Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

МОВНА СИТУАЦІЯ НА ТЕРИТОРІЇ МІСТ ДОНЕЧЧИНИ

Ірина КУДРЕЙКО,
аспірант Донецького національного університету
МОВНА СИТУАЦІЯ НА ТЕРИТОРІЇ МІСТ
ДОНЕЧЧИНИ
У статті перелічено основні чинники, що впливають на
формування мовної ситуації. У діахронічному й синхронічному
аспектах подано аналіз мовної ситуації на території міст
Донеччини.
Ключові слова: мовна ситуація, білінгвізм, демографічна.
комунікативна потужність мов.
У сучасній соціолінгвістиці висвітленню проблеми мовної
ситуації присвячені праці В. Авроріна, Б. Журковського,
О. Кондрашкіної, Л. Крисіна, Л. Нікольського, Г. Степанова,
О. Швейцера та ін.
В Україні, починаючи з 80-тих років ХХ століття,
активізувалися соціолінгвістичні дослідження мовної ситуації за
джерелами походження (О. Железний, В. Русанівський), за
характером формування національної свідомості (В. Акуленко,
О. Мельничук, С. Семчинський та ін.), за чинниками, що
впливають на вибір мови у ситуації білінгвізму (Ю. Саплін,
С. Соколова). На сьогодні вже видано низку праць, в яких
подано аналіз стану української мови на широкому тлі
соціолінгвістичної класифікації мов (О. Ткаченко),
охарактеризовано мовну ситуацію в Україні (зокрема, в Києві)
та її регіонах (В. Демченко, Г. Вусик, Г. Залізняк,
О. Колесников, Л. Масенко, Н. Шумарова та ін.).
Заявлена стаття продовжує студії, пов’язані з вивченням
мовної ситуації на території міст Донецької області, зокрема: 8
Амвросіївки, Докучаєвська, Єнакієвого, Сніжного, Тореза,
Шахтарська.
Актуальність порушуваної теми полягає у тому, що на
Донеччині широко використовуються українська і російська
мови, почасти грецька та іврит, що зумовлено культурно-
історичними, економічними, соціальними чинниками.
Метою статті є аналіз мовної ситуації на території міст
Донеччини у соціолінгвістичному, історичному аспектах,
відстеження динаміки кількісного складу населення, його
національної та мовної ідентифікації.
Мета зумовлює такі завдання: 1) критично осмислити
погляди на поняття мовної ситуації; 2) визначити основні
детермінанти, які впливають на розвиток мовної ситуації;
3) зробити загальний соціолінгвістичний опис функціонування
українсько-російської двомовності на території досліджуваних
міст, використовуючи як офіційні дані переписів, так і власні
матеріали.
У статті подано архівні матеріали переписів 1923, 1926,
1939 років, результати власного соціолінгвістичного
опитування, проведеного на території досліджуваних міст у
травні 2006 року.
Мовна ситуація, за визначенням О. Швейцера та
Л. Нікольського, це «система соціально і функційно
розподілених мовних систем і підсистем, які співіснують і
взаємодіють у певній етнічній спільноті або в певному
адміністративно-територіальному об’єднанні і в ставленні до
яких члени відповідних мовних і мовленнєвих колективів
дотримуються певних соціальних настанов» [Швейцер,
Никольский 1978: 102].
Л. Нікольський наголошує, що сукупність мов, яка є
питомою ознакою мовної ситуації, повинна бути організованою,
тобто такою, за якої мови є взаємопов’язаними і міцними
контактами між мовними спільностями, які є складниками
населення певного політико-територіального об’єднання, і
відношенням однієї мови до іншої і до континууму комунікації
певного суспільства [Никольский 1976: 80].
Мовна ситуація не є постійною, вона змінюється завдяки
чинникам як об’єктивним (тобто таким, які не залежать від9
людської свідомості), так і суб’єктивним (які пов’язані зі
свідомою людською діяльністю).
