Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ВЗАЄМОДІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СТУДЕНТАМ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В УМОВАХ КРЕДИТНО- МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ

Ельвіра ВЄТРОВА,
кандидат філологічних наук,
завідувач кафедри української філології Макіївського
економіко-гуманітарного інституту
ВЗАЄМОДІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ
ТЕХНОЛОГІЙ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
СТУДЕНТАМ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ
СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В УМОВАХ КРЕДИТНО-
МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ
У статті досліджуються особливості використання
інноваційних технологій у викладанні української мови
студентам нефілологічних спеціальностей, їхня взаємодія з
традиційними методами навчання.
Ключові слова: інноваційні технології, традиційні методи
навчання, гуманізація освіти, пізнавальна активність,
інтерактивна взаємодія, проблемне викладання.
Епоха інформаційного суспільства, основою якого стають
знання, їхнє виробництво, передання та засвоєння, висуває нові
вимоги до системи освіти, її моделей, методів і форм, які б
дозволили на якісно новому рівні підготувати студентів до
майбутньої трудової діяльності. Інформація перетворюється на
основний предмет людської праці, змінює її зміст, збільшує роль
людини в прийнятті рішень. Сучасний фахівець, щоб стати
конкурентноспроможним на ринку праці, сьогодні повинен
оволодіти новими знаннями, здатністю до абстрактного
мислення, навичками роботи з технічними засобами,
спроможністю швидко застосувати нові знання на практиці,
орієнтуватися в будь-якій ситуації, а отже, синтезувати знання з
різних галузей наук. Реалізація цих завдань можлива лише за
умови переходу від класичної системи освіти, метою якої була
підготовка людини, що володіє знаннями, до нової системи, яка112
готує людину, що не тільки знає, але і розуміє інших людей,
інші культури, специфіку сучасного буття, здатна до
конструктивного діалогу. Йдеться про виховання
інтелектуально розвиненої, відповідальної та високоморальної
особистості. Фахівця з такими якостями може підготувати лише
суспільство, система освіти якого ґрунтується на гуманістичних
принципах, духовних цінностях, що перебувають у повній
гармонії зі знанням. Гуманізація освіти дає можливість
підвищити реальну цінність кожної особистості. Саме тому в
сучасному багатовимірному освітньому просторі важлива роль
відводиться викладанню гуманітарних дисциплін, які повинні не
лише сприяти гуманізації суспільної думки в технократичне
століття, давати теоретичне обґрунтування явищам і подіям
суспільного життя, але й, відображаючи буття, нести про нього
достовірні знання.
Становлення гуманістичної парадигми в освіті має довгу
історію. Роботи Ш.О. Амонашвілі, П.П. Вентцеля,
Я.А. Коменського, І. Песталоцці, К.Д. Ушинського та інших
педагогів заклали основи для теоретичного переосмислення
педагогічної діяльності на засадах гуманізму. Проблема
удосконалення форм і методів викладання гуманітарних
дисциплін, їх постійного оновлення, пристосування до нових
умов життя останнім часом не виходить з розряду актуальних
для вищої освіти. Сучасна наука вже має певний досвід у
розв’язанні питань такого плану. Так, на сьогодні вже існує
значна кількість праць, у яких розглядається сутність інновацій
у викладанні гуманітарних дисциплін у вищій школі. Це
питання вивчається в різних аспектах: з погляду взаємозв’язку
теорії та практики, у контексті сучасних глобальних процесів
інформатизації, інтерактивної взаємодії, в умовах формування
нового освітнього середовища. І хоча питання пошуку
інноваційних методик організації навчального процесу в умовах
кредитно-модульної системи постійно стають предметом
зацікавлення багатьох учених, педагогів, активно
обговорюються в періодиці, під час проведення науково-
методичних конференцій різного рівня, на сьогодні вони ще не
здобули остаточного розв’язання і вимагають подальшого113
серйозного та ґрунтовного розгляду. Отже, тема нашого
дослідження є актуальною.
