Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ КОЗАЦЬКИХ ФОРМУВАНЬ НА ТЕРЕНАХ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В 30 рр. ХІХ ст

В. В. Задунайський,
доктор історичних наук,
професор кафедри історії України
Донецького національного університету
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ІСТОРІЇ КОЗАЦЬКИХ
ФОРМУВАНЬ НА ТЕРЕНАХ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ
УКРАЇНИ В 30 рр. ХІХ ст.
Попри підступне знищення Російською імперією
Запорозької Січі, Гетьманщини та Слобідських козацьких
полків у ІІ пол. ХVІІІ ст., залишки українських козацьких
утворень функціонували до 20-х рр. ХХ ст. Поряд з існуванням
повноцінних українських козацьких військ (Задунайська Січ;
Чорноморське, Азовське й Кубанське козацькі війська; частково
Бузьке та Дунайське козацькі війська) короткий час діяли
умовно козацькі полкові утворення в межах Центральної
України (землі колишньої Гетьманщини).
Виникнення згаданих формувань стало наслідком
політики царату, спрямованої на використання потенціалу
колишніх козацьких регіонів України (завдяки апелюванню до
спільної історичної пам’яті місцевих українців щодо минулої
козацької волі й героїки) задля вирішення проблем Російської
імперії у скрутні часи. Зрозуміло й те, що існування цих
утворень було короткочасним з огляду на пріоритети
централізації усіх царин життя. Функціонування згаданих
козацьких полків було важливою складовою відповідного
періоду історії України. Певне значення мало й те, що частина
полкових козаків після ліквідації цих формувань потрапила до
складу козацьких військ Північного Кавказу, вплинувши на їх
подальшу долю. Отже, історія козацьких полкових утворень у
30-ті рр. ХІХ ст. є важливою складовою історії Українського
козацтва, що обумовлює доречність дослідження зазначеної
проблематики. 159
Необхідно підкреслити, що попри звернення значної уваги
на історію українських козацьких утворень вітчизняна та
зарубіжна історіографія не створили комплексних досліджень,
присвячених долі козацьких полкових формувань на теренах
Наддніпрянщини у 30-ті рр. ХІХ ст.
Так, у працях дореволюційних авторів Абази К. і
Пудавова В. розглянуто загальні події історії Терського,
Донського, Кубанського чи Уральського козацьких військ
зазначеного періоду [1]. Доля козацьких полків на центрально-
українських землях авторами не вивчалась.
Українські науковці ХІХ – початку ХХ ст. успішно
досліджували історію українських козацьких формувань у XVI-
ХVIII ст., а також розглядали окремі аспекти існування залишків
козацьких формувань у подальші часи [2]. На жаль, вчені
обмежувались історією лише повноцінних козацьких військ,
залишаючи поза увагою короткочасне існування полкових
утворень.
У новітні часи продовжувалось дослідження звичної
тематики провідними науковцями України. Відзначимо
широкомасштабні праці Д.Яворницького та М. Грушевського,
присвячені історії Українського козацтва, що стали підмурівком
для подальших розробок вітчизняної історіографії [3].
Сучасні російські дослідники також розглядали загальні
аспекти історії різноманітних козацьких формувань, але лише
стосовно козацької доби чи повноцінних козацьких військ [4].
Окремо виділимо працю Н.Короля (представник
української діаспори), котрий подав короткий і досить загальний
огляд існування козацьких полкових утворень на теренах
Наддніпрянської України у 1812 – 1860-ті рр. [5].
Представники сучасної української історіографії успішно
розробляють козацьку тематику військово-політичного та
військово-мистецького спрямування [6]. Варто відзначити й
розробку Ф. Турченком питання виникнення та короткочасного
функціонування українських козацьких полків у 1812 р. [7].
Військово-козацьку тематику досліджує й автор, проте
головну увагу спрямовує на розгляд засад існування українських
козацьких військ, що діяли на межі ХІХ-ХХ ст., а також вияв160
основного змісту українських військово-козацьких традицій за
новітньої доби [8].
Отже, в історіографії активно досліджується історія
українських козацьких формувань, проте долю козацьких
полкових утворень на теренах Наддніпрянщини у 30-ті рр.
ХІХ ст. досі не було належним чином розглянуто. Зазначений
стан речей обумовив наше звернення до цієї проблеми у
пропонованій розробці, метою якої є огляд окремих аспектів
історії козацьких полкових утворень на теренах Над-
дніпрянської України в 30-ті рр. ХІХ ст.
Джерельною основою цього дослідження стали матеріали
дореволюційних збірок нормативних актів [9], що забезпечує
певну достовірність висновків і положень цієї розробки.
