Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ГІПЕРТЕКСТУ: СТАТУС І ПОЗИЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ КОМУНІКАНТІВ (17 БІБЛІОГРАФІЧНИХ ЗАПИСІВ)

Анатолій Загнітко,
доктор філологічних наук, професор, завідувач
кафедри української мови та прикладної лінгвістики
Донецького національного університету
СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ГІПЕРТЕКСТУ:
СТАТУС І ПОЗИЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ
КОМУНІКАНТІВ
(17 БІБЛІОГРАФІЧНИХ ЗАПИСІВ)
Визначено гіпертекст як одиницю комунікації і як
технологію, що уможливлює різноманітну вертикальну і
лінеарну навігацію без порушення його цілісності й водночас
включення адресата як потенційного-реального адресанта;
встановлено ієрархію функцій адресата й адресанта в
гіпертекстових структурах, охарактеризовано статус
гіпертексту як кодувально-декодувального з особливими
типами сіткових покликань елементу комунікації; виявлено
типологію диференційно-кваліфікаційних і диференційно-
класифікаційних ознак гіпертексту.
Ключові слова: гіпертекст, адресант, адресат, тега,
гіперекст-технологія, навігація, програма-броузер, інтерфейс.
1. Вступ. Сучасні тлумачні словники (слід одразу ж
зробити застереження, що в більшості спеціальних
лінгвістичних словників відсутня стаття про гіпертекст, вона є
лише у невеликій кількості суто авторських лексикографічних
робіт; остання лінгвістична енциклопедія “Українська мова”
також містить статтю про гіпертекст) у тлумаченні гіпертексту
(hypertext, der Hypertext) виходять з того, що у первинному
розумінні гіпертекстом є інформаційна (комп’ютерно-
підтримувана) технологія організації і застосування текстових
матеріалів, що сполучає нелінійний, асоціативно-фрагментарний
і сітковий принципи репрезентації інформаційного середовища з158
процедурами вільної навігації будь-якими нелінійними
зв’язками, що зафіксовані в цьому середовищі [13, с. 65]. Усе це
засвідчує актуальність дослідження гіпертексту як особливого
компонента комунікації і встановлення його диференційно-
кваліфікаційних і диференційно-класифікаційних параметрів у
різних аспектах. У словниках, окремих студіях акцентується
увага на тому, що такий спосіб організації великих
інтерактивних комплексів прийнято, зокрема, в системах
мультимедіа, що містять інформаційне середовище
різноманітної природи (текст, звук, анімація, графіка і под.).
Метою аналізу постає встановлення основних / неосновних
функцій адресата й адресанта в гіпертексті та визначення
закономірностей модифікації цих функцій та статусу
комунікантів. Поставлена мета передбачає розв’язання
відповідних завдань: 1) розкрити основні диференційно-
класифікаційні та диференційно-класифікаційні ознаки
гіпертексту; 2) визначити особливості гіпертексту як технології;
3) виявити закономірності навігації у внутрішньо- і
зовнішньогіперстекстових структурах; 4) простежити співвияв
адресанта й адресата в гіпертекстових структурах; 5) встановити
ієрархію адресантно-адресатних позицій у гіпертексті.
2. Основна частина. У лінгвістичному аспекті поняття
’гіпертекст’ означає спосіб організації текстової інформації у
вигляді сітки, вузли якої співвідносяться з певними
фрагментами тексту, а дуги, що сполучають вузли,
символізують різноманітні нелінійні і глибинні зв’язки між
цими фрагментами. Мандруючи такими зв’язками, можна легко
переглянути матеріал у будь-якій послідовності та з будь-якої
точки, приймаючи її за відправну; формувати нові текстові
структури, утримуючи одночасно їх у полі свого зору і
складаючи різноманітні інформаційні фрагменти (за І.Б. Штерн).
Зв’язки в такому тексті ґрунтуються на гіпертекстових
смислових вузлах, що є елементами відносно цілісної
гіпертекстової сітки. Остання насамперед кореспондує з
точками Х документа, що складають жанрові особливості
документа. Навіть у навчальних посібниках актуалізовано певні
кроки створення гіпертекстового документа, для чого необхідно
дотримуватися такого плану створення документа: визначення159
завдання; опрацювання сценарію, підготовка текстів; набір
текстів, редагування; збір оброблених текстів; тестування.
Гіпертекст – це об’єкт дослідження і технологія
дослідження. Як об’єкт він являє собою сітку, в якій зв’язки між
вузлами – фрагментами гіпертексту – проставлені самим
користувачем з опертям на семантичну близькість фрагментів
(тексти, формули, графічна інформація, звуко- і відеозапис
тощо). Гіпертекст як технологія дослідження – це формування,
підтримка, нарощування і перегляд організованого у вигляді
сітки тексту на комп’ютерній основі.
Термін гіпертекст увів у науковий обіг у 1965 році
Теодор Нельсон (один з творців системи Memex), застосовуючи
його до технічних комп’ютерних реалій і кваліфікуючи його як
нелінійне письмо: віконний інтерфейс, маніпулятор “миша”,
панель завдань та інші усталені для користувача речі було
винайдено при проектуванні першої гіпертекстової
комп’ютерної системи. Розвиток мережі Internet нерозривно
пов’язаний з Word Wide Web (WWW) – першою
інформаційною гіпертекстовою службою планетарного типу.
