Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

КВАЛІФІКАЦІЙНО-ТИПОЛОГІЧНІ ТА ЕВОЛЮЦІЙНО-ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ В ДОНЕЧЧИНІ

Ірина КУДРЕЙКО,
аспірант кафедри української мови та прикладної лінгвістики
Донецького національного університету
КВАЛІФІКАЦІЙНО-ТИПОЛОГІЧНІ ТА
ЕВОЛЮЦІЙНО-ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ
СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ В ДОНЕЧЧИНІ
У статті розглянуто особливості соціолінгвістичної
ситуації у Донеччині, визначено її диференційні ознаки,
проаналізовано процес формування національно-мовних
стосунків на визначеній території.
Ключові слова: мовна ситуація, двомовність, статус
мови.
Останнім часом суттєво активізувалися дослідження
українсько-російської, російсько-української двомовності в
різних регіонах України, необхідні для створення оптимальної
моделі державної мовної політики. Стаття продовжує студії,
пов’язані з вивченням мовної ситуації на Сході України з
простеженням особливостей вияву сучасної динаміки
мовленнєвого тла.
Метою дослідження є визначення регіональних
особливостей вибору мов (української або російської)
мешканцями аналізованого регіону. Мета передбачає
розв’язання таких завдань: 1) простежити еволюцію поглядів на
проблему мовної ситуації; 2) визначити структурні елементи
мовної ситуації; 3) розкрити особливості мовної ситуації в
Донеччині.
Мовна ситуація – одна з найважливіших проблем
соціолінгвістики. Як предмет окремого соціолінгвістичного
178 дослідження вона проаналізована в працях В. Авроріна,
Л. Крисіна, Л. Нікольського, О. Швейцера та ін.
В українській соціолінгвістиці висвітленню цієї проблеми
присвячені праці В. Акуленка, І. Білодіда, В. Брицина, Г. Вусик,
Л. Масенко, О. Мельничука, В. Русанівського, С. Семчинського,
Л. Ставицької, О. Ткаченка, Н. Шумарової та ін.
За визначенням О. Куця, «мовна ситуація – притаманний
суспільству спосіб задоволення комунікативних потреб за
допомогою однієї або кількох мов» [Куць 2004: 65].
В. Аврорін наголошує, що мовна ситуація – це «система
функціонального розподілу мов як засобів міжнаціонального,
регіонального, місцевого спілкування, у тому числі як мов еліти
або широких народних мас» [Аврорин 1973: 126].
Визначення мовної ситуації, запропоноване
М. Кочерганом, дає теоретичне підґрунтя для адаптації цього
поняття щодо багатомовного суспільства всередині країни. Під
мовною ситуацією автор розуміє сукупність форм існування
однієї мови або їхніх сукупностей у територіально-соціальному
взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних
географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень
[Кочерган 1999: 126-127].
Мовну ситуацію в Донеччині можна охарактеризувати як
російсько-українську двомовність, якій притаманні такі
диференційні ознаки:
1) за кількісними ознаками мовна ситуація у Донеччині
має вияв багатокомпонентної, що зумовлено присутністю носіїв
різних мов. Реально функціонує декілька мов, серед яких
російська і українська – домінувальні;
2) демографічна сила цих мов неоднакова. Найбільшою
демографічною силою (тобто кількістю тих, хто нею говорить)
характеризується російська мова. Інші мови, особливо
гетероморфні до слов’янських, мають незрівнянно меншу
демографічну силу [Кононов 2005: 19];
3) комунікативна сила мов (кількість сфер, які вони
обслуговують) теж разюче відрізняється. Тільки російська й
українська мови присутні у всіх сферах життя, а мови інших
етнічних груп частіше за все знаходять застосування лише в
179деяких ситуаціях родинного чи дружнього спілкування
[Кононов 2005: 19];
4) юридичний статус мов різний: українська – державна,
хоча російська продовжує виконувати функції мови
міжнаціонального спілкування з намаганням окремих
територіальних управлінських структур нав’язати іншу модель
функціонування української мови (пор. ухвалу міської ради м.
Донецька про виділення спеціальних коштів на підтримку
російської мови);
5) оцінні ознаки мовної ситуації у Донеччині (зовнішня і
внутрішня оцінка мовцями комунікативного використання мов).
Задля визначення оцінних ознак мов на території Донецька
й області було проведено соціолінгвістичне дослідження.