Наукова новизна роботи виявляється в тому, що на ґрунті
доступних джерел й літератури досліджено деякі аспекти
військової організації та функціонування українських козацьких
полків у 30-ті рр. ХІХ ст.
Сподіваємося, що дослідження означеної проблеми
сприятиме більш повному й об’єктивному розумінню історії
українських козацьких формувань упродовж ХІХ ст.
Перед оглядом організаційних основ «малоросійських
козацьких полків» у зазначений період необхідно звернути
увагу на причину їх утворення, бо без серйозних підстав царат
не погодився б на зазначені кроки. Нагадаю, що попереднє
короткочасне відновлення козацьких структур у
Наддніпрянщині впродовж 1812-1815 рр. було обумовлене
важкою війною проти Французької імперії на чолі з Бонапартом
Наполеоном [10]. На цей раз загроза Російській імперії йшла від
Польщі. Справа у тому, що 30 листопада 1830 р. у Варшаві
відбулось повстання проти імперії, за наслідком якого Польща
на короткий час відновила свою державність [11]. Зрозуміло, що
Росія розпочала війну, котра потребувала значних військових
контингентів. Враховуючи попередній військовий досвід та
пам’ять про козацько-польські військові зіткнення, царат і
звернувся до ідеї тимчасового відновлення «малоросійських
козацьких полків» у Наддніпрянщині. 161
Підставою для відновлення українських козацьких полків
стали відповідні нормативні акти, серед яких ми зупинимось на
відповідному Статуті від 17 січня 1834 р.
До складу новостворених козацьких полків було включено
частину нащадків колишніх козаків, що мешкали на
Чернігівщині та Полтавщині [12]. Зазначений регіон у попередні
часи був основою Гетьманщини, що обумовило збереження як
значної кількості нащадків козаків, так і відповідної спадщини
[13]. Зрозуміло, що у централізованій Російській імперії
новостворені козацькі полки контролювались відповідними
державними установами. Наголосимо, що на вищому
організаційному рівні згадані формування підпорядковувались
Малоросійському військовому губернатору, який у своїй
діяльності використовував наявні губернські й повітові
структури, включно з поліцією [14]. Зазначений стан речей
свідчив про те, що новостворене козацьке формування
знаходилось під помітним впливом звичайних органів влади
Російської імперії на вищому організаційному рівні. Більше
того, на відміну від попередніх та тогочасних козацьких військ,
згадане утворення не мало системи отаманського правління
(включно із самим отаманом).
Продовжуючи наш огляд, звернемо увагу на той факт, що
замість звичних військово-козацьких керівних структур
безпосереднє керівництво здійснювалось Головною господар-
чою конторою, яка перебувала у Полтаві [15]. Слід наголосити,
що не лише назва згаданого керівного органу, а і його склад
(голова, 3 радника, секретар, бухгалтер, землемір, помічники та
канцеляристи) та функції свідчили про статус, відмінний від
традиційних військово-козацьких утворень.
Подібна структура створювалась і на окружному рівні, де
мало перебувати до 40.000 чоловік. Наголосимо, що й на цьому
рівні домінували впливи, відмінні від козацьких. Так, на чолі
цього окружного органу управління перебували представники
місцевих поміщиків, що вибирались за участю місцевих
дворянських структур [16]. Зазначені факти свідчили як про
патронат, так і про реальну зверхність дворянства над
козацькими структурами, що суперечило звичаям військово-
козацького товариства. У попередні часи козаки мали власні162
структури на рівні полків і сотень, які знаходились поза
впливами дворянства й орієнтувались на пріоритети військово-
козацького товариства та деякі норми польсько-литовського
права [17].
Далі звернемо увагу на місцевий рівень козацької
організаційної системи, пов’язаної з безпосередніми сільськими
поселеннями. Так, на волосному рівні мало бути утворено
“Козацьке волосне правління” (контролювало до 6.000 осіб, які
проживали у відповідній кількості сільських поселень), а
первинний рівень організації – “відділення” співвідносився з
селами та хуторами (в яких нараховувалось до 300 дворів) [18].
Назви посад та зміст і спрямування їх діяльності мали,
переважно, господарчий характер. Зрозуміло, що вони теж
повністю контролювались вищими інстанціями на чолі з
дворянством.
Таким чином, на всіх рівнях організаційної системи та
відповідного врядування малоросійських козаків виявлено
пріоритетність господарчо-селянських взірців, що суперечило
як попереднім основам козацького самоврядування, так і
тогочасним засадам військового та цивільного життя козацьких
військ.
