Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ ВНЗ ДОНЕЧЧИНИ

Людмила ОСТРОВСЬКА,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри українознавства Донецкого державного
університету управління,
Ірина БЕГАНСЬКА,
кандидат наук з державного управління, доцент
Донецького державного університету управління
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ
КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ ВНЗ
ДОНЕЧЧИНИ
У статті розглядаються особливості формування мовної
компетенції студентів економічних ВНЗ Донеччини;
пропонується компетентнісний підхід до викладання курсу
«Українська мова за професійним спрямуванням».
Ключові слова: мовна компетенція, компетентнісний
підхід, поведінковий акт, ділова гра.
Фундаментальна підготовка майбутнього спеціаліста може
досягатися лише за умови широкої гуманітаризації сучасної
економічної освіти. Саме тому сучасний етап розвитку освіти
характеризується прагненням виявити теоретичні основи його
гуманітаризації, системно й органічно вписати формування
мовної культурної компетентності у процес професійного
становлення особистості майбутнього спеціаліста економічної
галузі.
Отже, метою статті постає дослідження особливостей
компетентнісного підходу до вивчення української мови в
економічних ВНЗ Донеччини, визначення специфіки поєднання
традиційних та інноваційних шляхів забезпечення цього
підходу. Для реалізації зазначеної мети пропонуємо розв’язання
таких завдань: 1) з’ясувати окремі аспекти компетентнісної
моделі формування мовної особистості студента економічного142
ВНЗ Донеччини в процесі навчання української мови;
2) показати роль інноваційних методів навчання в реалізації
моделі.
Проблемі формування мовної особистості приділено
велику увагу в дослідженнях Г. Богіна, Л. Варзацької,
М. Вашуленка, С. Карамана, О. Кучерук, Л. Мацько,
М. Пентилюк та ін. Визначаючи компетенцію як сукупність
реальних вимог до засвоєння студентом сукупності знань,
способів навчальної діяльності, на основі яких формуються
відповідні вміння та навички, формується спроможність
успішної діяльності в суспільстві. Дослідники для української
мови як навчальної дисципліни розрізняють мовні та мовленнєві
(комунікативні) компетенції. Мовна компетенція передбачає
засвоєння студентом основ науки про мову, знання її системи,
володіння способами й навичками якісної діяльності з вивченим
мовним матеріалом. Мовленнєва компетенція – розуміння
студентами чужих та створення власних висловлювань
відповідно до мети, завдань та ситуації спілкування, вироблення
в них умінь і навичок успішної комунікації. Більшість
дослідників зосереджує свою увагу на таких елементах мовної
компетенції, як національно-мовна свідомість, мовні здібності,
мовне чуття, мовний смак тощо [1, с. 18-19; 2, с. 45-56].
Звичайно, поділ компетенцій на групи є дещо умовним,
особливо коли йдеться про мовленнєві й комунікативні
компетенції. Прояв студентом означених компетенцій на
заняттях з мови свідчить про те, що вони набули особистісної
значущості й стали його індивідуальними властивостями,
внутрішніми здобутками.
У межах курсу «Українська мова за професійним
спрямуванням» відбувається формування мовних і
комунікативних компетентностей майбутніх економістів.
Вивчення курсу «Українська мова за професійним
спрямуванням» у ВНЗ реалізує компетентісний,
функціональнодіяльнісний та особисто-орієнтований підходи до
навчання української мови, що відповідає сучасним суспільним
запитам, запропонованим Загальноєвропейськими
рекомендаціями з мовної освіти в межах Болонського процесу
[3, с. 4]. Вивчення курсу «Українська мова за професійним143
спрямуванням» спрямоване на розв’язання комплексу завдань
навчання, виховання й розвитку сучасної,
конкурентоспроможної на ринку праці особистості.
Болонський процес посилив в Україні ті перетворення, які
стали характерними для європейського співтовариства. На
сьогодні висуваються вимоги забезпечення сформованості
професійних якостей, поведінкових актів та виконавчих дій на
рівні посадових вимог.
Проблема функціонування української мови на Донеччині
до цього часу стоїть досить гостро: більшість населення вважає
рідною російську мову, є двомовним або суржикомовним, і
цього не можна не враховувати під час проведення заходів щодо
розширення меж застосування державної мови.
Студентська молодь Донецька спілкується переважно
російською мовою. Використовуючи українську мову в окремих
ситуаціях спілкування, мовці допускають ряд мовленнєвих
огріхів та помилок. Щодо орфоепічних норм – це “акання”,
пом’якшення [р]; діалектними можна вважати помилкові
граматичні форми ходе, робе; явища семантичної інтерференції
спостерігаються під час використання слів у невластивому для
них в українській мові значенні, що зумовлено міжмовною
омонімією: наприклад, поверховий замість поверхневий, лице
замість особа, міроприємства замість заходи тощо.
