Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ЛЕКСИКОГРАФІЧНА РОБОТА НА УРОКАХ З ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ В ШКОЛІ

Людмила БОРОДЕНКО,
аспірант Донецького національного університету
ЛЕКСИКОГРАФІЧНА РОБОТА НА УРОКАХ З
ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ В ШКОЛІ
У статті розглядаються принципи вивчення запозиченої
лексики, пропонуються різні види лексикографічних робіт.
Ключові слова: запозичена лексика, іншомовності,
функціональна реальність, лексикографічна робота.
Невід’ємною ознакою високої мовної культури є
володіння лексичним багатством рідної мови. Вивчення лексики
в освітньо-пізнавальному плані забезпечує засвоєння учнями
наукових відомостей з лексикології, передбачених шкільною
програмою. Учні знайомляться зі словом як лексичною
одиницею, із значенням слова, з лексичними шарами
української мови з погляду походження і продуктивності
вживання запозичених слів.
На думку О.М. Бєляєва, лексика – це будівельний
матеріал, на якому ґрунтується вивчення всіх розділів курсу
мови [Бєляєв 1981, с. 11]. Тому засвоєння теоретичних основ
української лексики забезпечує семантичне здійснення
нормативно-практичного аспекту – формування в учнів умінь
застосовувати лексичні шари в різних ситуаціях спілкування й
удосконалювати власне мовлення.
Вивчаючи лексику, школярі знайомляться з системою
лексичних понять, перед ними розкриваються існуючі
внутрішньопредметні зв’язки, що створює передумови для
вивчення різних розділів шкільного курсу на лексичній основі,
для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів. 92
Шкільний курс лексики базується на відповідних
лінгвістичних засадах, під якими слід розуміти той комплекс
вихідних позицій мовознавства, що становлять теорію і
практику вивчення лексики в школі. Такою вихідною точкою
для методики вивчення лексики є вчення про функціональну
реальність, що являє собою центральну функціонально-
структурну одиницю мови.
Аналіз існуючих принципів вивчення запозиченої лексики
в загальноосвітній школі та опис роботи зі словниками на
уроках із запозиченої лексики є метою нашої статті.
Методика викладання запозиченої лексики в школі
вивчалася багатьма дослідниками, серед яких О. М. Беляєв,
О. В. Кучерук, В. І. Масальський, В. Я. Мельничайко,
І. С. Олійник, М. І. Пентилюк, Г. О. Передрій, С. Х. Чавдаров та
інші.
Оскільки лексика тієї чи іншої мови не є звичайною сумою
слів, а певною системою співвідносних і взаємопов’язаних
фактів, то лексикологія є наукою не про окремі слова, а про
лексичну систему мови в цілому. У лексикології слова вивчають
з погляду їх смислового значення, місця в загальній системі
лексики, походження, вживаності, сфери застосування в процесі
спілкування, експресивно-стилістичного характеру.
Теми з лексикології, відібрані для вивчення в школі і
представлені в програмах і підручниках, в основному
відповідають сучасному рівневі розвитку лексикології як науки.
Зокрема, таке лексичне поняття, як запозичені слова, допомагає
учням усвідомити, що лексика української мови виникла не
одразу – вона формувалася протягом тривалого історичного
періоду і є продуктом багатьох епох.
Порядок повідомлення інформації про лексичні явища, які
вивчають в загальноосвітній школі, такий: 1) визначення
поняття, його сутності; 2) мета використання лексичного явища
в мовленні; 3) способи відображення цього явища в словниках;
4) використання його в різних стилях мовлення. Наприклад,
вивчаючи запозичені слова учні разом з учителем з’ясовують
визначення запозиченого слова, його походження. Учитель
акцентує увагу на тому, що запозичені слова – важлива ознака
кожної високорозвиненої мови; досконале володіння мовою, її93
засобами значною мірою залежить від знання запозичених слів,
уміння користуватися ними у власному мовленні. Учні
дізнаються, що запозичені елементи фіксуються словниками, в
яких слова супроводжуються спеціальними стилістичними
помітками та тлумаченням. Наприклад: Гліцерин – гр. (тобто
пішло від грецького) і означає «солодкий». Органічна сполука,
густа сироподібна рідина, солодка на смак, розчинна у воді,
здобувається омиленням жирів. Конкурент – лат. бігти разом;
особа, що є суперником у якійсь сфері діяльності іншій.
Манікюр – фр.-лат. рука-дбати – спеціальний догляд за руками,
чищення й полірування нігтів.