Гіпертекст позначає певний інформаційний простір, що
дозволяє зруйнувати формальну окремішність конкретного
тексту, наявного в ньому, за рахунок створення системи
зв’язків, що є опертям об’єднання окремих текстів у надтекстові
єдності. Гіпертексту як електронному тексту, написання і
читання якого здійснюється на комп’ютері, з відсутністю
порядку друкарського вияву з перегортанням сторінок властиве
створення процесором, інтерактивність, багатоголосність і йому
притаманні такі характерні ознаки: 1) нелінійна структура (не
має стандартної, звичайної послідовності читання);
2) дисперсність (інформація подається / надається у вигляді
невеликих фрагментів-гнізд, “увійти” в цю структуру можна з
будь-якої ланки); 3) мультимедійність або гіпермедійність –
мережа Internet (використання всіх засобів впливу на читача, що
технічно можливі в цій системі – від суто літературних (вибір
оповідної стратегії і стилістики) через видавничі засоби
(шрифти, верстка, ілюстрації) і до найскладніших комп’ютерних
(звук, анімація, покликання на інші матеріали); 4) відкритість
(у будь-яку хвилину може продовжуватись адресатом-160
користувачем); 5) відсутність єдиного автора; 6) зняття
протиставлення між автором і читачем; 7) неоднорідність,
нерівнорядність; 8) принципова можливість існування тільки в
комп’ютерному вигляді; 9) здійснення навігації у великих базах
даних з врахуванням інтересів користувача; 10) наявність будь-
яких типів дискретних носіїв для забезпечення
багатосередовищності. Перегляд або читання гіпертексту – це
звертання до гіпертекстової бази через інтерфейс користувача.
Гіпертекстова технологія ґрунтується на чотирьох основних
функціях: заміщення (при скануванні будь-який фрагмент
тексту легко замінити малюнком тощо), примітки (на полях
легко робити примітки та ін.), запити (аналіз тексту, його пошук
за ключовими словами, роздільниками і под.) і покликання
(цілеспрямований перегляд тексту в будь-якому порядку). Така
технологія дозволяє легко і швидко компонувати різні види
інформації: звичайний текст, малюнок, графік, таблицю, схему,
звук, динамічне зображення. В сучасній інформаційно-
комп’ютерній, прикладній галузі гіпертекст – це середовище
програмного забезпечення для організації спільної роботи,
комунікації і придбання знань, відшуку інформації за
допомогою асоціативних зв’язків. У гіпертексті
репрезентовано тексти, вузли яких співвідносяться з різними
пакетами текстової інформації. У ній поєднано нелінійний,
асоціативно-фрагментарний, та сітковий принципи вияву
текстового середовища з процедурами вільної навігації за будь-
якими нелінійними зв’язками, зафіксованими в цьому
середовищі. Мережа Internet використовує у своїй основі
гіпертекстовий протокол http, що надає можливість переходу
(шляхом звичайного використання маніпулятора “миші”) від
виділеної частини одного тексту до іншого тексту чи його
частини. Гіпертекст дає безмежні можливості реалізації
особистості, входження у віртуальні тексти як “власні”,
просування ним, використовуючи вікно перегляду, його
дослідження за ключовими словами, значеннями певних
атрибутів. Гіпертекст у сучасних умовах є інструментом
представлення знань, обміну ними, способом організації і вияву
інформації, стає провідною технологією в комп’ютерних
системах. 161
У гіпертексті існують зручні можливості представлення
структури тексту і міжтекстових зв’язків (ієрархічні й сіткові
зв’язки). Ієрархічні зв’язки реалізуються вузлами гіпертексту,
а мережеві створюються користувачем як спеціальні
гіпероб’єкти; біля кожного вузла може міститися інформація
(текстова, графічна, звукова, змішана тощо). У гіпертексті
інформація поділена на фрагменти, вузли є окремими
одиницями інформації, гіпертекст являє собою інформаційний
простір з різноманітним структуруванням. Оскільки гіпертекст
– це спосіб представлення інформації у вигляді нелінійної
структури з високими інтерактивними можливостями, зручним є
те, що читач може доповнювати текст своїми коментарями і
подавати їх у будь-якій точці наявної структури, пор. структуру
гіпертексту в htpp://mowa.dn.ua, що функціонує в Ukrnet, де
очевидними постають усі ознаки і можливість сприймати його
без усталеного гортання сторінок, необмежена мобільна
можливість копіювання тощо.
Найґрунтовніше усвідомити сутність і масштабність
гіпертексту можна лише з екрану комп’ютерного монітора. Це
зумовлено тим, що інформаційну значущість мають не лише
структурні одиниці гіпертексту, але і зв’язки між ними,
встановлені автором. І в цьому плані гіпертекст є різновидом
семантичної мережі як формальної моделі репрезентації знання.