Мета запропонованої статті – вивчити особливості
використання інноваційних технологій у викладанні української
мови студентам нефілологічних спеціальностей в умовах
кредитно-модульної системи навчання, їхню взаємодію з
традиційними формами та методами викладання дисципліни.
Закріплення Конституцією України статусу української
мови як державної зумовлює зростання її суспільного значення
в політичному, господарському, культурному житті, ділових
відносинах між організаціями та установами. Проте часто
виникає невідповідність між високим професійним рівнем і
низьким рівнем культури мовлення особистості. Це ставить
перед викладачами української мови вищих навчальних закладів
завдання створити такі умови вивчення української мови, щоб
студенти могли активно послуговуватись нею в усіх сферах
громадського життя, усвідомлювали роль і значення української
мови у формуванні розвиненої особистості, фахового
потенціалу нашої держави. Навчальні курси «Українська ділова
мова», «Українська мова», «Українська мова професійного
спрямування», що викладаються на нефілологічних
спеціальностях, мають на меті підготувати студентів до
засвоєння державної мови на рівні вільного володіння нею у
сфері професійного спілкування, розвивати фахові мовленнєві
вміння, виховувати національно свідомих громадян України. Ця
мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) сформувати у студентів володіння орфоепічними,
орфографічними, лексичними, граматичними і стилістичними
нормами сучасної української мови;
2) виробити навички доречного й комунікативно
виправданого використання засобів української мови в
професійному спілкуванні з дотриманням основних правил
українського мовного етикету;
3) сформувати уміння й навички правильного мовного
оформлення документації;
4) розвинути вміння користуватися довідковою
літературою;
5) виховувати повагу до української мови. 114
Успішна реалізація цих завдань можлива лише завдяки
продуманій організації навчальних занять з названих дисциплін,
добору таких форм і методів роботи, які б сприяли формуванню
у студентів необхідних мовленнєвих умінь і навичок.
При викладанні української мови студентам
нефілологічних спеціальностей в сучасних умовах в першу
чергу треба звертати увагу на такі моменти: чому навчати
(лінгвістично обґрунтований відбір матеріалу, його
інтерпретація та опис) і як навчати (ефективна система
навчання, що базується на даних педагогічного досвіду та
експерименту). З урахування того, що в наш час багато уваги
приділяється гуманізації суспільства, програма дисципліни
«Українська мова» для студентів нефілологічних спеціальностей
обов’язково повинна включати теми, що розкривають такі
проблеми, як роль мови в суспільному житті, функції мови,
мова і професія, мова і спілкування. Найяскравішою прикметою
сьогодення є активізація міжнаціональних процесів, зростання
інтересу громадськості до духовної спадщини свого народу,
його історичних і культурних надбань. З виходом України на
міжнародну арену, здобуттям нею суверенітету особливо гостро
постає проблема дослідження національного характеру
українців, пошуку шляхів духовного відродження українського
народу, його національної свідомості і традицій. Отже, студенти
як громадяни України повинні мати чітке уявлення про
походження української мови, основні етапи її формування й
розвитку, місце серед інших мов світу. Методологічно
обґрунтованим, на наш погляд, є також ознайомлення студентів
з мовною політикою сучасної незалежної України та
можливими шляхами розв’язання мовних проблем. Таким
чином, логіка викладення матеріалу повинна підвести до
розуміння того, що досконале володіння українською мовою в
різних сферах суспільного життя – запорука успішного розвитку
та національного процвітання нашої країни.
На семінарах та практичних заняттях матеріал доцільно
підкріплювати особистим досвідом студентів. Так, наприклад,
при опрацюванні вступної теми: «Роль мови у житті
суспільства» студентам можна запропонувати визначити своє
бачення цієї проблеми, вибудувати власну ієрархію цінностей. 115
Вироблення у студентів уміння оцінювати події через призму
набутих знань й одночасно за науковими термінами бачити
реальне життя допоможе їм адекватно оцінювати ситуацію,
сприятиме вихованню в них почуття національної свідомості,
патріотизму та гордості за свій народ, знаходити своє місце у
навколишньому світі.
