Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ У ПРОФІЛЬНИХ КЛАСАХ

Олена ВАЖЕНІНА,
старший викладач кафедри
української мови та прикладної лінгвістики
Донецького національного університету
Ганна БАРДУКОВА,
студентка 4 курсу спеціальності «Українська мова і
література» Донецького національного університету
ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД
ДО ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ У ПРОФІЛЬНИХ
КЛАСАХ
У статті розглядається методика впровадження
функціонально-комунікативного підходу до вивчення фразеології
на уроках української мови у профільних класах. Завдання і
вправи розроблені на основі фразеологічного матеріалу
химерного роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу,
або ж Козак Мамай і Чужа Молодиця».
Ключові слова: варіація, семантичне перетворення,
структурно-семантична трансформація, фразеологізм,
функціонально-комунікативний підхід.
Рівень освіти – показник загального розвитку суспільства в
економічній, соціально-культурній та політичній сферах. На
сьогодні стрімко набуває значення, стає вагомішим рівень
мовної освіти, оскільки «є визначальним у характеристиці
соціально-культурного рівня народу і кожної особистості
зокрема» [1, с. 261]. Із посиленням тенденцій інтеграції України
в загальносвітовий міжнародний простір дедалі відчутними
стають запити держави на інтелектуальну мовну особистість, що
володіє зв’язним літературним унормованим мовленням. Наразі
ж фіксуємо достатньо низький рівень мовленнєвої культури
випускників загальноосвітніх шкіл та ВНЗ і невміння
спілкуватися у різних життєвих ситуаціях як результат101
послуговування традиційним мовно-системним, суто
теоретичним підходом у вивченні мови. Натомість сучасний
освітній процес має забезпечувати задоволення потреб і
культурних запитів особистості, пов’язаних з її практичною
діяльністю, оволодіння досконалим мовленням. Вирішення цієї
актуальної проблеми полягає у впровадженні у шкільну
практику функціонально-комунікативного підходу, який
задекларований Міністерством освіти і науки України.
Ідеї функціонально-комунікативного підходу не нові щодо
теоретичної розробки. Особливості комунікативного напряму
навчання проаналізовано та з’ясовано сутність стратегії
навчання у працях М.С. Вашуленка, О.Ю. Купалової,
М.Р. Львова, Л.М. Паламар, Ю.І. Пассової. Функціональний
підхід, що розроблявся у лінгвістиці (О.В. Бондарко,
А.П. Загнітко, Г.О. Золотова, І.Р. Вихованець),
зінтерпретований з погляду методики у працях С.Г. Дубовик,
В.А. Каліш, О.Ю. Копалової, О.Д. Митрофанової,
Л.М. Паламар, О.С. Паламарчук. За функціонального підходу
методика будується так, що кожна мовна одиниця чи форма
розглядається крізь призму її ролі, функції у вираженні думки
мовця. «Зіставлення особливостей функціонального та
комунікативного підходів дає змогу науковцям констатувати
доцільність їх інтеграції. Якщо функціональний підхід до
презентації мовного матеріалу передбачає з’ясування ступеня
його комунікативної значущості, то процес реалізації
комунікативного підходу вимагає встановлення особливостей
функціонування певної мовної одиниці» [1, с. 263].
Проблеми мовленнєвого розвитку школярів, обґрунтування
функціонально-комунікативного підходу до навчання як одного
з найпереконливіших стали предметом теоретичних досліджень
М.І. Пентилюк, Г.Т. Мелехової, С.Г. Дубовик, Л.М. Паламар,
О.С. Паламарчук, О.М. Петрука, Н.В. Шульжук, Н. Янчук.
Дослідників цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що
свідчать результати їхніх досліджень, зокрема публікації у
журналах «Дивослово», «Рідні джерела», «Початкова школа».
