняють
ядро питального речення. Як зазначає А.Й. Багмут, у підвищенні
тону та інтенсивності звучання реалізується логічний наголос,
яким визначається ядро висловлювання [Багмут 1991: 21].
Ступінь напруження наголосу залежить від емоційно-смислової
ваги того або іншого виділеного мовцем елемента речення.
Логічний центр питального речення може змінюватися залежно
від того, на яке слово спрямована увага мовця, при цьому
порядок слів залишається без змін: Сьогодні відбудеться
концерт?; Сьогодні відбудеться концерт?; Сьогодні
відбудеться концерт? Залежно від позиції слова з логічним
наголосом інтонація в питальному реченні поділяється на три
види: висхідна, спадна і висхідно-спадна.
Висхідна інтонація притаманна тим реченням, в яких
слово з логічним наголосом міститься в кінці речення. Часто
такий вид інтонації мають займенникові питальні речення, в
яких логічний наголос падає на дієслово-присудок: Чого б тобі
й їхати з Виговським вдвох в таку далечінь? (І. Нечуй-
Левицький: 314). Такі питальні речення передбачають часткову
обізнаність мовця.
Якщо слово з логічним наголосом розташовується
всередині питального речення, тоді для такого питання
характерна висхідно-спадна або висхідно-нисхідна інтонація:
Оце вас такого в школі вчили? (О. Гончар: 97).
Спадна або нисхідна інтонація наявна в тих реченнях, в
яких логічно наголошеним є перше слово. При цьому слово з
логічним наголосом буде вимовлятися на максимально
високому тональному та динамічному рівні: «…І навіщо я
покинула рідний край? Навіщо я послухала пані Суфчинської?…»
(І. Нечуй-Левицький: 183). І.П. Распопов вказує, що нисхідна
інтонація питального речення відрізняється від нисхідної
інтонації розповідного речення дуже високим тоном [Распопов
1958: 35].
145Власне питальна інтонація може ускладнюватися різними
відтінками емоційного забарвлення: здивування, засмучення,
збудження, радості та інші: І хіба я один такий? Людина –
звучить гордо? Це наш чинодер Лобода звучить гордо? Ха-ха!
(О. Гончар: 67)
У займенниковому питальному реченні логічний наголос
падає на питальне слово, виражене займенником або іншою
частиною мови. Незайменникове питальне речення передбачає
відповідь з інформацією, що підтверджує або заперечує
запитувані факти: – Оплати досить? (О. Гончар: 27).
Відмінність і виразність інтонації питальних речень,
безпосередність адресування їх до співрозмовника часто
спонукають промовців і авторів використовувати їх як засоби
активізації читача або слухача, встановлення контакту з ним, як
засоби експресивної мови: Не знаєте, що там робиться? Не
знаєте, що там написано? Не бачили, не читали? “Харків” –
написано (М. Куліш: 108).
Питальність також може виражатися морфологічними
засобами: питальними займенниками, займенниковими
питальними прислівниками, питальними частками і
сполучниками, іноді для підсилення питальності
використовуються вигуки.
Морфологічні засоби питальності або питальні слова є
неконкретизованим виразником невідомого елемента думки.
Питальні слова передбачають якийсь конкретний прояв вже
відомого факту дійсності.
За допомогою питальних слів скоро, надовго, багато,
потрібно будуються питальні речення, мета яких з’ясувати деякі
деталі розмови, зокрема час, міру, ступінь дії та ін.
Для вираження питальності слугують питальні
займенники (хто, що, який, чий, котрий, скільки), які
вживаються для вираження запитання про предмет думки або
ознаку предмета думки.
При запитанні про особу або предмет використовуються
займенники хто, що, які в питальних реченнях можуть мати
форми непрямих відмінків: – Науме, Науме! Либонь, старости
йдуть. – Старости? До кого? (Г. Квітка-Основ’яненко: 166);
146 А хто прибиратиме? Усе ми, жінки? А чому б не вам,
Самбісти? (О. Гончар: 49).
Питальний займенник що (віщо) після прийменників за,
про, через, для, в та інших з підсилювальними частками ж (же),
б (би), то означає загальне питання про предмет, явище, дію і т.