Особливу увагу треба приділяти виховному потенціалу
навчальних занять. Тексти, з якими працюють студенти, повинні
бути безпосередньо пов’язані з українською літературою,
історією, звичаями та традиціями, матеріальною і духовною
культурою українського народу, загальнолюдськими цінностями,
сучасною публіцистикою, науковою та науково-популярною
літературою. Крім того, значна частина текстів має стосуватися
майбутнього фаху студентів. Унаслідок цього розширюється
світогляд, виробляються навички культурної поведінки, які
поступово стають якостями особистості. Заняття з української
мови повинні допомогти студентам правильно аналізувати
різноманітні комунікативні ситуації, оцінити свою мовленнєву
культуру та культуру інших людей, оволодіти нормами
мовленнєвого етикету та правилами поведінки в суспільстві.
Під час викладання української мови студентам
нефілологічних спеціальностей виникають деякі проблеми,
розв’язання яких залежить від майстерності викладача, його
уміння дібрати такі методи і прийоми навчання, які сприяли б
досягненню кінцевого результату. Однією з найголовніших, на
наш погляд, є проблема розвитку пізнавальної активності
студентів у навчанні, формування необхідності спонукання їх до
активної діяльності. Цього можна досягти тільки при розумінні
навчання як особистісно опосередкованого процесу взаємодії
викладача та студентів, спрямованого на досягнення спільної
мети – формування творчої особистості майбутнього спеціаліста,
пристосованого до змінного економічного середовища.
Основними засобами активізації уваги студентів є
динамічне проведення заняття із застосуванням різноманітних
прийомів, організація їхньої активності шляхом переключення з
одного виду діяльності на інший. На зосередження уваги впливає
темп роботи. Уповільнений темп розсіює увагу, знижає
активність учнів. Прискорений темп також має негативні116
сторони: більшість студентів не встигають стежити за думкою
викладача, втомлюються, стають неуважними. Оптимальний для
аудиторії темп роботи визначається викладачем емпірично, тому
реалізація принципів дидактики в освіті, побудованої на
дистанційних формах навчання, буває досить ускладненою.
Великого значення набуває наочність. Наочність – це не тільки
основа чуттєвого сприйняття, необхідного для свідомого
засвоєння нових знань, але і шлях, що веде до розвитку мислення.
Усе це означає, що навчальне заняття повинно бути побудоване
так, щоб забезпечити розуміння студентом навчального матеріалу
на рівні його максимальної пізнавальної активності – мислення.
Під час викладання української мови студентам
нефілологічних спеціальностей виникає необхідність
інтерактивної взаємодії, коли викладач не просто потребує
репродуктивного відтворення змісту першоджерел,
підручників, лекційного матеріалу, а змушує аналізувати:
узагальнювати сказане, співвідносити з іншими проблемами,
виявляти наявність протиріч, тобто робити те, що в психології
називається розв’язанням завдань.
Активізація розумової діяльності студентів знаходить
своє найбільш повне відображення у проблемному викладанні,
сутність якого полягає в такій організації навчального
процесу, при якій студент не тільки сприймає, фіксує і
запам’ятовує знаки в готовому вигляді, але й разом з
викладачем або самостійно в умовах проблемної ситуації
розв’язує систему логіко-пізнавальних завдань на основі
сформованих знань, умінь та навичок. Систематичне та
цілеспрямоване застосування методів проблемного навчання
може сприяти суттєвому підвищенню ефективності
самостійної пізнавальної діяльності студентів та активізації
творчого засвоєння.
Важливе значення має правильне формування системи
вправ. Необхідно підбирати такі завдання, в яких лексичні,
морфологічні та синтаксичні категорії розглядаються під кутом
зору їхнього функціонування у зв’язному мовленні. Вправи, які
пропонуються студентам для виконання, доцільно поділяти на
такі групи. Перша група вправ передбачає знаходження в тексті
термінів, визначення їх лексико-синтаксичної сполучуваності, 117
з’ясування їхнього значення за допомогою термінологічних
словників. Ці завдання сприятимуть розвитку зв’язного
мовлення студентів, готуватимуть їх до самостійної роботи з
текстом. Друга група вправ спрямована на складання власних
висловлювань, засвоєння різних типів речень, їхніх функцій та
стилістичних можливостей, особливостей поєднання в
мікротексти. У результаті студенти повинні навчитись
відповідати на запитання за текстом, будувати власне
висловлювання. Третя група вправ орієнтована на формування у
студентів навичок діалогічного та монологічного мовлення в
сфері обраної спеціальності. Сюди можна також віднести
вправи на переклад фахових текстів з російської мови на
українську їх редагування.
