ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ І НАПРЯМИ АНАЛІЗУ ТЕКСТУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

Марина МИХАЛЬЧЕНКО,
асистент кафедри української мови та прикладної
лінгвістики Донецького національного університету
ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ І НАПРЯМИ АНАЛІЗУ
ТЕКСТУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
У статті розглянуто різні підходи до вивчення тексту в
сучасному мовознавстві. Проаналізовано дефініції тексту.
Схарактеризовано основні текстові категорії: цілісність,
членованість, зв’язність, інформативність, континуум,
проспекцію, ретроспекцію, модальність.
Ключові слова: лінгвістика тексту, текст, категорія
тексту, інформація, цілісність.
Дослідження особливостей тексту в сучасному
мовознавстві постає актуальним. Текст має досить нетривалу
історію вивчення, науковці аналізують його в багатьох аспектах.
Мета статті – дослідити основні концепції і напрями
аналізу тексту в сучасній лінгвістиці. Для досягнення
поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
1) розглянути основні підходи до вивчення тексту в сучасній
науці про мову; 2) проаналізувати дефініції тексту;
3) охарактеризувати основні категорії тексту.
За Т. Радзієвською, у 60 – 70-х роках ХХ ст. у лінгвістиці
домінував підхід згідно з яким дослідження тексту зводилося до
аналізу його компонентів, а текст розуміли як об’єкт, що
розкладається на частини.
Соціокомунікативний підхід був зумовлений впливом
прагматики і передбачав вивчення комунікативних
особливостей тексту. Об’єктами аналізу стали тексти різних
жанрів. Текст почали розглядати з позицій мовленнєвої
діяльності, приділяючи окрему увагу категоріям адресанта й183
адресата, комунікативній інтенції, комунікативній ситуації, типу
комунікативного процесу тощо.
Як зазначає О. Селіванова, «в останньому двадцятиріччі
ХХ століття в лінгвістичній науці на перший план вийшла
окреслена раніше тенденція до вивчення тексту як складного
комунікативного механізму, посередника комунікації, що фіксує
стратегічну програму адресанта, яка сприймається й
інтерпретується адресатом» [Селиванова 2002, с. 10]. Якщо
раніше основна увага науковців була спрямована на будову
тексту, то тепер у фокусі перебуває його функціонування.
Утверджуються процесуальний і функціональний підходи до
вивчення тексту. У межах цих підходів лінгвісти аналізують
процеси породження та сприйняття тексту, вивчають
особливості різних типів тексту.
У сучасній науці «кожне досить серйозне дослідження з
вивчення тексту завжди є комплексом різних підходів» [Загнітко
2006, с. 15], вимагає залучення даних суміжних наук, розгляду
семантичних, синтаксичних, стилістичних, прагматичних,
соціокультурних особливостей тексту.
На сьогодні в лінгвістиці немає єдиного погляду на
поняття текст. На думку О. Селіванової, відсутність
загальноприйнятої дефініції тексту зумовлена такими
чинниками:
1) формально-структурна різноплановість текстів;
2) функціонально-жанрове, стилістичне розмаїття текстів;
3) різні підходи до вивчення тексту (онтологічний,
гносеологічний, лінгвістичний, психологічний, прагматичний,
соціально-історичний, соціально-психологічний, функціональ-
но-стилістичний, комунікативний, коґнітивний тощо);
4) абсолютизація формально-структурного аспекту тексту
й орієнтація на одну або кілька текстових категорій [Селиванова
2002].
Зіставлення різних дефініцій тексту дозволить виявити
оптимальне визначення цього терміна.
У «Короткому словнику термінів лінгвістики тексту»
подано визначення тексту як зв’язної послідовності, закінченої і
правильно оформленої; певної моделі для групи текстів; 184
послідовності висловлень, що належить одному учаснику
комунікації; письмового мовленнєвого твору [Николаева 1978,
с. 471]. Ці формулювання є суперечливими та досить
обмеженими. Більш удале визначення запропонувала
О. Селіванова: «текст – цілісна семіотична форма
психомовленнєвомисленнєвої людської діяльності,
концептуально і структурно організована, діалогічно вбудована
в інтериоризоване буття, семіотичний універсум етносу або
цивілізації, що слугує прагматично спрямованим посередником
комунікації» [Селиванова 2002, с. 32].