Докладну характеристику об’єктивних і суб’єктивних
чинників, від яких залежить мовна ситуація на певній території,
запропонував В. Чернишов. На його думку, до об’єктивних
чинників належать: лінгвістичні (лінгвістичний склад
населення, кількість мов, які є засобами комунікації, різниця
між мовами та між мовами й діалектами, що забезпечують
взаєморозуміння), культурно-історичні (єдність або відмінність
матеріальної та духовної культури, наявність або відсутність
літературної традиції), демографічні (кількість носіїв мови або
діалекту, компактність їхнього проживання, рух населення),
географічні (фізико-географічний ландшафт, наявність або
відсутність перешкод, які заважають контактам), економічні
(товарно-грошові стосунки, розвиток місцевих ринків і
наявність загальнонаціонального), соціально-історичні (класове
розшарування суспільства, характер суспільно-економічної
формації, масові міграції, історичні зміни).
До суб’єктивних чинників, на думку В. Чернишова,
належать: соціологічний (усвідомлення певним етносом
відмежованості своєї мови) і політичний (мовна політика) (цит.
за: [Кондрашкина 1986: 16 – 17]).
Для дослідження мовної ситуації на території Донецької
області було відібрано такі міста: Амвросіївка, Докучаєвськ,
Єнакієве, Сніжне, Торез, Шахтарськ, що обумовлено їхнім
різним концептуальним статусом: міста обласного
підпорядкування (Єнакієве, Сніжне, Торез, Шахтарськ), міста
районного підпорядкування (Амвросіївка, Докучаєвськ).
Щодо заселення цих міст, то офіційною датою заснування
Амвросіївки вважається 1869 р.
Амвросіївка (колишня назва Донецько-Амвросіївка) –
місто районного підпорядкування, районний центр; розташоване
в східній частині Донецької області у прикордонній з Росією
зоні за 82 км від обласного центру. У 2001 році кількість
мешканців дорівнювала 22,13 тис. осіб, у 2004 р. – 21,4 тис. осіб,
у 2008 р. – 20,0 тис. осіб.
Докучаєвськ (до 1954 р. – с. Оленівські Кар’єри) – місто
районного підпорядкування, розташоване за 38 км на південний10
захід від Донецька. У 2001 р. кількість населення – 24,383 тис.
осіб, у 2004 р. – 23,9 тис. осіб, у 2008 р. – 23,8 тис. осіб.
Єнакієве засноване в 1783 році (колишні назви: Риково,
Орджонікідзе). Місто обласного підпорядкування, розташоване
за 60 км на північний схід від Донецька. У 2001 р. кількість
населення – 103,997 тис. осіб, у 2004 р. – 98,8 тис. осіб, у
2008 р. – 90,6 тис. осіб.
Сніжне (рік заснування 1784, колишні назви: Василівка,
Сніжна) – місто обласного підпорядкування. Розташоване в
східній частині Донецької області за 76 км від Донецька. У 2001
р. кількість мешканців становила 58,496 тис. осіб, у 2004 р. –
55,2 тис. осіб, у 2008 р. – 51,2 тис. осіб.
Точної дати заснування Тореза немає. Відомо, що перші
поселення з’явилися на території сучасного міста ще в
70 роки XVIII століття. Сьогодні це місто обласного
підпорядкування. Розташоване в східній частині Донецької
області за 64 км від Донецька. Кількість населення у 2001 р. –
72,346 тис. осіб, у 2004 р. з- 95,632 тис. осіб, у 2008 р. –
62 тис. осіб.
У 1764 році був заснований Шахтарськ (колишні назви:
Олексіїво-Орловка, Катик, Ольховчик). Сьогодні це місто
обласного підпорядкування, яке розташоване на сході Донецької
області за 55 км від обласного центру. У 2001 р. на території
міста мешкало 55,589 тис. осіб, у 2004 р. – 56,9 тис. осіб, у
2008 р. – 53,4 тис. осіб.