Заняття з української мови повинно мати прагматичний
характер, будуватися в більш проблемному ракурсі, мати
посилену мотивацію (навіщо це вивчати) з чітким акцентування
основних проблем тієї чи іншої теми. В умовах кредитно-
модульної системи традиційні семінари є малопродуктивними,
оскільки на них студенти лише пасивно відтворюють те, що
почули на лекційному занятті. Крім традиційного виконання
різного роду вправ, важливо використовувати такі види роботи,
як бесіда, анкетування та тестування. Під час проведення бесіди
можна обговорити проблему вживання української мови в
засобах масової інформації, зокрема на телебаченні, дізнатися
про ставлення студентів до сучасної реклами та телевізійних
передач українською мовою. Використання анкет та тестів
допоможе викладачеві проаналізувати рівень культури
студентів, їхні моральні цінності, уподобання. Вивчення рідної
мови, знання традицій та етикету інших народів створить
передумови для спорудження міцного фундаменту загальної
культури студента, допоможе йому оцінювати та аналізувати
свою мовленнєву поведінку та поведінку інших, опановувати
правила спілкування, оволодівати уміннями брати участь у
діалозі. Культура мовлення суспільства – це один із
найяскравіших показників стану його моральності, духовності і
загальної культури.
В умовах кредитно-модульної системи навчання головна
увага повинна приділятися ефективній організації самостійної118
роботи студентів. Саме тут на допомогу викладачеві приходять
інформаційні технології, серед яких особливої ваги набуває
комп’ютеризація навчання. Комп’ютеризація освіти –
невід’ємний компонент її удосконалення, який сприяє
підготовці висококваліфікованих фахівців,
конкурентноспроможних на ринку праці, здатних до
компетентної та ефективної роботи за своєю спеціальністю на
рівні світових стандартів. Ефективній організації самостійної
роботи студентів значною мірою сприяє використання Інтернету
як джерела аутентичної інформації, засобу, що підвищує
мотивацію у вивченні мови, забезпечує індивідуалізацію,
інтерактивність навчання, моделювання особливого
навчального середовища і, врешті-решт, підвищує якість
навчання. Користуючись послугами мережі Інтернет, студент
вчиться вибирати із великої кількості інформаційних джерел
потрібну інформацію, аналізувати та систематизувати її.
Необхідна ланка в роботі викладача – комп’ютерні
програми, розроблені спеціально для конкретних лінгвістичних
досліджень. Сьогодні особливою популярністю користуються
програми, пов’язані з вивченням орфографії та пунктуації,
фонетики, семантики, а також програми, що здійснюють
контроль знань студентів. Наприклад, у Макіївському
економіко-гуманітарному інституті з метою підвищення якості
самостійної роботи студентів, контролю їхніх знань активно
використовується комп’ютерна програма «Колоквіум», що
здійснює процедуру діагностики сформованості компетенцій
студента з дисципліни чи окремого її модуля у вигляді
тестування. Раціонально організований контроль дає
викладачеві можливість аналізувати свою діяльність, своєчасно
помічати недоліки, шукати шляхи їх усунення, планувати
індивідуальну роботу. Програма «Колоквіум» не лише
забезпечує економію навчального часу (тестові завдання
студенти виконують в комп’ютерному класі у вільний від занять
час), але й значно полегшує роботу викладача, який одержує
вже готові, опрацьовані комп’ютером, результати
самоконтролю.
