Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ ОЗНАКИ ПОВТОРУ В СТРУКТУРІ АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ АНГЛІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ 20 СТОЛІТТЯ)

Микола КОБЗЄВ,
здобувач наукового ступеня,
викладач англійської мови Донецького національного
університету
ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ ОЗНАКИ ПОВТОРУ В
СТРУКТУРІ АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ
(НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ АНГЛІЙСЬКИХ ТА
УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ 20 СТОЛІТТЯ)
Стаття присвячена ознакам повтору, що є проблемою
сучасної лінгвістики. У ній розглянуто різні точки зору на
походження та функціонування повтору, також зроблена
спроба систематизувати повтор за різними критеріями.
Ключові слова: повтор, когезія, когерентність.
Розвиток в останні десятиліття лінгвістики тексту обумовив
численні дослідження в галузі художнього тексту, категорій, які
його визначають, засобів, що беруть участь у його побудові. До
таких засобів належить повтор, що і є об’єктом даного
дослідження.
Доба науково-технічного прогресу характеризується
новими наративними структурами, тематикою, системою
персонажів, темпоральністю, типографічним оформленням і
своєрідною логікою нарації. Нові тенденції в організації
художнього тексту, чиї канонічні ознаки (несподівана розв’язка,
інтрига, кульмінаційний момент та ін.) модифікувалися,
зумовили появу нових текстоутворювальних засобів і зміну
функціонування й форм вираження традиційних засобів, до яких
належить й повтор.
У результаті аналізу сучасних англійських і українських
текстів було виявлено позиційний повтор, під яким у роботі
розуміється повтор лексико-синтаксичної одиниці, що займає41
певну фіксовану позицію в мікро- і макроструктурі тексту. Він і
є предметом даного дослідження.
Метою роботи є дослідження позиційного повтору,
виявлення умов виконання ним текстоутворювальної функції і
його класифікація. Досягнення даної мети пов’язане з
вирішенням наступних завдань: 1) виявлення сутності повтору,
вивчення його функціонування й принципів утворення в мові;
2) дослідження функціонування повтору зі стилістичних і
синтаксичних позицій; 3) визначення особливостей організації
наративного дискурсу, виявлення принципів організації
сучасного англійського та українського художніх текстів;
4) аналіз функціональних особливостей позиційних повторів у
тексті.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше
виявлено позиційний повтор у художньому тексті, визначено
його текстоутворювальну функцію на рівні мікроструктур і на
рівні макроструктури тексту й розроблено його класифікацію.
Основні положення даної роботи полягають у наступному:
1. Позиційний повтор являє собою повтор лексико-синтаксичної
одиниці, що займає певну фіксовану позицію в структурі тексту;
2. Основними видами позиційного повтору в англійському та
українському художніх текстах є: пресегментний повтор, що
займає ініціальну позицію в сегменті, постсегментний повтор,
що займає фінальну позицію в сегменті, та інтерсегментний
повтор, що займає позицію між сегментами тексту. Вони, у свою
чергу, розподіляються на локальні повтори, релевантні для
окремих фрагментів тексту, та загальнотекстові повтори,
релевантні для всього тексту;
3. Виділені позиційні повтори виконують текстоутворювальну
функцію на рівні мікро- і макроструктур сучасного короткого
тексту;
4. Текстоутворювальна функція позиційних повторів полягає в
їхній участі в організації формальної й семантичної структури
тексту, у вираженні імпліцитного змісту тексту, виконанні
сполучувальної функції на синтагматичній і парадигматичній
вісях, тобто на рівнях когезії й когерентності.
Матеріалом дослідження є сучасні англійські та українські
художні тексти, які являють собою новели, повісті, романи42
англійських та українських письменників ХХ століття
(А.К. Крісті, С. Лікока, Є.М. Лернера, Р.Дж. Кіплінга,
Дж. Лондона, М. Твена, Р.Л. Стівенсона, В.К. Винниченка,
В.В. Шнайдера, М.Г. Хвильового, Ю.А. Сороки), в яких
адекватно моделюються загальні закономірності
функціонування позиційних повторів. Таким чином, об’єктом
дослідження є різні типи повторів, а предметом дослідження –
художні тексти англійських та українських письменників
ХХ століття.
Методом суцільної вибірки було відібрано близько
200 прикладів. Загальний напрямок роботи, її мета й конкретні
завдання зумовлюють методику її дослідження.
Основним методом дослідження є метод функціонального
аналізу позиційних повторів у тексті на базі принципів
сучасного текстобудування із застосуванням контекстно-
ситуативного й логіко-семантичного методів, що передбачають
вивчення предмета, дослідження в широкому вербальному
контексті й аналізу його структурно-семантичної сутності з
наступним описом отриманих результатів. Крім того,
здійснювався порівняльний і позиційно-структурний аналізи.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати
проведеного дослідження дозволяють скласти більш повну
класифікацію повтору, розширити номенклатуру його функцій і
виявити його текстоутворювальну функцію. Вони також дають
повне уявлення про структурно-семантичну характеристику
позиційного повтору й дозволяють уточнити номенклатуру
засобів, що беруть участь у продукуванні тексту.