Як черговий етап у здійсненні комплексного дослідження
мовленнєвого розвитку школярів на засадах функціонально-
комунікативного підходу у статті робимо спробу осмислити102
проблему і подати рекомендаційні матеріали до засвоєння
фразеологічного матеріалу української мови на засадах
функціонально-комунікативного підходу.
Зауважимо, що робота з формування мовленнєвих
здібностей учнів, спрямована на досягнення комунікативної
мети, здійснюється під час вивчення всіх розділів шкільного
курсу мови, але особливе значення у цьому процесі, на нашу
думку, має відігравати вивчення фразеології української мови.
Адже слово та фразеологізм – відтворювані у мовленні одиниці,
що виконують номінативну функцію, у процесі комунікації
служать для забезпечення потреб спілкування; незнання
одиниць лексико-фразеологічного рівня унеможливлює
спілкування. Слово та фразеологізм варто розглядати в
контексті (речення як мінімальний контекст) із можливими
трансформаціями, варіаціями, модифікаціями, набутими
стилістичними відтінками, де одиниці розкривають
функціональні властивості.
Фразеологія як розділ мовознавства вивчається учнями
системно у 5 класі. В 6 класі програмою передбачене
поглиблення знань з лексикології, розділ фразеології не
винесений для розгляду. Завдання вчителя систематично
актуалізовувати фразеологічні знання учнів на уроках мови у 6,
7, 8, 9 класах. У 10 класі школярі опановують практичну
стилістику і культуру мовлення, предметом вивчення є лексичні
та фразеологічні стилістичні засоби мови.
Для опрацювання розділу мовознавства «Фразеологія»
укладачами програми не передбачено достатньої кількості
годин, школярі набувають недостатніх умінь і навичок вільно
оперувати фразеологічними одиницями (далі ФО) у мовленні,
увиразнюючи його, індивідуалізуючи, правильно й точно
висловлюючи власну думку. З цією метою стане в нагоді за
умови систематичної роботи на уроках із фразеологічними
одиницями ознайомлення учнів з поняттям не тільки лексичної,
а й фразеологічної норми. На сьогодні ж таке вивчення
програмою не передбачене. Лише за таких умов можна
констатувати повну реалізацію завдання навчання рідної мови –
вироблення мовленнєвої компетенції. 103
Теоретично обґрунтувати ненормативне вживання
фразеологізму достатньо важко. В.А. Чабаненко пояснює це
тим, що «фразеологія – надзвичайно мобільна мовна система, в
ній часто стикаються і досить щільно переплітаються зусилля і
наслідки різнорідної мовотворчості. Тут часто не просто
відрізнити давнє, усталене від нового, неусталеного,
говіркове /вузько локальне/ від літературного /широко
відомого/, загальновживане від індивідуально-авторського/
оказіонального/» [2, с. 152]. Природа фразеологічної одиниці,
своєрідність її форми і значення, пряма залежність різних форм
уживання від варіантності та факультативності компонентів, від
варіантності структури – ті чинники, що унеможливлюють
формулювання чітких критеріїв встановлення
нормативного/ненормативного вживання фразеологізму. За
ненормативне пропонуємо вважати вживання ФО:
— із відхиленням від норми у семантиці;
— із відхиленням від усталеної в загальнонародній мовній
практиці структури, що позначається й на семантиці
фразеологізму.
За таких умов експресивність трансформованої ФО –
потенційного носія інгерентної експресивності – внутрішньо
притаманної вислову здатності передавати експресію,
виразність, підкреслену почуттєвість мови – увиразнюється.
Методично виправдано у зв’язку із вивченням лексичних та
фразеологічних стилістичних засобів ознайомити школярів не
лише із явищами синонімії, антонімії та багатозначності
фразеологізмів, а й з достатньо поширеним явищем
трансформації ФО.
