Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ХУДОЖНЄ ПОРІВНЯННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ПОЕТИЧНОЇ ЕКСПРЕСІЇ В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ ВАСИЛЯ СТУСА

Леся ОЛІФІРЕНКО
кандидат філологічних наук, доцент
Донецького інституту ринку та соціальної політики
ХУДОЖНЄ ПОРІВНЯННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО
ПОЕТИЧНОЇ ЕКСПРЕСІЇ В ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ
ВАСИЛЯ СТУСА
Стаття присвячена аналізу художнього порівняння як
джерела поетичної експресії в поетичних творах В. Стуса,
особливостям функціонування, класифікації порівнянь за
структурою, походженням і призначенням.
Ключові слова: безóбразне слово, метафоричне
порівняння, неметафоричне порівняння, троп.
Основу специфіки поетичної мови становить художня
активізація образної виразності загальнолітературної мови, яка
не вичерпується лише тропами. Літературознавець М. Коцю-
бинська з цього приводу зауважує, що “буває образність, так би
мовити, більш внутрішня (в тропах) і зовнішня, створена
безóбразними словами” [1, с. 21]. 200
Письменник за допомогою безóбразних слів може
малювати точні, пластичні, виразні, зримі і відчутні образи. Це
залежить від індивідуальних творчих уподобань автора, від його
стилю. Тропи, наголошує М. Коцюбинська, особливо
сконцентровано виявляють характер образного мислення. І
справа не в кількості тропів – а в їх якості.
Відомо, що у тропах знаходить своє відображення не лише
індивідуальність письменника, а й дух епохи, характер народу.
Троп – це не та форма, в яку виливається готова поетична думка,
а та, в якій вона народжується. Письменник не придумує
словесних образів, а мислить ними.
Первісним тропом і виразником образотворчої
мовленнєвої експресивності є порівняння. Воно підкреслює й
посилює образ одного предмета чи явища за рахунок іншого,
викликає певні естетично скеровані асоціації та почуттєво-
оцінні реакції, а найголовніше – активізує увагу й образне
мислення людини.
Поняття “порівняння” у загальному плані надзвичайно
розлоге. “У широкому розумінні якесь порівняння лежить в
основі майже всіх тропів, особливо метафоричної групи”, –
продовжує М. Коцюбинська [Там само, с. 38]. Вживається цей
термін також і в локальному значенні для позначення одного з
видів тропів, притаманних поетиці В. Стуса, – як засіб
створення образності, пояснення одного предмета або явища за
допомогою іншого, подібного до нього.
Порівняння як один із експресивно-виражальних засобів
художньої творчості В. Стуса можна поділити на прості та
розгорнуті. Прості, створені за допомогою сполучників,
диференціюються на загальновживані та індивідуально-
авторські. Серед простих, побудованих без участі сполучників,
виокремлюємо індивідуально-авторські, що в свою чергу
поділяються на три групи:
1) створені за допомогою предиката;
2) із пропуском сполучникової компаративної зв’язки;
3) у вигляді придієслівного іменника у формі орудного
відмінка.
Використовуючи загальновживані (чи постійні)
порівняльні звороти зі сполучниками, В. Стус продовжує велику
традицію цього тропа в українській літературі, оскільки201
порівняння широко застосовувалися ще в усній народній
творчості. З-посеред сполучників, уживаних поетом у цій
категорії порівнянь, виступають як, ніби, мов, немов, наче,
неначе. Вони репрезентують неметафоричні порівняння,
асоціації в яких є прямими та простими; вони не відходять
далеко від явища і ґрунтуються на буквальних, прямих ознаках.
Такі художні порівняння загальномовного (часто фольклорного)
характеру конструюються на основі традиційних, колективних
(об’єктивних) естетичних уподобань. У загальновживаних
простих сполучникових порівняннях В. Стуса здебільшого
немає метафоричних переносних зв’язків, асоціації тут мають
пряме, неметафоричне значення. Напр.: …Порадій, що… простір
волі — чорний, як крило вороняче (ЧТ, с. 70); Один, як перст,
стою себе супроти (ЧТ, с. 106); хай видива подаленіли/ на
чорній, як смола, воді (ЧТ, с. 177); У порожній кімнаті,/ біла,
ніби стіна,/ притомившись чекати,/ спить самотня жона (П-1,
с. 35) та ін.