Задля характеристики мовної ситуації, її диференційних
ознак серед мешканців названих міст проводилося анкетування,
за результатами якого визначили демографічну і комунікативну
потужність української та російської мов на досліджуваній
території.
Анкета складалася з низки питань, орієнтованих на вияв
соціальних ознак інформантів, їхню національну та мовну
ідентифікацію.
Відповіді на питання анкети надали 7137 мешканців
досліджуваних містечок, які за віком, рівнем освіти, соціальним
статусом, професією належать до різних груп.
За віком представників досліджуваного колективу було
розподілено на такі групи: 10-19 років – 987 особи, 20-29 років – 11
1586 осіб, 30-39 років – 1768 осіб, 40-49 років – 1506 осіб, 50-59
років – 915 осіб, 60-69 років – 294 осіб, 70-79 років – 81 особа. З
наведених даних видно, що в анкетуванні брали участь різні за
віком інформанти, що надало можливість досконаліше описати
мовленнєву ситуацію на досліджуваній території, визначити
рівень володіння українською мовою, сфери її використання
серед представників різних вікових груп.
Опрацювання анкетних даних надало можливість
визначити (частково) кількісне й відсоткове співвідношення
населення на території малих міст Донеччини за національним
складом і рідною мовою.
Отже, національний склад опитуваних 7137 осіб досить
різноманітний: одержані дані свідчать, що на території міст
Амвросіївки, Докучаєвська, Єнакієвого, Сніжного, Тореза,
Шахтарська мешкають представники таких етнічних груп:
українці – 4647 (65% від загальної кількості опитуваних),
росіяни – 2289 (32%), білоруси – 48 (0,6%), греки – 42 (0,58%),
вірмени – 39 (0,54%), євреї – 15 (0,21%), болгари – 15 (0,21%),
татари – 15 (0,21%), молдовани – 12 (0,16%), німці –
12 (0,16%), казахи – 9 (0,12%), азербайджанці – 9 (0,12%),
аварці – 6 (0,08%), литовці – 6 (0,08%), поляки – 6 (0,08%),
лезгини – 6 (0,08%), цигани – 3 ( 0,04%), корейці – 3 (0,04%).
В Амвросіївці загальна кількість опитуваних дорівнює
1299 особам, серед них: українців – 1083, росіян – 213,
греків – 3. Рідною вважають українську мову 672 особи
(українці), що становить 62% від опитуваних українців і 51,7%
від загальної кількості опитуваних. Інші 627 осіб рідною
назвали російську мову.
У Докучаєвську відповіді на питання анкети надали
969 осіб, серед яких: українців – 729, росіян – 186, греків – 27,
молдован – 12, вірмен – 6, білорусів – 3, азербайджанців – 3,
корейців – 3. Українську мову назвали рідною 396 українців
(це 54% від опитуваних українців і 40,8% від загальної кількості
анкетованих), інші опитувані, 573 особи, рідною назвали
російську мову.
У Єнакієвому опитуваних було 1236 осіб. Українців –
648 осіб, росіян – 552 особи, євреїв – 15, білорусів – 9,
азербайджанців – 6, греків – 6. Рідною назвали українську мову12
174 українці (тобто 26,8% від опитуваних українців і 14% від
загальної кількості осіб, які надали відповіді в анкетах),
представники інших етнічних груп і більша частина українців
рідною назвали російську мову.
У Сніжному, серед 1287 опитуваних, українців – 825,
росіян – 429, білорусів – 9, болгарів – 6, німців – 6, вірмен – 3,
греків – 3, литовців – 3, татар – 3. Із загальної кількості
опитуваних українців рідною вважають мову своєї нації
366 українців (44% від кількості опитуваних українців і 28% від
загальної кількості опитуваних), інша група опитуваних, а саме
927 осіб, рідною мовою вважають російську.