Різноманітні способи і прийоми трансформації ФО
зводяться до двох основних груп: семантичних та структурно-
семантичних. Зміни у структурі ФО, що не призводять до
зрушень у семантиці, окреслюємо терміном варіація, напр.:
«Доброти в тобі, як у голомозого чуба», – гірко подумала
дружина, пор.: як у голомозого чуприни; Стріляючи очима поза
вікна, на якусь мить вона затрималась легковажним поглядом
на чорноволосому козакові…, пор.: очі стріляють (інверсія
компонентів ФО).104
У межах семантичних перетворень фразеологізмів
розрізняємо власне-семантичні трансформації та подвійну
актуалізацію ФО. Внаслідок семантичних трансформацій
узуальне фразеологічне значення набуває додаткових відтінків
(власне-семантичні трансформації) або ж реалізується
семантична двоплановість фразеологізму (подвійна
актуалізація), можливість якої закладена в самих
фразеологізмах, двозначних за своєю природою, що, у свою
чергу, дозволяє створювати особливі контекстуальні умови, які
сприяють актуалізації двох планів значення виразу: прямого та
переносного, фразеологічного:
— Що там у тебе? – до всього цікавий, спитав він.
— Купи лишень.
— Та що ж?
— Кота в мішку.
— А коли це не кіт?
— Нявчить. Хіба не чуєш?, – подвійна актуалізація ФО: ідеться
про продаж на ярмарку кота, який дійсно знаходиться у мішку,
пор.: купувати кота в мішку;
— Гляну на вид, то й кажу, що Демид! Та ще й який: ціла купа!,
де Демид Купа – один з головних героїв твору. Обігруванням
ім’я та прізвища, переведенням прізвища персонажа із
антропонімної площини в узуальну досягається сильний
комічний ефект.
Зрушення у семантиці, набуття фразеологізмом нових
експресивних відтінків – результат зміни зв’язків його із
контекстом, власне-семантичних трансформацій: Люба кралечка
все на тому ж правому боці засинала знов та й знов, хоч вогню
під неї підклади, пор.: підкладати вогню; І скільки літ потому
каявся Мамай, що пустив на світ таке страховисько, пор.:
пускати в (на) люди (в світ). Так, ФО «підкладати вогню»
нормативно має значення «підсилювати чимсь певне почуття,
переживання, суперечку». Завдяки авторській мовотворчості
фразеологізм здобув ще одне значення – «робити щось всупереч
чийомусь проханню, бажанню». Словником значення ФО
«пускати в (на) люди (в світ)» тлумачиться як «публікувати,
видавати». У контексті твору фразеологізм в результаті зміни105
видової форми дієслова, а також керування іменником-істотою
набуває нового відтінку в значенні: «давати життя».
Структурно-семантичні трансформації, різновид
індивідуально-авторських перетворень фразеологізмів,
представлені:
— субституцією – заміною компонентів словами вільного
вжитку;
— поширенням компонентного складу;
— еліпсисом компонентного складу ФО.
Субституція – спосіб структурно-семантичних
трансформацій, що полягає у заміні кількох чи усіх компонентів
функціонально схожими елементами. Вибір слова-замінника
традиційного компонента зумовлений контекстом, чим
досягається органічне вплетення фразеологізму в мовну канву
художнього твору, утворення із контекстом одного смислового
цілого, напр.: Ставши посеред степу табором, торгувались
вони з чумацьким ватажком цілісінький день, торгувались ніч,
потім іще день, аж пихи їм порозпухали, бо випили вони за тим
ділом удвох із отаманом три барила чорної персіанської
горілки, поки, нарешті, не поладнали, пор.: пити мирову
(випити три барила чорної персіанської горілки – пити мирову
(субстантив → кількісно-іменна сполука); Я – про цибулю, а він
про часник! – сумно посміхнулася ображена панна, пор.: я про
Хому, а він про Ярему (розм.); ти йому стрижене, а він тобі
кошене (розм.) – за схемою Prons1 Ns4, Pron3s1 Ns4.