Практична цінність дослідження полягає в можливості
використання його результатів у курсах лекцій з теорії тексту,
стилістики тексту, у спецкурсі з семіолінгвістики, а також при
написанні курсових, дипломних, магістерських робіт,
дисертаційних досліджень.
Повтор є невід’ємною частиною нашого життя, його
вживання поширюється на усну й письмову мову, на всі жанри:
літературний, публіцистичний, науковий і т.д., що зумовило
численні дослідження, присвячені повтору й, хоча на перший
погляд здається цілком зрозумілим, що він собою являє, при
більш глибокому розгляді постає ряд проблем, пов’язаних із цим43
лінгвістичним явищем. Важливим є визначення поняття
повтору (Таблиця 1. Типологія дефініцій повтору).
Таблиця 1.
Типологія дефініцій повтору
1. Повтор – засіб
виразності
Повтор – один із засобів виразності, що
притаманний головним чином поетичному
мовленню – регулярне відтворювання ідентичних
мовних елементів.
(Краткая литературная энциклопедия / Под ред.
А.А. Суркова / Москва: Сов. энциклопедия, 1968. –
976 с. (Том 5. Мурари-Припев))
2. Повтор –
спосіб утворення
слів
3. Повтор –
фігура мовлення
Повтор (подвоєння, редуплікація,
повторення) –
1. Повне або часткове повторення кореня, основи
або цілого слова без зміни їхнього звукового
складу (або з його частковою зміною) як засіб
утворення слів, синтетичних та описових форм і
фразеологічних одиниць.
2. (Реприза). Фігура мовлення, що виявляється у
повторенні звуків, слів та виразів у певній
послідовності (повтор звуковий, словесний,
емоційний)
(Словарь лингвистических терминов / Под ред.
Ахмановой О.С. – М: Советская энциклопедия,
1969. – 608 с.)
4. Повтор –
спосіб утворення
описових форм
5. Повтор –
стилістична
фігура
Повтор – 1. Повне або часткове повторення
словотворчого афікса, кореня, основи або цілого
слова як спосіб утворення слів, описових форм чи
фразеологічних одиниць: віч-на-віч, пліч-о-пліч;
2. Стилістична фігура, яка полягає у повторенні
окремих слів чи словосполучень в одному
висловленні для виділення, підкреслення тих чи
інших деталей в описах для підсилення
експресивно-зображальних властивостей мови.
(Словник лінгвістичних термінів / За ред. Ганича
Д.І., Олійника І.С. – К.: Вища шк., 1985. – 360 с.)
6. Повтор –
фономорфо-
логічне явище
Повтор (див. редуплікація) – (від
пізньолатинської reduplicatio – подвоєння) –
фономорфологічне явище, що реалізується в
подвоєнні початкового складу (часткова
редуплікація) або цілого кореня (повна
редуплікація).
(Лингвистический энциклопедический словарь /
Под ред. В.Н. Ярцевой. – М.: Сов. энциклопедия,
1990. – 685 с.) 44
7. Повтори –
лексеми з
ідентичними
компонентами
Повторювані слова, редуплікати
(Reduplicatives) – це цікавий тип лексем, які
складаються з ідентичних або дуже схожих
компонентів. Лексеми з ідентичними
компонентами, такими як goody-goody and din-din,
є рідкими у мовленні. Для таких утворень
природним є зміна голосного або приголосного у
складі першого та другого компонентів,
наприклад see-saw, walkie-talkie. Повторювані
слова використовуються у різноманітних
випадках. Деякі просто імітують звуки: din-don,
bow-wow. Деякі пропонують альтернативні дії: flipflop, ping-pong. Деякі є іронічними: dilly-dally,
wishy-washy. А деякі взагалі підсилюють значення
слів: teeny-weeny, tip-top. Редуплікація не є
основним засобом творення нових лексем у
англійській мові, але вона, можливо, найбільш
неординарний спосіб творення нових лексем.
(Кембріджська енциклопедія англійської мови / За
редакцією К. Девіда. – 1995 року)
8. Повтор –
риторична
фігура
9. Повтор –
стилістична
фігура
Анафора (від грецького anaphero – піднесення) –
єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний
на початку віршових рядків звуковий, лексичний
повтор чи повторення протягом цілого твору або
його частини синтаксичних, строфічних структур.
Епіфора (від грецького epiphora – перенесення,
повторення) – стилістична фігура, протилежна
анафорі, повторення однакових слів,
звукосполучень, словосполучень наприкінці
віршових рядків, строф у великих поетичних
творах (в романі, у віршах), фраз – у прозі чи
драмі.
Повтор або Повторення – найпростіша
стилістична фігура, яка вживається у фольклорній
творчості, передусім у народній пісні та поезії,
зумовлена емоційними та смисловими чинниками:
… Що тепер всім воля – врізали вам поля, в
головах тополя, а голів нема. (П. Тичина).