Учні дізнаються також, що запозичені слова нерівноцінні
за вживанням у тому чи іншому стилі мовлення. Запозичені
слова по-різному використовуються в мовленні. Це залежить від
смислових та стилістичних відтінків слів. Запозичені слова, які
обмежені у вживанні використовуються в розмовному або
художньому стилі. Наприклад, в художньому стилі запозичені
елементи вживаються заради експресивно-стилістичної функції,
у розмовному здебільшого запозичені слова виконують
номінативну функцію.
Вивчення запозиченої лексики ґрунтується на таких
принципах:
— позамовному;
— лексико-граматичному;
— семантичному;
— діахронічному.
Кожний із цих принципів забезпечує багатогранну роботу
над словом як на уроках української мови, так і на уроках з
інших предметів.
Позамовний, або екстралінгвістичний принцип
вивчення лексики вимагає зіставлення слів з тими реаліями, які
вони називають. На цьому принципі ґрунтується визначення
поняття про запозичення, відповідні види наочності тощо.
Наприклад, малюнки в підручниках з надписами чи без них з
успіхом використовуються учителем для з’ясування суті
запозиченої лексики. Аналізуючи малюнки без надписів, учні
йдуть до слова через його предметне зображення, а при аналізі
малюнків з надписами – від слова до предмета чи явища94
зображеного на малюнку. Щоб пояснити учням слово боулінг,
учитель повинен зобразити на малюнку зал з доріжкою для гри в
кеглі і людину, яка кидає шар у кеглі. На другому малюнку слід
зобразити результат кидання шару людиною, тобто кеглі, які
впали та які залишилися стояти. Таким чином, під час аналізу
зазначених малюнків учень краще зрозуміє значення слова
боулінг.
Лексико-граматичний принцип ґрунтується на
зіставленні лексичного і граматичного значень запозичених слів
і допомагає в роботі над іншомовним словом з абстрактним
значенням. Наприклад, розрізнення омонімів бал (танцювальний
вечір) і бал (цифрова відмітка про успіх учня); туш (чорна
фарба) або туш (музичне привітання) відбувається не тільки за
лексичними значеннями, але й за їхніми граматичними
ознаками. Цей принцип сприяє здійсненню взаємозв’язку
лексики і граматики.
Семантичний принцип використовується при вивченні,
зокрема, лексичного значення запозичених слів, синонімів,
міжмовних антонімів, омонімів. Відомо, що слово, вступаючи в
різні семантичні зв’язки з іншими словами утворює лексичну
парадигму. Щоб з’ясувати значення того чи іншого члена цієї
парадигми, воно зіставляється з іншими словами. Таке
зіставлення відбувається на основі семантичного принципу.
Його реалізація вимагає спостережень над лексичним значенням
запозичених слів. Наприклад, щоб зрозуміти значення слова
академічний слід навести учням два приклади, в яких це слово
вживається з різними значеннями: академічна заборгованість та
академічний театр; театральна драма та життєва драма.
Взаємозв’язок слова з історією народу виражається в
з’ясуванні його етимології. Розкриття цього взаємозв’язку
досягається за рахунок діахронічного принципу, який
допомагає формувати в учнів правильне розуміння розвитку
словника і мови в цілому як явищ, зумовлених історією
розвитку суспільства. Історичні зміни в житті народу
викликають певні зміни в словниковому складі мови.
Діахронічний принцип зумовлює вивчення застарілих слів і
неологізмів, лексичних понять, пов’язаних з походженням і
розвитком словникового складу мови. Наприклад, для95
успішного вивчення застарілих слів необхідно зіставити історію
речі та історію слова. Принцип реалізується в підручнику у
формі малюнка, на якому зображена вітрина музею старих речей
із назвами. Вчитель разом з учнями розглядає зображені на
малюнку речі і ставить учням такі запитання: Чи є серед
намальованих предметів такі, якими ми зараз користуємося? Де
ми з ними можемо зустрітися? Учні разом з учителем роблять
висновок про те, що зображені на малюнку предмети вийшли із
ужитку, а отже, і їхні назви є застарілими: дантист, лосини,
патефон тощо.
Дослідниця І.П. Слєсарєва підкреслює, що при виділенні
принципів вивчення запозиченої лексики з метою засвоєння та
навчання постає питання про вибір найраціональнішого шляху
класифікації слів, про врахування такого аспекту системних
відношень між словами, який володів би найбільш
системотвірною силою та разом з тим відповідав
вищезазначеним практичним цілям [Слесарева 1980, с. 48].