Підвищенню ефективності організації самостійної роботи
студентів сприяють електронні посібники та підручники з119
дисципліни, що вивчається. Найкращий результат досягається
завдяки використанню гіпертекстових посилань, що дають
можливість студентам ознайомитися з матеріалами словників,
енциклопедій в електронній бібліотеці.
Останнім часом усе частіше розробляються дистанційні
курси вивчення дисциплін. Однак, на наш погляд, у практиці
викладання української мови вони не можуть бути абсолютною
альтернативою традиційним аудиторним заняттям. Так,
головним їхнім недоліком є заміна особистісної, безпосередньої
взаємодії викладача і студентів різними засобами
опосередкованої навчальної комунікації, що реалізується за
допомогою різноманітних електронно-комунікативних систем,
наявних в електронному курсі. Практика використання
елементів дистанційного навчання показує, що окремі його
форми можуть використовуватися як такі, що доповнюють
навчальний процес, активізують пізнавальну діяльність
студентів і в деяких випадках полегшують пояснення
навчального матеріалу .
В умовах кредитно-модульної системи навчання
організація самостійної роботи у студентів нефілологічних
спеціальностей повинна бути спрямована на розв’язання таких
завдань: 1) розвиток творчого мислення студентів; 2) ефективне
використання навчального часу аудиторних занять;
3) оволодіння основними методами дослідницької роботи;
4) набуття студентом через самостійну діяльність власного
досвіду та професійних навичок.
Залежно від мети дисципліни, її завдань та змісту під час
викладання української мови можна використовувати такі
форми самостійної роботи:
 самостійне опрацювання лекційного матеріалу;
 самостійне вивчення окремих тем і питань, які не
розглядалися під час аудиторних занять, але передбачені
робочою програмою (для самостійного опрацювання);
 підготовка до практичних та семінарських занять;
 підготовка до контрольних робіт, тестів та інших форм
поточного контролю;
 підготовка до модульних та семестрових контролів; 120
 написання рефератів, лінгвістичних розвідок, аналітичних
оглядів за матеріалами публікацій з тих чи інших проблем;
 виконання індивідуальних вправ та завдань, виданих на
заняттях;
 підготовка наочних матеріалів з теми;
 лінгвістичний аналіз текстів різних стилів і жанрів;
 підготовка усних повідомлень, виступів на семінарських
заняттях, колоквіумах, конференціях, конкурсах та ін.;
 моделювання різних комунікативних ситуацій (діалог,
доповідь, лекція, бесіда, телефонна розмова), проведення
дискусій, прес-конференцій, організація круглих столів та
ін.
Отже, в організації самостійної роботи студентів активно
використовуються як традиційні, так і інноваційні методики
навчання.
Великою популярністю користується підготовка рефератів
з теми. Це традиційний, але дуже важливий вид роботи, під час
якого студенти вчаться самостійно опрацьовувати додаткову
літератури, узагальнювати та систематизувати матеріал,
знайомляться з основами оформлення наукової роботи. Крім
того, використовуються й інші форми. Наприклад, студентам
пропонується такі завдання: 1) підібрати аргументи, щоб
довести судження: «Змішування елементів різних стилів,
недоречне використання книжних або розмовних мовних
засобів призводить до порушення мовної культури»; 2) укласти
словник іншомовних слів, що стосуються їхньої майбутньої
професії; 3) підготувати невеликий виступ, мета якого –
переконати слухачів, що дотримання правил етикету створює
престижний імідж інтелігентної людини.
Ці завдання орієнтовані на розвиток творчих здібностей
студентів, уміння репрезентувати зібраний матеріал, доводити,
аргументувати свої думки, відповідати на питання, тобто
проводити дискусію. Такий вид роботи, як виступ, є
надзвичайно ефективним, оскільки дає можливість залучити до
роботи одразу всіх студентів. Вони не просто слухають
доповідача, але й виконують роль «експертів», що оцінюють
роботу колеги за такими основними критеріями: подача121
матеріалу, зміст виступу, дотримання регламенту, уміння
володіти аудиторією, відповіді на запитання слухачів. Детально
розбираючи виступи колег, відзначаючи переваги та недоліки,
експерти таким чином самі набувають досвіду та
удосконалюють свої уміння в сфері публічного виступу,
демонструють уміння працювати в групі, вести діалог з
опонентами.