(Літературознавчий довідник / За ред.
Гром’яка Р.Т. – К., 1997. – 752 с.) 45
10. Повтор –
текстотвірна
комунікативна
одиниця
Розгорнуті варіативні повтори (РВП) –
смислові одиниці наукового тексту різної
протяжності (від словосполучення до декількох
абзаців), що дослівно або з перифразом
повторюють сказану раніше у тексті думку та
містять у своїй структурі елементи нових знань,
тобто певний розвиток теми (змісту) твору.
(Стилистический энциклопедический словарь
русского языка / Под ред. М.Н. Кожиной. – М.:
Флинта. – 2003. – 696 с.)
11. Повтор –
фігура мови
Повтор – 1. Фігура мови, що полягає у дво- або
кількаразовому використанні в межах контексту в
певній послідовності тотожних чи подібних (як у
формальному, так і в семантичному аспектах)
звуків, слів або їх частин, синтаксичних
конструкцій, ужитих компактно або дистантно,
для досягнення відповідного виражального чи
виражально-зображального ефекту. Лексичний
контактний повтор лежить в основі редуплікації.
(Українська мова. Енциклопедія / За ред.
В.М. Русанівського. – 2004.)
12. Повтор –
мовний засіб
13. Повтор –
модель тексту
Повтор або повторення – найпростіша
стилістична фігура, в якій окремі слова,
словосполучення повторюються в одному
висловленні задля наголошення думки, фрази,
деталі, інтенсивності вияву переживань, посилення
зображально-виражальних, стилістично-
семантичних можливостей твору.
(Літературознавча енциклопедія / За редакцією
Коваліва М.Ю. – 2007.)
Дотепер науковці не дійшли згоди щодо єдиного
загальновизнаного визначення повтору, незважаючи на численні
дослідження (див. [Арнольд 1981; Астаф’єва 1964; Блох 1975;
Гальперін 1958]). Ш. Балі під повтором розуміє, насамперед,
«повтор ідей» [Bally 1951, с. 99-100], психологічне явище, яким
управляють емоційні пульсації. Свідомим відтворенням слова
або групи слів називають повтор М. К. Морен і
Н. Н. Тетеревнікова [Морен, Тетеревнікова 1970, с. 241]. У
цьому визначенні важливий факт визнання того, що повтор46
являє собою не тільки відтворення одного слова, але й
словосполучення, а також виділення аспекту свідомості,
невипадковості у вживанні повтору. На думку Н.П. Потоцької,
«до повтору або репризи належить стилістичний прийом,
оснований на дворазовому, а іноді й багаторазовому повторенні
того самого слова, однієї синтаксичної конструкції, тих самих
членів пропозиції» [Потоцька 1974, с. 184]. До «стилістичних
прийомів конструктивного порядку» відносить повтор
З.І. Хованська. Він визначається нею як явище відтворення того
самого слова в тексті в різних синтаксичних позиціях
[Хованська 1984, с. 305].
Для І.Р. Гальперіна, повтор – це експресивний засіб мови,
використований у випадку, коли мовець перебуває під впливом
якоїсь сильної емоції, якогось сильного почуття. Але в логічній
мові, додає він, повтор стає засобом граматики [Гальперін
1958, с. 211]. З позицій ономасіологічного аспекту
мовленнєвонаслідування в дослідженні повтору в діалогічному
тексті Е.Н. Петрова під повтором розуміє висловлення одного з
комунікантів, що відтворює семантичну структуру
попереднього висловлення іншого комуніканта тими або
іншими мовними засобами [Петрова 1996, с. 8]. За
спостереженням І.В. Арнольда повтор являє собою «фігуру
мови, що полягає в повторенні звуків, слів, морфем, синонімів
або синтаксичних конструкцій в умовах достатньої тісноти ряду,
тобто досить близько один від одного, щоб їх можна було
помітити, (…) у складі однієї пропозиції, абзацу або цілого
тексту» [Арнольд 1973, с. 221, 125].
Останнє визначення акцентує увагу на тому, що повтор – це
явище, що належить всім рівням: рівню фонеми, морфеми,
слова, й повинен досліджуватися не тільки на рівні однієї фрази,
але й на міжфразовомому рівні, а також на рівні всього тексту.
Різні визначення повтору зумовлені різними підходами до його
вивчення. З позиції даного дослідження релевантне поняття
повтору як формального й семантичного відтворення мовної
одиниці, що може бути виражена словом, словосполученням,
пропозицією. 47
Наступна проблема полягає у відсутності єдиної думки
щодо типології повтору (Таблиця 2. Типологія повторів за
ознаками).
Таблиця 2.
Типологія повторів за ознаками
(дії, стану, процесу, об’єкту, суб’єкту)
Типи повторів Приклади
1. Повтор типу “основна дія –
додаткова/супроводжувальна
дія”, що формально
виражається в повторі типу
“дієслово – дієприслівник”.