На нашу думку, найпродуктивнішим принципом вивчення
запозиченої лексики є лексико-граматичний принцип, який
дозволяє розглянути шари запозиченої лексики як
внутрішньомовний та зовнішньомовний чинники розвитку та
збагачення словникового складу української мови. Лексико-
граматичний принцип є зв’язком навчання з життям, свідомого
навчання, творчої активності. Наприклад, учитель на уроці
розповідає про слова, які запозичені з інших мов, пояснює те, як
вони потрапили в українську мову, повідомляє про час їхнього
проникнення в нашу мову, про історію цих запозичень, їхні
характерні ознаки і засвоєння українською мовою. Неабияке
значення при вивченні запозиченої лексики в загальноосвітній
школі мають словники іншомовних слів, у яких не тільки
міститься вказівка на джерело запозичення, але й лексичне
значення цього слова, його стилістичне вживання, що значно
полегшує сприйняття іншомовностей учнями.
Розвиткові практичних навичок під час вивчення
запозиченої лексики в загальноосвітній школі сприяють різні
типи вправ із залученням відповідних словників.
Наприклад, можна запропонувати учням розподілити
слова на групи залежно від їхнього походження (слова написані96
на дошці); пояснити, за якими ознаками те чи інше слово можна
віднести до відповідної групи.
Агент, бекон, гетеро, диплом, какао, коледж, ліцей,
мандарин, сендвіч, салют, сенсація, секрет, стюардеса, цинізм,
юрист.
Під час виконання цього завдання вчитель знайомить
учнів з етимологічним словником, зі словником іноземних слів,
з тлумачним словником. Слід також звернути увагу учнів на те,
що стислі відомості про походження іншомовних слів в
українській мові подаються в тлумачних словниках; у словниках
іншомовних слів зазначається джерело та розкривається
лексичне значення цього слова в мові, яка передає, а більш
ґрунтовні відомості про походження слова подаються в
етимологічних словниках: у них, крім мови-джерела та мови-
посередника, зазначається час запозичення, смислові та
граматичні зміни, які відбувалися на ґрунті української мови.
Навчальний процес, особливо вивчення запозиченої
лексики, без словників уявити важко. Словник стає не лише
довідником, не тільки шляхом збагачення словникового складу
учнів, а й виконує виховну функцію. Через любов до мови
виростає повага й до її носія, виховуються почуття патріотизму
та інтернаціоналізму.
Робота зі словниками на уроках з вивчення запозиченої
лексики базується на психолого-педагогічних засадах пізнання:
від незнання до знань, від мало знайомого до більш відомого.
«Серед книжного багатства особливе місце посідають словники
як вияв духовних цінностей народу, відображення його мовної
культури і національної долі в певну епоху. Дійсно, отримання
повноцінної освіти сьогодні практично неможливе без
звернення до цього інтелектуального наставника і порадника,
своєрідного путівника в океані лексичних скарбів мови,
рятівного маяка лінгвістичної інформації в безбережному
словесному морі, незмінного довідника у праці практика і
науковця» [Паламарчук 1978, с. 145]. М.Т. Рильський вважав,
що «словники різного типу – загальні, двомовні, тлумачні,
синонімічні, фразеологічні, термінологічні та інші – потрібні й
учителям та учням, і журналістам, і письменникам та
перекладачам, і вченим, і просто читачам. Потрібні буквально97
всім. Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не мала
потреби у словнику, ніколи не заглядала до нього, ніколи ним не
користувалась. Отже, словникова справа має надзвичайно
велике значення в культурному будівництві» (цит. за [Лукач
1990, с. 80]).
Проте слід зазначити, що в шкільному курсі української
мови взагалі і під час вивчення запозиченої лексики зокрема
робота зі словниками майже не здійснюється. На це є низка
причин: обмежена кількість годин на вивчення теми, відсутність
доступу учнів і учителів до словників іншомовних слів. Дається
взнаки і недостатній рівень сформованих умінь користуватися
словниковою продукцією. Окрім того, в учнів та викладачів
здебільшого виникають труднощі у визначенні
лексикографічних видань.
При організації словникової роботи вчитель постійно
орієнтується на рівень розвитку мови учнів. З одного боку,
вчитель є свідком незвичайно тонкої словникової інтуїції
дитини, з іншої – спостерігає ускладнення дітей в галузі
слововживання та словосприйняття, ускладнення, яке
виявляється в словникових недоліках, наявність або відсутність
яких є показником рівня розвитку мови. Для розвитку
зазначених умінь та навичок учитель може запропонувати
учням виявити та виписати зі словників слова, запозичені з
певної мови разом із словниковою статей. Робота такого типу не
тільки формуватиме навички лексикографічної роботи, але й
поповнюватиме лексичний запас учнів, їхні вміння
систематизувати, аналізувати тощо.
Далі вправи слід ускладнювати. Так, наприклад, можна
запропонувати учням прослухати текст сучасної української
літератури, мова якої характеризується перенасиченням
іншомовних елементів:
Він приїхав сюди з Лос-Анджелесу зі своїми лабухами.