У Торезі відповіді на анкети надали 1383 особи, серед
яких українців – 789, росіян – 540, білорусів – 15, вірмен – 12,
татар – 12, аварців – 6, лезгинів – 6, німців – 3.
Українську мову вважають рідною 591 осіб (74,9% від
загальної кількості опитуваних українців і 42,7% від загальної
кількості опитуваних), російську – 792.
У Шахтарську, де проанкетовано 1287 осіб, українців –
873 особи, росіян – 378 осіб, вірмен – 9, білорусів – 6, болгарів –
6, поляків – 6, циган – 3, греків – 3, німців – 3. Українську мову
вважають рідною 552 мешканці (63% від загальної кількості
опитуваних українців, 42,8% від загальної кількості
опитуваних), російську мову назвали рідною 735 осіб.
Аналізуючи одержані дані, бачимо, що найбільший
відсоток українців, які вважають рідною мовою мову своєї нації,
у Торезі (74,9%), Шахтарську (63%) і в Амвросіївці (62%), а
найменший – у Єнакієвому (26,8%). Якщо порівнювати
кількість мовців, які вважають рідною мовою українську, із
загальною кількістю опитуваних мешканців, то в Амвросіївці
51,7% мешканців від загальної кількості опитуваних вважають
рідною українську мову, а в Єнакієвому лише 14% від загальної
кількості опитуваних назвали рідною мовою українську.
В усіх перелічених містах 100% росіян назвали рідною
мовою російську, щодо представників інших етнічних груп, то з
одержаних даних видно: усі, крім певного відсотка українців,
надають перевагу російській мові як рідній [Кудрейко 2008:
305-306]. Порівняємо дані, одержані під час анкетування з
результатами переписів 1923 р., 1926 р., 1939 р., тому що13
історичний аспект відіграє важливу роль при вивченні мовної
ситуації. Як зауважував В. Чернишов, без історії неможливо
простежити еволюцію мовної ситуації, діалектику її розвитку
(цит. за: [Кондрашкина 1986: 16–17]).
Перепис 1923 року надає можливість зробити висновки
про національний склад (національність визначалася за рідною
мовою досліджуваних осіб) різних верств населення на сході
України, в місцях пізнього дозаселення. Перепис проводився за
підприємствами (заводами, шахтами, станціями) і селищами. На
підприємствах під час перепису проводився соціальний розподіл
населення, а саме, визначалися такі категорії, як робітники,
мішані, інші. Сільське та робітниче населення розподілялося за
статтю. У переписі було визначено основні національності
населення, яке мешкало на той час у досліджуваних містах.
Серед основних національностей були українці, росіяни, євреї,
німці, поляки, греки, татари, болгари. Національність
мешканців, кількість яких була незначною, реєструвалася як
„інші”, і окремі дані містилися про населення, національність
котрих не була визначена, в графі „невідомі”. Отже, на
підприємствах сучасного міста Амвросіївки працювало
2903 особи, а саме, українців – 1387, що становить 47,6% від
загальної кількості осіб, росіян – 1296 (44,47%), німців –
39 (1,3%), поляків – 19 (0,65%), греків – 15 (0,5%), болгар –
6 (0,2%), інших національностей – 65 (2,23%), невідомих –
70 (2,4%).
У Єнакієвому на підприємствах працювало 26662 особи.
Кількість українців становила 7048 осіб, тобто 26,43% від
усього досліджуваного населення, росіян – 16063 (60,2%),
євреїв – 2251 (8,4%), німців – 367 (1,37%), поляків – 386 (1,44%),
греків – 13 (0,04%), татар – 43 (0, 16%), болгар – 40 (0,15%),
ішних національностей – 350 (1,3%), невідомих – 101 (0,37%).
Сучасне місто Сніжне у переписі 1923 року представлено
хутором Савур-Могильським. На хуторі мешкало 400 осіб, які
були українцями.
Населення Чистякового (Тореза) складало 4950 осіб.