Фіксуємо явище субституції компонентів паралельно із
поширенням. У випадках, коли дієслово-замінник не тотожний
до традиційного компонента за валентними можливостями,
поширення характеризується максимальною розгорненістю за
умови заповнення всіх валентно зумовлених позицій дієслова:
Усі вони [соловейки] цвірінькають лише тому, що жити без
пісні не можуть…, а зовсім не тому, що пані Доля тим
горобчикам – за досконале цвірінчання трішки більше підсипає
на второвану дорогу поезії з-під пишного хвоста Пегаса
тепленьких кізячків…, пор.: доля усміхається.
доля
хто?
← підсипати
кому?

з якої нагоди?
→ скільки?
→ куди?

звідки?

що?
→106
Поширення компонентного складу – включення до
традиційної структури стійкого виразу таких слів чи
словосполучень вільного вжитку, які надають фразеологізму
більшої конкретності, пов’язуючи із тематикою художнього
твору, напр.: Не відстав од них і щирий песик Ложка, що летів
татарською стрілою на кривих і коротких ногах, пор.: летіти
стрілою.
Еліпсис – це звуження рамок фразеологізму, усічення
окремих його компонентів, зумовлене прагненням до економії
мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення
надлишкових з погляду конкретного факту комунікації
компонентів, напр.: – Як ся маю? Посередині! Як у чорта на
рогах…, пор.: лізти (наскакувати) / полізти (наскочити)
чортові на роги (обставина місця допускає імплікований вияв
дієслова). Фіксуємо явище скорочення ФО паралельно із
графічно-пунктуаційною трансформацією: Та й Пилип-з-
Конопель уже носом ловив окуні, хоч досі й умів начебто
випити чарку горілки, а то й вина, доброго французького бордо
з лоз Медока, Грава чи Сент-Емільйона, пор.: вискочив як
Пилип з конопель. Несподіваним стає переведення
фразеологічного значення в антропонімну площину.
Письменники, майстри художнього слова, з притаманною
для них своєрідною манерою письма вдаються у фразеологічній
творчості до способів трансформації. Трансформацію можна
розглядати, з одного боку, як усталений стилістичний прийом, а
з іншого, як художній засіб, що зближується з такими тропами,
як епітет, метафора, порівняння тощо. Використання ФО в
трансформованому вигляді завжди зумовлюється певними
стилістичними завданнями. У результаті трансформації
загальновживаного фразеологізму відомий вираз
перетворюється в несподіваний, що концентрує на собі увагу
адресата і допомагає глибше зрозуміти авторський замисел.
Отже, трансформація ФО – це пошуки нових шляхів оновлення
думки, закладеного у фразеологізмі образу. Завдання вчителя –
допомогти учням усвідомити необхідність засвоєння
фразеологічного матеріалу української мови, виробити навички
працювати із цим матеріалом, що допоможе по-новому, не
шаблонно мислити та «вдягати думки у дієву словесну форму». 107
У зв’язку із цим акцентуємо увагу на характері вправ і завдань з
теми «Фразеологія» у шкільних підручниках з української мови,
що орієнтують школярів та викладачів передусім на вивчення
лексико-фразеологічних одиниць книжно-писемних стилів, поза
увагою залишаючи функціонування таких одиниць у художньо-
розмовному мовленні. На наш погляд, такий підхід
неприйнятний, оскільки унеможливлює вияв різноманіття
лексико-фразеологічного матеріалу, його виразових
можливостей з погляду функціонування, комунікації,
пропагуючи «типовість», «правильність», не дає можливості
застосовувати пошуково-евристичні методи навчання. Відтак
перегляду підлягають однотипні дидактичні та навчально-
тренувальні матеріали з огляду на функціонально-
комунікативний підхід у навчанні.
Пропонуємо систему вправ на формування комунікативної
компетенції учнів профільних класів за функціонально-
комунікативного підходу:
1. Відтворити словниковий варіант фразеологічної одиниці.