2.1. Мови гіпертекстової розмітки й адресант. Адресант
в опрацюванні сценарію має уявляти гіпертекст як єдине ціле,
що досить зручно реалізовувати у вигляді схеми. У такому
випадку необхідно вказувати початок і напрям переходу. Текст
кожної сторінки може бути відносно автономним, але в цьому
разі необхідне покликання на файл, що містить таку інформацію
(файл з розширенням htm).
Існування спеціальної мови НТМL (НурегТехt Маrkup
Language) – мови гіпертекстової розмітки – робить нескладним
створення гіпертекстових електронних навчальних посібників.
Для адресанта достатньо в такому випадку знання стандартної
програми Блокнот (NotPad) і програми Ехрlоrеr для перегляду
створених документів. Знання останньої дуже важливе і для
адресата. НТМL – це мова опису структури сторінок, що
дозволяє форматувати звичайний текст в абзаци, заголовки, 162
списки, таблиці та інші структури. Це текстова мова, в якій
інструкції з форматування, що називаються тегами,
вбудовуються у документ. Такі теги повідомляють програмам-
броузерам, як форматувати і подавати інформацію на екрані.
Програмам для перегляду НТМL-документів властиві три
правила в синтаксичному аналізі документа: 1) теги
форматування можуть бути написані як великими, так і
маленькими літерами; 2) більшість тегів пишеться парами;
3) пропуски й інші невидимі символи ігноруються.
Усе це дозволяє констатувати, що гіпертекст – формальна
модель подачі інформації в комп’ютерній системі. Гіпертекст –
це текстова структура у вигляді сітки, в якій семантичні зв’язки
між вузлами – елементами такої структури – визначає
користувач (адресант ↔ адресат) комп’ютера. Фрагментами
гіпертексту, окрім інформації природною мовою, стають також
формули, графіки, малюнки, аудіо- та відеозаписи. Гіпертекст –
текст побудований таким чином, що він перетворюється на
систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і
множинність текстів.
Найпростішим прикладом гіпертексту є будь-який словник
або енциклопедія, де кожна стаття містить покликання на інші
статті цього ж словника, що дозволяє читати такий текст по-
різному: від однієї статті до іншої, за необхідності, ігноруючи
гіпертекстові покликання; читати статті підряд, справляючись з
покликаннями; або ж вирушити у гіпертекстове плавання, тобто
від одного покликання переходити до іншого. Гіпертекст – це
нелінійний лабіринт, своєрідна картина світу.
2.2. Диференційно-кваліфікаційні і диференційно-
класифікаційні ознаки гіпертексту. Якщо пригадати історію,
то очевидним постає той факт, що термін ’гіпертекст’ увів у
науковий обіг у 1965 р. Т. Нельсон. В утвореній за його участі
комп’ютерній системі Memex гіпертекст репрезентував
спеціальну комп’ютерну структуру подачі знань, що містить
віконний інтерфейс, маніпулятор ’миша’ і панель з переліком
завдань для обробки інформації. Гіпертексту в комп’ютерній
системі властиві такі ознаки, як: 1) нелінійність, через яку текст
позбавлений послідовності читання, що властива йому у
друкованій формі; 2) дискретність, реалізована в системі163
взаємопов’язаних фрагментів гіпертексту, доступ до якої
можливий з будь-якого вузла зв’язку; 3) гетерогенність, тобто
наявність як мовних, так і інших (графічних, звукових, зорових)
типів інформації; 4) відкритість, що забезпечує користувачу
можливість змінювати його за своїми потребами; 5) існування
тільки в комп’ютерній формі.
Завдяки особливій формі існування і способу подачі
різноманітних типів інформації, гіпертекст стає не тільки новим
об’єктом лінгвістичного дослідження, але й нової (і вельми
важливої у сучасних умовах) можливості отримання знань і
обміну ними в комп’ютерних системах. Це легко простежити за
наявністю великої кількості тих вставлених у гіпертекст команд
(певних слів, малюнків і т.п.), що дозволяють легко здійснювати
адресату будь-яку навігацію.
Для роботи з гіпертекстом у системі інтернет створено
спеціальний інтерфейс – протокол http. Укрнет – україномовний
сектор інтернету – також має гіпертекстові структури,
побудовані на основі цього протоколу. Під гіпертекстом у
широкому значенні слід розуміти сучасну інформаційну,
комп’ютерно підтримувану технологію організації текстових,
графічних, відео- та звукових матеріалів, а також їх
застосування, що вирізняється двома особливостями:
1) поєднання нелінійного, асоціативно-фрагментарного з
мобільним принципом репрезентації інформаційного
середовища; 2) формування / вилучення необхідної інформації
здійснюється шляхом вільної навігації нелінійними зв’язками,
що зафіксовані в гіпертекстовому середовищі. Сьогодні
реальністю стала інформаційна гіпертекстова служба
планетарного типу (пор. WWW – Word Wide Web). Усе це
дозволяє говорити про гіпертекст як технологію з його
інтуїтивно зрозумілим, наближеним до людського способу
мислення інтерфейсом. Гіпертекст як ідеологія продукує типи
подачі не тільки енциклопедичних знань, але і спосіб організації
інтерфейсу будь-якого програмного продукту (для адресата
гіпертекстом є і конкретний веб-сайт типу
http://www.msnbc.com, http://www.forbes.com,
http://www.dowjones.com, http://www.radio.thestreet.com,
http://www.Siv.com, http://www.audio.ukrinform.com та ін., і164
розширені веб-сайти, і система інтернет загалом, що дозволяє,
завдяки наявності внутрішньоінтернетівських команд,
здійснювати мобільну навігацію з будь-якої актуалізованої
точки і в будь-якому вертикальному напрямі).
