Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

РОЛЬ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА Й ІМЕНІ У ФОРМУВАННІ СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКОГО Й АНГЛІЙСЬКОГО РЕЧЕННЯ (З ПОЗИЦІЙ ВІДМІНКОВОЇ ГРАМАТИКИ)

Оксана ПУТІЛІНА,
кандидат філологічних наук, асистент кафедри
української мови та прикладної лінгвістики
Донецького національного університету
РОЛЬ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА
Й ІМЕНІ У ФОРМУВАННІ СТРУКТУРИ
УКРАЇНСЬКОГО Й АНГЛІЙСЬКОГО РЕЧЕННЯ
(З ПОЗИЦІЙ ВІДМІНКОВОЇ ГРАМАТИКИ)
У статті встановлюється роль категорій дієслова й імені
у формуванні структури сучасного українського й англійського
речення з позицій відмінкової граматики.
Ключові слова: глибинний відмінок, граматична
категорія, дієслово, іменник, пропозиція.
Відмінкова граматика, як і сучасна лінгвістика загалом,
виходить з визнання системного характеру структури мови,
розглядаючи її як “систему систем”, оскільки, за визначенням
А. Мейє, мова утворює систему, де “все взаємопов’язано і
підкорюється плану дивовижної чіткості” (цит. за [5, с. 177]).
Внаслідок цього домінувальну роль у формуванні структури76
речення будь-якої мови світу (зокрема української та
англійської) на глибинному рівні й на рівні його формально-
граматичної презентації відіграють граматичні категорії
дієслова й імені (іменника, рідше – займенника). При цьому
важливим й актуальним є врахування й власне-граматичних
(морфологічних) характеристик цих категорій, і особливостей
семантичної сполучуваності з іншими компонентами речення.
Як зазначає А.П. Загнітко, досягнення сучасної граматичної
науки, пов’язані із загальним інтересом до семантико-змістового
плану різних мовних одиниць, привели до переосмислення
взаємозв’язку й взаємовпливу семантичного й формально-
граматичного змісту в структурі категорій й переконали в тому,
що опис специфіки граматичних значень неможливий без
послідовного структурного, функціонального й семантичного
аналізу категорійних форм [6, с. 1]. Тому основним завданням
пропонованої статті є розгляд співвідношення формально-
граматичного й семантичного змісту в межах категорій дієслова
й іменника.
Розв’язання проблеми взаємодії цих категорій в обох
мовах неможливе без попереднього з’ясування специфіки
реалізації відповідних компонентів окремо в кожній з мов з
урахуванням основних принципів зіставного аналізу вказаних
явищ у цих мовах. Але обсяг статі не дозволяє належним чином
розкрити основні закономірності реалізації відповідних
компонентів в обох мовах водночас, тому мета статі обмежена
простеженням особливостей функціонування та взаємодії
категорій дієслова й імені на глибинному і поверхневому рівнях
в українській та англійській мовах.
Під граматичною категорією, здебільшого, передусім
розуміють сукупність граматичних значень, репрезентованих
певними формальними засобами [4, с. 116], а отже, та чи інша
граматична категорія характеризує певний лексико-граматичний
клас слів [3, с. 134], зокрема іменнику властиві категорії
відмінка, роду, числа, займеннику – категорія відмінка й числа,
деяким з них – і категорія роду, а дієслову – категорії виду, часу,
стану, способу, особи і числа, причому остання залежить від
категорії числа того слова, з яким дієслово координується. 77
Щодо трактування категорій дієслова та імені з позицій
відмінкової граматики, то ці дві категорії постають
взаємопов’язаними й взаємовизначуваними. Категорія дієслова
являє собою співвіднесеність усієї своєї семантики до істоти чи
речі у вигляді іменної групи в структурі речення й української, і
англійської мови. Проте варто погодитися з Г. Гійомом у тому,
що в багатьох мовах дієслово може бути зведене до простого
співвідношення суб’єкта і спільного дієслівного поняття,
абстрагуючись від особливої природи дієслова. Зрозуміло, що в
такій мові дієслів було б небагато, не більше, ніж способів
зв’язків суб’єкта із загальним поняттям дієслова [5, с. 30].