А з села то поодинці, то купками
все підходять люди – чоловіки,
діти, баби, навіть старі діди.
Підходячи, дивляться на лісок і
похмуро питають…
(“Салдатики!” В.К. Винниченко)
2. Повтор типу “дія – процес”,
що виражається повтором
“дієслово – віддієслівний
іменник”
Через це і Терень частенько зазирав
до мене. І от бог його знав, чи
раділа тим зазиранням Одарка
(“Терень” В.К. Винниченко)
3. Повтор типу “психологічний
стан – ознака”, що
виражається за допомогою
повтору “абстрактний
іменник – прислівник або
прикметник”.
Хотілося тільки сидіти й слухати
ту мішанину з нудьги, одчаю, злості
й суму, яка тяжко давила груди й
сковувала тіло якоюсь байдужістю
й млявістю. Вмить щось голосно й
твердо застукало. Максим
байдуже одвів голову від стінки…
(“Роботи!” В.К. Винниченко).
4. Повтори-цитації. Але зараз же скривився, вишкірив
зуби й зробив:
— Хр-р![…]
Зщулиться тільки, втягне гостру
голову свою в плечі та все своє “хр-
р!”. (“Кумедія з Костем”
В.К. Винниченко)
5. Повтори типу “дія – ознака
за дією”, що виражаються
повтором типу “дієслово –
дієприкметник”.
Задихана, червона, з розірваним
рукавом, стояла Людмила під
ворітьми якогось будинку і
дрижачою рукою витирала піт на
лиці. Біля неї стояло декілька
робітників і два студенти і, також
важко дихаючи, червоні, пом’яті,
дивились туди, де тільки що були.
(“Роботи!” В.К. Винниченко). 48
6. Повтору типу “об’єкт –
ознака”, що виражається
повтором типу “іменник –
прикметник”.
Станція, де я вийшов, була
маленька, старенька, як
старовинна, дерев’яна сільська
церковця. На станційному подвір’ї
чекали пасажирів фурмани
(“Терень” В.К. Винниченко).
7. Повтор типу “об’єкт –
об’єкт”. Цей вид повтору
виражається повтором
“іменник – іменник із
зменшено-пестливим або
збільшено-згрубілим суфіксом.”
І, схопивши вмить з голови картуз,
почав рвати його зубами. Картузик
зараз же й розлізся, як папір
(“Кумедія з Костем”
В.К. Винниченко).
8. Повтор типу “об’єкт –
суб’єкт”, що виражається
повтором “іменник – іменник-
назва людини за діяльністю, що
має відношення до названого
іменником предмета”.
Не часто доводилось мені так
близько бачити жайворонків, що
дзвенять над нашими ланами, де
роблять солодкий цукор. До речі,
може, “цукерники”, помітивши,
що жайворонок не сам іде, і на цей
раз не одіб’ють йому печінок
(“Терень” В.К. Винниченко).
Класифікації видів повтору, розроблені різними
дослідниками, включають різні явища або ті самі явища, які
мають різні назви. Так, реприза й антиципація у З.І. Хованської
являють собою те ж явище, що й займенниковий повтор у
Ж. Гнєдих-Тамин, також як і епаналепсис (З.І. Хованська),
анадиплозис (Ж. Гнєдих-Тамин) і стик (Є.Ю. Кукушкіна).
З іншого боку, параллелізми вважаються одними
дослідниками видом повтору (Ж. Марузо), інші вказують на те,
що повтор лежить у їхній основі (І.Р. Гальперін), треті –
розділяють їх (М.К. Морен і Н.Н. Тетеревнікова).
У часи Античності повтор був уключений у групу
риторичних засобів, потім, із виділенням в окрему науку
стилістику, він став розглядатися як стилістичне явище.
В XX столітті з’являються роботи, присвячені повтору як
засобу зв’язку в реченні та тексті. Більшість досліджень
проводилася на матеріалі поетичних текстів, оскільки повтор є
основою для їхнього створення. З певного часу дослідники
звернули увагу на повтор як засіб побудови художнього тексту. 49
Вивчення повтору передбачає необхідність дослідження
причин його виникнення, оскільки розуміння психологічної,
емоційної й соціальної мотивації повтору дозволить розкрити
найбільш повно особливості його функціонування в тексті
(Таблиця 3. Типологія функцій повтору).
Таблиця 3.
Типологія функцій повтору
Функції Приклади
Прямий повтор – пряме (тобто без
будь-яких змін) вживання одного и
того ж слова в обох компонентах
складносурядного речення. При
цьому повторюватися можуть не
лише слова, але й словосполучення.
Justice is in the hands of men, and men are
fallible. (A. Christie. Ordeal by innocence.
London,1958)
She was born of primitive stock, and
primitive had been her traditions and her
days. (S. Leacock. Perfect lovers guide.
M.,1958)
Take her away and clean her, Mrs.
Pearce. (A.J. Lerner. My fair lady. New
York, 1956)
It kicks like Giraffe, but it hasn’t any form.