Кваліфікувальними і класифікувальними ознаками
гіпертексту є дискретність структури, нелінійність (читач сам
обирає шляхи прочитання, утворюючи свій текст; гіпертекст
повністю в принципі прочитати неможливо), різнорідність і
мультимедийность (використання усіх засобів впливу на
читача – від суто літературних (вибір оповідної стратегії і
стилістики), видавничих (шрифти, верстка, ілюстрації) і до
найскладніших комп’ютерних (звук, анімація, нехудожні
матеріали та ін.)), де особливо значущим є статус адресанта і
адресата, їхні функції, напрями взаємодії, оскільки динаміка
їхніх ролей настільки в цьому випадку динамічна, що іноді
важко фіксувати статус учасника комунікації.
2.3. Гіпертекст як об’єкт дослідження і гіпертекст як
технологія. Гіпертекст – це й об’єкт дослідження і водночас
технологія дослідження. Гіпертекст як об’єкт – це сітка, у якій
зв’язки між вузлами гіпертексту визначувані самим
користувачем. Фрагментами можуть бути тексти, формули,
графічна інформація, тобто будь-які модулі інформації. Доступ
до будь-якого контексту гіпертексту адресатом здійснюється
шляхом навігації в гіпертекстовій базі знань. Гіпертекст
відкритий для заповнення і змін. Тому адресат легко може
почати нарощувати знання, формувати власне інформаційне
середовище.
Гіпертекст-технології – це формування, підтримка,
нарощування і перегляд у вигляді сітки тексту на комп’ютерній
основі. У гіпертекстових системах база даних організується у
вигляді відкритої, вільно нарощувальної і змінної сітки.
2.3.1. Адресант↔адресат у структурі гіпертексту. У
визначенні типів гіпертексту дуже важливим є уточнення
статусу адресанта й адресата. Терміни ’комунікація’,
’комунікативність’ походять від лат. communicatio, що означає
’робити спільним, пов’язувати, повідомляти’. Висловлення,
складне синтаксиче ціле (надфразна єдність), текст – це
комунікативний вербальний акт письмового або усного165
мовлення. Йому властива зовнішня (формальна) і внутрішня
(семантична, прагматична) облаштованість, що виявляється
внаслідок цілісності, логічної послідовності і зв’язності його
частин. У гіпертексті такий зв’язок може бути і непрямим.
Уявна фрагментарність завжди відносна, тому що команди, які
знаходяться всередині тексту, дозволяють шляхом навігації
компенсувати відсутні ланки – змістовні або структурні. У
кожному комунікативному акті враховується відповідний тип
ситуацій, що залежить від настанов мовця, які повинні
адекватно сприйматися адресатом. Функція спілкування у
мовленнєвому процесі базується на принципах комунікативного
співробітництва і розрахована на два активні начала:
кодувально-продукувальну активність адресанта і декодувальну
активність слухача (будь-яка команда, будь-який граф може
бути адекватно сприйнятий за умови відповідних пресупозицій).
Останнє особливо важливо в гіпертекстових технологіях, де
адресат потенційно стає адресантом унаслідок постійного
продукування тексту, виходячи з постійного перегляду або
читання тексту і безлічі проекцій тексту в різноманітних
системах пошуку.
Теза про множинного адресата виглядає цілком
мотивованою, як і теза про ’дволикого’ адресата-адресанта: я-
адресант ↔ я-адресат – взаємокореляційні та
взаємодоповнювальні величини в комунікативному процесі.
Будь-яка навігація передбачає, що адресат миттєво
перетвориться на адресанта і навпаки.
2.3.2. Гіпертекст як спосіб комунікації. Як способові
комунікації гіпертексту притаманні: 1) мультилінійна структура,
2) інтерактивність та ін., що постали внаслідок розвитку
сучасних комунікативних технологій. У цьому разі в гіпертексту
є багато спільного з постмодернізмом. Більше того, його
особливості найповніше розкриваються якраз у цій парадигмі.
Постмодернізм як своєрідний вияв мислення виник завдяки
розвитку найновіших засобів масової комунікації – телевізії,
відеотехніки, інформатики, комп’ютерної техніки. Поставши,
насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі,
малярстві, кінематографії, рекламі зосередився не на
відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом166
експериментування зі штучною реальністю – відеокліпами,
комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами. Загалом,
це принципи роботи з “іншою дійсністю”, тими знаками
культури, що покрили світ панцирем слів, поступово просякли і
в інші сфери, захопивши у свою орбіту літературу, музику,
балет (див. також: [9, с. 7]). Подібне характерне і для
гіпертексту, що покрив своїми виявами увесь цивілізований
світ.
