Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ПРОКИНУТИСЬ НЕ ПІЗНО…

А. Ю. Мокренко,
Народний артист СРСР,
професор, Лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка,
Лауреат Державної премії Грузії
ПРОКИНУТИСЬ НЕ ПІЗНО…
В ейфорії здобутої незалежності допущено не мало
помилок, в тому числі – і передчасну ліквідацію Всеукраїн-
ського Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка,
заснованого українською інтелігенцією ще до незалежності,
двадцять років тому, як один з інструментів боротьби за
незалежність та національне відродження України. Скинути з
себе імперське мовне уярмлення, себто зросійщення, яке зайшло
надто далеко, ми вважали і важаємо основою оздоровлення
українського духу у боротьбі за власну державу. Реальність за
два десятиліття її будівництва довела, що у постійних
зіткненнях за владу наша держава виявилася неспроможною
принципово вивершувати мовне питання, хоча й проголосила
мову державною конституційно. Ентузіазм перших років
незалежності швидко згас, і лишилося наше державне тло
незагороджене й незахищене, топтане чужими ногами та
технікою вздовж і впоперек, за імперською інерцією, і далі
заростаючи бур’янами недержавності. А держава наша, як писав
Д.Павличко, як була, так і лишається розіп’ятою на хресті, хоча
й ще жива… Не тотальна українізація національних меншин, а
обов’язкове знання державної мови кожним громадянином, як
це ведеться у світі, і суворе виконання законів щодо користу-
вання нею. До нас були подібні прецеденти і в Італії, і у Франції,
і у Чехії, і у Польщі, і у Фінляндії, і у Малайзії, і у Їзраілі…
Здобули народи свою державну мову, а нам ще боротися за неї в
ім’я міцності та єдності держави. Влада поки що великою мірою
за різними клопотами цю справу ігнорує, заохочуючи цим
русифікаторів як відвертої «п’ятої колони», так і манкуртизо-
ваних малоросів не лише у ЗМІ, а й у державних органах.
Ситуація змушує конструктивно подумати про
відновлення Товариства української (уже й державної) мови у252
всеукраїнському масштабі. До речі, деякі місцеві осередки й не
самоліквідовувалися з тої двадцятилітньої давності. Зокрема,
вистачило мудрості та далекоглядності такому осередку і в
Донецьку, і в Київському університеті, у м.Ніжині, і в деяких
інших, які й донині здійснюють свою діяльність. Чужомовна
окупація триває, і українське суспільство мусить подбати про
своє духовне здоров’я та єдність, вибивши мовну карту з рук
непатріотичних політиків старої імперської, антиукраїнської
орієнтації. Народ є, допоки живе його мова – це вердикт Історії.
17 лютого 2009

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.