На жаль, місцеві ЗМІ не є прикладом для наслідування:
уже кілька років телереклама переконує донеччан, що в
будівельному супермаркеті на керамічну плитку встановлено
«самі низькі ціни», «найпопулярнішою» помилкою є
неправильне відмінювання українських прізвищ тощо.
Отже, в цій непростій ситуації особливої актуальності
набуває вивчення курсу української мови за професійним
спрямуванням, який включає вивчення всіх мовних норм, а
отже, допомагає майбутнім фахівцям економічної галузі не
лише уникнути інтерференції, а й оволодіти навичками
оптимальної мовної поведінки у професійній сфері. Адже саме
професійна сфера, за даними соціолінгвістичних досліджень, є
найбільш сприятливою для функціонування української мови.
Зокрема дані, отримані в ході вивчення мовної поведінки,
засвідчують, що студенти-донеччани українською мовою144
найчастіше послуговуються саме при спілкуванні на навчально-
професійні теми, що зумовлено тенденціями, які почали
порівняно недавно виявлятися у вищих навчальних закладах у
зв’язку з переходом на викладання навчальних дисциплін
українською мовою. Це знаходить підтвердження і в матеріалах,
зібраних методом інтерв’ю. Так, студенти Донецького інституту
туристичного бізнесу та Донецького державного університету
управління, якi однаково добре володiють українською та
росiйською мовами, зазначають, що, спілкуючись в основному
російською, вiдповiдають на практичних заняттях, семiнарах,
колоквiумах, екзаменах тiєю мовою, якою читається
вiдповiдний теоретичний курс. Російськомовні студенти
зазначали, що спочатку намагалися, конспектуючи лекцію,
перекладати лекцію з української в російську мову. Але
оскільки ця робота вимагала додаткового часу, частина речень
записувалась українською мовою, в результаті чого в конспекті
запанував своєрідний суржик у письмовому варіанті. Це
стимулювало студентів до запису лекцій українською мовою і
відразу ж зняло психологічне напруження. Наступним логічним
кроком стало україномовне спілкування з викладачем на
семінарах та колоквіумах. Як бачимо, отримані результати
засвідчують певну залежність мовної поведінки інформанта від
теми розмови в тому випадку, якщо в свідомості закріплюється
зв’язок “тема – мова”.
Відповідно до тієї ситуації, що склалася сьогодні, процес
формування в студентів економічних ВНЗ Донеччини
мовленнєвої компетенції потребує розв’язання низки завдань,
зокрема:
— дати студентам певну суму знань з української мови, що
стала б основою для вироблення наукового світогляду, а також
мовленнєвих умінь і навичок (освітньо-змістовий аспект);
— навчити студентів користуватися багатством мовних
засобів, сприяючи постійному поповненню їхнього
словникового запасу, розвитку й урізноманітненню граматичної
будови мовлення (граматико-стилістичний аспект);
— удосконалити навички й уміння студентів
використовувати мовні засоби у власному мовленні, 145
забезпечуючи високий рівень мовної культури (комунікативно-
діяльнісний аспект);
— систематизувати знання студентів і їхні практичні
навички із застосування нормативних форм, слів, синтаксичних
конструкцій як сукупності найбільш придатних для
комунікативних цілей мовних засобів, що ними користується
мовне суспільство (лінгвоекологічний аспект).
Комунікативно-мовленнєвим компетенціям слід
приділяти увагу не тільки на спеціальних заняттях із розвитку
зв’язного мовлення, а й на аспектних заняттях вивчення
лінгвістичного матеріалу. Цей процес може бути успішним
лише за умови систематичної й цілеспрямованої роботи, що
передбачає активну мовну діяльність студентів на основі різних
видів вправ, які б сприяли мовними нормами, а також уміннями
висловлювати власні думки (усно й письмово) відповідно до
комунікативного завдання.
Ефективність формування компетенцій мовної
особистості залежить від цілеспрямованого пошуку шляхів
удосконалення організації мовної освіти, свідомого
проектування змісту навчання на основі оптимального
поєднання традиційних й інноваційних педагогічних технологій,
дидактичних методів і прийомів. Уважаємо за доцільне під час
формування комунікативно-мовленнєвих компетенцій студентів
використовувати такі групи завдань: комплексні (засвоєння
мовної одиниці, її значення, форми, функції, способи вживання
в мовленні); передмовленнєві (імітаційні, конструктивні й
трансформаційні завдання, що допомагають оволодіти
передмовленнєвими навичками – орфоепічними, лексичними,
граматичними, правописними); мовленнєві (завдання,
побудовані на основі тексту, навчальної мовленнєвої ситуації,
ситуативно-тематичної групи слів, спрямовані на самостійне
моделювання мовленнєвої ситуації).