У дефініції тексту Л. Лосева виокремлює три ознаки,
характерні для всіх текстів: письмова форма; смислова і
структурна завершеність; вираження ставлення автора до
повідомлюваного [Лосева 1980, с. 4].
На думку Ю. Левицького, текст як одиниця комунікації не
піддається формальному визначенню, тлумачення тексту може
бути лише змістовим [Левицкий 2006, с. 88].
У комунікативному аспекті визначає текст і О. Каменська:
«Текст є знаковим об’єктом, що має специфічну структуру і
забезпечує виконання комунікативної функції відповідно до
задуму автора» [Каменская 1990, с. 52]. Текст створюється в
умовах комунікації, що передбачає наявність певних
обов’язкових компонентів. Текст як серединний елемент схеми
комунікації (за А. Загнітком) складається з трьох елементів:
адресант (автор) – текст – адресат (читач).
Одне з найбільш удалих тлумачень тексту належить
І. Гальперіну: «Текст – це твір мовленнєвотвірного процесу, що
характеризується завершеністю, об’єктивований у вигляді
письмового документа, літературно оброблений відповідно до
типу цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) і
ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об’єднаних
різними типами лексичного, граматичного, логічного,
стилістичного зв’язку, що має певну спрямованість і
прагматичну настанову» [Гальперин 2004, с. 18]. Така дефініція
охоплює всі аспекти художнього тексту, акцентуючи на
цілісності, зв’язності, функціональному призначенні та
письмовій формі. 185
Функціональний підхід до вивчення тексту зумовив
актуалізацію проблеми текстових категорій. Однак єдиного
погляду щодо кількості, статусу й ієрархії цих категотрій на
сьогодні не маємо.
В. Кухаренко до основних категорій художнього тексту
зараховує такі: членування, зв’язність (когезія та когерентність),
антропоцентричність, локально-темпоральна віднесеність,
концептуальність, інформативність, системність, цілісність,
модальність, прагматична направленість [Кухаренко 2004].
М. Кожина наполягає на виділенні функціональних
семантико-стилістичних категорій тексту, а саме:
функціонально-семантична акцентність, оцінка, гіпотетичність,
логічність, авторизація [Кожина 1987].
На думку О. Мороховського, варто говорити про категорії
тексту лише як про окремі вияви його основних ознак
[Мороховский 1989]. Так, ознака цілісності включає
інформативність, когезію, ретроспекцію, проспекцію,
модальність, завершеність; ознака дискретності – членованість,
автосемантичність відрізків тексту; ознака розгорнутості –
континуум, політопію, прогресію тощо.
А. Папіна виокремлює такі текстотвірні категорії:
учасники комунікативного акту; учасники подій; подія
(ситуація); художній простір; місце об’єктів; художній час;
оцінка [Папина 2002].
І. Гальперін вирізняє такі категорії тексту:
інформативність, членованість, когезія, континуум,
автосемантія відрізків тексту, ретроспекція, проспекція,
модальність, інтеграція, завершеність [Гальперин 2004].
Приймаючи за оптимальне тлумачення тексту
І. Гальперіним, вважаємо (за А. Загнітком) доцільним такий
склад основних текстових категорій: цілісність, членованість,
зв’язність, інформативність, континуум, проспекція,
ретроспекція, модальність. Усі ці категорії притаманні будь-
якому тексту. Вершинною категорією тексту ми визнаємо
цілісність. Художній текст сприймається як цілісний завдяки
синтезу всіх текстових категорій, саме цілісність відрізняє текст
від не-тексту [Поперечна 2006]. Цілісність тексту забезпечує186
категорія зв’язності, що реалізується як на формальному
(когезія), так і на смисловому (когерентність) рівнях.
Членованість тексту виявляється у відносній смисловій
завершеності його компонентів.