Наслідком цього було б те, що категорія дієслова, зведена до
незначної кількості надзвичайно абстрактних дієслів (про які
загальне уявлення можуть дати допоміжні дієслова), була б
категорією майже цілком формальною, що містила б зовсім
маленьку частину усієї семантики дієслова, власне – її найбільш
загальну частину, а решта була б віднесена до іменного плану,
тобто, фактично, відбулося б перенесення семантичних акцентів
з дієслова на іменник і навіть можлива була б така ситуація, за
якої функціонувало би єдине дієслово: зокрема, для французької
мови таким дієсловом, на думку Г. Гійома, могло би бути être, а
всі інші дієслова перейшли б у ад’єктивованій формі до іменої
групи. Але в більшості мов світу, у тому числі українській та
англійській, семантичний план відзначається наявністю
тенденції до відносно рівномірного розподілу між двома
категоріями (іменною та дієслівною) [2, с. 267; 1, с. 94].
Водночас слід зауважити, що англійській мові (як і
українській) властива певна група дієслів, що у переважній
більшості випадків використовуються носіями мови без
іменного компонента, перебираючи на себе у реченні і
семантичне навантаження імені, тобто глибинне відмінкове
значення при таких дієсловах є імпліцитним, – це дієслова
користування, що віддзеркалюють усі сфери людської
діяльності: виробництво, рух, відпочинок, обслуговування,
війну, відчуття, хвилювання, які вимагають застосування
знарядь, приладів, речовин, засобів тощо [10, с. 42]. Ця група
дієслів є найбільш відкритою, тому що вона демонструє
лексичне різноманіття, зумовлене семантикою можливого для78
цих дієслів приєднуваного (часто імпліцитного, потенційно
можливого) іменного компонента: to wax (вощити), тобто to
polish with wax (полірувати воском). Деякі дієслова цієї групи
містять сему to use (використовувати), але, крім неї, ще й сему
специфічного впливу та використання іменника-назви: to tango,
тобто to dance tango (танцювати танго); to hymn, тобто to sing a
hymn (співати церковийі гімн) (пор. з українською мовою, у
якій, на відміну від англійської, не завжди знайдеться дієслово-
відповідник, зокрема англійське дієслово to waltz (to dance waltz)
має український відповідник вальсувати (танцювати вальс), але
англійське to tango українською перекладається тільки
описово – конструкцією танцювати танго).
На противагу таким дієсловам у сучасній англійській, а
також українській мові є дієслова із “широким” значенням, що
передбачають обов’язкову наявність експліцитного іменного
компонента, але їхня семантика змінюється залежно від
семантики імені: to be (бути), to act (чинити, робити), to make
(робити), to give (давати), to put (класти, оцінювати,
висловлювати, визначати), to place (уміщувати, класти), to have
(мати), to take (брати), to move (рухати), to spend (витрачати).
Крім того, як зазначає Л.П. Павличенко, результати проведених
досліджень вказують на те, що 90,7 % усіх англійських дієслів
відображають взаємоспрямованість і взаємозв’язок між
дієсловом та іменем, причому аналогічна ситуація
спостерігається у слов’янських мовах, зокрема в українській
[Там само, с. 43].
Загалом з певного моменту розвитку в мовах виникає
універсальна тенденція до все більш і більш формального й
категоричного розмежування імені й дієслова [13]. Це мовне
розрізнення має безпосереднє відношення до “ноологічного”
розмежування часу й простору, тобто є результатом двох
мисленнєвих операцій, спрямованих у протилежних напрямках:
виділення (discernement) та включення (entendement) [14, р. 27].
