Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ЗАПОБІГАННЯ НАСЛІДКАМ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ У ПРИКМЕТНИКАХ

Євгенія ГОПШТЕР,
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української
мови Горлівського державного педагогічного
інституту іноземних мов
ЗАПОБІГАННЯ НАСЛІДКАМ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ У
ПРИКМЕТНИКАХ
У статті аналізуються інтерференційні помилки
російськомовних учнів; пропонуються способи організації
роботи над ними під час засвоєння прикметника.
Ключові слова: пряма інтерференція, білінгв, опорно-
зіставна технологія, непряма інтерференція.
Важливим для ефективної роботи із запобігання помилкам
і усунення їх у мовленні учнів є виявлення причин їхньої появи,
розуміння характеру наявних порушень.
Українське мовлення білінгвів характеризується
яскравими девіативами, спричиненими негативним впливом
російської мови – інтерференцією.
Інтерференція як явище психолінгвістики і
лінгводидактики знайшло ґрунтовну розробку у працях
вітчизняних і зарубіжних дослідників: Л.А. Булаховського,
Л.С. Виготського, М.М. Шанського, М.Б. Успенського,
І.А. Зимньої, О.О. Леонтьєва, О.М. Бєляєва, А.Є. Супруна та ін.
Дослідження підтверджують, що інтерференція,
охоплюючи всі рівні мови – граматику, лексику, фонетику,
словотвір, синтаксис тощо, може проявлятися у прямому,
зовнішньому, і непрямому, прихованому видах [1]. Пряма
інтерференція характеризується безпосереднім перенесенням
слів чи їхніх форм з однієї мови в іншу: “не можно зробити”, 134
“учбовий заклад”, “часи прийому”, “самий активний” і тому
подібні.
Прихована інтерференція виражається у тому, що білінгви
уникають уживання деяких моделей і форм другої для них мови;
при цьому специфічні мовні явища переходять у пасив, що
збіднює, знебарвлює як саму мовну систему, так і мовлення її
носіїв. Так, за нашими спостереженнями, російськомовні
громадяни не вживають кличного відмінка іменників, уникають
багатьох українських лексем, фразеологізмів, не
використовують емоційно забарвлених слів тощо.
Особливо помітна пряма граматична інтерференція,
наслідком якої є граматичні помилки. За шкільною методикою
їхня природа визначається порушеннями у словотворенні,
формотворенні й побудові словосполучень та речень [2, с. 302].
У складі граматичних помилок розрізняють помилки
морфологічні й синтаксичні. Морфологічні помилки
виявляються у викривленні морфемної будови слова,
неправильному творенні відмінкових форм, форми числа, роду,
дієвідмінювання тощо. Синтаксичні помилки є порушенням
узгодження, прийменникового і безприйменникового керування,
дублювання займенником підмета, неправильного порядку слів
та ін. [Там само].
Наслідки прихованої інтерференції, у тому числі й у
граматиці, кваліфікуються як мовленнєві недоліки. Вони, як
правило, долаються роботою над розширенням словникового
запасу учнів, посиленням уваги до зміцнення культуромовних
навичок, упровадженням функціонально-стилістичного
напрямку в навчанні.
Українська методична наука і практика на сьогодні мають
значний арсенал засобів і способів роботи над помилками учнів,
спричинених сплутуванням явищ двох близькоспоріднених мов.
Цінними з цього погляду є доробки М. Пентилюк, В. Тихоші,
А. Богуш, Н. Дикої та інших дослідників, присвячені питанню
підвищення результативності засвоєння державної мови
представниками національних меншин. Належна увага
приділяється цій проблемі чинними програмами і підручниками
[3]. Корисними для практиків є відповідний дидактичний
матеріал у посібниках, збірниках, методичних розробках. 135
Незважаючи на це, проблема ефективного вивчення
української мови двомовними учнями залишається гострою.
Тому вважаємо за потрібне наголосити на деяких особливостях
організації мовного навчання у білінгвальному середовищі,
зокрема з метою досконалішого засвоєння прикметника.