(R.Kipling. Just so stories. M.,1968)
Here was intellectual life, and here was
beauty. (J.London. Martin Eden. M.,1953)
Many of them he could whip in a single
fight; but single fight was denied him.
(M.Twain. The adventures of Huckleberry
Finn. M.,1960)
She had to take care of herself, and a
young girl cant take care of herself and
keep her eyes soft and gentle. (J.London.
Martin Eden.M.,1953)
Парадигматичні заміни. При
повторному вжитку слово не
обов’язково зберігає незміненою
свою форму, але воно обов’язково
входить до однієї парадигми з
вихідним словом – начебто в
лексичну, чи в граматичну. В
першому випадку, обидва слова
мають спільний корінь – за
винятком, звичайно ж, випадків
суплетивізму. В другому випадку –
Every boy and girl had a theory about the
nature of this book, but no two theories
were alike. (M.Twain. The Adventures of
Tom Sawyer. M.,1960)
Flint is dead, but there are some of the
Flint’s hands aboard. (R.L.Stevenson.
Treasure island. M.,1956) 50
це різнокореневі слова.
Спільнокореневі слова можуть
належати, принаймні до двох
різних парадигм – словозмінної та
словотвірної. Перші охоплюють
різні граматичні форми слова. Що
стосується англійської мови, то тут
можна навряд чи говорити про
велике різноманіття граматичних
форм. Так іменники можуть мати
лише дві форми числа та дві так
звані відмінкові форми, які
чергуються при повторі.
Чергування форм. Особові
займенники в англійській мові
мають дві форми числа та дві
форми відмінка. Крім цього,
кожному особовому займеннику
відповідає свій присвійний
займенник. Усі ці три форми
можуть чергуватися при повторі.
Дієслово, яке має найбільшу
кількість граматичних форм, дає
велике різноманіття чергувань.
I must do my best to save this fellow’s
worthless life, and Jim here will get me a
basin. (R.L.Stevenson. Treasure island.
M.,1956)
Four dogs are mine, and I want four more.
(J.London. Short stories. M., 1963)
His hurry attracted my notice, and I
recognized him at a glance.
(R.L.Stevenson. Treasure island. M.,1956)
The modern sort of sentence never ends,
and nobody wants for it to end.. (G.K
Chesterton. Selected stories. M.,1969)
Directly it began to rain, and it rained like
all fury. (M.Twain. The adventures of
Huckleberry Finn. M.,1960)
Засоби зв’язку. Два слова, що
повторюються, можуть входити до
однієї словотвірної парадигми, що
включає кореневе слово та його
численні похідні. Будь-які два
члени такої парадигми можуть
виступати в якості засобів зв’язку.
He smiled, but his smile was almost sad.
(M.Wilson. Live with the lightning.
M.,1957)
He may be mad, but there’s a method in
his madness. (G.K.Chesterton. Selected
stories. M.,1969)
Синонімія. Різнокореневі слова
можуть входити в групи, що
об’єднуються нарізноманітнішими
відношеннями
(наприклад, синонімії)
The title page carried no information to
her mind; so she began to turn the leaves.
(M.Twain. The Adventures of Tom Sawyer.
M.,1960);
Антонімія For two days the sun beat on us, and there
was no shade. (J. London. Short stories.
M., 1963);
Безліч та його член It’s a great crime; but it is not the murder
of Admiral Craven. (G.K.Chesterton.
Selected stories. M.,1969) 51
Ціле та його частини I went to the house; and old McAlister met
me at the door. (O’Henry. Short stories.
M.,1951)
Різні частини одного цілого The jibs I speedily doused and brought to
the deck, but the mainsails was a harder
matter. (R.L. Stevenson. Treasure island.
M.,1956);
Члени одного семантичного поля There was a click of money on the counter,
and the customer was gone. (S. Leacock.
Perfect lovers guide. M.,1958).
Синтагматичні заміни. Два слова,
що об’єднують два компоненти
складносурядного речення, можуть
утворювати синтагми: з цих слів
можна утворити або підрядне
словосполучення, або просте
речення, в якому дані слова будуть
займати різні синтаксичні позиції.
I won, but it was no victory to be proud of.
(J.London. Martin Eden.M.,1953)
(I won a victory); I was raised on a farm,
and I’m very fond of pigs. (O’Henry. Short
stories. M.,1951)
(There were many pigs on the farm).
Особливим випадком повтору є
використання у другому
компоненті складносурядного
речення опису.
From his eyrie he waved his hand to
captain Lynch, and that doughty patriarch
waved back. (J. London. Short stories. M.,
1963);
Повтори — заміщувачі іменників.
Англійські вказівні займенники
this, that і it вживаються в якості
не тільки слів, словосполучень, але
й цілих речень.
Part of the little raft belongings consisted
of an old sail, and this they spread over a
nook in the bushes for tent (M.Twain. The
adventures of Tom Sawyer.M.,1960)
To keep one’s feet in the middle of the
hostile mess meant life, and this he learnt
well. (M.Wilson. Live with the lightning.