Виділення є мисленнєвим вичленуванням часткового із
загального, чому семантика й завдячує спроможністю
індивідуалізації: лексика сучасних мов свідчить про надбану
людським мисленням здібність виділяти будь-яке поняття з
“поля всезагальності” [5, с. 115]. У розвинених мовах за79
процесом виділення автоматично йде зворотний процес [16,
S. 62], а саме: абстраговане із загального в часткове
повертається у всезагальне, при цьому ці два способи
осмислення універсуму, що неодноразово намагалися дослідити
філософи ще з часів античності, “суть простір і час” [9, с. 16; 11,
с. 23]. Цей процес не є антивиділенням, спрямованим на
стирання індивідуалізації, а є процесом категоризації,
скерованим (при збереженні досягнутого рівня індивідуалізації)
на пробудження в мисленні найбільш загальної, не прив’язаної
до часткового, класифікації, що набуває вигляду частин мови.
На підставі цього можна дати визначення: “дієслово – це слово,
включення якого завершується в часі, а ім’я – це слово,
включення якого завершується поза часом, а значить – у
просторі (де простором є все те, що не є часом)” [5, с. 115].
Теорія відмінкової граматики розглядає категорії дієслова
та імені поза лінгвофілософським трактуванням їхньої природи,
враховуючи тільки обмеження, що накладаються ними на
функціонування глибинних відмінків, оскільки поняття, що
лежать в основі опису відмінкових вживань, можуть мати
значно більшу лінгвістичну значущість, ніж ті поняття, за
допомогою яких описуються поверхневі відмінкові системи. До
таких додаткових фактів можна віднести встановлення
обмеженої кількості імен й обмеженої кількості дієслів, здатних
вступати в ці відношення, а також будь-які додаткові
узагальнення, які можна було б сформулювати в термінах таких
класифікацій [12, с. 397].
Цінність цього підходу полягає в обов’язковій умові,
сутність якої в тому, що для кожного окремого відмінка
допустимим є його втілення у вигляді складної сутності
(однорідної іменної групи), але будь-яке відмінкове відношення
може зустрічатися в семантично простому реченні тільки один
раз. Звідси очевидним є висновок, що в тому випадку, коли
певна відмінкова форма з’являється в поверхневій структурі
більше, ніж один раз (у різних іменних групах), то йдеться про
два і більше глибинних відмінки або речення є семантично
складним. Так, Ч. Філлмор наводить німецьке слово lehren
(вчити, викладати), яке описується як дієслово, що “керує
двома акузативами”, а отже, дає підстави припускати, що в80
глибинній структурі два його “додатки” розрізняються за
відмінками. Підтвердженням є той факт, що досить часто в
німецькій мові можна знайти аналогічні випадки розмежування
відмінків, наприклад, у вигляді наявності пасивних речень типу
(4) Das wurde mir gelehrt (Це мені викладалося) [Там само,
с. 400].
Слід наголосити на тому, що дієслово, згідно з
концептуальними засадами відмінкової граматики, бере участь у
створенні пропозиції (Р) – набору відношень між дієсловами та
іменами (або підрядними частинами, якщо такі є), без
інформації про час, встановлюваної окремо від того, що
називаємо модальністю (М), яку формують модальні
характеристики речення загалом, а саме: заперечення, час,
спосіб і вид. На відміну від Ч. Філлмора, Дж. Лайонз вважає, що
з усім реченням безпосередньо пов’язані тільки заперечення, час
і спосіб, а вид є ознакою дієслова [8, с. 218, 223]. Натомість
Ч. Філлмор зауважує, що конкретна природа модальної
складової для визначення глибинних відмінкових відношень не
має вирішального значення. Водночас він припускає, що деякі
відмінки мають бути прямо співвіднесені із модальними
складниками так само, як деякі інші співвідносяться із власне-
пропозицією, зокрема деякі обставини часу: unfortunately
(на жаль), willingly (із задоволенням), easily (легко), carefully
(обережно), тому що вони вводяться в речення з головної
частини внаслідок трансформації [15, р. 35].