Прикметник належить до широковживаного класу слів і в
курсі теоретичної граматики відноситься до чотирьох
самостійних частин мови – іменника, прикметника, дієслова,
прислівника. У молодших класах учні в основному добре
засвоюють роль прикметника у мові, його головні морфологічні
категорії, словотвірні, орфографічні та синтаксичні особливості.
У шостому класі школярам належить поглибити і розширити ці
знання, відпрацювати відповідні мовленнєві уміння і навички.
Програмні вимоги до комунікативної здатності шестикласників
скеровують роботу вчителя на формування культуромовної,
стилістичної і правописної грамотності учнів.
Помічено, що прикметник в українському мовленні
білінгвів зазнає як прямого, так і непрямого негативного впливу
з боку близькоспорідненої мови. Найбільше помилок
спостерігається під час утворення ступенів порівняння,
вживанні членних (повних) і нечленних (коротких), стягнених і
нестягнених форм, на словотвірному рівні – при утворенні
прикметників від іменників. Ці девіативи пояснюються
безпосередньою, явною інтерференцією, сплутуванням
відповідних явищ у двох мовах.
Досить суттєвими є наслідки прихованої інтерференції –
граматичного гальмування: уникання мовцями присвійних
прикметників і заміна їх родовим відмінком іменників
(батькова хата – хата батька), невеликий запас прикметників
у лексиконі школярів, особливо емоційно забарвлених та з
ознакою кількісної градації.
Беручи до уваги причину помилок, радимо організовувати
вивчення прикметника за опорно-зіставною технологією.
Практика підтверджує доцільність дотримання у навчанні
двомовних школярів опорно-зіставного підходу, що ґрунтується
на прийомах зіставлення і порівняння з метою розмежування
граматичних явищ споріднених мов і запобігання у такий спосіб
морфологічним помилкам. 136
Ефективність засвоєння другої мови у взаємозв’язку з
рідною (першою) була помічена дидактами давно. Найдавніші
граматики з вивчення другої мови укладались з урахуванням
принципу порівняння, зіставлення двох мов. Ще Я. Коменський
звернув увагу на наявність спільного матеріалу в обох мовах, що
вивчаються, і пропонував враховувати цю обставину: “Нормою
для укладання правил нової мови повинна бути мова, що раніше
вивчалася, щоб була показана тільки відмінність між тією чи
іншою” [4, с. 31].
В Україні питання про порівняльне вивчення української і
російської мов було вперше порушено Л.А. Булаховським.
Згодом ним плідно займалися О. Бєляєв, А. Богуш,
Н. Пєшковська, Н. Місяць та ін. науковці. Порівняння і
зіставлення визначені основними методичними прийомами у
чинних програмах з української мови для шкіл з російською
мовою навчання і Концепцією державної мови в школах
України [5; 6]. Названі прийоми можуть бути покладені в
основу методів спостереження, дослідження, аналізу, синтезу і
задіяні в організації роботи над перекладом, редагуванням,
конструюванням і реконструюванням мовних одиниць тощо, у
тому числі і на базі текстів.
Вивчення мовних явищ починається із засвоєння
граматичних понять, які, у свою чергу, опановуються через
відповідну лінгвістичну термінологію. У шкільній практиці
основна робота над граматичними термінами зводиться до
перекладу визначень, привертанні уваги школярів до різниці у
їхньому звучанні, тренування учнів у правильній вимові та
вживанні.
Результати порівняльно-зіставного аналізу українських і
російських частин мови показали, що більшість граматичних
термінів обох мов не еквівалетні між собою за звучанням і
написанням: имя существительное, имя прилагательное –
іменник, прикметник, падеж – відмінок, склонение – відміна і
т.п. У такій ситуації для усвідомленого засвоєння граматичного
визначення і оперування ним, крім перекладу, варто
застосовувати ще й етимологічний аналіз, доступний і
зрозумілий дітям. Так, зауважимо, що у самій назві частини
мови “прикметник”, як і в російській мові – “прилагательное”, 137
закладено основну її функцію: в українській мові “прикмета” –
синонім до слова “ознака”. Таким чином, у назві цієї частини
мови виявляється головна її семантика; інакше кажучи, ознака,
на яку вказує прикметник, є “показником існування самого
предмета” [7, с. 93].