Категорія інформативності втілює закладену в тексті
інформацію. Текстову інформацію І. Гальперін поділяє на три
типи. Змістово-фактуальна інформація експліцитна, завжди має
вербальне вираження, а тому не вимагає пояснення. Така
інформація повідомляє про факти, події, процеси в
навколишньому світі. Змістово-концептуальна інформація є
обов’язковою, вона втілює «індивідуально-авторське розуміння
відношень між явищами, що описані засобами змістово-
фактуальної інформації, розуміння їх причиновонаслідкових
зв’язків, їх значущості в соціальному, економічному,
політичному, культурному житті народу» [Гальперин 2004,
с. 28]. Ця інформація являє собою відображення і творче
переосмислення дійсності, вона стає зрозумілою з усього тексту.
Якщо змістово-фактуальна інформація задає тему тексту, то
змістово-концептуальна втілює його ідею. Змістово-підтекстова
інформація імпліцитна і факультативна, вона виявляється
«завдяки здатності мовних одниць породжувати асоціативні і
конотативні значення» [Там само, с. 28]. А. Загнітко до названих
типів інформації додає супровідну щодо інших притекстову
інформацію, що видобувається з багатьох компонентів тексту і
вводить читача у відповідну мовленнєву, комунікативну
ситуацію.
Пов’язана з поняттями часу і простору категорія
континууму забезпечує реалістичність тексту. Категорії
ретроспекції (повернення до попередньої інформації) і
проспекції (прогнозування, звернення до майбутніх подій)
безпосередньо пов’язані з континуумом. На думку І. Гальперіна,
ретроспекція може бути суб’єктивно-читацькою й об’єктивно-
авторською і виявляється двома способами: повернення до
інформації, що міститься в тексті; повідомлення нової
інформації та перестановка часових планів розповіді.
Обов’язковою категорією тексту є модальність. Як одну з
найбільш суттєвих ознак модальності І. Гальперін розглядає187
оцінку. При цьому він поділяє суб’єктивно-оцінну модальність
на фразову (виражена граматичними та лексичними засобами) і
текстову (реалізована не лише особливим вживанням
граматичних і лексичних засобів, а й у характеристиці героїв, у
своєрідному розподілі предикативних і релятивних відрізків
висловлення, у сентенціях, у розумових висновках, в
актуалізації окремих частин тексту). З. Тураєва характеризує
модальність як категорію, що поглинає категорію оцінки та
цільову комунікативну настанову [Тураева 1994]. В основі
категорії модальності дослідниця вбачає універсальні категорії
логіки, які організовують раціональну свідомість і на які
нашаровуються оцінний і емоційно-експресивний відтінки
смислу. Такого ж погляду дотримується і Т. Романова
[Романова 2003]. Найбільш повне визначення текстової категорії
модальності пропонує О. Анісімова, яка визначає модальність як
категорію, що включає найрізноманітніші види кваліфікації
повідомлюваного, у тому числі поряд із суб’єктивною
(емоційною, позитивною, негативною тощо) об’єктивну
(логічну, інтелектуальну тощо) оцінку змісту тексту [Анисимова
2003, с. 30]. За В. Кухаренко, модальність є обов’язковою
текстовою категорією, яка онтологічно властива тексту, «тому
що останній є результатом суб’єктивного авторського
осмислення дійсності і, природно, відображає не просто світ, але
й світ, побачений очима автора» [Кухаренко 2004, с. 83].
Варто зауважити, що всі текстові категорії
взаємопов’язані. Текст являє собою систему, за А. Загнітком, «в
нормі, ідентифікуючи слово як таке, при поєднанні зовнішнього
(текстового) і внутрішнього (перцептивного, когнітивного,
афективного, вербального і невербального) контекстів, індивід
швидко осмислює текст, а не «дістає зміст тексту зі значень
слів» [Загнітко 2006, с. 21]. Життєвий досвід, знання про
дійсність, система цінностей впливають як на формування, так і
на сприйняття та розуміння будь-якого тексту.