Образи у порівняннях такого типу М. Коцюбинська
розглядає як метафоричні, але порівняння в них “буквальні,
безпосередні” [1, с. 38-40]. У Стусівських виразах “чорний, як
смола”, “біла, ніби стіна”, “чорний, як вороняче крило”,
“холодна, як колодочка… ножа” тощо порівняння, звичайно,
будуються на прямих асоціаціях, а тому вони є
неметафоричними. Художні порівняння такого типу мають
прозору логіко-семантичну основу. Вони сприймаються без
особливого інтелектуального напруження і є помірно
експресивними. А фраза Летять, як кулі,/ спогадування
проминулих літ (П-1, с. 191) є порівнянням метафоричним,
оскільки у своєму розумінні містить складність,
багатоступеневість.
Характерною ознакою естетизації поетичної мови
виступають у В. Стуса індивідуально-авторські сполучникові
прості порівняння, які мають складну логіко-семантичну основу,
а тому потребують асоціативної розумової активізації суб’єкта.
Завдяки своїй двочленній структурі ці тропи реалізують
формально-смисловий характер. Компаративною зв’язкою у
порівняннях такої категорії у В. Стуса виступають сполучники
мов, як, наче, неначе тощо, пор.: А в річці місяць, мов
латаття,/ доріс до повні і розмок (ЗД, с. 43); Берези у воді по202
горло,/ мов риби, тріпаються…(ЗД, с. 63); У Прохорівці — сни,
мов ріки/ напровесні…(ВЦ, с. 179); Ти пахнеш сонцем, наче
кріп,/ і грієш вихололе тіло…(ЧТ:99); Зорі палахкотить
тирлич,/ неначе автоген (ЧТ, с. 51). Подібні індивідуально-
авторські сполучникові прості порівняння набувають у поетиці
В. Стуса гіперсемантизації, оскільки їхня експресивність є
надзвичайно високою в силу власного метафоричного значення
та потужної образності, забарвленої і генетично первинним
значенням, і новим контекстуальним виявом.
Більшою кількістю, ніж сполучникові, репрезентовано у
поетичному дискурсі письменника прості безсполучникові
індивідуально-авторські порівняння. З-поміж таких порівнянь
найбільшу кількість становлять порівняння, створені поетом у
вигляді придієслівного іменника в орудному відмінку.
Порівняння цього зразка особливо зближуються з метафорою
навіть за формою, що дозволяє називати його прихованим:
Осамотілі липи в вітрі хрипли,/ сухе проміння пахло сірником
(ЗД, с. 51); і терлись зорі крем’яхом сухим…(ЗД, с. 77); У лісі
ледь перші проліски/ зойком вибухнули з-під снігу (ЗД, с. 65); І
Лиса гора проліта — схарапудженим птахом…(ВЦ, с. 159);
Пінна хмара пропливла — старою згадкою (Кр, с. 199); Зимова
блискавка розбила/ твій дім надвоє — колуном (ЧТ, с. 33);
Богоматір’ю німує/ моя дружина (ЧТ, с. 39); нам світ не
належить — бовваном стоїть (П-2, с. 27). У таких порівняннях
виразно відчутна метафора з її здатністю концентрувати та
узгоджувати у своєму потужному семантичному полі
найвіддаленіші чи найнесумісніші асоціації (зойк пролісків,
згадка хмари, крем’ях зір тощо). У подібній формі порівняння є
завжди елементом метафоризації дії (вибухати зойком, тертися
крем’яхом, пропливати згадкою), що зумовлює типову для
метафори динаміку.
Деколи у порівняннях В. Стуса опускаються сполучники,
також наближаючи порівняння до метафори. Це порівняння,
побудовані з пропуском компаративної зв’язки, пор.:
Десятилітнє терпіння — / вмирання. Сон — / визволення (ЗД,
с. 53); Хай життя — одне стернисте поле…(ЗД, с. 62); Море —
/ чорна грудка печалі (ЗД, с. 106); Лише збагни: людина —
небожитель,/ не відданий ані добру, ні злу…(ЧТ, с. 74); Ти —
пунктир смертей/ душі живої (П-1, с. 103); Розп’яття неба — в203
два крила,/ і сонця вись — як грім/ над головою (П-2, с. 5).