Основним методом дослідження була анкета, до складу якої
входили питання, орієнтовані на вияв соціальних ознак
інформантів і сфер використання української і російської мов.
Анкетування проводилося серед студентів вищих навчальних
закладів Донецька протягом жовтня 2008 року.
Загальна кількість опитуваних дорівнює 286 особам,
національний склад яких різноманітний. Серед інформантів
представники таких національностей: українці – 198 осіб
(69,23% від загальної кількості опитуваних), росіяни – 44 особи
(15,38%), білоруси – 18 осіб (6,29%), греки – 8 осіб (2,79%),
євреї – 7 осіб (2,45%), вірмени – 3 особи (1,04%), татари –
3 особи (1,04%), молдовани – 1 особа (0,34%), азербайджанці –
1 особа (0,34%), поляки – 1 особа (0,34%), лезгини – 1 особа
(0,34%), корейці – 1 особа (0,34%).
Метою дослідження було порівняти, якій мові надають
перевагу мешканці Донецької області. В опитуванні брали
участь мешканці Донецька – 173 особи і Донецької області –
113 осіб, серед яких мешканці таких міст: Макіївка – 58 осіб,
Авдіївка – 9 осіб, Березове – 2 особи, Горлівка – 7 осіб,
Докучаєвськ – 5 осіб, Єнакієве – 6 осіб, Гробове – 1 особа,
Красноградівка – 1 особа, Курахове – 3 особи, Новий Світ –
3 особи, Світлодарськ – 4 особи, Старобешеве – 4 особи,
Харцизьк – 2 особи, Ясинувата – 8 осіб. Опитуваних
розподілили на дві групи за місцем проживання: до першої
групи увійшли мешканці Донецька, до другої – області.
180 Отже, у Донецьку загальна кількість опитуваних дорівнює
173 особам, серед них українців – 118 осіб, росіян – 26 осіб,
білорусів – 14 осіб, євреїв – 6 осіб, греків – 5 осіб, вірмен –
3 особи, поляків – 1 особа. Рідною вважають українську мову
52 особи (українці), що складає 44,06% від кількості опитуваних
українців і 30,05% від загальної кількості опитуваних. Інші
116 осіб назвали рідною російську мову (68,2 % опитуваних) і
тільки 3 вірмени (1,73% від загальної кількості опитуваних)
назвали рідною мовою вірменську, що є показником високої
національної свідомості серед представників цієї нації.
Загальна кількість опитуваних, які мешкають у містечках і
селищах Донецької області – 113 осіб, серед них українців –
80 особи, росіян – 18 осіб, білорусів – 4 особи, татар – 3 особи,
греків – 3 особи, молдован – 1 особа, азербайджанців – 1 особа,
лезгинів – 1 особа, корейців – 1 особа, євреїв – 1 особа.
В області рідною назвали українську мову 28 осіб (тобто 38,35%
опитуваних українців і 24,77% від загальної кількості
опитуваних), російську мову назвали рідною 85 осіб (75,22% від
загальної кількості опитуваних).
Аналізуючи одержані дані, бачимо, що більший відсоток
українців, які вважають українську мову рідною в Донецьку:
44,06%, в області він дорівнює 38,35% (хоча побутувала думка,
що серед мешканців невеликих містечок, селищ більше носіїв
української мови, ніж серед мешканців великих міст. Мабуть,
так було донедавна, коли інформантами соціолінгвістичних,
соціологічних, лінгвістичних досліджень були представники
старшого (тепер уже) покоління. Вік інформантів, які надали
відповіді на питання запропонованої анкети, від 17 до 22 років).
Щодо загальної кількості опитуваних, то в Донецькій області
27,97% мовців вважають рідною мовою українську. Дані нашого
опитування не дуже різняться від репрезентативного
опитування, проведеного Центром соціологічних досліджень
«Громадська думка» в листопаді – грудні 2006 року. За даними
«Громадської думки» виявлено такий регіональний розподіл
відповідей щодо визначення рідної мови. Українську мову
вважають рідною 91,6% респондентів на Заході, 80,8% у Центрі,
67,5 % на Півночі, 25,8% на Сході і 29,5% на Півдні. Дзеркальне
відображення зазначеного демонструє регіональний розподіл
181тих, хто вважає рідною російську мову, – 2,6% на Заході, 7,0% у
Центрі, 19,9% на Півночі, 58,5% на Сході, 56,7% на Півдні.