Протягом останнього десятиліття гіпертекст став
популярною темою для обговорення і перетворився в тему
конференцій з інформатики і науково-технічної інформації,
штучного інтелекту та лінгвістики, психології і теорії навчання.
Зацікавлення викликає принципово нова, нелінійна організація
системи інформаційних одиниць, що можуть бути
репрезентовані текстом, аудіо- та відеоінформацією, і гнучка
форма нелінійного управління цими одиницями в гіпертекстовій
системі. Очевидно, що розвиток гіпертекстових технологій
зумовить наслідки, які можна порівняти з винаходом
книгодрукування і виведе на якісно новий рівень відношення
системи “людина-машина”, пор. подібну думку У. Еко [14].
Дослідження останніх років не зробили гіпертекст об’єктом
лінгвістичного аналізу повною мірою, що цілком можна
пов’язати з неповним встановленням його категорій, завдяки
яким можна було б адекватно простежити його специфіку і які
засвідчили його принципову різницю від традиційного лінійного
(“паперового”) тексту [4, с. 22].
Феномен гіпертексту пізнаваний за врахування його: 1) як
особливого способу репрезентації організації інформації; 2) як
вертикального виду тексту, протиставленого за багатьма
ознаками звичайному тексту; 3) як інструмента і нової
технології розуміння тексту та ін. Електронний гіпертекст з
властивими для нього фрагментарністю, варіативністю,
непередбачуваністю, неоднорідністю став найбільш адекватним
для епохи інструментом, співзвучним із сучасною
ментальністю, цим пояснюється зацікавлення його
теоретичними і практичними проблемами. Постала значна
кількість публікацій, що присвячені історії його з’яви, 167
структурним особливостям та інформаційним стратегіям; він
декларується як новий вид письмової комунікації.
Загалом ідею гіпертексту можна сформулювати так: це
подання текстової інформації як мережі, де читачі вільно
переміщуються нелінійно. Його відмінність від традиційного
(книжного) є принциповою. З одного боку, текст набуває нових
можливостей своєї реалізації (колір, шрифт, поєднання письма і
звуку, письма та графіки, а також принципова можливість руху
знаків), з іншого – змінюються принципи читацького
переміщення всередині гіпертекстового інформаційного
проcтору. За відсутності прономерованих сторінок необхідною
постає система гіпертекстових покликань, що забезпечують
перехід від одного текстового фрагмента до іншого.
Особливість гіперлітератури полягає і в тому, що його
внутрішня структура за допомогою покликань і вказівок
дозволяє читачеві біль-менш вільно переміщуватися між
окремими словами, словосполученнями, реченнями,
надфразними єдностями, абзацами, розділами тощо. Принцип
вільного переміщування текстом загалом відомий, хоча в цьому
разі він постає в дещо іншому вимірі.
Гіпертекст змінює наші уявлення про текст взагалі,
робить це складнішим і непередбачуванішим, ніж це уявлялось
раніше. Те, що наявне на екрані комп’ютерного монітора, дрібне
мигтіння подрібнених, на перший погляд, текстових фрагментів
і зорових образів, що підпорядковані волі адресата↔адресанта,
засвідчує, що проблеми семантики і прагматики письмового
тексту часто зумовлені матеріальним характером його носія,
пор. у чомусь подібний вияв письмового тексту після його з’яви
в друкованому вигляді, коли постає його окрема власна історія.
Гіпертекст народжується як спроба використати
комп’ютер у науці, літературі, внаслідок чого останній постає
невід’ємною частиною комунікації, хоча сама ідея, що є опертям
створення гіпертексту не виступає новою. Ще в 1751 р.
енциклопедисти Ж.-Ж. Дідро та д’Аламбер почали збирати
знання про світ та систематично їх упорядковувати.
Розташування інформації в мережі як активній і постійно
відтворювано-продукувальній величині зробило можливим
швидкий доступ до неї. 168
Інформаційна структура, названа гіпертекстом у
традиційному вимірі, є усталеною і для релігійних текстів, де
активно використовуються численні покликання і коментарі.
Типовий гіпертекст – сукупність текстів Святого Письма. Так,
Біблія складається з Книг Старого і Нового Заповіту, що
поділені на статті, пронумеровані в кожній Книзі без повторів.
Кожний вірш є цілісною надфразною одиницею, що розкриває
певну тему. Багато віршів супроводжувана покликанням на інші
вірші, що дозволяє читати Біблію нелінійно, вибираючи зручну
послідовність читання залежно від підготовки читача й
актуалізованих у процесі читання питань та асоціацій, йдучи за
експлікованими в багатьох виданнях Книг Старого і Нового
Заповіту порядком асоціативних покликань і паралельних місць,
які можна вважати текстовими ремінісценціями.
