Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПИТАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

Марія ПАНКОВА,
здобувач кафедри української мови та прикладної
лінгвістики Донецького національного університету
ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ
ПИТАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ
У статті досліджено актуальне членування питальних
речень, визначено принцип поділу питальних речень на тему і
рему, з’ясовано відмінності між темою і ремою, встановлено
статус даного і нового в комунікативній будові питальних
речень, проаналізовано відмінності між актуальним
членуванням питальних і розповідних речень.
Ключові слова: речення, питальне речення, актуальне
членування речення, тема, рема, комунікативна будова.
Речення є не тільки граматичною і семантичною
одиницею, а й комунікативною, тобто таким висловленням, за
допомогою якого ми спілкуємося між собою. Крім значення
предикативності й семантичної структури, в реченні наявне його
функціональне значення, пов’язане з розподілом
комунікативного навантаження між його членами; це значення
виражається актуальним членуванням, тобто членуванням на
тему і рему, порядком слів й інтонацією. Об’єктом нашого
дослідження є питальні речення української мови, які і досі
являють собою менш досліджуваний, порівняно з розповідними,
різновид речень у мовознавчій науці. Теорія актуального
членуваня напрацьовує свій поняттєвий апарат переважно на
матеріалі розповідних речень, що і визначає актуальність
нашого дослідження.
Поділ речення на дві частини – тему і рему – називається
актуальним членуванням, оскільки, як зазначає І.І. Ковтунова,
це членування актуальне і суттєве в цьому контексті чи в цій
конкретній для мовця ситуації [6, с. 7]. Мовець може ставити69
перед собою різні комунікативні завдання залежно від
конкретної ситуації спілкування. Основними завданнями нашої
роботи є: 1) дослідити актуальне членування питальних речень;
2) визначити принцип поділу питальних речень на тему і рему;
3) з’ясувати відмінності між темою і ремою; 4) встановити
статус даного і нового в комунікативній будові питальних
речень; 5) проаналізувати відмінності між актуальним
членуванням питальних і розповідних речень.
В. Матезіус запровадив поняття про актуальне
членування. Він здійснив відкриття, показавши, що явище, у
якому бачили психологічну природу, насправді є лінгвістичним.
В. Матезіус виходить з того, що в різних мовах по-різному
можна передавати інформацію про те, що відомо в певній
ситуації. Тому в межах речення дослідник розрізняє: 1) основу
повідомлення – те, що є відомим у певній ситуації; 2) ядро
повідомлення – те, що повідомляється про основу повідомлення
[7, с. 240]. Встановлення основи повідомлення і ядра
повідомлення стало визначальним чинником розмежування
теми і реми, поділу повідолення на відправну, більш відому за
своїм змістом частину, ненаголошувану та інформативну,
оскільки акцент у повідомленні робиться на цілком чи більш-
менш нову за змістом частину, логічно наголошувану, яка буде
ядром повідомлення. Визначаючи тему повідомлення,
дослідники актуального членування речення відзначають три її
ознаки: 1) “Це вихідний пункт повідомлення” [6, с. 6]; 2) вона є
актуально менш значущою, ніж рема; 3) тема – частина речення,
яка зазвичай відома і зумовлена попереднім контекстом,
виступаючи носієм “даного”. «Ми маємо тут справу, таким
чином, з відправним пунктом, вихідним поняттям, яке однаково
подане і тому, хто каже, і тому, хто слухає, і яке виступає як
місце зіткнення двох вимірів, і з іншою частиною висловлення,
яка складає власне висловлення» [7, с. 241]. Тема містить те, про
що повідомляється в реченні і являє собою предмет
повідомлення. Рема постає носієм таких трьох диференційних
ознак: 1) містить те, що повідомляється про тему; 2) актульно
більш значуща, ніж тема, репрезентує основний зміст
повідомлення і є комунікативним цетром висловлення;
3) виступає носієм “нового”. Однією з основних ознак реми є70
здатність підкреслювати те, що невідоме слухачеві. Рема є
комунікативним центром повідомлення.
Питання – це форма думки, у якій виражена вимога
уточнити чи отримати нову інформацію на основі вже наявної.
Логічна структура питання така: 1) вихідні знання; 2) вимога
додати чи уточнити цю інформацію, перейти від вихідних до
отриманих знань. Перша частина питання називається його
передумовою, чи базою, а інша – оператором питання.
Наприклад, ставлячи питання: “Коли прийдуть гості?”, ми
прагнемо дізнатись час приходу гостей. У питанні буде наявна
інформація про те, що гості повинні прийти, а займенниковим
питальним прислівником “коли”, який має семантику часових
відношень, виражена вимога нової інформації (оператор
питання). Отже, якщо брати до уваги логічну структуру речення,
то питальне речення буде мати частину, яка містить
інформацію, що вже відома мовцеві, і частину, в якій виражена
вимога нової інформації.