Окремо слід звернути увагу на те, що «малоросійським
козакам» після звільнення зі служби у зазначених полках
дозволялось переселятись на землі Чорноморського козацького
війська і зараховуватись до складу цього військово-козацького
формування [19]. Лише тут згадані козаки змогли нарешті бути
впевненими у своєму військово-козацькому статусі, до котрого
вони прагнули з часу добровільного вступу в зазначені козацькі
полки на теренах Наддніпрянської України.
Отже, у 30 рр. ХІХ ст. в Російській імперії поряд із
повноцінними українськими козацькими формуваннями
короткий час діяли «малоросійські козацькі полки», які з огляду
на обставини виникнення й реалії суспільно-політичного й
соціально-економічного становища Наддніпрянської України
посідали проміжне становище між селянством і військово-
привілейованим козацьким станом. Поряд із цим, історія
згаданих козацьких полків засвідчила вагомість козацької163
спадщини для українського народу, що неодноразово
використовувалось царатом у власних цілях.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Абаза К. Казаки: Донцы, Уральцы, Кубанцы, Терцы. – СПб.,
1890. – 334 с.; Пудавов В. История Войска Донского и старобытность
начал казачества. – Новочеркасск, 1890. – 326 с.
2. Антонович В. Коротка історія козаччини. – К.: “Україна”, 1991. –
157 с.; Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша
Запорозького. – Дніпропетровськ: “Січ”, 1994. – 678 с.; Щербина Ф.
История Кубанского Казачьего Войска. В 2-х т. / Ред. В.Н.Елагин. –
Краснодар: Советская Кубань, 1992. – Т. І. – 700 с.
3. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. У 3 томах. – Львів:
“Світ”, 1991; Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.:
Наукова думка, 1992. – 544 с.; Його ж: Історія України Русі. – Т. V,
VII, VIII. – К.: Наукова Думка, 1995; Історія Українського війська(від
княжих часів до 20-х років ХХ ст.). – Львів: Світ, 1992. – 702 с.
4. Бурда Э. Очерки о терском казачестве. – Нальчик:
«Полиграфсервис и Т», 2003. – 213 с.; Малукало А. Кубанское казачье
войско в 1860 – 1914 гг.: организация, система управления и
функционирования, социально-экономический статус. – Краснодар:
«Кубанькино», 2003. – 216 с.
5. Король Н. “Українське Козацтво – родоначальник кінного
війська Московії – Росії”. – Нью-Йорк: НТШ, 1963. – 96 с.: іл.
6. Голобуцький В. Запорізька Січ в останні часи свого існування
(1734-1775 рр.). – Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 420 с.; Маленко Л.
Азовське козацьке військо (1828-1866). – Запоріжжя: ВАТ “Мотор
Січ”, 2000. – 513 с.: іл.
7. Турченко Ф. Українські козацькі полки 1812-1815 // Українське
козацтво: Мала енциклопедія. / Кер. авт. колект. Ф.Г.Турченко; Віднов.
ред. С.Р.Лях. – Вид. 2-е, доп. і перероб. – Київ: Генеза; Запоріжжя:
Прем’єр, 2006. – С. 591-592.
8. Задунайський В. Козацькі учбові збори початку ХХ ст. – центри
вишколу з козацького військового та бойового мистецтва //
Український історичний збірник / Голов. ред. В. Смолій. – Вип. 7. – К.:
Ін-т історії України НАН України, 2004. – С. 268-279; Його ж: Бойове
мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на
початку XX ст. : Монографія. – Донецьк: Норд-Прес – ДонНУ, 2006. – 164
335 с.: іл.; Його ж: Бойова підготовка європейської кінноти та козаків
(кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ –
початку ХХ ст. – Вип. VIII. – К.: Ін-т історії України НАН України,
2004. – С. 135-143.
9. Устав об управлении Малороссийских казаков // Полное
собрание законов Российской империи. Собр. второе. – Т.IХ. – от.1. –
СПб., 1834, № 6727. – С. 46-51.
10. Турченко Ф.Г. Вказ. праця. – С. 591.
11. Eile Henrik. Rok 1830. – Warszawa, 1930. – S. 100-111.
12. Устав об управлении Малороссийских казаков. – С. 47.
13. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – С. 433.
14. Устав об управлении Малороссийских казаков. – С.46.
15. Там само. – С.47.
16. Там само. – С. 49.
17. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – С. 300-302, 336-
340; Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина
українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. – С. 47-49.
18. Устав об управлении Малороссийских казаков. – С. 48-49.
19. Указ от 10.05.1834. «О водворении уволенных из военной
службы малороссийских казаков на землях Черноморского войска» //
Полное собрание законов Российской империи. Собр. второе. – Т.IХ. –
от.1. – СПб., 1834, № 6727. – С. 364

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.