ін.: То за що ж, куме, така мені драма? За віщо?; Що то таке
дуель? (М. Куліш: 49). Питальний займенник що може
уживатися у функції прислівника зі значенням: Чому?, З якої
причини?: За що це таке трапилось? У виборі питальних слів,
як зазначають Н.В. Гуйванюк і С.Т. Шабат, можна спостерігати
явище синонімії [Гуйванюк, Шабат 2000: 20]. Так, питальне
слово що, яке виражає предметне значення, може вживатися в
значенні причини: Що це Андрія так довго нема? У питальному
реченні займенник що може використовуватися у функції
прислівника мети зі значенням: Для чого?, Навіщо?, З якою
метою? Фразеологізоване поєднання що це за (що се за) у
структурі питального речення виражає з’ясувальне значення
(запитання про особу): Що ж воно таке – справжнє почуття,
оте, що в піснях його названо коханням? (О. Гончар: 169).
У питальних реченнях слово що може виступати часткою,
яка вживається на початку речення для вираження здивування,
вагання, докору: Що, великий подарунок привіз? (О. Гончар:
123).
Питальний займенник хто (кого, кому, ким, на кому,
коло кого) вживається в питальних реченнях, що означають
запитання про те, яка людина, істота: Що то вгорі: місяць чи
сонце? (О. Гончар, 22).
Питальний займенник чому (чом, чим) вживається на
початку речення, в якому міститься запитання про причину або
мету чого-небудь. Для підсилення значення питальності цей
прислівник може вживатися разом з частками ж (же), б (би),
іноді використовується сполучення часток би, ж: Чого б тобі й
їхати з Виговським вдвох в таку далечінь? (І. Нечуй-Левицький:
314). У значенні прислівника чому може виступати питальний
займенник чого: Чого це ти скочив, наче обпечений? Тобі,
певно, на очі нависла ота снігова Олена? (І. Нечуй-Левицький:
259).
147Речення з питальним займенником який буде позначати
запитання про ознаку або якість предмета. Частковопитальна
функція таких питальних структур виражає повну необізнаність
мовця щодо якихось атрибутивних властивостей предмета.
Питальний займенник який може використовуватися в
запитаннях про час дії: З якого часу це відбувається?
Питальний займенник чий окреслює питання про
належність кого-небудь або чого-небудь комусь. Питальні
займенники котрий, скільки використовуються в запитанні про
порядок або кількість предметів при лічбі, впорядкованість часу.
Для вираження питальності широко використовуються
займенникові питальні прислівники. Особливо цей засіб
оформлення питальності характерний для з’ясувальних
питальних речень. Питальні прислівники позначають
узагальнено те, що мовець хоче з’ясувати.
Питальний прислівник пощо вживається в запитаннях про
мету або причину чого-небудь: Оле! пощо я й на світі
перебиваю? (Г. Квітка-Основ’яненко: 50).
Якщо запитання ставиться про час дії, то
використовуються займенникові питальні прислівники коли,
доки, поки. Питальний займнниковий прислівник коли може
виступати в запитанні зі значенням якщо: Коли не ми, то хто?
(О. Гончар: 34).
Про обставини місця запитують за допомогою
займенникових прислівників де, куди, звідки. Питальне слово
де використовується для запитання про місце дії або
знаходження особи чи предмета, може вживатися частка ж(же),
б(би), то разом з питальними займенниковими прислівниками,
щоб підсилити значення питальності: Де ж то вони є?
(Г. Квітка-Основ’яненко: 58).
Питальний займенниковий прислівник куди вживається у
значенні в яке місце, в який бік або для чого: Куди ж підемо?
(О. Гончар: 123).
Питальне слово звідки та його варіанти (звідкіль,
звідкіля, відкіля) використовується у значенні з якого місця, з
якого джерела: Звідкіль ясновельможний староста прибіг до
нас, так що й вороні твої піною вкрились, як я оце бачу?
148 (І. Нечуй-Левицький: 198). Для вираження питання про ціль чи
мету дії використовується питальний займенниковий
прислівник навіщо (нащо).
Питальний займенниковий прислівник як відноситься до
дії загалом, до способу її творення, вживається в питальному
реченні в значенні яким чином, до якого ступеня, наскільки:
Як ви гадаєте?; А як з тобою парубки жартують? (І. Нечуй-
Левицький: 215).
Частки використовуються в питальних реченнях як засіб
оформлення питальності. Питальні речення з частками особливо
багаті модально-експресивними значеннями. Н.В. Гуйванюк і
С.Т. Шабат зазначили, що загальною функцією всіх модальних
часток є передавання ними різноманітних відтінків суб’єктивної
модальності, а також вираження волюнтативного та емоційно-
оцінного забарвлення [Гуйванюк, Шабат 2000: 22].