Комунікативна мета мовця, який висловлює свою думку
у формі розповідного речення, полягає в тому, щоб повідомити
слухачеві щось; тому рема може розглядатися як
конститувальний комунікативний компонент розповідного
речення. Питальне речення виражає прагнення мовця одержати,
підтвердити або заперечити інформацію. Питання слугує не для
передавання інформації, а для її отримання. Основним
навантаженням питальних речень є цілеспрямованість,
прагнення отримати відповідь. Питання завжди передає позицію
активного комуніканта, воно спрямоване на додання картині
світу цілісності, тому що відноситься до невизначених для
суб’єкта мовлення фрагментів світу. У питальному реченні теж
є конститувальний – власне-питальний – і може бути
неконститувальний (непитальний) комунікативний компонент,
адже питальне речення поділяється на дві частини: передумову
питання (вихідні знання чи основа запитання) та оператор
питання (запит нової інформації чи ядро запитання). Так, у
питальному реченні Коли відбудеться концерт?
вичленовуються питальний компонент коли і непитальний –
відбудеться концерт. Мовець знає, що відбудеться концерт, але
не знає, коли це буде, і про це питає в адресата. 71
Російський дослідник О.М. Пєшковський зазначає, що за
допомогою питального мовлення можна спонукати
співрозмовника повідомити нам те, чого ми не знаємо,
відповісти на наше запитання [8, с. 210]. На відміну від
розповідних речень, у яких рема виступає носієм “нового”, у
питальних реченнях рема містить запит адресата, тобто рема –
це питальний компонент, де міститься основна мета питального
речення – отримати інформацію від адресата про ситуацію або
подію загалом чи про якийсь її складовий, який цікавить мовця.
Отже, у питальному реченні рема буде мати дещо інші ознаки:
1) містить те, про що запитує мовець; 2) актуально більш
значуща, ніж тема, репрезентує основний зміст повідомлення і є
комунікативним цетром висловлення; 3) виступає носієм
“нового”.
Тема питального речення буде мати такі ж диференційні
ознаки, що і тема розповідного речення, зокрема: 1) є основою
повідомлення; 2) вона актуально менш значуща, ніж рема;
3) зазвичай відома мовцю і слухачу, зумовлена попереднім
контекстом, виступаючи носієм “даного”.
Висловлення не може існувати без реми, яка становить
його комунікативний центр. Натомість наявність теми в ньому
необов’язкова. Тематична частина може бути також експліцитно
не вираженою, якщо відома з контексту. Запитання передбачає
діалогічну ситуацію – наявність хоча б двох співрозмовників,
один з яких намагається вплинути на свого партнера для
досягнення певного результату. Таке спілкування “запитання”–
“відповідь” передбачає успішну реалізацію комунікативного
акту. Якщо мовець хоче підкреслити свій запит, привернути до
свого запитання увагу слухача, то може використати для цього
питальне речення, де тема експліцитно не виражена. Оскільки
рема в питальному реченні виступає питальним компонентом,
щоб наголосити на питанні, мовець може використати речення
лише з рематичною частиною. При цьому тема буде відома
слухачу з попередніх реплік чи ситуації спілкування:
1) Відхилилась від стіни і стала, посмикуючи блузку на
грудях. Так, ніби байдуже, але помітно зашарілась і щоб
відвести очі, спитала:
– Ну, як, козаче? 72
Григорій посміхнувся:
– Гарна…
(Ів. Багряний, с. 171).
Репліки-перепитування, виражені питальним реченням,
також можуть мати у своєму складі лише рематичну частину,
оскільки тема буде відома з контексту чи ситуації спілкування.
Чинником, що зумовлює перепитування, нерідко “слугує певний
емоційний стан одного з учасників розмови, його удаване або,
навпаки, його негативне ставлення до нього, незадоволення ним;
інколи співрозмовник навіть навмисно повторює частину
попереднього речення” [2, с. 231]. Отже, перепитування як
мовленнєва дія пов’язане з психічною реакцією співрозмовника
(здивування, нерозуміння, недовіра) на зміст попереднього
висловлення – чи то повідомлення, чи запитання:
– Чи буде наше місто здаватися ворогу?
– Яке місто? Ніколи, чуєте?
(О. Довженко, с. 237).
Експліцитно не вираженою тема може бути також у
зустрічних запитаннях, у яких перша репліка (запитання)
виступає “стимулом”, а друга репліка може бути не відповіддю,
а зустрічним запитанням, яке є реакцію на висловлення
співрозмовника. Зустрічне питання, що функціонує в діалозі як
репліка-реакція, не є відповіддю на попереднє запитання, а
виступає особистісною реакцією на нього [1, с. 38]. У таких
питальних реченнях тема може бути виражена експліцитно або
імпліцитно залежно від ситуації спілкування: – Я бачу. Ти став
добрий. Тобі болить? – Ні! А тобі? (О. Довженко, с. 192).