2.3.3. Гіпертекст і постмодерний дискурс: спільне і
відмінне. Можливості електронного тексту легко
проілюструвати, зокрема рухомими зображеннями. Тут автор
вільний настільки, наскільки ніколи раніше не міг бути,
насамперед у силу технічних умов. Це зумовлює постання
нових, по суті умовних, прозорих меж між текстом і графічним
образом, розміщеним у ньому, – ілюстрованість графічних
зображень стає невід’ємною частиною електронного контексту,
що засвідчує одну із суттєвих ознак постмодернізму –
аморфність опозиції між словом та екзистенцією, текстом і
тілом. Наближення тексту і позатекстової графіки, їхнє
взаємопроникнення зумовлені не тільки естетикою
постмодернізму, що відшукує нові, ще не відомі форми
виразності, але й, певною мірою, появою нових технологічних
можливостей електронного тексту. Естетика постмодерного
дискурсу передбачає також зрощення свідомості із засобами
комунікації, здатність пристосовуватися до їхнього оновлення
та рефлектування над ними (див.: [5, с. 101]).
Щодо адекватності принципів і стратегій електронного
гіпертексту теоретичним концепціям постмодернізму, що постав
з постструктуралізму, промовистим є той факт, що сам термін за
вельми короткий час став метафорою. Ж. Женетт, з чиїм ім’ям
пов’язана історія французького структуралізму, вживає терміни
’гіпертекст’, ’гіпертекстуальність’ для опису реалій169
традиційного, книжного тексту, розташовуючи їх у
концептуально-термінологічну парадигму, що ґрунтується на
похідних від слів текст, текстуальність, тому що
гіпертекстуальність – це тільки одне з позначень безперервної
циркуляції текстів, поза якою література стає не цікавою
(за Ж. Женетт).
Характерною особливістю гіпертексту є іманентність –
своєрідне зростання свідомості із засбами комунікації, що
уможливлює за досить короткий час освоєння нових
комунікативних засобів. Загалом і для постмодерністського
тексту і для гіпертексту визначальною рисою виступає
нелінійність (мультилінійність), супровідними якої є:
1) незавершеність; 2) множинність; 3) об’єктивність;
4) толерантність; 5) відповідність духу часу; 6) прив’язаність до
нових інформаційних технологій; 7) мультимедійність, тобто
застосування усіх технічно можливих впливів на споживача-
читача –літературних (вибір оповідної стратегії і стилістики)
через видавничі (шрифти, верстка, ілюстрації) аж до специфічно
комп’ютерних (звук, анімація, покликання); 8) плюралізм
культурних мов, моделей, стилів та ін.
Кожна пара характеризувальних поняття ознак являє
собою співвідносні дисиметрійні структури. Загалом
комп’ютерний гіпертекст симетричний, але це симетрія, що
охоплює дисиметрію, антисиметрію, ізометрію та ін.
2.4. Взаємокорелятивність адресата й адресанта в
гіпертекстових структурах. Позиція адресанта (продуцента)
основна у мовленнєвому акті. За характером
комунікативновизначальних інтенцій вводяться звертання,
вибачення, вітання, оцінні формули, що кваліфікуються як
неінформативні акти мовлення [2, с. 775]. Основним типом
мовленнєвих актів є інформативний. При цьому адресант
реалізує в тексті ряд функцій: 1) відображає власну позицію;
2) репрезентує суб’єктивний план «образу автора»; 3) виконує
роль розповідача, оповідача та ін. Пошук інформації в системі
здійснюється шляхом інтерактивної навігації зв’язками, де
перехід від одних елементів до інших здійснюється з
урахуванням їхньої семантичної близькості, унаслідок чого
отримує умовно ще один вимір. У такому випадку одним із170
найважливіших методів освоєння інформації є запам’ятовування
різних шляхів переміщення в гіпертекст-сітці. Подібний вияв
шляхів або віртуальних структур цілком можна розглядати як
альтернативу опрацюванню інформації за правилами логічного
висновку [8, с. 15].
Відомо, що Дж. Конклін диференціював гіпертекстові
системи за функційним призначенням, запропонувавши
розмежовувати: 1) бібліотечні макросистеми (підтримують
зв’язок між великими документами (враховуються специфікація,
плани, проекти, програми, звіти, бібліографія і под.)); 2) системи
дослідження проблеми (засоби підтримки підготовчих етапів
творчої роботи, стадії неструктурованого мислення (врахування
різних точок зору, порівняння ідей, гіпотез і т.п.)); 3) системи
для перегляду (браузинга) повнотекстових баз даних
(комп’ютерне навчання, вивчення довідково-енциклопедичної
літератури); 4) експериментальні системи, що досліджують
креативні можливості гіпертекстових технологій [17, с. 15]. У
кожній із цих систем статус адресата можна кваліфікувати як
відносно пасивний, але в другому і четвертому – цей статус
трансформується в статус активного, оскільки порівняння
передбачає і висловлення власних ідей і гіпотез або ж критику.
Адресат (читач, реципієнт, слухач, комунікант) проходить
шлях від засобів вираження – до думки. Саме він повинен
максимально враховувати кінесику (систему жестів, міміку,
пози, які супроводжують мовлення), кінесика – безпосередній
чинник впливу на адресата. Позиція адресата для адресанта є в
певному сенсі невизначеною, та й сам образ адресанта може
бути істотно розмитим, тому що такий адресант може бути або
конкретною особою, або суттєво у просторово віддаленим.