Питальні частки чи (чи ж, чи не, та чи, а чи), хіба (хіба
ж, та хіба), невже (невже ж, та невже, невже-таки) надають
питальному реченню значення сумніву, хвилювання, здивуваня,
непевненості, недовіри: Ох, мені лихо! Чи не з очей? (Г. Квітка-
Основ’яненко: 112). Ці частки показують, що запитання
викликане невідповідністю між уявленням мовця про ситуацію і
тим, що цьому уявленню так чи інакше протиставляється.
Частка чи стоїть в препозиції і оформляє ті конструкції, які
найчастіше вимагають ствердної чи заперечної відповіді: Чи
знаєте, Іване Остаповичу, що ви мені цієї ночі снились?
(І. Нечуй-Левицький: 203). Частка чи вживається у риторичних
запитаннях зі значенням хіба. Питальна частка хіба вживається
в риторичному питальному реченні для вираження впевненості,
переконливості в протилежній відповіді: Хіба ж я не Явдоха?
(Г. Квітка-Основ’яненко: 96). Для питальних речень з часткою
невже характерний спадний рух тону, від вершини звучання на
самій частці і до кінця висловлювання. Натомість питальним
реченням з іншими частками притаманне виділення ядра
питальності.
Питальна частка чи (чи ж, чи не, та чи, чи то) вживається
для підсилення питального характеру речення. Частка чи стоїть
в препозиції. Ця частка оформляє ті конструкції, які вимагають
149ствердної чи заперечної відповіді: Чи то пану сотникові знать
скучно стало, так ви його забавляєте, як малу дитину, що
різками порите, неначе кого путнього, вербову колоду?
(Г. Квітка-Основ’яненко: 70). У питальному реченні поширене
поєднання часток чи не, яке виражає модальне значення
можливості, бажання: Чи не скучав же ти без мене? (Г. Квітка-
Основ’яненко: 79). Іноді до частки чи приєднується
підсилювальна частка ж. Такі питальні речення мають відтінки
незадоволення, непогодженості. Сполучення часток чи і й
увиразнює питальне речення у плані реалізації значень сумніву,
припущення. Частка чи вживається у риторичних запитаннях зі
значенням хіба. Препозитивна сполучникова частка а з чи надає
реченню відтінків припущення, сумніву, хвилювання.
Наприклад: А чи не брався ти земну вісь поправити?
(О. Гончар: 32).
Для підсилення питальності на кінці речення вживаються
частки а, га, еге, які виражають спонукання до відповіді: Чи
любиш мене, га?; А ти таки любиш медяники, га? (І. Нечуй-
Левицький: 196). У загальнопитальній функції ці частки нібито
повторюють все запитання, що міститься перед або за ними: Ми
з тобою себе ще покажемо – наллємо пшеницею отой елеватор
по вінця, еге ж? (О. Гончар: 72).
У ролі займенникових часток можуть використовуватись
частки займенникового походження що і як, які характеризують
переважно розмовне мовлення. Частка що актуалізує увагу
співрозмовника, підсилює значення питальності, може надавати
реченню відтінків припущення, здогаду, здивування, жарту:
А що ж покійний панотець з ними робив? (Г. Квітка-
Основ’яненко: 54). Частка як завжди стоїть на початку речення,
яке має емоційне чи інформативне значення: Як же нам, пане
Ригоровичу, за них узятись, щоб вони вернули дощі і щоб нам не
наробили опісля якої капості? (Г. Квітка-Основ’яненко: 54).
Питальні частки ну, ану вживаються мовцем для
підсилення спонукального ефекту (одержання відповіді): Ану,
котусю, відкрий свої очиці і посвіти,чи не вони се йдуть?
(Г. Квітка-Основ’яненко: 74). Для таких речень характерна
інтонація зацікавлення, нетерпіння.
150 Для підсилення питальності на почаку питальних речень
можуть використовуватися сполучники а, але, то, і, та.
Сполучники і, та підсилюють виразність змісту питального
речення: Та як за тебе і йти такій дівчині? (Г. Квітка-
Основ’яненко: 76). Сполучники а, але виражають несподіваний
перехід до іншої думки або теми розмови: Амені що за нужда?
(Г. Квітка-Основ’яненко: 107). При очікуванні ствердної
відповіді використовується в питальному реченні сполучник то:
А то хоч би і до наймиліших людей: жінки, діточок, щирих
приятелів і других? (Г. Квітка-Основ’яненко: 131). При
запитанні з метою пояснення, уточнення, виправлення
використовується сполучник цебто (себто) у значенні вірніше:
Так себто нам усе-таки збиратись до Чернігова? (Г. Квітка-
Основ’яненко: 86).