Важливим є також те, що дієслова в межах відмінкової
граматики класифікуються за кількістю й типами відмінкових
відношень, у які вони вступають, хоча така класифікація є
досить складною не тільки через значну кількість структур з
відмінками, але й через здатність багатьох дієслів виступати
більше ніж в одному відмінковому відношенні, тобто
сполучатися з кількома різними глибинними відмінками в
різних комбінаціях (аналогічно до того, як на поверхневому
рівні можливе повне або часткове заповнення валентних гнізд
залежно від контексту, у якому те чи інше дієслово функціонує)
[7, с. 110-111], що дозволяє не виділяти у дієслова кілька
значень, а говорити про можливі для нього відмінкові рамки:
(5) Fisherman is drying out the net (Рибалка сушить сітку) + 81
[ __O + А)]; (6) The net is drying out (Сітка сушиться) + [ __O].
Обидва речення (5) і (6) демонструють особливість деяких мов
(зокрема англійської), що полягає у наявності значної кількості
дієслів, які можуть, не змінюючи своєї форми, функціонувати і
як транзитивні (приклад (5)), і як нетранзитивні (приклад (6)).
Збіг таких форм в англійській мові є випадковим: ототожнення
перехідного і неперехідного to drying (out) виправданий
настільки, наскільки семантична характеристика дієслова (на
відміну від семантичної інтерпретації змісту речення, до якого
входить дієслово, тому що тут беруться до уваги й інші
компоненти речення, а також ті семантичні ролі, які вони
відіграють залежно від своїх відмінків) також не змінюється в
розглянутих випадках їх вживання. Тому в усіх мовах, у яких
можливе таке явище, доречною є презентація факультативних
відмінків, чия наявність або відсутність обов’язково
позначатиметься на дієслові [12, с. 414]. Якщо ж у дієслів типу +
[ __O (A)] поява А (де А – агентив, тобто відмінок на
позначення активного виконувача дії, а О – об’єктив як
найбільш загальний відмінок на позначення об’єкта загалом)
зумовлює не таку форму, яка була б за відсутності цього
відмінка (йдеться про розмежування перехідного і
неперехідного вживань одного і того самого дієслова), або за
відсутності А потрібен певний додатковий елемент (напр.,
“зворотня” морфема – частка-постфікс -ся), зокрема в
українській мові, що є надлишковим при експліцитному А, то
такі факти слід описувати за допомогою трансформацій та за
умови залучення спеціалізованого позначника таких
“поверхневих” елементів.
Крім того, для класифікації дієслів щодо їхнього оточення
має значення не тільки набір відмінків у складі пропозиції.
Оскільки один з відмінків може бути реалізований у вигляді S
(де S – підрядна частина в межах складнопідрядного речення),
дієслова можна класифікувати за типом репрезентації цієї
відмінкової позиції: такі, що передбачають тільки іменну групу
у ролі глибинного відмінка (а саме – об’єктива (О)), і ті, що
можуть утворювати пропозицію з підрядною частиною (S) у
функції глибинного відмінка. Останнє характерно для дієслів
true (правда, що), interesting (цікаво, що) і под., для яких82
рамкова ознака (відмінкове оточення) матиме вигляд + [ __S],
для дієслів типу say (сказати), predict (передбачувати)
відмінкове оточення буде іншим: + [ __S + A], а дієслова force
(примушувати), persuade (переконувати) вставлятимуться в
іншу відмінкову рамку: + [ __S + D + A] (де D (датив) у
більшості випадків позначає істоту, яка зазнає певного впливу
або є носієм певного стану) тощо.
Видається доцільним також зауважити, що в граматиках,
що ґрунтуються на різниці між “підметом” і “додатком” (напр.,
англійська), опис підрядних частин як реалізації категорії NP
(іменної групи) у вигляді it + S (те, що S)(тобто речення з
формальним підметом) має гарантувати, що таке розгортання
іменної групи матиме місце тільки в позиції підмета при
транзитивному дієслові та в позиції додатка (прямого або
непрямого) при нетранзитивному, хоча цих ускладнень можна
уникнути, якщо обмежити використання підрядної частини S
відмінковим елементом О.
