Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ЗВ’ЯЗКИ МУЗЕЮ М. ШАПОВАЛА З УКРАЇНСЬКОЮ ДІАСПОРОЮ

З поверненням імені Микити Юхимовича Шаповала в
Україну (1992) і на малу батьківщину – с. Сріблянка, що в
Артемівському районі Донеччини створюється і починає діяти
група місцевих краєзнавців щодо збору матеріалів про життя і
діяльність видатного земляка. Згідно з розробленими заходами,
на першому етапі встановлено бюст великому українцю на
подвір’ї школи (6 червня 1993). Другий етап, більш тривалий за
часом, присвячувався збору матеріалів для відкриття згодом
меморіального музею Микити Юхимовича. Тривалі пошуки
нащадків колись великої родини Шаповалів, дали пошуковій
групі багато імен з українських діаспор Росії, Німеччини,
Франції, США і Канади. Деякі племінники і їхні діти відгукну-
лися (Антоніна, Семен) і приїздили на батьківщину, де не були з
1942 чи 1943 року. Двоюрідна сестра Микити Юхимовича Анто-
ніна Орестівна Прусаченко, приїхавши погостювати з Канади,
назавжди залишилася на Батьківщині і після смерті похована в
рідній землі. Завдяки Антоніні зав’язалося постійне листування
з її дочкою Зіною, яка проживає в містечку Ніагара в Канаді.
Наведу уривок з першого листа Зіни Зубович від 14
жовтня 1998 р.: «Мені 72 роки, до пенсії працювала клерком в
муніципалітеті міста.
Життєві колізії позбавили мене можливості отримати
достойну освіту. Мої «університети» обмежилися закінченням 6
класу Сріблянської школи в 1941 році. Разом з мамою і
десятком односельців примусово вивезена зі станції Яма восени
1942 року до Німеччини. Я не бідна, не багата. Займаюсь
допомогою людям в Україні, надсилаючи легко поношені речі.
Останній рік надсилала до Києва, де одна родина їх розподіляє.
Повідомте адреси ваших інтернатів, щоб я надіслала одяг та
м’які забавки дітям».
У листі Зіна до мене зверталася: «пан». У листі-відповіді я
повідомив про своє зовсім непанське походження і мою повну
підтримку позиції М. Шаповала щодо понять «пан» і «добро-
дій», надіславши уривок з вислову її видатного родича.
Відповідь з Канади не забарилася (грудень 1998 р.): «Дякую за307
щирого та інформативного листа, в ньому все промовисто і
зворушило. Замість «пана» – «добродій», отже Микита Шаповал
і в цьому промовив до мене. Ой, перед вами велике завдання, це
просто ви вхопилися за «хвіст комети».
І далі спомин про далекий і трагічний період української
історії: «Під час голодомору 1933 року батькові чудом удалося
відправити маму з двома дітьми в Ростов-на-Дону. Жили у
родичів, влітку виїздили на Азовське море, потім тривалий час
жили на Кавказі, гора Ельбрус лишилася в пам’яті».
Звичайно, відвідувачам музею М. Шаповала цікаво
дізнатися, як і де відпочивають пенсіонери канадської діаспори.
Нехай не всі однаково, проте… В листі Зіни Зубович від 23
січня 1999 року дізнаємося: «Повернулася з 2-х тижневого
різдвяного відпочинку на Кубі. Куба для нас, туристів, є
привабливою: люди винятково ввічливі, дуже чисті. Ціни
помірковані. Клімат ідеальний, їжа смачна і різноманітна.
Багато людей бідних, але гідних, ніяких наркотиків, ніяких
патлатих, ніяких кільчиків в носі чи інших місцях».
Не зроблю відкриття, бо всім відомо, що листування
всебічно збагачує авторів. Листи добродійки Зіни приваблюють
мене гарною каліграфією, чітким викладом думок. Дивовижна
грамотність для її освіти, повністю відсутня словесна
засміченість. Все це мені, як вчителю, додавало шани до автора,
її батьків і колишніх сріблянських вчителів. У відповідь я
надіслав їй декілька світлин села Дронівки. Незабаром отримую:
«Як завжди, ваш лист мене зворушив – дякую! Знімки з моєї
гарної Дронівки дуже цікаві. А Дінець? Або хоч отой міст через
Дінець. Біля нього була садиба мого діда Прусаченка. В мене
такі чудові спогади про Дронівку – в моїй уяві вітряк, а ми з тієї
«горки» на санках».