Подвійну мовну ідентифікацію, тобто визначили рідними і
українську, і російську мови, виявили 2,4% респондентів на
Заході, 12,3% у Центрі, 11,7% на Півночі, 15,0% на Сході і
11,8% на півдні.
Іншу мову вважають рідною 3,4% на Заході, 0,0% у
Центрі, 0,9% на Півночі, 0,7% на Сході і 2,0% на Півдні
[Масенко 2008: 104-105].
У Донецьку і області 100% росіян рідною назвали
російську мову, щодо представників інших національностей, то
майже всі вони, крім вірмен і певного відсотка українців,
надають перевагу російській мові як рідній, що є результатом
радянської русифікації.
Наслідки зросійщення засвідчують, зокрема, дані перепису
населення України 2001 року, згідно з якими 62,5% білорусів,
83% євреїв, 88,5% греків, 64,7% німців, 58,7% татар, 54,4%
грузинів, 30,3 % болгар, що мешкають в Україні, назвали
рідною російську мову [Масенко 2008: 101].
Анкетованим було запропоновано оцінити їхній рівень
володіння українською мовою за такими критеріями:
незадовільно, задовільно, добре, відмінно.
У Донецьку, серед опитуваних, рівень володіння
українською мовою як задовільний визначили 38 осіб (21,97%
від загальної кількості опитуваних), добре володіють
українською мовою 114 опитуваних (65,89%), відмінно –
21 мешканець Донецька (12,13%). Серед мешканців області
задовільно володіють українською мовою 32 особи (28,31% від
загальної кількості опитуваних), добре – 69 мовців (61,07%),
відмінно – 12 опитуваних (10,61%). У жодній групі опитуваних
не було мовців, які б визнали свій рівень володіння українською
мовою як незадовільний (анкетування проводилося українською
мовою).
Про достатній рівень володіння українською мовою можна
зробити висновок, проаналізувавши відповіді студентів на
питання «Під час вибору телепередачі для вас найголовнішим є:
тема передачі, її назва; зміст передачі, якість її підготовки; мова
(українська, інша), якою ведеться передача». 100% опитуваних
182 Донецька і області зазначили, що при виборі телепередачі для
них головним є її тема і зміст. Це свідчить про відсутність
мовного бар’єру серед опитуваних представників сучасного
студентства.
Опитуваним пропонувалася низка питань, відповіді на які
дають можливість визначити сфери соціального життя, в яких
молодь користується українською мовою: в родині, з друзями, у
навчальному закладі. Серед опитуваних мешканців Донецька
мовою своєї нації розмовляють у родині вірмени – 3 особи
(1,73% від загальної кількості опитуваних мешканців Донецька),
українці – 13 осіб (11% від кількості українців і 7,51% від
загальної кількості опитуваних), росіяни і представники інших
національностей в родині розмовляють російською мовою. В
області усі опитувані зазначили, що в родині спілкуються
російською мовою; у колі друзів і мешканці Донецька, і
мешканці містечок і селищ Донецької області спілкуються
російською мовою; російську мову як мову спілкування у
навчальному закладі назвали 17 мешканців Донецька (9,8% від
загальної кількості опитуваних донеччан), українську – 5 осіб
(2,89% опитуваних), інші 151 особа, що дорівнює 77%,
зазначили, що у навчальному закладі користуються як
українською, так і російською мовою. Щодо інформантів з
Донецької області, то 14 осіб (12,38% від загальної кількості
опитуваних) у навчальних закладах розмовляють російською
мовою, інші використовують обидві мови: українську і
російську.
Українська мова серед україномовного і не
україномовного населення країни з часом стає престижнішою. У
суспільній свідомості поступово підвищується показник її
комунікативних якостей і естетичної цінності, спинився процес
падіння «лояльності» щодо української мови – посилюється
мовно-національна свідомість українців, а також представників
інших етносів (цит. за: [Куць 2004: 66]). Підтвердженням цього
є відповіді студентів на такі питання: «Як ви ставитесь до
проблем обов’язкового вивчення української мови в школі?»,
«До школи з якою мовою навчання ви хотіли б віддати своїх
дітей?»