Властивість мови пов’язувати у просторі та часі осіб, об’єкти,
події Ч.Хоккет назвав ’змішуваністю’ [17, с. 15].
Адресатом може бути аудиторія, що складається з
визначеної / невизначеної кількості осіб. Якщо аудиторія
знаходиться перед адресантом, то виникає прямий контакт у
процесі усного мовлення з послідовним урахуванням інтересів і
вимог такої аудиторії.
Складнішою є ситуація з адресатом, що сприймає будь-яке
письмове мовлення, креолізовані тексти, де особливу роль171
відіграють невербальні компоненти. Тут особливо важливу роль
відіграє навігація, технологія її здійснення. Адресант не завжди
може розраховувати на повністю тотожний тезаурус,
необхідний обсяг знань, адекватне бачення світу автором і його
читачем. Свого часу М. Гумільов говорив про два типи адресата:
про “читача-друга” і про “читача-ворога” [3, с. 421-422]. У
системі інтернет текст іноді містить елементи автокомунікації
(мовлення, розраховане на самого себе, пор. досить цікавими в
цьому відношенні є модуси типу мені це подобається., я сам
собі пишу листи, їх одержую, а потім відправляю.). Такого типу
мовлення відрізняється певною образністю, складністю,
використанням засобів текстових парадигм, оказіональністю, що
повинен відчути і зрозуміти читач. Адресату властивий статус
пасивно-активного начала. Деякі дослідники стверджують, що,
наприклад, сайт постає гіпертекстовим утворенням електронної
комунікативної діяльності (твір), що перебуває в постійній
динаміці і реалізований у сукупності взаємозалежних
(тематично, семантично, інтенційно, фізично) веб-сторінок
[11; с. 13]. У процесі комунікації мовленнєвій поведінці
адресанта й адресата властиві відповідні функції, що істотно
розрізняються між собою і кваліфікуються як комунікативні
функції адресанта і адресата. Особливістю роботи в гіпертекст-
технологіях виступає використання адресатом розмаїтої системи
функцій (заміщення, примітки, запиту, відсилання та ін.) як
базових, що дозволяють йому бути активним співпродуцентом.
2.5. Типологія функцій адресанта й адресата. Зі
статусом адресата корелюють функції тексту. З-поміж
комунікативних функцій адресанта основною є функція
повідомлення про суб’єкти, об’єкти, дії, процеси, факти та ін.
Функція повідомлення є номінативною (денотативною,
референтною). Супровідною постає пізнавальна (когнітивна,
гносеологічна) функція (порівняйте другий і четвертий тип
виділених Дж. Конкліном гіпертекстових систем [17, с. 15];
особливо у четвертому типі когнітивна функція адресата є
домінувальною – сам статус адресата креативний),
призначенням якої виступає передача певних знань, системи
образів, відповідного досвіду. У мовленнєвому акті реалізується
також апелятивна функція, завданням якої є звернення до172
адресата і вплив на нього. У гіпертекстових структурах,
особливо у моделях сучасних інтернет-технологій, що активно
використовуються, продуктивним виступає використання різних
рухомих символів (вони істотно видозмінюють технологію
сугестії). Завдяки останній функції здійснюється переконання
слухача, читача у певних ідеях, концепціях. Апелятивність у
гіпертексті вимагає особливої уваги й окремого вивчення (пор.
використання різних зображень типу сонечка, місяця, людини,
квіточок і под.).
2.5.1. Експресивна функція сприяє виразній формі
віддзеркалення психічного стану адресанта, зображення його
суб’єктивного ставлення до вимовленого. Останнє виражається
різними засобами: інтонаційно, лексико-семантично (смуток,
печаль, радість та ін.), морфологічно (частки ой, аж і т.п.),
словотвірно (малесенький, тоненький, свекрушище та ін.),
синтаксично (порядок слів) і под. За допомогою ’експресивного’
екрану адресат ↔ адресант може відстежувати співвідношення
зображуваного з текстовим наповненням документа, а
’когнітивний’ екран допомагає спостерігати процеси
породження різних власних ідей, постійно порівнюючи їх з
іншими і маючи в активі декілька версій. Для цього можуть
використовуватися різні тексти з інтернету, що дозволяє
постійно порівнювати, проглядати вже здійснене тощо.
2.5.2. Завданням емотивної функції є створення умов для
емоційного насичення тексту, опису різноманітних почуттів
мовця. На це орієнтоване використання вставних слів типу
звичайно, мабуть, очевидно, окличних речень (Для кожного з
нас цей день незвичайний!), незвичних поєднань слів (океани
вогнів, море радості) [7, с. 15-35].
2.5.3. Фатична функція (контактновстановлювальна /
контактнорегулювальна) адресанта необхідна для підготовки
слухача, читача до сприйняття, відповідного зосередження його
уваги у процесі спілкування, підтримка уваги слухача, читача.
На це можуть бути спрямовані спеціалізовані засоби типу
пам’ятаєш, згадай: 1) у діалозі: А пригадай, про що з тобою я
вчора говорив, саме про це…; 2) у монолозі: А в цьому разі треба
згадати ще й таке… [7, с. 33]. 173
2.5.4. Комунікативні функції адресанта (читача, слухача,
реципієнта, комуніканта) пов’язані безпосередньо з його
поведінкою у процесі спілкування і з його оцінкою
мовленнєвого змісту повідомлення.