Українці, які мешкали лише на хуторі Чистяковому, не
підпадали під соціальний розподіл, їхня кількість нараховувала
57 осіб, це 1,15% від загальної кількості мешканців. На хуторі, 14
крім українців, осіб інших національностей не виявлено. Росіян
у Чистяковому було 4802 (97%), євреїв – 8 (0,16%), німців –
1 (0,02%), поляків – 13 (0,26%), греків – 4 (0,08 %), татар –
35 (0,7%), болгар – 3 (0,06 %), інших національностей –
9 (0,18%), невідомих – 18 (0,36%).
На шахтах сучасного Шахтарська за даними перепису
було 4254 особи. Серед них українців – 1168 (27,45%), росіян –
2821 (66,31%), євреїв – 3 (0,07%), німців – 11 (0,26%), поляків –
21 (0,49%), греків – 16 (0,37%), татар – 81 (1,9%), болгар –
6 (0,14%), інших національностей – 36 (0,85%), невідомих –
91 (2,14%).
Проаналізувавши дані, щодо національного складу
досліджуваних міст, дійшли висновку, що найчисельнішою
групою населення, за часів перепису, були росіяни. Загальна
кількість населення, що потрапило до перепису 1923 року на
території досліджуваних міст – 39169 осіб, серед них росіян –
24982 (63,78%), українців – 10060 (25,68%) [ИСППДГ 1923: 224,
236, 238, 268, 270, 292, 294, 400].
Перепис 1926 року мав на меті з’ясувати національність,
рідну мову і писемність опитуваного населення. Перепис
здійснювався на підприємствах та населених пунктах. З
досліджуваної нами території до перепису потрапили такі
підприємства і населені пункти, як Амвросіївка, цементні заводи
1-3 (Амвросіївка), Єнакієве, Сніжнянське рудоуправління,
шахта № 2 Кольберга (Сніжне), шахта № 5 Південного
Російського Товариства (Сніжне), Чистякове (Торез).
Питання про національність мало на меті з’ясувати
етнографічний склад населення, тобто за кого (з національності)
опитуваний себе вважає. На випадок, коли опитуваний вагався
дати відповідь, перевага надавалася національності матері. У
переписі було визначено такі національності: українці, росіяни,
євреї, поляки, греки, білоруси, татари, молдавани, вірмени.
Перелік національностей перепису 1926 року від переліку,
наведеного в переписі 1923 року: у переписі 1926 року до
основних національностей потрапили білоруси, молдавани,
вірмени, не потрапили з перепису 1923 року болгари, зникли
графи „інші”, „невідомі”. При розгляді питання про рідну мову,
за рідну мову опитуваного вважали ту, якою опитуваний краще15
володіє. За рідну мову дітей, що ще не вміють говорити,
вважали мову матері; за рідну мову глухонімих – ту, якою вони
користуються в стосунках з тими, що їх оточують.
В Амвросіївці, із загальною кількістю людності 4639 осіб,
українців – 2007 (43,26%), росіян – 2452 (52,85%), євреїв – 17
(0,36%), поляків – 21 (0,45%), німців – 10 (0,21%), греків – 20
(0,46%), білорусів – 10 (0,21%), татар – 26 (0,56%), молдаван –
1 (0,02%), вірменів – 20 ( 0,42%). Українську мову з 2007
українців назвали рідною лише 1613 осіб, що складає 34,7% від
загальної кількості мешканців і 80,3% від українців, російську
мову рідною вважає 2888 мешканців міста (62,25% від загальної
кількості населення і 117,78% у порівнянні до росіян),
єврейську – 12 (0,25% з.к., 70,5% евреїв), польську – 15
(0, 32 % з.к., 71, 4 % поляків), німецьку – 7 (0, 15 % з.к., 70 %
німців), грецьку – 3 (0,06% з.к., 15% греків), білоруську – 2
(0,04% з.к., 20% білорусів), татарську – 26 ( 0,56% з.к., 100%
татар), вірменську – 28 (0,6% з.к., 100% вірменів). Жоден
мешканець Амвросіївки не назвав рідною молдавську мову.