183Серед мешканців Донецька, які дали відповіді на питання
анкети, позитивно ставляться до обов’язкового вивчення
української мови в школі 152 особи (87,86% від загальної
кількості опитуваних донеччан), щодо області, то 93 особи
(тобто 82,3% опитуваних) підтримують обов’язкове вивчення
української мови в школі. Відсоток тих, хто не підтримує
українську мову у сфері шкільного навчання незначний: у
Донецьку – 12,14 %, що дорівнює 21 особі, в області – 17,7%,
тобто 20 осіб, від загальної кількості опитуваних. Щодо другого
питання, то до шкіл з українською мовою навчання прагнуть
віддати своїх дітей 128 осіб (73,98%) у Донецьку, 80 осіб
(70,79%) в області.
І. Срезневський зауважував, що «батьки повинні навчати
дитину рідної мови перш за все для того, щоб воно засвоїла
виразність рідної мови, чуття її, щоб вся освіта її надалі
спиралася на цьому знанні» (цит. за: [Черемська 2006: 40]). З
одержаних даних видно, що рівень національної свідомості
вищий серед мешканців Донецька.
Стан сучасного мовного простору в галузі освіти
привертає увагу багатьох науковців. Так, А. Погрібний,
аналізуючи використання української мови в галузі освіти у
Донеччині, зазначає, що «з врахуванням 955 українських класів
у російських школах, а також тих шкіл, що мають не стільки
українську мову навчання, як вигаданий чиновниками «статус
шкіл з українською мовою навчання», усього у 2005 році
офіційно навчалося у Донецьку по-українськи 17,1%, в
Маріуполі – 14,7% учнів, у Макіївці – 4%» (цит. за:
[Калиновська 2008: 208]). Порівняємо дані, наведені
А. Погрібним, з офіційною статистикою.
У Донецькій області, починаючи з 2004 року, діє цільова
комплексна Програма розвитку та функціонування української
мови на 2004 – 2010 роки. Цю Програму було затверджено
рішенням спільного засідання колегій обласної державної
адміністрації та Міністерства освіти і науки України від
18.12.2003 № 12 / 6-2.
Відповідно до статистичних даних 2004-2005 навчального
року 661 заклад навчального виховання області має статус
184 україномовного, що від загальної кількості закладів (1166)
складає 56,7%.
Мережа україномовних загальноосвітніх закладів області
складає 612 шкіл (у тому числі заклади нового типу) і дорівнює
53,4% від загальної кількості відповідних закладів (1145), в яких
навчаються державною мовою 113750 учнів, тобто 26% від їх
загальної кількості (444369).
Кількість професійно-технічних училищ області становить
117 закладів. З них україномовних – 13, тобто – 11%. Від
загального контингенту учнів системи професійно-технічної
підготовки навчаються державною мовою тільки 2,5%.
В області працюють 112 вищих навчальних закладів усіх
рівнів акредитації, з них: І-ІІ рівнів – 82, ІІІ-ІV – 30, загальною
кількістю студентів – 213, 5 тис., з яких 68, 6 тис. навчаються
державною мовою, що дорівнює 32,1% [Загнітко, Кудрейко
2008: 66].
У рамках цієї Програми було проведено соціологічне
опитування серед учасників навчального процесу: вчителів,
учнів, батьків. Дані цього опитування спростовують будь-які
заяви про «насильницьку українізацію на Донеччині» і
засвідчують реальний стан справ в освіті Донецького регіону.
Так, 89% дітей вказали, що вони навчаються російською мовою,
проте лише 53% зазначили, що хотіли б навчатися цією мовою.
Більше половини респондентів (53%) стверджують, що знання
державної мови необхідні їм для того, щоб «відчувати себе
часткою українського народу». Такі цифри засвідчують досить
високий рівень національної свідомості серед учнівської молоді
на Донбасі та її орієнтацією на здобуття освіти українською
мовою. 71% опитуваних батьків вважають, що знання
української мови необхідні для подальшого навчання та
соціалізації дитини. 99% респондентів вважають, що знання
державної мови необхідні кожному громадянину України.
Майже 70% вчителів вважають, що їхній навчальний заклад
готовий перейти на державну мову викладання (цит. за:
[Калиновська 2008: 209]).
Дані, одержані під час нашого дослідження, доводять, що
мовою навчання у вишах Донеччини сьогодні є російська мова.
Так, з 268 опитуваних, 135 осіб (50,37%) визнали мовою
185навчання російську, 72 особи (26, 86%) – українську і 61
опитуваний (22,76%) назвали мовами навчання російську і
українську.