2.5.5. Основними функціями адресата є спілкування і
сприйняття. Перша орієнтована на увагу і розуміння нової
інформації читачем з бажанням спілкуватися з адресантом.
Друга функція визначувана напрямами розуміння національно-
мовних, мовленнєвих, соціальних, когнітивних (ментальних)
асоціацій, ситуацій, пов’язаних з умовами мовленнєвого акту,
знаннями адресатом певної мови і рівнем такого знання,
мотивована можливостями декодування смислових, лексичних,
фразеологічних, морфологічних, синтаксичних та інших знаків і
символів. Супровідними є фатична, естетична функції.
2.5.6. Фатична функція адресата постає
контактновстановлювальною і пов’язана з активною
підтримкою слухачем мовленнєвого спілкування, його увагою
до повідомлення та ін., пор.: Продовжуй! Досить! Перестань!
[7, с. 22]. Фатичну функцію виконує й оголошення перерви на
нараді, лекції, закриття книги.
2.5.7. Естетична функція реалізується тільки в тому разі,
якщо текст задовольняє уявлення читача, відповідає його
вимогам і викликає в нього адекватне сприйняття, спонукає його
до продовження, модифікації тощо. Досить повно наведений
перелік функцій описано щодо художніх, почасти
публіцистичних текстів, але водночас вони зовсім не розкриті
щодо комп’ютерно підтримуваних гіпертекстів [7].
3. Висновки. Поза сумнівом, організація інформації в
гіпертексті за суто семантичними критеріями робить його
абсолютно новим інструментом для підтримки інтелектуальної
діяльності людини. До такої слід віднести: а) попереднє
обгрунтовування ухвалення того чи іншого рішення; б) пошук
розв’язання складної (не зовсім формалізованої) проблеми;
в) проектування різного роду об’єктів; г) опрацювання певної
системи ідей; ґ) побудову зв’язного тексту та ін. Для вирішення
цих та інших звдань адресант завжди враховує так званий
чинник адресата. Адресант так чи інакше враховує лінеарність
тег для гіпотетичного / реального пошуку і побудови певного174
гіпертекстового документа. Необхідним постає встановлення
диференційно-кваліфікаційних і диференційно-класифікаційних
ознак не лише жанрово різних гіпертекстів, але й кваліфікація
усієї системи комп’ютерних гіпертекстів у макро- і
мікровимірах.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Воронина Н.Е. Компьютерное моделирование
лингвистических объектов / И.Е. Воронина. – Воронеж: Издателько-
полиграфический центр Воронежского государственного
университета, 2007. – 177 с.
2. Гак В.Г Теоретическая грамматика французского языка. – М.:
Добросвет, 2004. – 862 с.
3. Гумилев Н. Стихи. Письма о русской поэзии. – М.:
Художественная литература, 1990. – 434 с.
4. Дедова Лингвистическая концепция гипертекста: Основные
понятия и терминологическая парадигма // Вестник Моск. ун-та. –
Сер. 9: Филология. – 2001. – № 4. – С. 20-28.
5. Дедова О.В. Графическая неоднородность как категория
гипертекста // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 9: Филология. – 2002. –
№ 6. – С. 91-103.
6. Дєрік І.М. Просодичні особливості дискурсу інформаційних
повідомлень ділової тематики в Інтернеті: Автореф. … канд. філол.
наук. – Донецьк, 2007. – 20 с.
7. Загнітко А. Лінгвістика тексту. – Вид. 2-ге, виправл. і доп. –
Донецьк: Видавництво Донецького національного університету,
2007. – 289 с.
8. Карпіловська Є.А. Вступ до комп’ютерної лінгвістики. –
Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2006. – 188 с.
9. Маньковская Н.Б. “Париж со змеями” (Введение в эстетику
постмодернизма). – М.: Языки славянской культуры, 1995. – 342 с.
10. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. – СПб.: Изд-во
Санкт-Петербургского ун-та, 2003. – 411 с.
11. Матвєєва С.А. Сайт як жанр Інтернет-комунікації (на
матеріалі персональних сайтів учених): Автореф. … канд. філол.
наук. – Донецьк, 2006. – 20 с.
12. Пономаренко И.Н. Симметрия/асимметрия в лингвистике
текста. – Краснодар: Кубанський государственный університет, 2005. –
231 с. 175
13. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної
лінгвістики. – К.: “АртЕк”, 1998. – 336 с.
14. Эко У. От Интернета к Гуттенбергу // Журнал Internet. –
1998. – № 6-7. – С. 45-61.
15. Эко У. Шесть прогулок в литературных лесах. – СПб.: Наука,
2002. – 497 с.
16. Эпштей В.Л. Введение в гипертекст и гипертекстовые
системы // http://www.ipu.rasi.ru/publ/epstn.htm
17. Coclin J. Hypertext: an Introduction and Survey // Computer –
1987. – Semptember. – № 1. – Р. 14-21.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.