Отже, граматичні категорії дієслова й імені в теорії
відмінкової граматики взаємопов’язані. Вони формують
пропозицію речення, при цьому частина дієслів англійської
мови може функціонувати як транзитивні та нетранзитивні без
зміни граматичної форми на поверхневому рівні, на відміну від
українських дієслів, яким потрібні додаткові елементи, зокрема
постфікс -ся. Відмінкове значення при деяких дієсловах
української та англійської мов можуть бути імпліцитним, тобто
іменна група, що є репрезентантом певного глибинного
відмінка, може не бути вербально реалізованою на формально-
граматичному рівні, проте українська мова не завжди має
дієслова-відповідники до таких лексем англійської мови. Крім
того, в обох мовах дієслова можуть класифікуватися за типом
відмінкового відношення, а також за наявністю / відсутністю
підрядної частини у функції відмінка.
Отримані результати репрезентують особливості реалізації
глибинних об’єктних відмінків на поверхневому рівні, а також
специфіку організації конструкцій поверхневого рівня сучасного
англійського речення у зіставлені з українським, зокрема
конструкцій з транзитивними й нетранзитивними дієсловами,
що можуть бути класифіковані за типом відмінкового оточення, 83
зокрема набором обов’язкових і факультативних глибинних
відмінків як репрезентантів глибинної семантики та комплексів
поверхневих засобів для їх вираження на поверхневому рівні в
українській та англійській мовах, і можуть бути використані для
подальшого зіставного аналізу взаємодії глибинних і
поверхневих структур на матеріалі обох мов.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Андреев Н.Д. Раннеиндоевропейский язык. – Л.: Наука,
1986. – 326 с.
2. Андреев Н.Д. Статистико-комбинаторные методы в
теоретическом и прикладном языковедении. – Л.: Наука, 1967. – 403 с.
3. Андреев Н.Д. Структурно-вероятностная типология
отношений между семантикой слова и его грамматическими
категориями // Типология грамматических категорий: Мещаниновские
чтения. – М.: Наука, 1975. – С. 59-72.
4. Бевзенко С.П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис.– К.:
Вища школа, 2006. – 143 с.
5. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики. Сборник
неизданных текстов, подготовленный под руководством и с
предисловием Рока Валена: Пер. с фр. / Общ. ред., послесл. и коммент.
Л.М. Скрелиной. Изд. 2-е, испр. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 224 с.
6. Загнитко А.А. Соотношение формально-грамматического и
семантического содержания в категории рода имен существительных
(на материале современного украинского литературного языка):
Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Киев, 1987. – 18 с.
7. Кацнельсон С.Д. Заметки о падежной теории Ч.Филлмора //
Вопросы языкознания. – 1988. – № 1. – С. 110-117.
8. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. – М.:
Прогресс, 1978. – 544 с.
9. Нарский И.С. Западноевропейская философия ХVІІІ века. –
М.: Высш. шк., 1973. – 302 с.
10. Павличенко Л.П. Типы словарных дефиниций отыменного
конвертированного глагола // Коммуникативно-семантические
особенности английской лексики: Межвузовский сборник научных
трудов ОГПИ им. А.М. Горького. – Омск: Изд-во ОГПИ им.
А.М.Горького, 1988. – С. 35-44.
11. Соколов В.В. Европейская философия ХV- ХVІІ веков. – М.:
Высш. шк., 1996. – 400 с. 84
12. Филлмор Ч. Дело о падеже // Новое в зарубежной
лингвистике. – Вып. 10. – М.: Прогресс, 1981. – С. 369-495.
13. Ярцева В.Н. Исторический синтаксис древнеанглийского
языка. – М.-Л.: Прогресс, 1961. – 308 с.
14. Bruner J.S. Acts of Meaning. – Cambridge (Mass.): London,
1990. – 189 p.
15. Fillmore Ch. The case for case // Universals in Linguistic Theory
/ Ed. by E. Bach and R.T. Harms. – New York: Holt et al. – Reinehart,
1968. – P. 1-88.
16. Klum A. Verbe et adverbe. – Stockholm: Stockholm University
Press, 1961. – 201 S.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.