Метафоричність у таких порівняннях — це синтетичність,
багатоступеневість, складність асоціацій, що зливаються
одномоментно. У простих метафоричних порівняннях із
пропуском компаративної зв’язки поет створює цілий ряд
асоціацій, кожна з яких може бути метафоричною сама по собі.
Не менш значущими та функціонально навантаженими
постають у Стусовій поезії розгорнуті порівняння, за допомогою
яких автор зіставляє певні явища чи поняття, розкриває ряд
ознак одного або навіть групи предметів, дає цілу картину: І
лягають літери на папір, мов сніг землю мережить,/ щоб небо
проясніло до ранку (ЗД, с. 63); Я це чула: щось обірвалось,/ так,
як з канату/ обривається альпініст — головою вниз, у провалля,/
я це чула…/ так, як чують/ наближення материнства (ЗД,
с. 64); Мов лялечка, прозорою сльозою,/ своєю тінню, власним
небуттям/ я відчуваю власну смерть — живою,/ як і загибель —
самовороттям (ЧТ, с. 58); Живи у душах інших, як вампір./ Бо
вже давно немає в тебе тіла./ Таким бо таланом нагородила/
тебе земля і ввесь відьомський клір (П-1, с. 201) та ін. Такі
порівняння будуються у В. Стуса на єдиному, проте ключовому
зіставленні, завдяки деталізації якого твориться поширене
уподібнення, створюється ціла картина, сцена. Так, розгорнутим
порівнянням є початкові дванадцять рядків твору «з сильно
рількеанським звучанням» [2, с. 52-83] “Неначе стріли,
випущені в безліт…”:
Неначе стріли, випущені в безліт,
згубилися між обидвох країв,
проваджені не силою тятив,
а спогадом про образи почезлі,
так душі наші: о порі вагань
під щемний спів земного притягання
спішать у тишу, в безвість, у смеркання,
де Бог тримає всепрощенну длань.
Нас позначають криволети птиць,
що, знявшись д’горі, засягають паді,
а доля задивляється в свічаддя
своїх ярів, узгір’їв і криниць.
Тут поет, створивши два художніх плани – світ речей та
світ душ, порівнює людські душі зі стрілами. Людські душі, 204
наче стріли, летять понад землею, скеровані не силою тятив, а
спогадом про образи почезлі (П-1, с. 44). Зіставлення стріл із
людськими душами цілісно структурує поезію, посилюючи тим
самим внутрішньотекстові зв’язки. Далі уподібнення пригасає.
До нього додається образ крила, і вже наприкінці авторський
голос підтримує відчуття лету, але не пов’язаного з образом
стріл: за сині за моря лети по воду/ однаково — чи мертву, чи
живу. Приклад цього вірша свідчить про вміння письменника
мислити асоціативно, відшуковувати для донесення своєї думки
свіжі, незатерті образи та порівняння.
Внесок В. Стуса в систему експресивно-виражальних
засобів поетичної мови виявляється насамперед у тому, що він
яскраво продемонстрував можливість підпорядкування цілого
тексту метафорично-образному порівнянню, з якого
починається сам текст, або до якого логічно приводить вся
оповідь. Подекуди такі порівняння постають структурно
з’єднувальними компонентами, перебуваючи у середині вірша і
посилюючи внутрішньо-текстові зв’язки. Порівняння у
поетичних текстах В. Стуса виконують насамперед
зображувально-виражальну та оцінну функції.
СКОРОЧЕННЯ
ЗД – збірка “Зимові дерева”
ВЦ – збірка “Веселий цвинтар”
Кр – збірка “Круговерть”
ЧТ – збірка “Час творчості”
П-1 – збірка “Палімпсести”, книга 1
П-2 – збірка “Палімпсести”, книга 2
ЛІТЕРАТУРА:
1. Коцюбинська М. Образне слово в літературному творі. — К.:
Вид-во АН УРСР, 1960. – 188 с.
2. Рубчак Б. Перемога над прірвою. Про поезію Василя Стуса//
Сучасність. – ч. 10. – 1983, жовтень. – с. 52-83.
3. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). –
К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.
4. Чабаненко В. Основи мовної експресії. – К.: Вища школа,
1984. – 167 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.