Проведене таким чином семінарське заняття дозволяє не
лише закріпити одержані знання, але й дає можливість
перевірити свої сили в організації роботи групи, умінні
висловити свою думку, вислухати й прийняти іншу позицію.
Висока управлінська культура – та вершина, до якої повинні
прагнути і студенти, і викладачі.
Самостійна робота студентів може бути ефективною лише
в тому випадку, коли викладач скоординує діяльність студента,
допоможе йому в професійному самовизначенні. У зв’язку з цим
важливого значення набуває навчально-методичне забезпечення
дисципліни, яке включає такі структурні компоненти, як базова
програма, конспекти лекцій, тестові та інші практичні завдання
до тем, теми індивідуальних завдань, питання для модульного та
підсумкового контролів і самоперевірки знань, словник
ключових термінів і понять, список основної та додаткової
літератури, наочні матеріали (схеми, графіки, таблиці тощо).
Навчально-методичне забезпечення дисципліни в
електронному варіанті повинно зберігатися в бібліотеці, бути
завжди доступним для студента.
Отже, комп’ютерні технології посідають важливе місце в
системі удосконалення навчальної діяльності студентів. Однак
проблему інноваційних технологій в освітньому процесі не
можна зводити лише до використання комп’ютерних новацій і
розглядати як формальне оновлення застарілих освітніх
технологій. Проблема є набагато ширшою. Інноваційні методи
навчання базуються, в першу чергу, на модифікації
методологічних орієнтацій, нових формах раціональності.
У сучасному суспільстві можна спостерігати формування
нового типу культури: викладач не тільки навчає студентів, але
й вчиться в них і разом з ними. У такому типі культури
практично вчаться всі, реалізуючи свою пізнавальну та освітню122
активність одночасно (синхронно) і паралельно (діахронно).
Практика показує, що саме в тому випадку, коли предметом
вивчення стають не навчальні проблеми, а реальні проблемні
ситуації, результати навчання стають більш ефективними.
Кожен викладач, зустрічаючись зі своїми студентами, створює
унікальну навчальну програму, використовує індивідуальні
форми навчальних комунікацій, які одночасно є пізнавальними
ситуаціями і для нього, і для студентів. По суті педагог моделює
ситуацію, динаміка якої залежить як від загальносоціальних і
науково-пізнавальних модифікацій, так і від освітніх та
ціннісно-світоглядних характеристик тих, з ким він працює як
викладач-дослідник. Результати такої навчально-пізнавальної
діяльності є справді інноваційними – і для студента, і для
викладача, а їхня пізнавальна і практична орієнтованість
дозволяє одержати нові знання – прикладні, а можливо, і
фундаментальні.
Отже, перед усіма філологами сьогодні стоїть важливе
завдання – зберегти українську мову не лише як символ
культури і нації, але і як феномен нового культурно-історичного
середовища, що народжується інформаційно-комп’ютерними
технологіями ХХІ ст., а у викладанні української мови
студентам нефілологічних спеціальностей активно
використовувати інноваційні технології, що сприяють
формуванню мовленнєвої компетенції, високої культури усного
та писемного мовлення.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Можар Е. Н. Интерактивное обучение в практической
подготовке филолога / Е. Н. Можар // Многоуровневая система
подготовки филологов: организация содержания и новые технологии
обучения : материалы Междунар. науч. конф. 16-17 окт. 2003 г., Минск
/ Отв. ред. Л. А. Мурина. – Мн. : Изд. центр БГУ, 2004. – 285 с.
2. Педагогические основы самостоятельной работы студентов :
[пособие для преподавателей и студентов / под общ. ред. О. Л. Жук]. –
Мн. : РИВШ, 2005. – 112 с.
3. Поддьяков А. Н. Философия образования: проблема
противодействия / А. Н. Поддьяков // Вопросы философии. – 1999. –
№ 8. – С. 119–128.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.