Встановити тип трансформації.
1. А пан Демид тим часом, сидівши тихо, думав про щось
своє, не зводячи рачих зіниць з вітця Мелхиседека. 2. Щоб
менше штовхали розворушені чеканням глядачі, пан Купа виліз
коло самого помосту на березовий пеньок і…теж намірився
дивитись лицедіїв, щоб потім ясувати владиці, чому він заказав
оце блюзнірство, проти якого вишкіряв свої щербаті зуби вже
досить давно. 3. Похолонуло в пузі і в пана обозного, коли й він
збагнув нарешті, хто ж це виник перед ним так невбачай
посеред степу. 4. Якщо мене все-таки зважились би ганити, то
тільки згаяли б час, бажаючи критикувати того, хто сам є
критиком інших: чи ж варто тупити зуби об терпуг? 5.
Хлопець поспішив на хвильку додому, щоб задушити в пузі
комара й заспокоїти неню, коли та й досі не спить, дожидаючи
сина. 6. – Чи не пан гетьман? – з обережним побоюванням
спитала Роксолана, знаючи, що чоловік її має надію стріти
ясновельможного, Гордія Пихатого, прозваного Однокрилом,
саме на цій дорозі, але не тямлячи, яким лихим духом він дише
на гетьмана, як він боїться його, як він стелеться під ноги та
лиже йому все, що тільки можна лизати. 7. Вихопивши з піхов108
шаблю-блискавку, помчав у святе діло француз Сганарель, за
ним…шабелькою кинувся в січу й наш Михайлик. 8. Та й говорив
єпископ інколи, мовби в очі сипав тютюном, – це коли правду
казав. 9. Вона вабила до себе й своїм частим та глибоким
диханням…і калатанням дзвінкого серця, яке міг чути кожен,
навіть іще не пригортавши, а тільки око звівшина гарячу
молодиченьку й прийнявши з рожевих пальчиків Насті-Дарини
добрий кухоль адамових слізок. 10. Тодішній актор мусив мати,
як кажуть, язика на ковороті, щоб відповісти на кожен
рух,…щоб набалакати, коли трапиться, стонадцять кіп
гречаної вовни. 11. І досада шкребла душу Кохайликові, шкребла
за пазухою, мов лапаю скажена кішка. 12. Миряни,
непроходимий гурт, розступилися перед пастирем, як грудка
масла під гарячим ножем. 13. А мій язик …він, правда, був
гостріший од моєї шаблі, але ж …не гостріший від твого
лицедійського язика. 14. Усі вони [соловейки] цвірінькають лише
тому, що жити без пісні не можуть…, а зовсім не тому, що
пані Доля тим горобчикам – за досконале цвірінчання трішки
більше підсипає на второвану дорогу поезії з-під пишного
хвоста Пегаса тепленьких кізячків. 15. Прийшли непрохані, то й
підем некохані, а журитись нема чого парубкові, бо ж дівчат
на світі як листя в літі. 16. Людей по всіх храмах стояло
небагато, але ж тут, в Успенському, миру-миру зійшлося,
квасолині впасти було ніде. 17. Зопалу сьорбнувши козацької
страви, рейтар очманів, закашлявся, засіпався, зачмихав і
зачхав, аж у печінці йому щось закавкало, аж руки зсудомило,
аж білозорі його баньки полізли на лоба. 18. Пан Демид вийшов
на середину дороги і почав напудрюватись, мов сич на сову, мов
квочка на дощ, надуватися і червоніти, та так же й ловко, що
пані Роксолана аж замилувалася. 19. Художник, бідуючи й
поневіряючись, коли його картини спродали з молотка,
безслідно канув десь в Європейських кварталах голландської
столиці, на бідняцькому дні Амстердама (за твором
О. Ільченка).