M.,1957)
Особливість займенника it полягає
у тому, що він є «заміщувачем
заміщувача» або заміщувачем
другого порядку – це єдиний
англійський займенник, який може
заміщувати вживані раніше this або
that.
That also seems impossible, but it is gospel
truth. (G.B. Shaw. Four plays. M.,1952)
Займенники he, she, they
використовуються тільки для
заміщення іменників або
іменникових словосполучень.
He located Merrik’s windows, but they
were dark. (New writings in science fiction
/ Ed. by J.Carneil. London,1968)
There are many members of it at liberty,
and they will take the only revenge – my
life. (S. Leacock. Perfect lovers guide.
M.,1958)52
Повтор особових займенників You just take my orders, Caps and
Hawkins, and we’ll sail slap and be done
with. (R.L. Stevenson. Treasure island.
M.,1956)
You, Colonel, and Watson, might return
now, and I’ll be with you again in an hour.
(A.Conan Doyle. The memories of Sherlock
Holmes. Hammondsworth, 1957).
Непредметні заміщувачі. Як вже
зазначалось, заміщуватися можуть
не тільки іменники, але й слова
інших класів – дієслова,
прислівники, прикметники. Кожен
граматичний клас має свої особисті
заміщувачі – прикметники
(предикативи).
The beer is very good, and so is the
brandy. (G.K. Chesterton. Selected
stories. M.,1969 );
дієслова: I stared and stared, and so did
the other man. (R.Haggard. King
Solomon’s mines. M.,1973)
прислівники: You look in a book, and
there’s the explanation. (M.Wilson. Live
with the lightning. M.,1957)
На думку Ш. Балі, факти, пов’язані із вживанням повтору в
усному мовленні також спостерігаються у письмовій формі
мови. Повтор – один із тих випадків, коли найбільш яскраво
спостерігається роль стилістичних засобів у організації й
регулюванні природних тенденцій спонтаної мови в письмовій
формі мови. Зауважимо, що, на відміну від усної форми
висловлення, у письмовій (художній) формі мови характер
повтору навмисний, тому що в тексті свідоме бажання відіграє
домінувальну роль. Ш. Балі досліджував повтор в усній
спонтанній формі мови та виявив ряд зумовлюючих його
причин. Насамперед, він зауважив, що виникнення повтору в
мові зумовлюють зовнішні об’єктивні обставини, не пов’язані з
емоційним станом мовця. Наприклад, у ситуації, коли
співрозмовник не зрозумів, не розчув або не почув спрямовану
до нього інформацію. Крім того, спонтанна думка часто
нерішуча й не завжди знаходить своє повне вираження, вона
висловлюється переривчасто, шукає себе. Людина думає,
розмовляючи, вона «говорить» свою думку. У цьому полягає
одна із причин повтору в усному мовленні.
Наступна причина полягає в «емоційних (афективних)
припливах», що супроводжують думку і відбиваються на її
вираженні. У мові думка повторюється стільки разів, скільки53
було «емоційних пульсацій». Також повтори зумовлені
соціальною необхідністю в комунікації й «проникненні ідей»,
які пов’язані з ускладненням у вираженні своїх думок. «Не так
легко, – пише Ш. Балі, – зробити так, щоб тебе відразу
зрозуміли в розмові й особливо нав’язати свою думку інертності
співрозмовника» [Bally, Op.cіt, с. 99-101]. Дж. Харріс також
відзначає, що багаторазовий повтор характерний мові людини,
що бреше, що намагається переконати співрозмовника в правоті
своїх слів [The Oxford Englіsh Dіctіonnary 1961, с. 467]. Думки
Ш. Балі й Дж. Харріса співзвучні думці А. Бурштейна й
В. Левіта [Бурштейн, Левіт 2003], які вважають, що повтор – це
природний подразник мозку, й тому його часто використовують
з метою певного впливу на людину / читача для реалізації
«формули навіювання». Засобами навіювання, на думку
дослідників, є повтор семи й, меншою мірою, простий повтор.
Головною умовою успішного навіювання є певна кількість
повторів. Вона не повинна бути занадто великою, інакше
виникне так зване «семантичне перенасичення». Семантичним
перенасиченням лінгвісти й психологи називають процес
багаторазового повторення, у певну мить якого повторюване
слово втрачає свій зміст і перетворюється в нічого не значущий
набір звуків; значення слова вертається через якийсь час після
припинення повторення. Тому навіювання в такому випадку не
відбудеться, так само, як і при недостатній кількості повторів –
слухач / читач не повірить, залишиться байдужим. Число
повторів, таким чином, повинне бути оптимальним. Найбільш
ефективні для реалізації формули навіювання є повтор семи в
словах одного семантичного ряду. Менш ефективні прості,
«лобові», повтори, тому що формула навіювання не буде в
такому випадку прихованою, що спричинить опір реципієнта,
тобто того, на кого впливають.