Зважаючи на значні труднощі учнів у побудові
словосполучень з вищим і найвищим ступенем порівняння
прикметників, вдаємося до пояснення суті самих граматичних
термінів. Прийом прихованого зіставлення допоможе школярам
глибше засвоїти різницю в утворенні мовних одиниць такого
порядку в обох близькоспоріднених мовах. Отже, на уроці
розтлумачуємо, що в українській мові порівняння виражається
через обов’язкове вживання прийменника: вищий за / від кого?,
ніж хто?, що?. Значить, і в словосполученні з прикметниками
вищого і найвищого ступеня порівняння має бути один із цих
прийменників. Учням варто також повідомити і про особливості
вживання ступеньованих прикметників у обох мовах: українська
мова надає перевагу простим формам, а російська – складним,
хоч без останніх не можна обійтись, особливо у науковому та
офіційно-діловому стилях.
Наочністю до з’ясованого може служити порівняльна
таблиця з прикладами:
Російська мова Українська мова
1. Брат старше сестры 1. Брат старший за сестру (від
сестри, ніж сестра)
2. Река уже озера 2. Ріка вужча за озеро (від озера,
ніж озеро)
3. Менее опасный путь 3. Менш небезпечний шлях
4. Самый дорогой подарок 4. Найдорожчий подарунок
Звертаємо увагу школярів на різницю в обох мовах у
вираженні вищого і найвищого ступенів порівняння
прикметників. Закріпленню вивченого матеріалу сприяють
вправи і завдання, подані у чинних підручниках та інших
дидактичних матеріалах. Додатково до них школярам доречно
буде запропонувати укласти зв’язну розповідь у науковому138
стилі про особливості вживання прикметників вищого і
найвищого ступенів порівняння в українській мові.
З попередніх тем учні вже знають про багатий
деривативний матеріал української мови, що дає можливість
утворювати яскраві й точні слова з різними відтінками і
значеннями – здрібнілості, пестливості, зменшеності,
згрубілості, збільшеності тощо. Тому нагадуємо
шестикласникам про те, що уміле користування цим
лінгвістичним запасом засвідчує культуру і широту
внутрішнього світу мовця.
Програмні вимоги щодо засвоєння прикметника
стосуються також словотвірних і орфографічних навичок учнів.
Утворення прикметників від іменників – поширений вид
діяльності у школі, який застосовується і під час вивчення
словотвору, і в ході засвоєння прикметника. Такі вправи, без
сумніву, сприяють удосконаленню правописної грамотності
школярів, розширюють їхній словниковий запас. Та, як
засвідчує практика, в активний вжиток власне українські
прикметники входять повільно, особливо це стосується
емотивних слів. Спостереження над усним і писемним
мовленням білінгвів доводить, що найчастіше вони обходяться
лексемами з формантами, які тотожні з російською мовою:
суфіксами -еньк-, -есеньк-, енн-, префіксами пре-, най-
(маленький, тонесенький, здоровенний, прекрасний, пресильний,
найкращий). Припускаємо, що такі наслідки непрямої
інтерференції пояснюються відсутністю у шкільній практиці
теми про безвідносну міру якості, кількісну градацію якості
прикметників. Нерідко мовці сплутують цю категорію із
ступенем порівняння, а тому роблять помилки як лексичного так
і граматичного характеру. Скажімо, російські вирази типу
красивейшие места, умнейший человек, сильнейший дождь
школярі передають українською як красивіші місця, розумніша
людина, сильніший дощ, хоча треба надзвичайно / дуже /
винятково красиві місця, розумна людина, сильний дощ.