Щоби дати кілька закатрупних концертів у нічних клубах, щоби
відтягнутися в чілаут-рум, але, мабуть, найперше – аби
провідати давніх подружок по коледжу для дітей «товстих
гаманців». Його господарка – моя колишня гьорл-френд.
Перемовини мабуть були бурхливими, бо наступного дня Джейк
з’явився з подряпаною пикою і блудливою посмішкою на трохи98
підпухлому фейсі. Я зовсім не уявляв, що буду тут робити,
окрім як здихати від туги, – аж доки на перетині «стріт» і
«авеню» зупинився біля вуличного саксофоніста. По дорозі ми
зупинялися в трьох пабах, запекло сперечаючись про переваги
фрі-джазу і принципи імпровізації. (І. Роздобудько «Ранковий
прибиральник»).
Діти на слух сприймають текст, виписують з нього
іншомовні елементи, за словниками різних типів з’ясовують
їхнє походження і рівень адаптації в сучасній українській мові,
якщо можливо, підбирають відповідники з сучасної української
мови.
Завдання такого типу розвиває у дітей увагу, слухову
пам’ять, примушує застосовувати знання з іноземної мови,
здійснювати лексикологічний аналіз, працювати із словниками.
Щоб перевести запозичену лексику в активний словник
учня, учитель повинен пропонувати учням відповідні вправи із
використанням словників. Наприклад, учитель може дати учням
завдання виписати зі словника запозиченої лексики лексеми, які
мають абсолютні синоніми в сучасній українській мові та які
абсолютно рівноправні з ними у вживанні. Можна також
запропонувати школярам заповнити таблицю прикладами зі
словника іншомовних слів:
Сфери життя суспільства Запозичена лексика
Галузь техніки Копірайт, принтер, ноутбук, сканер,
тюнер…
Економіка Менеджмент, офшор, маркетинг,
депозит…
Суспільно-політична лексика Імпічмент, мер, спікер, електорат…
Спортивна лексика Боулінг, ушу, шейпінг, каланетік…
Галузь культури Імідж, гала-концерт, хіт-парад,
тайм-шоу…
Галузь побуту Кондиціонер, мікрохвильова піч,
тостер, фреш…
Українська мова останніх років характеризується значним
рівнем жаргонізації. Значна частина сучасних сленгізмів має
іншомовне походження. А отже, робота з відповідними
лексемами в школі сприятиме очищенню мовлення школярів від
небажаних елементів. Так, учитель може запропонувати таке99
завдання: користуючись словником жаргонізмів сучасної
української мови або словником сленгізмів, виписати
10-15 сленгізмів, які походять з англійської мови, пояснити їхнє
значення і доречність вживання в сучасній українській мові.
Таким чином, вивчаючи запозичену лексику, учні повинні
усвідомити, що сучасна українська літературна мова пройшла
довгий шлях розвитку, вона є продуктом багатьох поколінь.
Кожне нове явище, предмет, ознака, дія викликали в ній появу
нових слів, нових значень, які є збагаченням словникового
складу української мови. Процес запозичення слів – природний
та неминучий, вживання іншомовних слів, як і інших регулює
лексична норма. Тому, вибираючи слова, ми повинні звертати
увагу на значення, стилістичну забарвленість, вживаність,
сполучуваність з іншими словами. Порушення будь-якого з цих
критеріїв призводить до мовленнєвих помилок. Щоб уникнути
мовних помилок та недоліків учнів слід активно користуватися
словниками, без потреби та незнання значення іншомовного
слова не вживати його, намагатися, якщо це можливо,
замінювати запозичені слова українськими синонімами, тим
самим збагачуючи культуру та розвиток мовленнєвої діяльності.
А останнє є актуальним завжди і розкриває безмежні
можливості для наукової, лексикографічної та навчальної
роботи.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бєляєв О.М. Сучасний урок української мови. Навчально-
методичний посібник. – К.: Радянська школа, 1981. – 176 с.
2. Лукач С.П. Бесіда на уроках мови: Посібник для вчителя. – К.:
Рад. школа, 1990. – 112 с.
3. Методика вивчення української мови в школі/ А.М. Беляєв,
В.Я. Мельничайко, М.І. Пентилюк та інші: Посібник для вчителів. – К.:
Рад. школа, 1987. – 246 с.
4. Паламарчук Л.С. Українська радянська лексикографія. – К.:
Наукова думка, 1978.
5. Роздобудько Ірен. Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості
двері. – К.: Нора-Друк, 2007. – 312 с.
6. Слесарева И.П. Проблемы описания и преподавания русской
лексики. – М.: Русский язык, 1980. – 182 с.
7. Словник іншомовних слів – К.: Наукова думка, 2000. – 680 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.