Вияв ставлення автора до повідомлюваного свідчить про
наявність у тексті оцінки. Оцінне значення є істотним
компонентом смислу тексту. Авторське бачення дійсності
втілюється в концепті тексту та пропагується читачам за188
допомогою категорії оцінки. Зв’язок основних категорій тексту з
функціонально-семантичною категорією оцінки дозволяє
простежити текстотвірний потенціал останньої. Перспективним
постає також вивчення загальнотекстової оцінки. Лінгвістика
тексту дозволяє поглянути на оцінку з позицій цілого тексту,
виявити її антропоцентричну природу та вивчити особливості її
функціонування.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Анисимова 2003: Анисимова Е.Е. Лингвистика текста и
межкультурная коммуникация (на материале креолизованных
текстов): Учеб. пособие для студ. фак. иностр. яз. вузов. – М.:
Издательский центр «Академия», 2003. – 128 с.
2. Арутюнова 1988: Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений:
Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 341 с.
3. Гальперин 2004: Гальперин И.Р. Текст как объект
лингвистического исследования. – Изд. 2-е. – М.: УРСС, 2004. – 144 с.
4. Загнітко 2006: Загнітко А.П. Лінгвістика тексту: Теорія і
практикум. Науково-навч. посібник. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 289 с.
5. Каменская 1990: Каменская О.Л. Текст и коммуникация. – М.:
Высшая школа, 1990. – 152 с.
6. Кожина 1987: Кожина М.Н. О функциональных семантико-
стилистических категориях текста // Филологические науки. – 1987. –
№ 2. – С. 35-41.
7. Кухаренко 2004: Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. Навч.
посібник для студ. старших курсів фак. англ. мови. – Вінниця: Нова
книга, 2004. – 272 с.
8. Левицкий 2006: Левицкий Ю.А. Лингвистика текста: Учеб.
пособие / Ю.А. Левицкий. – М.: Высшая школа, 2006. – 207 с.
9. Лосева 1980: Лосева Л.М. Как строится текст: Пособие для
учителей / Под ред. Г.Я. Солганика. – М.: Просвещение, 1980. – 94 с.
10. Модальность 1992: Модальность в ее связях с другими
категориями: Межвуз. сб. научн. тр. – Новосибирск: Изд. НГПИ,
1992. – 140 с.
11. Мороховский 1989: Мороховский А.Н. К проблеме текста и его
категорий // Текст и его категориальные признаки: Сб. научн. тр. / Отв.
ред. А.Н. Мороховский. – К.: КГПИИЯ, 1989. – С. 3-8. 189
12. Николаева 1978: Николаева Т.М. Краткий словарь терминов
лингвистики текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII.
Лингвистика текста. – М.: Прогресс, 1978. – С. 467-472
13. Папина 2002: Папина А.Ф. Текст: его единицы и глобальные
категории: Учебник для студ.-журналистов и филологов. – М.:
Едиториал УРСС, 2002. – 368 с.
14. Поперечна 2006: Поперечна О. Проблема тексту і текстових
категорій у сучасній лінгвістиці // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр.
Випуск 14 / Укл.: А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ,
2006. – С. 226-230.
15. Радзієвська 1993: Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації /
АН України; Інститут української мови; відп. ред. М.М. Пещак. – К.,
1993. – 194 с.
16. Романова 2003: Романова Т.В. Модальность как
текстообразующая категория в современной мемуарной литературе /
Под. ред. проф. Г.Н. Акимовой. – СПб.: Изд-во Санкт-Петерб. ун-та,
2003. – 296 с.
17. Селиванова 2002: Селиванова Е.А. Основы лингвистической
теории текста и коммуникации: Монографическое пособие. – К.: ЦУЛ,
Фитосоциоцентр, 2002. – 336 с.
18. Тураева 1994: Тураева З.Я. Лингвистика текста и категория
модальности // Вопросы языкознания. – 1994. – № 3. – С. 105-114.
19. Українська 2004: Українська мова: Енциклопедія / Редколегія:
Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова),
М.П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во «Укр. енцикл.»
ім. М.П. Бажана, 2004. – 824 с.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.