У Єнакієвому під час перепису було зареєстровано 24329
осіб, серед яких українців – 7476 (30,72%), росіян – 12895 (53%),
євреїв – 2396 (9,8%), поляків – 333 (1,3%), німців – 182 (0,74%),
греків – 11 (0,04%), білорусів – 281 (1,15%), татар – 215 (0,88%),
молдаван – 1 (0,004%), вірменів – 132 (0,5%). Рідною мовою
українську визнали 4 102 особи (16,86% з.к., 54,86% українців),
російську – 17405 (71,54% з.к., 137,97% у порівнянні до росіян),
єврейську – 1639 (6,73% з.к., 68,4% євреїв), польську – 180
(0,73% з.к., 54% поляків), німецьку – 138 (0,56% з.к., 75,8%
німців), грецьку – 11 ( 0,04% з.к., 100% греків), білоруську – 101
(0,41% з.к., 35,9% білорусів), татарську – 226 (0,92% з.к., 105% у
порівнянні до татар), молдавську – 2 (0,008% з.к., 200% у пор.
до молдаван), вірменську – 133 (0,54% з.к., 100% вірменів).
На досліджуваних підприємствах Сніжного під час
перепису працювало 6040 осіб. Українців було 1518 (25,13%),
росіян – 4052 (67,05%), євреїв – 13 (0,21%), поляків – 18 (0,29%),
німців – 21 (0,34%), греків – 3 (0,04%), білорусів – 110 ( 1,82%),
татар – 229 ( 3,8%), молдаван – 5 (0,08%), вірменів – 21 (0,34%).
Вільно володіють мовою і вважають за рідну українську – 672
(11,18% з.к., 44,4% українців), російську – 5057 (84,14% з.к., 16
124,8% у порівнянні до росіян), єврейську – 1 (0,01% з.к., 7,69%
євреїв), польську – 12 (0,19% з.к., 66,6% поляків), німецьку –
9 (0,14% з.к., 42,8% німців), грецьку – 1 (0,01% з.к., 33,3%
греків), білоруську – 18 (0,3% з.к., 16,36% білорусів),
татарську – 196 (3,26% з.к., 85,5% татар), вірменську – 6 (0,09%
з.к., 28,5% вірменів). Молдавська мова як рідна ніким не
визнана.
Кількість населення Чистякового – 2121 особа, серед яких
найчисельнішими були українці – 1055 (49,74%), росіян було
845 осіб (39,83%), євреїв – 28 (6,2%), поляків – 10 (0,47%),
німців – 4 (0,08%), білорусів – 41 (0,88%), татар – 101 (4,8%),
вірменів – 4 (0,08%). При визначенні рідної мови українську
рідною назвали 909 осіб (42,85% з.к., 86% українців),
російську – 1058 (49,88% з.к., 125% у пор. до рос.), єврейську –
10 (0,47% з.к., 35,7% євреїв), польську – 3 ( 0,14% з.к., 30%
поляків), німецьку – 2 ( 0,09% з.к., 50% німців), білоруську – 6
(0,28% з.к., 15% білорусів), татарську – 100 (4,71% з.к., 100%
татар), вірменську – 6 (0,28% з.к., 15% вірменів).
Загальна кількість опитуваних на території досліджуваних
міст 36066 осіб, серед них українців – 12056 осіб (33,43% від з.к.
опитуваних), росіян – 20244 особи (56,13%). Рідною мовою
українську назвали 7296 осіб (20,23% від з.к.), російську – 26408
осіб (73,22%) [ВСПЛ 1926: 410, 416, 417]. З даних перепису
1926 року видно, що населення надавало перевагу російській
мові.
Дані перепису 1939 року дають можливість зробити
висновки тільки про національний склад мешканців
досліджуваних міст.