Повтор розцінюється як одна з робочих функцій
короткочасної пам’яті, на думку Г.Г. Інфантової [Інфантова
2001, с. 62]. Вона відзначає, що кожне повторення несе таку ж
функцію, як і первинне введення того самого елемента в
короткочасну пам’ять, тобто елемент при цьому вертається на
згадку «цілим і неушкодженим». У зв’язку із цією властивістю
повтор активізує пам’ять і робить мову більш зв’язною. 54
О.Н. Лагута [Лагута 2000] у своєму дослідженні «Логіка й
лінгвістика» відзначає, що значення логічної правильності
мислення полягає в тому, що вона є необхідною умовою
гарантованого одержання результатів у вирішенні завдань, що
виникають у процесі пізнання. Принципова відмінність
мислення від почуттєвого пізнання полягає в тому, що мислення
нерозривно пов’язане з мовою. Саме порушення логічних
законів є основою для виникнення лексичних повторів, анафори
й епіфори. П. Нобілі визначає повтор як дискурсивно-
прагматичний маркер і вважає, що він зв’язаний у мові з
невмінням мовця висловити свою думку за допомогою різних
мовних засобів і з його певним наміром, свідомим і
продуманим, заснованим на отриманому індивідуальному
життєвому досвіді, вихованні й т.п. Вживання повтору, на її
думку, залежить від рівня культури й освіченості мовця, його
ідіолекту, під яким розуміються індивідуальні особливості
стилю мови. Наступна причина вживання повтору в мові –
особливості характеру й темпераменту мовця, емоційний стан,
у якому він перебуває в момент мовлення. Про це писав
Ж. Женетт, спираючись на думку вченого-картезіанця Б. Лами,
що розвив психологічну (афективну) інтерпретацію засобів
виділення, а саме стилістичних фігур, у французькій мові аж до
виявлення в кожній з них «характеристики» («caractere»), тобто
виразника тієї або іншої форми емоційного стану. Кожна
стилістична фігура, на його думку, відповідає одному з
«симптомів». Повтор властивий мові захопленої, одержимої
людини. Ж. Вандрієс також бачить природу повтору в
порушенні, що супроводжує вираження якого-небудь почуття,
доведеного до вищої межі [Вандриес 1937, с. 140]. К.А. Долінін
визначає повтор як важливу характеристику емоційної мови
[Долинин 1978, с. 242]. Він пояснює це явище так званим
«принципом лійки». Цей принцип ґрунтується на тому факті, що
можливості людського сприйняття є значно більшими, ніж
можливості реагування на зовнішні враження, у зв’язку із чим
люди сприймають більше, ніж можуть розповісти. І,
насамперед, за межами можливості словесного вираження
перебувають емоції. Для їхнього вираження необхідний
«словесний сигнал», тобто засіб, що робить ефект, зворотний55
лійці, викликаючи в центральній нервовій системі слухача
емоційний образ, що відповідає значно більшій кількості
збудливих стимулів, ніж це виражається раціональним
значенням мови. К. А. Долінін вважає, що повтор належить до
словесних сигналів, оскільки вводиться в мову тоді, коли,
відчуваючи неадекватність слова його індивідуальному
почуттю, той, хто говорить, намагається заповнити якість
кількістю.
П. Нобілі виділяє випадкові повтори, характерні для
спонтанної мови, які невиправдані граматичними,
морфологічними й іншими вимогами побудови висловлення. В
основі їхнього вживання лежать деякі форми патології, зокрема:
1) заїкуватість, що поділяється на вроджену і спричинену
особливим емоційним станом мовця, наприклад, переляком;
2) палиламія, що являє собою систематичний повтор слів або
лексичних структур. Сказане вище дозволяє зробити висновок,
що повтор значною мірою носить емоційний та
соціопсихологічний характер, тісно пов’язаний з
індивідуальними особливостями мовця, рівнем його культури й
т.п., часто використовується з метою впливу на співрозмовника.
Його вживання зумовлене також обставинами й самою
специфікою усного мовлення, що полягає в її спонтанності,
лінійному вираженні, неможливості викреслити сказане, у
звуковому втіленні, розрахованому на слухове сприйняття. На
функціонування повтору в усному мовленні як на об’єкт
дослідження лінгвісти звернули увагу у другій половині ХХ ст.
(К.А. Долінін (1978 р.), Е. Кермі (1985 р.), Р. Війон (1992 р.),
Е. Бенвеніст (1997 г.), П. Нобілі (1999 р.) й ін.). П. Нобілі
досліджує повтор, ґрунтуючись на двох основних аспектах:
лінгвістичному й когнітивному. Проаналізувавши тексти з
фільмів Е. Рохмера, вона виділяє вісім видів повтору, що
зустрічаються в усному мовленні. Взявши за основу критерій
повної або часткової повторюваності лексичного елемента, вона
розділяє повтори на дві групи: повтор і реформуляція. Під
повтором (repetіtіon) вона розуміє повне повторення букв,
звуків, слів, фразових сегментів, коротких висловлень.