Для викладача вищого навчального закладу важливо
встановити творчі стосунки зі студентами. Одним з ефективних
видів співтворчості є ділова гра, яка передбачає моделювання
функцій структур (організацій, колективів, органів управління)
та дій їхніх працівників, спрямованих на пошуки найкращого
варіанту розв’язання певних завдань, ситуацій, проблем. 146
Актуальність ділової гри в тому, що вона дає змогу учасникам
розкрити свої можливості, навчитися займати активну позицію,
здійснити умовний перехід студента з навчальної діяльності на
професійну – з відповідною трансформацією предмета, мотивів,
цілей, засобів, способів і результатів діяльності. Динаміка
ділової гри – у поступовому розвитку від «традиційного» до
«знаково-контектуального» навчання, що відтворює предметні й
соціальні ситуації, допомагаючи таким чином студентові пройти
первинне тестування на засвоєння лекційного й практичного
матеріалу [4, c. 5]. Як вияв співтворчості викладача зі студентом
ділова гра, що ґрунтується передусім на усному спілкуванні, має
такі переваги:
— можливість диференційованого підходу до предмета
обговорення;
— швидке реагування на висловлювання співрозмовника за
допомогою пояснень, поправок тощо;
— розширення компетентності керівника за рахунок
критичних оцінок, пропозицій і думок партнера;
— можливість диференційованого підходу до обліку та
оцінювання об’єктивних чинників розіграної ситуації;
— відчуття особистої значущості у розв’язанні
обговорюваних проблем і причетності до результатів реалізації
цілей гри.
Учасник рольової гри, як і актор у театрі, повинен бути
спостережливим, уважним, уміти добирати й узагальнювати
життєвий матеріал, мати багату фантазію, пам’ять,
темперамент, володіти такими засобами виразності, як добра
дикція, інтонаційна різноплановість, міміка, жести тощо. У
контексті курсу української мови за професійним спілкуванням
до цього слід додати володіння усною й писемною формами
української мови, до того ж не лише ділового, а й інших стилів –
розмовного, наукового, художнього, публіцистичного.
Особливої уваги потребує лінгвоекологічний аспект
формування мовної й мовленнєвої компетенції студентів
економічних ВНЗ Донеччини. Важлива проблема
лінгвоекології – статус нормативності української мови на всіх її
рівнях у фахових текстах. Дотримання нормативності вислову –
це важлива професіограма будь-якого фахівця, зокрема й147
економіста. Формування лінгвоекологічного аспекту мовної
компетенції студентів-економістів відбувається в основному на
текстах офіційно-ділового й наукового стилів. Для наукового
стилю, який реалізує теоретичне мислення в понятійно-логічній
формі, характерні об’єктивність і некатегоричність, тобто
виваженість і пропорційність оцінок, узагальнення, логічність і
доведеність, точність і ясність, а також сфокусована
комунікативна спрямованість на адресата, тобто діалогічність
викладу. Ці основні стильові риси, або, як їх ще називають у
найновіших дослідженнях, стильові домінанти наукового стилю
відображають типові, регулярно повторювані і тому
стандартизовані характеристики, спільні для будь-якого
наукового тексту. Вони виявляються результатом дії
стилетворчих екстралінгвістичних чинників, які визначають
особливу системність у вживанні тих, а не інших, мовних
засобів, структур, текстових одиниць усередині текстового
цілого. Зважаючи на викладене вище, на лекційних заняттях
студенти мають змогу отримати глибокі теоретичні відомості
про норми мови, особливості побудови текстів різних типів
стилів, значна увага приділяється нами на ситуативну адаптацію
виучуваних наукових понять, наведені приклади відбивають
майбутню професійну специфіку аудиторії. Вважаємо, що
логічне в окремих випадках внесення в лекційний виклад
елементів діалогічного ініціювання-реагування, щоб студенти
мали можливість самостійно формулювати правила культури
мовлення. Відомості про якості мовлення не залишаються лише
теоретичними; їхнє призначення – формування мовленнєвої
особистості майбутнього економіста, яка неможлива, коли ці
якості ігноруються. На практичних заняттях головна увага
приділяється не продукуванню засвоєного теоретичного
матеріалу, а вмінню знайти і виправити помилки, корегуванню
мовленнєвої поведінки, збереженню в щоденному спілкуванні її
необхідних якостей. Передбачається точність формулювання,
конкретність завдань, рекомендуються творчі тренінги і рольові
ігри, які розвивають дистанційне мислення як стимул
пізнавальної активності особистості.
