Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

1989-й. ПЕРША ЛАСТІВКА

В. Д. Радчук,
кандидат філологічних наук, доцент, голова Товариства
української мови Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
1989-й. ПЕРША ЛАСТІВКА
“Перша ластівка” – під такою назвою газета “Київський
університет” 17 лютого 1989 року оприлюднила статтю, що
сповіщала: на факультеті романо-германської філології створено
Товариство української мови імені Тараса Шевченка.
Як це було? Через 20 років деталі вже губляться в пам’яті,
але перебіг подій і загальна картина настроїв оживають, коли
звертаєшся до публікацій і документів, що збереглися.
“Бродіння” на факультеті почалося ще у вересні 1988-го,
коли чимала група викладачів, повернувшись з канікулярних
відпусток, раптом почала виразно усвідомлювати себе
українцями і підкреслено виявляти себе такими на людях,
зокрема у мові спілкування і проведення занять. Декому було
непросто перейти на рідне наріччя у середовищі “іноземників”,
де панувала космополітична традиція. А все ж вельми
допомогли навички практичної лінгвістики. Девізом став заповіт
поета, чиїм ім’ям освячено наш університет: “І чужому
научайтесь, Й свого не цурайтесь”. Досить скоро склався міцний
гурт однодумців, що жваво обмінювався враженнями від
радіопередач і статей, особливо ж у “Літературній Україні”. Цей
письменницький дзвін у ті часи першим почав калатати на
захист української мови. “Ось я Вам подарую газету”, – казали
тоді. За умов інформаційного голоду і претензій на гегемонію
прокрустової ідеології тоталітаризму це мало такий щемливий
смисл, який зближував, стимулював і мобілізовував. Дехто з нас
відвідував будинок Спілки письменників, що перетворився на
вулик, – там ледве не щодня, чий би творчий вечір не
проводився, спалахувала дискусія про мову й повним ходом
ішла підготовка всеукраїнських зборів, на яких мала постати
нова масова спілка, що мала б на меті відродження української
мови в Україні й скрізь по тих теренах, де живуть українці. Коли
у Львові 1988 року зродилося перше Товариство української261
мови, ми вже були певні, що ця хвиля не обійде наш
університет: середовище тут сприяло виникненню Товариства.
Ми наводили одне одному думки зі “Щоденників” О. Довженка
про русифікацію української вищої освіти: “…Такого нема ніде в
світі… Я все зрозумів і переповнений вщерть. Якщо мій народ не
спромігся на власну вищу школу, – вся абсолютно решта, себто,
ну ніщо вже інше не має ціни. Яка нечувана аморальність…
Який жорстокий обман… І жаль, сором…”
За законами тієї доби і країни ми винесли питання про
Товариство української мови на партійні збори і, добре під-
готувавшись до них, зокрема озброївшись запасом посилань на
часописи-“органи” і бородатих ідеологів-класиків, переконали
загал комуністів прийняти постанову, яка вже зобов’язувала
створити Товариство на факультеті. Було це у грудні 1988 року.
Далі була сесія і зимові канікули, а другий семестр ми
відкрили установчими зборами Товариства української мови
імені Т. Шевченка факультету. Сталося це 9 лютого 1989 року в
актовій залі гуманітарного корпусу, де тепер Інститут філології.
Це було перше Товариство в університеті і тому ми не назвалися
осередком, маючи намір діяти рішуче й самостійно, хоч би як
складалася далі ситуація. Університетське Товариство
української мови з власним Статутом конституювалося з
кільканадцяти осередків лише 14 грудня 1989 року. Але датою
його народження слід, на мій погляд, вважати 9 лютого, бо саме
в тому семестрі осередки Товариства почали рости по
факультетах, як гриби. Адже 11–12 лютого у Будинку кіно
відбулася установча конференція всеукраїнської організації.
Мене як свого голову наше факультетське Товариство відрядило
туди делегатом. Загалом же наш університет брав найактивнішу
участь у розбудові всеукраїнського Товариства і був гідно
представлений на його Першій конференції. Улюбленця наших
філологів Василя Яременка обрали заступником голови Дмитра
Павличка, Анатолій Погрібний увійшов до Центрального
правління, а Віталій Довгич – до Головної ради. Після Другої
конференції, що скликалася 29–30 вересня 1990 року в
Жовтневому палаці і зібрала з усього світу 1200 делегатів,
жодна крайова організація не мала стільки представників у
центральному керівництві Товариства, як наша університетська: 262
четверо було в Центральному правлінні ТУМ, семеро – у Голов-
ній раді, редколегія ТУМівської газети “Слово” на дві третини
була університетською. 1991 року в Товаристві було 140 тисяч
членів. Університетське ТУМ мало тоді за реєстром 500 членів і
принаймні ще стільки ж доволі активних кандидатів.
Але повернімося у день 9 лютого 1989 року. Що
спонукало нас зібратися тоді в актовій залі гуманітарного
корпусу? Цитую “Першу ластівку”: “Наш абітурієнт ще має
право вибору мови, якою він писатиме на вступному екзамені
твір. Наш же студент, по суті, втрачає своє конституційне право
навчатися рідною мовою, почуває себе іноземцем на рідній
землі. Потім ми лицемірно агітуємо його йти вчителювати в
українське село, в народну освіту та ще й гніваємося, що він
цьому справедливо опирається через відчуженість від мови і
традицій свого народу. Це ж сором, що чисельно менші від нас
чехи, болгари, поляки, серби… мають свої школи перекладачів, а
ми таких не маємо…” Через пару днів всеукраїнська установча
конференція внесла з нашої подачі до Статуту Товариства
істотний пункт про сприяння розвиткові перекладацької справи.