2. Встановити експресивне навантаження еліпсованих
фразеологізмів, подати їх вихідну форму. 109
1. Замріє коли-не-коли гайок чи діброва, самотня верба чи
груша або очерет, мов той ліс, понад річкою, – а то все трава й
трава. Зайдеш у них чи й верхи вскочиш, то й нема тебе, мов
потонув, – ні сліду, як на морі. 2. – Не встигне сказати! Тільки
рота роззявить, а мене вже й нема: шукай вітра! – і Мамай аж
підвівся з-за столу.
3. – Мовчать?
– Обоє?
– Мов у роті вода. В одного. В роті. Вода. 4. Але й кивати
було нікуди. 4. Забавка була-таки без жартів. Аж іскри сіклися
з шабель. Аж іскри з очей (за твором О. Ільченка).
3. З’ясувати, за якою усталеною в мові моделлю утворені
наведені фразеологічні одиниці. Встановити вихідну словникову
структуру.
1. Матінка Михайликова, з якою Михайлик не розлучався
ніколи і ніде і яка всі ці дні чвалувала на рудій кобилі стремено
до стремена з ним. 2. Я – про цибулю, а він про часник! – сумно
посміхнулася ображена панна. 3. І Явдоха обернулась до
переляканої пані – І чого це ти вирячилась на мене, мов кизяк на
пасльону? 4. – Застав телепня моркву стругати! 5. – І чого ти
до неї прилип, як кізяк до тріски? – питали якісь незнайомі
Михайликові козаки. 6. І пан полковий обозний з любою своєю
жіночкою, за руки побравшись, у молитовнім екстазі не чули, як
кажуть, і пупа на череві, та й линули до бога. 7. І чого ти до
мене прилип, як до Ґандзі Пилип? – спитав Данило (за твором
О. Ільченка). 8. – Ха-ха-ха! Ото вашмосць сказав що знав. Баба
о хлєбє, а дзяд о фіялках (А. Чайковський).
4. Трансформувати наведені фразеологізми, скласти з ними
зв’язне висловлювання на самостійно обрану тему.
Пасти задніх; майстер на всі руки; ні з того ні з сього;
сісти в калошу; правити теревені; пити мирову; собаку з’їсти;
глека розбити; танцювати під чужу дудку; ряси топтати;
піднести гарбуза; стрибнути в гречку.
Таким чином, ми вважаємо, що у профільних класах всі
мовні явища необхідно розглядати з урахуванням функції, яку
вони виконують у тексті. Особливо показовим у цьому плані є
вивчення фразеологізмів. Художнє тло не тільки служить110
способом контекстуальної семантизації ФО, а й вияскравлює її
конотативні семи, за допомогою яких реалізується авторський
задум.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Шульжук Н.В. Особливості реалізації функціонально-
комунікативного підходу до вивчення мовних одиниць сучасної
української літературної мови у ВНЗ //Східнослов’янська філологія. –
2008. – Вип. 14. – С. 261-267.
2. Стилістика експресивних засобів української мови. Частина 1:
Навч. посібник / В.А. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 1993. – 216 с.
3. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та
лексикографічна розробка українських фразеологізмів/ АН УРСР, Ін-т
мовознавства ім.. О.О. Потебні; Відп. ред. Л.С. Паламарчук. – К.:
Наукова думка, 1989. – 156 с.
4. Єрмоленко С.Я, Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова.
Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред.
С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.
5. Ільченко О.Є. Козацькому роду нема переводу, або ж Козак
Мамай і Чужа Молодиця: Роман. / Іл. художника О. Данченка. – К.:
Дніпро, 1984. – 520 с.
6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів:
Українська мова 5-12 класи: Навчально-практичне видання. – К.:
Ірпінь, 2005. – 176 с.
7. Фразеологічний словник української мови у 2 книгах / Ред.
кол.: Білоноженко В.М., Винник В.О., Гнатюк І.С., Горобець В.І. – К.:
Наукова думка, 1999. – 984 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.