Формування мовної і мовленнєвої компетенцій,
безперечно, здійснюються в процесі вивчення кожного з рівнів148
мовної системи, проте найефективніше ця робота відбувається
на заняттях вивчення синтаксису української мови. Синтаксис –
вищий щабель у системі сучасної української літературної мови.
Усі одиниці мовної системи не функціонують у мові самостійно,
а реалізуються в сукупності на синтаксичному рівні, у зв’язних
висловлюваннях різних типів. На думку В. Чернявської, текст
завжди співвідноситься з комунікативною ситуацією та її
антропоцентрами: автором і адресатом, суб’єктом мовлення і
його партнером / -ами комунікації [5, с. 17]. Під
комунікативною ситуацією слід розуміти: а) функціонально-
комунікативну сферу, у якій створюється текст (побутова,
офіційно-ділова, наукова тощо); б) індивідуально-соціальні
характеристики мовленнєвого суб’єкта, який створює текст, а
саме: вікова, професійна, соціальна, ґендерна тощо; в) характер
відносин суб’єкта мовлення й адресата (невимушений,
офіційний, колегіальний тощо); г) характер ставлення автора
тексту до теми, змісту (нейтральний, емоційно-оцінний,
підкреслено об’єктивний тощо); ґ) взаємодія з мовним кодом:
стилістично свідоме, розмовне чи метафоричне вживання мови.
Усі мовні одиниці, усі слова, які використані в тексті,
стають залученими до комунікативної ситуації. Вони є
результатом свідомого цілеспрямованого відбору автором
тексту. Цілком слушною видається нам думка О. Гончарової, що
наголошує на створенні тексту як цілісної смислової і
мовленнєвої структури, при цьому кожний мовленнєвий суб’єкт
знаходить потрібні елементи в мові, які включаються в текст не
як цілісна структура, а фрагментарно, окремими елементами, які
мовець добирає відповідно до потреби повідомлення і
спілкування. Включаючись до структурно-смислового цілого,
головні номінативні й комунікативні одиниці системи мови
слово і речення перетворюються в “текстослова” і
“тексторечення”, у семантиці й синтактиці яких поєднуються
характеристики, що походять від системи мови і «системи
тексту» [6, с. 12].
Отже, компетентісний підхід до викладання мови,
спрямований на розвиток базових предметних компетенцій
мовної особистості студента, передбачає створення внутрішніх
мотивів, що визначають готовність його до такої навчально-149
пізнавальної діяльності, в основі якої лежать компетентності,
формування розуміння суті мовних компетентностей як мети-
результату мовної освіти, вироблення суб’єктивного досвіду
застосування предметних компетенцій під час мовленнєвих
завдань у різних навчальних і життєвих соціально-
комунікативних ситуаціях, використання рефлексії, аналізу
власної навчальної діяльності та її результатів. Компетентнісний
підхід до викладання мови орієнтує викладача на використання
перспективних технологій, на добір ефективних методів
формування компетентної мовної особистості. З огляду на
практичну спрямованість компетенцій у подальшому доцільно
окреслити систему відповідних методів, які можуть впливати на
вироблення в студентів мовних і мовленнєвих умінь.
Можна стверджувати, що курс «Українська мова за
професійним спрямуванням» дозволяє не лише підтримати
наявні україномовні тенденції в навчально-професійному
спілкуванні, а й сприяє засвоєнню оптимальних способів
оперування мовою як знаряддям досягнення успіху в
професійній сфері.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Кучерук О. Уміння – передусім (Компетентнісний підхід до
формування національно-мовної особистості школяра) // Українська
мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –
2008. – № 10. – С. 18-24.
2. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. –
348 с.
3. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення,
викладання, оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003. – 76 с.
4. Пометун О.І. Компетентісний підхід до оцінювання рівнів
досягнень учнів. – К.: Презентація на нараді Центру тестових
технологій 19.10.2004 р. – 10 с.
5. Чернявская В.Є. Интерпретация научного текста: Учебное
пособие. Изд. 2-е. – М.: КомКнига, 2005. – 128 с.
6. Гончарова Е.А. Ещё раз о стиле как научном объекте
современного языкознания // Текст-Дискурс-Стиль. – СПб, 2003.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.