Повторення з модифікаціями лексичного або синтаксичного
характеру вона розглядає як реформуляцію («reformulatіon»). 56
До повтору дослідниця відносить: 1. Повторення, в основі
яких лежить нерішучість мовця («repetіtіon hesitation (А)»),
заснована на захопленості, імпульсивності характеру мовця;
2. Повторення, в основі яких також лежить нерішучість
(«repetіtіon hesitation (В)»), але викликана іншою причиною.
Вона складається з бажання мовця донести свою думку до
співрозмовника, бути правильно зрозумілим, і для цього
використовуються повтори, під час механічного проголошення
яких, часто супроводжуваного паузами, той, хто говорить,
намагається підібрати слова. До цього повтору належать три
підвиди: а) повтори, властиві наративно-дескриптивному жанру.
Повтори, що належать наративно-дескриптивному жанру,
виконують стилістичну функцію. У даному прикладі повтор
служить виділенню й створенню ефекту тривалості дії; в)
повтори, дискурсивна функція яких забезпечує побудову
текстуальної цілісності. До них належить емфатична реприза (а)
та синтаксична надмірність (б); 3. Фатичний повтор («repetіtіon
phatіque»), орієнтований на контакт між мовцями. Його
дискурсивна функція полягає в тому, щоб звернути на себе
увагу, тримати увагу слухача, «заручитися» присутністю
співрозмовника, його згодою вислухати мовця, забезпечити
взаємне розуміння; 4. Надлишкове повторення («soulіgnements
redondants»), що віднесене П. Нобілі до явища риторики,
використовується для залучення уваги співрозмовника, для
додання більшої переконливості своїм словам. Цей вид повтору
зустрічається досить часто в мові полеміко-аргументативного
жанру. Надлишкове повторення сприяє фокусуванню уваги на
предметі розмови й реалізує емотивно-експресивну й
конотативну функції.
Таким чином, можемо зробити висновок, що повтор є
невід’ємною частиною нашого життя, його вживання
поширюється на усну й письмову форми мови, на всі жанри:
літературний, публіцистичний, науковий. Результати
проведеного дослідження дозволяють скласти більш повну
класифікацію повтору, розширити номенклатуру його функцій і
виявити його текстоутворювальну функцію. Вони також дають
повне уявлення про структурно-семантичну характеристику
позиційного повтору й дозволяють уточнити номенклатуру57
засобів, що беруть участь у продукуванні тексту, який під
впливом нових філософських плинів початку ХХ століття, з
розвитком науково-технічного прогресу змінився. Нові
тенденції в організації художнього тексту, чиї канонічні ознаки
модифікувалися, зумовили появу нових текстоутворювальних
засобів і змін функціонування й форм вираження традиційних
засобів, до яких належить й повтор. У результаті аналізу
сучасних англійських і українських текстів було виявлено
позиційний повтор, під яким у роботі розуміється повтор
лексико-синтаксичної одиниці, що займає певну фіксовану
позицію в мікро- і макроструктурі тексту. Дослідження
позиційного повтору пов’язане з вирішенням наступних завдань:
1) виявлення сутності повтору, вивчення його функціонування й
принципів утворення в мові; 2) дослідження функціонування
повтору зі стилістичних і синтаксичних позицій; 3) визначення
особливостей організації наративного дискурсу, виявлення
принципів організації сучасного англійського та українського
художніх текстів; 4) аналіз функціональних особливостей
позиційних повторів у тексті.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Арнольд 1981: Арнольд В.И. Основы научных
исследований в лингвистике. – М., 1981. – 350 с.
2. Арнольд 1973: Арнольд В.И. Стилистика современного
английского языка. – Л., 1973. – 303 с.
3. Балли 1951: Балли Ш. Французская стилистика. – М.,
1951. – 275 с.
4. Блох 1975: Блох Р. Теоретическая грамматика английского
языка. – М., 1975. – 254 с.
5. Вандриес 1937: Вандриес Ж. Язык. – М., 1937. – 197 с.
6. Гальперин 1958: Гальперин И.Р. Очерки по стилистике
английского языка. – М., 1958. – 458 с.
7. Долинин 1978: Долинин К.А. Интерпретация текста. – М.,
1978. – 290 с. 58
8. Инфантова 2001: Инфантова Г.Г. Реализация категории
связности в устном тексте. – М., 2001. – 265 с.
9. Лагута 2000: Лагута О.Н. Логика и лингвистика. –
Новосибирск, 2000. – 316 с.
10. Морен, Тетеревникова 1970: Морен М.К., Тетеревникова
Н.Н. Стилистика французского языка. – М., 1970. – 310 с.
11. Петрова 1996: Петрова Е.Н. Повтор в английском
диалогическом тексте. – Иркутск, 1996. – 140 с.
12. Потоцкая 1974: Потоцкая Н.П. Стилистика современного
французского языка. – М., 1974. – 247 с.
13. Хованская 1984: Хованская З.И. Стилистика
французского языка. – М., 1984. – 398 с.
14. The Oxford Englіsh Dіctіonnary. – 1961. – 650 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.