До цього листа додавалися дві світлини, що згодом при-
красили експозиції музею: фото рідного дядька Зіни Віссаріона
Іванова, колгоспника с. Верхньокам’янка (колишня Чубарівка),
що в 15 км від Сріблянки. Світлини супроводжувалися коротки-
ми приписами. Ось один з них: «Надсилаю для шаповалівського
музею дві фотографії, що стосуються життя чудової людини,
рідного брата моєї мами, двоюрідного брата Микити Шаповала
Віссаріона Орестовича Іванова, що жив у с. Чубарівка. Під час
війни ми з мамою подовгу переховувалися у нього. Сріблянка
через близькість фронту постійно бомбардувалася літаками». 308
Восени 2000 року видаю книжку «Микита Шаповал –
велетень з Донбасу», а весною 2001 року збірку шанувальників
творчості видатного земляка «Донецькі світанки Микити
Шаповала». Ці видання надсилаю до Канади. Ось уривок з листа
Зіни Зубович після отримання моєї бандеролі: «Ваші книжечки
хоч і маленькі, але великі і багаті за змістом. Для мене і моїх
рідних вони дуже дорогі. Сріблянка, це майже моє село, хоча
народилася в с. Дронівка, і навчилася плавати на Дінці. Добре
знати, що ми «козацького роду».
Мені шкода, що моя мама не дожила до ваших книжок.
Вона часто говорила і згадувала двоюрідного брата Микиту
Шаповала. Після війни через Червоний Хрест намагалася
віднайти його. От би вона пожила цими книжками. Зате я і Діна,
дочка тітоньки Паші, читаємо, згадуємо і дякуємо вас за працю,
за внесок, який так потрібний «для бідної і обкраденої»
України»…
У червні 2001 року в Сріблянці урочисто відкривається
меморіальний музей видатного українця Микити Юхимовича
Шаповала. Ще через рік встановлюється пам’ятний знак –
гранітна брила на колишній садибі сім’ї Шаповал. У червні 2002
року проводиться обласна конференція з нагоди 120-річчя від
дня народження Микити Шаповала. Серед учасників
конференції – родичі великої сім’ї Шаповал.
У вересні того ж року за участю науковців, керівництва
товариства «Просвіта», представників Донецького національ-
ного університету і Артемівської райдержадміністрації відбува-
ється І Всеукраїнська наукова конференція «Микита Шаповал –
вірний син України». Всі відеоматеріали і періодичні видання на
цю тему надіслані в Ніагару на адресу З. Зубович. Наводжу
рядки з її листа-відповіді:
«Приходили люди всієї нашої української громади
містечка. Все передивилися, переслухали, перечитали. У мене
котилися сльози. Всі радіють за мене і Діну, що у нас такий
видатний родич».
Зіна Зубович надсилала для музею різні світлини, крім
своєї, мотивуючи це своїм «недівочим віком» та відразою до
процесу фотографування. Кінець-кінцем бабуся Зіна «капітулю-
вала». В чисто українській манері з гумором стороннього спо-
стерігача і режисера подає текс-супровід до своєї світлини 24
жовтня 2004 року: «Штука не тільки в тому, щоб причепуритись309
і заховатись під капелюшком і темними окулярами, а ще ж треба
прийняти позу таку ніби невимушену і природну. Та ще щоб
видно і квіти, і кленовий листок. Треба хотіти пометушитися. А
метушня була: знайти відповідне місце і упіймати світло і … От
і вийшла на десять років молодша «Пікнікова Дама». Роки утіка-
ють, ой же утікають…». Нашій кореспондентці вже йшов 77 рік.
Як проводять різдвяні канікули українці ніагарської
діаспори ми приблизно знали. Українці особливо шанують
Великоденне свято, а як його зустрічають канадські українці? У
травневому листі від 2005 року добродійка Зіна Зубович пише:
«Люблю діставати зі скриньки листи від близького «по духу»
шаповалівця, так, близький ви нам. Перед Великоднем частіша-
ють наші українські зустрічі. Вчора були в куми, а сьогодні
йдемо до друзів, які живуть в самому центрі міста. Десь під
осінь я вишлю обрамлене фото моєї мами (двоюрідної сестри
Шаповала) і буду просити вас помістити в музеї с. Сріблянка.
Мені це дуже важливо, шкода, що пропаде тут на чужині».
У грудні 2005 року надійшов пакунок-бандероль з
канадського містечка Ніагара. Чудово виконаний фотопортрет
Антоніни Орестівни Прусаченко ми помістили серед експонатів
розділу «Рідні Микити Шаповала».
Листування з родичами М. Шаповала, що проживають в
Росії і Німеччині, мали епізодичний характер через їх похилий
вік та слабкий стан здоров’я. Послідовникам і новим, молодим
шанувальникам життя і творчості видатного земляка М. Шапо-
вала, які нині входять в музейний актив, в майбутньому потріб-
но відшукати шаповалівські сліди в містечку Соше (Франція), де
похований рідний брат Миколи і мешкають його нащадки.
Українська діаспора в Чикаго (США) спроможна надати
необхідні матеріали про колишнього військового міністра в
Директорії, відомого журналіста українських видань в Чикаго
Олександра Шаповала. Як кажуть щирі українці-донеччани,
роботи музейному активу у справі зміцнення зв’язків з
українською діаспорою непочатий край.
Василь Терещенко,
заслужений учитель України, засновник меморіального
музею Микити Шаповала в с. Сріблянка

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.