Тема повідомлення може містити в собі щось дане –
тобто відоме читачеві або слухачеві з контексту чи визначене
конситуацією. Ознаки теми питального речення тотожні з
ознаками теми розповідного речення. Тема питального речення
буде включати інформацію, про яку вже йшла мова (в теорії
інформаційного дискурсу те, про що вже говорилося
називається активованим (даним, старим)). Рема повідомлення
містить нове, невідоме читачеві чи слухачеві. Для розповідного
речення характерним буде подавати нову інформацію в реченні,
а питальне речення не подає інформацію, а запитує про неї. Рема73
питального речення буде містити запит про невідоме. Ставлячи
запитання, мовець виходить з того, що відомо йому, а також з
того, що, можливо, відомо і реципієнту, котрий мав би
забезпечити адресанта потрібною інформацією. Питальне
речення виражає лише запит, пошук, спрямований на з’ясування
певної інформації, яка невідома мовцеві. Цей запит у реченні
буде виражатися ремою.
Розглянемо уривок роману О. Гончара «Собор»:
Одного дня з’явився на фермі приїжджий агітатор з
портфелем, блідолиций, в кепчині, в червонім картатім кашне.
– Як тут у вас, дівчата? Кіно буває? – бадьоро опитував.
– Та бува.
– Оплати досить?
– Та досить.
– То чого ж вам ще не вистачає? – допитувався з щирим
подивом.
…– Хлопців…
Перше речення в цьому діалозі належить до
власнепитальних з’ясувальних, оскільки мовець прагне
дізнатись, з’ясувати від співрозмовника ті моменти дійсності,
яких він не знає. Запит у цьому реченні буде виражатися
питальним займенником як, який і постає ремою питального
речення. Ставлячи запитання, мовець прагне дізнатися про те,
чого не знає. У другому реченні запит виражено за допомогою
логічного наголосу, який падає на слово у кінці речення. Мовець
здогадується, що в селі можуть показувати кіно, але не
впевнений у цьому, тому ставить питання про його існування.
Ремою в цьому реченні буде запит про наявність кіно,
виражений словом буває, на який падає логічний наголос, а тема
буде виражатися словом кіно. У третьому реченні так само
мовець не має повного уявлення про ситуацію: його цікавить чи
вистачає дівчатам оплати, тому і ставить запитання. Ремою в
цьому реченні буде слово досить, на яке падає логічний
наголос, а темою – слово оплати.
Отже, висловлення не може існувати без реми, яка
становить його комунікативний центр. Натомість наявність теми
в ньому необов’язкова. Запитання передбачає діалогічну
ситуацію, яка забезпечує реалізацію комунікативного акту. 74
Запит, який робить мовець, буде залежати від його
поінформованості, від його уявлення про ситуацію, від того, про
що він хоче дізнатись, тобто мовець робить вибір у розподіленні
квантів інформації між темою і ремою, у визначенні порядку їх
місця.
Розповідне і питальне речення становлять різні типи
мовленнєвих актів з різними комунікативними функціями: рема,
або те, що повідомляється, буде конститувальним
комунікативним компонентом повідомлення, тобто розповід-
ного речення, а питальний компонент – питального, при цьому в
питальному реченні рема буде мати дещо інші ознаки, ніж у
розповідному, а диференційні ознаки теми питального речення
залишаються такими ж, як і у розповідного.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Гуйванюк Н.В., Шабат С.Т. Питальні речення в сучасній
українській мові. – Чернівці: Рута, 2000. – 66 с.
2. Дудик П.С. Питальні слова-речення // Синтаксис сучасного
українського розмовного літературного мовлення.– К.: Наук. думка,
1973. – С. 230-232.
3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови:
Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.
4. Загнітко А.П. Український синтаксис . – Ч.1. – К.: ІЗМН,
1996. – 202 с.
5. Загнітко А.П. Український синтаксис . – Ч.2. – К.: ІЗМН,
1996. – 240 с.
6. Ковтунова И.И. Современный русский язык. Порядок слов и
актуальное членение предложения. – М.: Просвещение, 1976. – 239 с.
7. Матезиус В. О так называемом актуальном членении
предложения // Пражский кружок: Сб. статей. – М.: Прогресс, 1967. –
С. 239-245.
8. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. –
М.: Учпедгиз, 1956. – С. 392.
9. Современный русский язык / Под. ред. В.А.Белошапковой. –
М.: Высшая школа, 1989. – 560 с.
10. Шабат С.Т. Речення питальної модальності в сучасній
українській мові // Мовознавство. – 2001. – № 1. – С. 53-58. 75
11. Шабат С. Текстотвірна роль активізуючих запитань // Записки
з українського мовознавства: Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Одеса:
Астропринт, 1999. – С. 73-86.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. Багряний І.П. Тигролови: Роман, Морітурі: Драм. повість /
І.Багряний. – К.: Наукова думка, 2000. – 386 с.
2. Гончар О.Т. Собор: Роман. – К.: Дніпро, 1989. – 272 с.
3. Довженко О.П. Зачарована Десна; Україна в огні;
Щоденник. – К.: Веселка, 1995. – 575 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.