Для альтернативних питань або питань вибору в будові
характерні розділові сполучники чи, або, які можуть бути
одномісними і багатомісними: Ти отсе мені розказував, що в нас
чи дощу нема, чи що? (Г. Квітка-Основ’яненко: 53).
ЛІТЕРАТУРА
Алисова 1970: Алисова, Т.П. Опыт семантико-граматической
классификации простых предложений [Текст] / Т. П. Алисова //
Вопросы языкознания. – 1970. – № 2. – С. 91-99.
Багмут 1991: Багмут, А.Й. Семантика і інтонація в українській
мові [Текст] / А. Й. Багмут. – К. : Наук. думка, 1991. – 168 с.
Бердник 1989: Бердник, Л.Ф. Вопросительно-побудительные
предложения в современном русском языке [Текст] / Л. Ф. Бердник //
Русский язык в школе. – 1989. – № 2. – С. 88-91.
Белошапкова 1977: Белошапкова, В.А. Современный русский
язык: Синтаксис [Текст] / В. А. Белошапкова. – М. : Высшая школа,
1977. – 248 с.
Валгина 1978: Валгина, Н.С. Синтаксис современного русского
языка [Текст] / Н. С. Валгина. – М. : Высшая школа, 1978. – 439 с.
Валимова 1975: Валимова, Г.В. О взаимодействии формальной и
грамматической структуры вопросительного предложения [Текст] /
Г. В. Валимова // Русский язык: Сб. трудов. – М. : Московский
государственный педагогический институт им. В. Ленина, 1975. –
С. 62-70.
151Вихованець 1993: Вихованець, І.Р. Граматика української мови.
Синтаксис [Текст] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 145.
Вихованець 1992: Вихованець, І.Р. Нариси з функціонального
синтаксису української мови [Текст] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук.
думка, 1992. – 224 с.
Вихованець 1983: Вихованець, І.Р., Городенська, К.Г.,
Русанівський, В.М. Семантико-синтаксична структура речення [Текст] /
І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук.
думка, 1983. – 213 с.
Гуйванюк., Шабат 2000: Гуйванюк, Н.В., Шабат, С.Т. Питальні
речення в сучасній українській мові [Текст] / Н. В. Гуйванюк,
С. Т. Шабат. – Чернівці : Рута, 2000. – 66 с.
Гуйванюк 1999: Гуйванюк, Н.В. Формально-семантичні
співвідношення в системі синтаксичних одиниць [Текст] /
Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.
Дудик 1975: Дудик, П.С. Питальні речення і питальні слова-
речення [Текст] / П. С. Дудик // Українська мова і література в школі. –
1975. – № 1. – С. 26-36.
Дудик 1973: Дудик, П.С. Питальні слова-речення [Текст] /
П. С. Дудик // Синтаксис сучасного українського розмовного
літературного мовлення.– К. : Наук. думка, 1973. – С. 230-232.
Жовтобрюх, Куліш 1972: Жовтобрюх, М.А., Куліш, Б.М. Курс
сучасної української літературної мови [Текст] / М. А. Жовтобрюх,
Б. М. Куліш. – К. : Вища школа, 1972. – 402 с.
Загнітко 2001: Загнітко, А.П. Теоретична граматика української
мови: Синтаксис: Монографія [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк :
ДонНУ, 2001. – 662 с.
Загнітко 1996: Загнітко, А.П. Український синтаксис [Текст] /
А. П. Загнітко. – Ч. 1. – К. : ІЗМН, 1996. – 202 с.
Загнітко 1996: Загнітко, А.П. Український синтаксис [Текст] /
А. П. Загнітко. – Ч. 2. – К. : ІЗМН, 1996. – 240 с.
Золотова 1982: Золотова, Г.А. Коммуникативные аспекты
русского языка (Монографія) [Текст] / Г. А. Золотова. – М. : Наука,
1982. – 321 с.
Калинина 1986: Калинина, А.А. Риторический вопрос среди
различных типов предложений [Текст] / А. А. Калинина // Русский
язык в школе. – 1986. – № 4. – С. 97-101.
Каранська 1995: Каранська, М.У. Синтаксис сучасної
української літературної мови [Текст] / М. У. Каранська. – К. : Либідь,
1995. – С. 15.
152 Ковтунова 1976: Ковтунова, И.И. Современный русский язык.
Порядок слов и актуальное членение предложения [Текст] /
И. И. Ковтунова. – М. : Просвещение, 1976. – 239 с.