Факультетське ж Товариство прийняло на своїх перших зборах у
той лютневий четвер 1989 року Програму, якою керувалося аж
до 14 грудня і де поставило перед собою такі завдання:
“1. Розширення сфери використання української мови в
університеті. Зокрема: у викладанні; у повсякденному
спілкуванні; у науковій роботі викладачів і студентів; при
написанні навчальних посібників; на зборах, засіданнях,
нарадах; у діловодстві та інформації; у художній самодіяльності.
2. Активна участь у розвитку українського перекладу і
лексикографії. 3. Підвищення мовної культури, повніше й
глибше засвоєння української мови (шляхом практичного
вивчення, перекладацької творчості, роботи з термінологією,
фольклором, мовної взаємодопомоги і взаємокорекції тощо).
4. Протидія засміченню та каліченню української мови,
суржику, лихослів’ю. 5. Виховання національної самосвідомості
й гідності і на цій основі – почуття братерського інтерна-
ціоналізму (sic! – В. Р.), дотримання етикету багатомовності.
6. Вивчення свого краю, українського мистецтва, історії,
народних традицій. 7. Проведення свят рідної мови, філоло-263
гічних вечорниць, активна участь у Дні філолога, наукових
конференціях, відзначення пам’ятних дат тощо. 8. Співпраця з
аналогічними товариствами й творчими спілками”.
Щось з цього перейшло потім до Статуту ТУМ
університету, щось з “ізмів” розчарувало й відпало. Наш гурт
налічував тоді 30 осіб, дві третини – з викладацького складу.
Така чисельність і пропорція зберігалися кілька років. Перший
же захід – святкування 175-ї річниці від дня народження
Кобзаря у березні – нам вельми вдався: ми провели його з
душею, творчо, гідно, велелюдно, витончено, словом – грандіоз-
но. Концерт і вірші (у тій таки актовій залі гуманітарного
корпусу) декого розчулили до сліз – сліз радості. Хоч самі ми не
грали й не співали, запросивши професійних музик і співаків,
гості тисли нам руки й щиро дякували. Це окриляло. Ми стали
водити студентів до Музею Т. Шевченка, який усі раптом ніби
заново відкрили (усе досяжне, либонь, важко помітити; поруч
же корпус музею й зараз!), до хати І. Гончара, влаштовувати
диспути з приводу законопроекту Закону про мови, творчі
конкурси перекладачів, відповідно обирати собі теми для студій
і готувати студентів до наукових конференцій, ми їздили
Дніпром у Канів до Тарасової могили, зайнялися укладанням
посібників і словників тощо. Рада факультету завше йшла нам
назустріч, університетська багатотиражка безвідмовно
пропагувала наші ідеї і, до речі, 3 листопада 1989 року першою
опублікувала оповідання С. Дж. Саймона “Телеграма” у
перекладі третьокурсника О. Сорочинця – переможця
тогорічного творчого конкурсу (по тому він друкувався ще
двічі). Восени ми вже поширювали через споріднені осередки й
об’єднання по всій Україні ТУМівську газету “Слово”, брали
участь в Установчому з’їзді Руху, що тоді ще не був партією і
мав десь протягом півроку в університеті чималу ланку (160
членів), у конференції ТУМ щодо проекту Закону про мови (23
вересня) і ретельно готували Установчу конференцію
Товариства української мови Київського університету, про яку
домовилися ще 20 червня з колегами з інших факультетів, що
переймалися спільною ідеєю відродження української мови.
Особисто для мене та осінь пам’ятна тісною співпрацею з
Дмитром Павличком, з яким ми ледве не щодня бачилися у якійсь264
справі і постійно обговорювали щось по телефону. У новій
іпостасі практичного політика поет захоплював мене своєю
надзвичайною інтуїцією, проникливістю і передбачливістю. У
статті “Уроки метаморфози”, яку Донецьке обласне Товариство
включило до книги нарисів, спогадів і документів “Ми йдемо!” й
видало до свого 10-ліття, я згадую, як ходив з Дмитром
Васильовичем 16 листопада до Л. Кравчука у Цека за офіційним
дозволом друкувати на поліграфкомбінаті газету “Слово”. Доти я
випускав її напівкустарно, їздячи набирати на комп’ютері тексти
на Оболонь до Ю. Оробця. Ще пам’ятаю поїздку з Д. Павличком,
А. Мокренком, А. Бурячком, В. Бровченком та іншими у
Донецьк, де 28-29 жовтня відбулася Головна рада ТУМ, і той
заціпенілий переляк на випещених обличчях місцевих
партноменклатурників, що його викликали наші столичні настрої
стосовно права народу на свою долю, державу і мову…
1989 року на факультеті українською мовою заняття вели
тільки члени Товариства. Мине два роки від початків – і з їхньої
ініціативи Вчена Рада своєю ухвалою від 24 червня прийме
розлогу програму переходу факультету на викладання
українською мовою. У Верховній, Київській міській та інших
радах тоді вже діяли, по суті, ТУМівські фракції. То вже була
нова доба і вона варта окремої розмови.
січень 2009 р.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.