На території Донецько-Амвросіївки проживало 15001
особа, серед них, за даними перепису, були зареєстровані
представники таких національностей: росіян – 4188 осіб
(27,9%), українців – 10323 особи (68,8%), євреїв – 128 осіб
(0,85%), німців – 73 особи (0,48%), білорусів – 53 особи (0,35%),
греків – 64 особи (0,42%), татар – 39 осіб (0,26%), інші – 133
особи (0,88%).
У селищі Оленівські Кар’єри (Докучаєвськ) в 1939 році
мешкало 9 175 осіб. Росіян на території селища мешкало
2825 осіб, українців – 5257 осіб, євреїв – 61 особа, німців – 17
52 особи, білорусів – 96 осіб, греків – 565 осіб, татар – 32 особи,
представників інших національностей – 287 осіб.
У Єнакієвому, де загальна кількість мешканців 88566 осіб,
зареєстровано росіян – 46533 особи (52,5%), українців –
34991 особа (39,5%), євреїв – 3293 особи (3,71%); німців –
991 особа (1,11%), білорусів – 1049 осіб (1,18%), греків –
156 осіб (0,17%), татар – 315 осіб (0,35%), представників інших
національностей – 1238 осіб (0,39%).
На території Сніжного в 1939 році мешкало 16156 осіб:
росіян – 6623 особи (41%), українців – 8667 осіб (53,64%),
євреїв – 114 осіб (0,7%), німців – 40 осіб (0,24%), білорусів –
133 особи (0,82%), греків – 36 осіб (0,22%), татар – 367 осіб
(2,27%), інших – 176 осіб (1%).
У Чистяковому (Торезі) кількість мешканців дорівнює
11394 особам, серед яких: росіян – 2677 осіб (23,77%),
українців – 8227 осіб (72,2%), євреїв – 164 особи (1,44%),
німців – 17 осіб (0,14%), білорусів – 92 особи (0,8%), греків –
11 осіб (0,09%), татар – 91 особа (0,79%), інших – 115 осіб (1%).
Загальна кількість мешканців досліджуваних міст –
137292 особи: українців – 68465 осіб (49,87%), росіян –
62846 осіб (45,78%), євреїв – 3760 осіб (2,7%), німців –
1173 особи (0,85%), білорусів – 1423 особи (1,04%), греків –
832 особи (2,2%), татар – 844 особи (0,61%), представників
інших національностей – 1949 осіб (1,42%) [ДАДО. – Р – 4249. –
Оп.1 доп. – Спр.20. – Арк. 7, 9, 10, 54, 65, 90].
Як свідчить проведений аналіз даних переписів і власного
опитування, мовну ситуацію на території досліджуваних міст
протягом тривалого часу характеризує українсько-російська
двомовність, якій притаманні такі диференційні ознаки:
1) домінувальними на території досліджуваних міст є
українська і російська мови, відсоток носіїв, що називають
рідними інші мови і активно вживають їх незначний: в 1923 р. –
10,5% мовців, в 1926 р. – 7,5% мовців. Л. Масенко наголошує,
що сьогодні в Україні кількість активних користувачів іншими
мовами не перевищує двох відсотків від загального числа
населення [Масенко 2008:130]; 18
2) демографічна потужність української та російської мов
на досліджуваній території неоднакова: російською мовою
говорить більша кількість населення ;
3) щодо комунікативної потужності мов на території міст
Донеччини, то тільки українська та російська мови присутні в
усіх сферах життя, а мови інших етнічних груп частіше за все
знаходять застосування лише в деяких ситуаціях родинного чи
дружнього спілкування [Кононов 2005: 19]. Як зазначає
Г. Мацюк, комунікативна потужність мов є не просто різною, а
на боці російської. Причини такого стану: 1) політичний
чинник. Тобто мовна політика радянського Союзу щодо
української мови на етапах а) «боротьби з українським
буржуазним націоналізмом» після 1933 р., б) русифікація, котру
зупинили тільки в 1991 р.; 2) економічний чинник (спільна
економіка усіх республік в Радянському Союзі, перерозподіл
багатств України після 1991р., як правило, російськомовна
економічна еліта, міцні позиції російського капіталу в Україні);
3) інформаційний чинник: ЗМІ, в основному, належали
російськомовним власникам, частка україномовної продукції ще
невелика [Мацюк 2006: 7];
4) ситуація двомовності, яку ми спостерігаємо на території
міст Амвросіївки, Докучаєвська, Єнакієвого, Сніжного, Тореза,
Шахтарська не означає рівноправності української та російської
мов на офіційному рівні. Українська мова – державна, проте, як
зазначає Л. Біланюк, закони можуть визначити офіційний статус
мов, але престиж мови здійснюється і встановлюється самим
вжитком і оціненням мови (цит. за: [Залізняк, Масенко 2001:
16]). Російська мова дотепер виконує функції мови
міжнаціонального спілкування.