Недостатня та надмірна міра якості у російських і
українських прикметниках часто утворюється за допомогою
різних засобів порівняння: рос. сероватый, красноватый,
грубейший, старейший, укр. сіруватий, сіренький; 139
червонуватий, червоненький, червонястий; дуже грубий,
грубезний, старезний, прадавній, престарий тощо. Не
врахування такої різниці спричиняє відповідні помилки у
мовленні не лише учнів, а й дорослих.
З метою запобігання подібним мовним недолікам
доцільно загострити увагу школярів на ролі відповідних
прикметників у текстах-описах, де вони найчастіше
вживаються. Скажімо, готуючись до твору на уроках мови чи
літератури, діти можуть за пропозицією вчителя проаналізувати
текст, знайти у ньому прикметники, визначити їхні спосіб
творення та функцію.
І. А голуб був чудесний. Не якийсь тобі там сивак
копійчаний, а такої чистої сірої масті, що, здавалося, хтось
умисно, коли голуб був увесь чорний, узяв та рівненько й
дрібненько поцюкав його білим. Тільки кінці пір’їн на хвості та
на крилах залишилися чорні, як у чорнило на палець умочені.
Голівка ж яка: малесенька, виточена, не кругла, а довгастенька.
А дзьобик: це ж не дзьобик, а пшеничне зернятко, ніжне,
рожеве, тупеньке (В. Винниченко).
ІІ. Хата дядька Зозулі була стара-стара, з ґаночком під
соломою, і солома вкрилася рудявим мохом. Віконечка дивилися
на вулицю зеленявими від старості шибками і восени та зимою
крізь них раз у раз було видно поморщене, малесеньке личко
дядька Зозулі.
Проти хати стояла боком до вулиці величезна, старезна
клуня. Солома на ній теж, як лишаями, вкрилося рудим і
зеленкуватим мохом, а на самому вершечку покрівлі було гніздо
чорногуза (В.Винниченко).
ІІІ. Славна була та жіночка, – звали Катрею: білявенька
собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвіті, ясненькі, а сама
кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій
юпочці баєвій. Смілива була й гордовитенька (Марко Вовчок).
За спостереженням йдуть інші вправи – переклад, добір
синонімів, конструювання мовних одиниць за схемою, робота зі
словником і т.п.
Аналогічна робота, що ґрунтується на прийомі
зіставлення, є ефективною під час ознайомлення з короткою і
повною, стягненою і нестягненою формами прикметника. 140
Вчитель нагадує школярам, що ці форми прикметника є як в
українській, так і в російській мовах. Але вживаються вони в
обох мовах неоднаково інтенсивно. Зіставлення російського
тексту з українським перекладом дає можливість учням зробити
відповідні висновки.
Чист и прозрачен воздух. Далеко слышны звуки,
отчетливо разносятся голоса. На дне лесного ручья виден
каждый камешек, каждая тонкая травинка. По прозрачному
высокому небу бегут и бегут облака. В погожие тихие дни
летает над землей, садится на лицо легкая паутина. В дальний
путь отправляются дикие гуси, покидают родные болота
длинноногие журавли (И. Соколов-Микитов).
Помилки, спричинені інтерференцією, як і будь-якими
іншими факторами, потребують кропіткої і систематичної
роботи. Позбутися їх допоможуть перевірені на практиці
методи, прийоми, форми діяльності, у тому числі й ті, що
ґрунтуються на зіставленні з рідною мовою учнів.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Зимняя И.А. Психология обучения неродному языку: На
материале русского языка как иностранного. – М.: Рус.яз., 1989.
2. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних
закладах / За ред. М.І. Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2000.
3. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів.
Українська мова. 5-11 кл. – К.: Освіта, 2001.
4. Коменський Я. А. Велика дидактика / Вибрані педагогічні
твори у 2-х т. – К.: Рад. шк., 1991. – Т.1.
5. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів.
Українська мова. 5-12 кл. – К.: Освіта, 2005.
6. Концепція мовної освіти 12-річної школи // Дивослово. –
2002. – № 8.
7. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М.
Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь,
1993.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.