Кондратенко 2001: Кондратенко, Н.В. Питальні речення в
українському поетичному мовленні [Текст] / автореф. дис… канд.
філол. наук : 10.02.01 / Одес. нац університет ім. І.І. Мечникова. –
Одеса, 2001. – 16 с.
Курс 1951: Курс сучасної української мови. Синтаксис / За ред.
Л.А. Булаховського [Текст]. – К. : Радянська школа, 1951. – Т. 2. –
399 с.
Москальская 1977: Москальская, О.И. Вопросы синтаксической
семантики [Текст] / О. И. Москальская // Вопросы языкознания. –
1977. – № 2. – С. 45-56.
Пешковский 1956: Пешковский, А.М. Русский синтаксис в
научном освещении [Текст] / А. М. Пешковский. – М. : Учпедгиз,
1956. – С. 392.
Плющ 1975: Плющ, Н.П. Про один из засобів вираження
суб’єктивної модальності речення [Текст] / Н. П. Плющ // Укр. мова і
літ. в школі. – 1975. – № 12. – С. 45-52.
Почепцов 1978: Почепцов, О.Г. Семантична структура
питального речення [Текст] / О. Г. Почепцов // Мовознавство. – 1978. –
№ 6. – С. 69-72.
Распопов 1958: Распопов, И.П. Вопросительные предложения
[Текст] / И. П. Распопов // Русский язык в школе. – 1958. – № 1. –
С. 34-37.
Русская 1980: Русская грамматика [Текст]. – М. : Наука, 1980. –
Т. 2. – 824 с.
Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994: Слинько, І.І.,
Гуйванюк, Н.В., Кобилянська, М.Ф. Синтаксис сучасної української
мови: Проблемні питання [Текст] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк,
М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища школа, 1994. – 430 с.
Современный 1989: Современный русский язык / Под. ред.
В.А. Белошапковой [Текст]. – М. : Высшая школа, 1989. – 560 с.
Сучасна 2001: Сучасна українська мова: Підручник / За ред.
О.Д. Пономарева [Текст]. – 2-ге вид., перероб. – К. : Либідь, 2001. –
400 с.
Сучасна 1969: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис /
За заг. ред. І.К. Білодіда [Текст]. – К. : Наукова думка, 1969. – 645 с.
Шабат 2001: Шабат, С.Т. Речення питальної модальності в
сучасній українській мові [Текст] / С. Т. Шабат // Мовознавство. –
2001. – № 1. – С. 53-58.
153Шабат 1999: Шабат, С. Текстотвірна роль активізуючих
запитань [Текст] / С. Т. Шабат // Записки з українського мовознавства:
Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Одеса : Астропринт, 1999. – С. 73-86.
Янко 1999: Янко, Т.Е. О понятиях коммуникативной структуры
и коммуникативной стратегии (на материале русского языка) [Текст] /
Т. Е. Янко // Вопросы языкознания. – 1999. – № 4. – С. 25-29.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Гончар 1989: Гончар, О.Т. Собор : Роман [Текст] / О. Т. Гончар.
– К. : Дніпро, 1989. – 272 с.
Квітка-Основ’яненко 1975: Квітка-Основ’яненко, Г.Ф. Маруся.
Вибрані твори [Текст] / Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. – К. : Веселка,
1975. – 216 с.
Куліш 1998: Куліш, М. П’єси [Текст] / М. Куліш. – К. : Наукова
думка, 1998. – 304 с.
Нечуй-Левицький 1991: Нечуй-Левицький, І.С. Князь Єримія
Вишневецький. Гетьман Іван Виговський: Історичні романи [Текст] /
І. С. Нечуй-Левицький / Упоряд., авт. післям. та приміт. Р. С. Міщук. –
К. : Дніпро, 1991. – 511 с.
Мария Панкова
Средства выражения вопросительности
В статье анализируются морфологические и
неморфологические средства выражения вопросительности,
описываются их роль и функции в вопросительном предложении,
рассматриваются разновидности морфологических средств
выражения вопросительности: местоимения, наречия, частицы,
союзы.
Ключевые слова: предложение, вопросительное предложение,
интонация, местоимения, наречия, частицы, союзы.
Maria Pankova
Means of interrogative expression
In the article morphological and inmorphologycal means of
interrogative expression have been analized. Its role and functions in an
interrogative sentence have been described. Varieties of morphological
means of interrogative expression (pronouns, adverbs, particles,
conjunctions) have been considered.
Keywords: sentence, interrogative sentence, intonation, pronouns,
adverbs, particles, conjunctions.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.