Отже, здійснений аналіз мовної ситуації на території міст
Донеччини крізь призму кількісних і якісних характеристик
засвідчує, що, українська мова ще не дістала належного
застосування в усіх сферах життя, рівень її престижу
неадекватний її використанню, хоча останні дослідження
засвідчують прогнозоване розширення молодшими поколіннями
сфер вжитку української мови. Аспект такого розширення
вимагає додаткового аналізу не тільки в соціолінгвістичному, а
й психолінгвістичному плані. 19
ЛІТЕРАТУРА:
1. Залізняк, Масенко 2001: Залізняк Г., Масенко Л. Мовна
ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній. – К.: Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2001. – 94 с.
2. Кондрашкина 1986: Кондрашкина Е.А. Индонезия: языковая
ситуация и языковая политика. – М.: Наука, 1986. – 153 с.
3. Кононов 2005: Кононов І.Ф. Донбас в етнокультурних
координатах України (соціологічний аналіз). Автореф. дис.… докт.
соціологічних наук. – К., 2005. – 31 с.
4. Кудрейко 2008: Кудрейко І. Соціолінгвістичні типи
внутрішньомістечкового мовлення: кількісний, якісний аспекти //
Лінгвістичні студії. Зб. наук. пр. – Донецьк: Вид-во ДонДУ, 2008. –
В.16. – С. 303 – 309.
5. Масенко 2008: Масенко Л. Мовна ситуація України:
соціолінгвістичний аспект // Мовна політика та мовна ситуація в
Україні: Аналіз і рекомендації / За ред. Юліане Бестерс-Дільґер. – К.:
Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 96 – 131.
6. Мацюк 2006: Мацюк Г.П. Нова роль соціолінгвістики в
ієрархії дисциплін мовознавчого циклу // Вісник Львівського
університету. Серія філологічна. – Львів: Львівський національний
університет ім. І.Франка, 2006. – В. 38. – С.3 – 12.
7. Никольский 1976: Никольский Л.Б. Синхронная
социолингвистика. – М.: Наука, 1976. – 168 с.
8. Швейцер, Никольский 1978: Швейцер А.Д., Никольский Л.Б.
Введение в социолингвистику. – М.: Наука, 1978. – 216 с.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. Всесоюзний перепис людності 1926 року. Т. ХІІІ. Українська
соціалістична радянська республіка. Степ. Дніпрянський промисловий
підрайон. Гірничий підрайон. – Москва: Видання ЦСУ Союзу РСР,
1929. – 465 с.
2. Державний архів Донецької області. – Р – 4249. – Оп.1 доп. –
Спр. 20. Сводные таблицы 1939 г. – Арк. 7, 9, 10, 54, 65, 90.
3. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии
(янв., февр. 1923 г.). Т. 4. Итоги демографической переписи
Донбасса. – Харьков: Типо-лито-фото-цинкография Военн-Редакц.
Сов. УВО им.Фрунзе, 1923. – С. 224, 236, 238, 268, 270, 292, 294, 400.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.