Отже, проведене опитування дало можливість
підтвердити, що в Донецьку й області домінує російська мова,
однак досить високий рівень національної свідомості і значний
відсоток тих, хто добре (за власною оцінкою) володіє
українською мовою, свідчать про посилення позицій державної
мови, стан якої характеризується тим, що «ніде на власній
території ця мова не стала цілком повною, тобто такою, що
охоплює не тільки всю українську етнічну (титульну) націю, а й,
що характерне для справжньої нації, як мова державна
українську націю політичну, сукупність усіх громадян
Української держави незалежно від їхнього національного
походження. Ідеться, звичайно, аж ніяк не про витискання мов
національних меншин, а про добре знання і вільне володіння
українською мовою як (загально)державною» [8 2007: 122-123].
Дослідження, пов’язані з оцінкою мови суспільством,
допомагають розв’язувати актуальні завдання державної мовної
політики, спрямовані на захист і підтримку державної мови в
Україні, надання їй статусу загальнонаціональної,
загальнодержавної, універсальної, усталеної у своїх основах
(див: [Ткаченко 2004]).

ЛІТЕРАТУРА
Аврорин 1973: Аврорин, В.А. Проблемы изучения
функциональной стороны языка : К вопросу о предмете
социолингвистики [Текст] / В. А. Аврорин. – Л. : Наука, 1973. – 276 с.
Загнітко, Кудрейко 2008: Загнітко, А.П., Кудрейко, І.О. Білінгвізм
і мовна компетенція [Текст] / А. П. Загнітко, І. О. Кудрейко //
Компетентнісно орієнтована освіта: досвід, проблеми, перспективи :
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 5-6 листопада
2008 року. – Т. 1. – Київ – Донецьк : «Каштан», 2008. – С. 60-70.
Калиновська 2008: Калиновська, О. Мовна ситуація в сфері
освіти [Текст] / О. Калиновська // Мовна політика та мовна ситуація в
Україні : Аналіз і рекомендації / За ред. Юліане Бестерс-Дільґер. – К. :
ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 196-234.
186 Кононов 2005: Кононов, І.Ф. Донбас в етнокультурних
координатах України (соціологічний аналіз) [Текст] : автореф. дис…
докт. соціологічних наук. – К., 2005. – 31 с.
Кочерган 1999: Кочерган, М.П. Загальне мовознавство [Текст] /
М. П. Кочерган. – К. : Видавничий центр «Академія», 1999. – 288 с.
Куць 2004: Куць, О.М. Мовна політика в державотворчих
процесах України [Текст] / О. М. Куць: Навч. посібник. – Х. : ХНУ
ім. В.Н. Каразіна, 2004. – 275 с.
Масенко 2008: Масенко, Л.Т. Мовна ситуація України:
соціолінгвістичний аналіз [Текст] / Л. Т. Масенко // Мовна політика та
мовна ситуація в Україні : Аналіз і рекомендації / За ред. Юліане
Бестерс-Дільґер. – К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. –
С. 96-132.
Мова і мовознавство в духовному житті суспільства : Монографія
[Текст]. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – 352 с.
Ткаченко 2004: Ткаченко, О.Б. Українська мова і мовне життя
світу [Текст] / О. Б. Ткаченко. – К. : Спалах, 2004. – 272 с.
Черемська 2006: Черемьська, О.С. Лексична та граматична
інтерференція в сучасній українській літературній мові (на матеріалі
преси Харківщини 50 – 80-х років ХХ століття) : Монографія [Текст] /
О. С. Черемська. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.
Ирина Кудрейко
Квалификационно-типологические и эволюционно-дифферен-
циальные признаки социолингвистической ситуации на Донеччине
В статье рассматриваються особенности социо-
лингвистической ситуации на Донеччине, определяються ее
дифференциальные признаки, анализируется процесс формирования
национально-языковых отношений на определенной территории.
Ключевые слова: языковая ситуация, двуязычие, статус языка.
Irene Kudreyko
Qualificational and typological and evolutionary-differential signs of
sociolinguistic situation in Donetsk region
In the paper peculiarities of sociolinguistic situation in Donetsk
region have been discerned, its differential signs have been defined. A
process of nationality-language formation at the determined territory has
been analyzed.
Keywords: language situation, bilingualism, language status.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.