Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

ТИПИ І ФУНКЦІЇ ПОВТОРУ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО

Ольга ФЕДОРЯЧЕНКО,
літературний редактор аналітичного журналу «Схід»
ТИПИ І ФУНКЦІЇ ПОВТОРУ В ПОЕТИЧНОМУ
МОВЛЕННІ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО
Стаття присвячена дослідженню лексичного та
граматичного повторів у поезіях М.С. Вінграновського.
Досліджено особливості функціонування повтору як одного з
домінант стилю письменника.
Ключові слова: лексичний повтор, морфологічний повтор,
синтаксичний повтор, функції повтору.
Серед засобів створення зв’язності тексту виділяється
повтор – багаторазове відтворення різних лінгвістичних
одиниць: морфем, лексем, слів, словосполучень, речень. При214
цьому повтор називають не лише засобом, а «необхідною (хоч і
недостатньою) умовою зв’язності тексту» (І.А. Синиця [4,
с. 56]). Він бере участь у здійсненні локальної зв’язності
(зв’язність лінійних послідовностей у тексті, насамперед речень
і більших одиниць, наприклад надфразової єдності, абзаца) та
глобальної зв’язності (те, що забезпечує єдність тексту як
цілого, його внутрішню цілісність). Повтор, на думку
дослідниці, виконує дві основні функції –
структурноорганізувальну, функцію зв’язку (нейтральне
використання мовних одиниць) та стилістичну (емоційно-
експресивне вживання) [Там само].
Поетична творчість М.С. Вінграновського здебільшого
вивчалася у літературознавчому аспекті (у працях
В.П. Моренця, Т.Ю. Салиги, І.М. Дзюби). Тому постає
необхідність аналізу словесно-художніх засобів у поезіях
М.С. Вінграновського, зокрема простеження навантаження
окремих стилістичних фігур у його поетичному мовленні.
Аналіз специфіки повтору в художній мові митця окремо ще не
розглядався, що й зумовлює актуальність пропонованої статті.
Метою роботи постає аналіз особливостей
функціонування повтору в поетичному мовленні М.С. Вінгра-
новського. Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:
– виявити домінантні типи повтору в поетичній мові
М.С. Вінграновського;
– здійснити аналіз виявлених лексичних і граматичних
повторів.
Зазначимо, що у поетичному мовленні автор залучає всі
можливості лексики, семантики, граматики в процесі
впровадження різного типу фігур мовлення. За спостереженням
Ю.М. Лотмана збільшення повторів у художньому тексті
«призводить до збільшення семантичної різноманітності, а не
одноманітності тексту» [2, с. 164].
Дослідження особливостей функціонування лексичного
повтору дозволяє констатувати, що використання повторів у
поетичних текстах М. Вінграновського виступає важливим
засобом експресивності, оскільки таким чином автор
намагається привернути увагу читача до комунікативно
важливого центру. 215
Найбільш цікавим явищем у поетичному мовленні
М. Вінграновського є повтор контекстуальних синонімів, які
насичують текст додатковою когнітивною чи образною
інформацією, допомагають уникнути тавтології:
І все забудеться, пригоїться, примре,
А час і простір зроблять своє діло… («Уже тоді,
оповесні, коли»).
З хвоста на голову, із голови на хвилю
Летить, і котиться, і в’ється батогом
В манері рок-ен-ролівського стилю («Щуче»).
Антонімічний повтор у поезіях М. Вінграновського
виступає важливим засобом експресивності, надаючи
висловленню більшої виразності, напруженості, посилюючи
внутрішній зміст, і передаючи схвильованість мовлення:
Вона плете його недбало,
І так і сяк, туди й сюди, («В Холодній Балці ніч
відмача»).
Був день праворуч, ніч була ліворуч,
І чорнобривий шлях лежав між ними з верст («Чи то
було мені»).
Повтори омонімічних слів у поетичному мовленні
письменник використовує значно менше. Особливо слід
відзначити використання повторів на рівні омоформів (слів, які
однаково звучать в окремих граматичних формах різних частин
мови). Метою такого повтору є прагнення привернути увагу
читача до мовної гри, до незвичайної рими:
Бо наче я вже не живу,
Свою надію неживу («Вона була задумлива, як сад»).
Коло кола ти, коло кола я,
Заліта душа за літа… («Ходить ніч твоя…»).
Щоб підкреслити образність висловлення, надати йому
виразності М. Вінграновський використовує паронімічний
повтор. Пароніми, за висловом А.Ф. Папіної, можуть бути
словами різних частин мови, але в складі повтору вони мають
належати до однієї частини мови [3, с. 78]:
Розвійсь, і звійсь, і тінь свою склени!… («Над гаєм хмара
руку простягає»). 216
Вона осліплена, оскіплена навіки («На Псло, на Ворсклу,
на Сулу»).
Аналіз специфіки функціонування морфологічного
повтору уможливив виокремлення двох основних груп: повтор
службових слів і самостійних частин мови:
1. Кількаразовий повтор іменників у межах одного
висловлення використовується з метою привернення уваги до
важливого для автора моменту:
Любові нашої обличчя не люблю.
Її обличчя – то обличчя муки… («Це ти? Це ти. Спасибі…
Я журюсь»).
Лошиця нюхає туман,
З тумана пахне їй туманом («Лошиця нюхає туман»).
В останньому прикладі іменниковий повтор
ускладнюється парадигматичним (повторювані слова об’єднані
спільним коренем, їх відрізняє змінена граматична форма того
самого слова, що виступає антецедентом).
2. За допомогою повтору дієслів автор підкреслює
певну дію або стан:
Втечу! Втечу хоча б у слові!
Втечу без слави і вінця («Учора ще я в цьому колі жив»).
Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.
І ти мовчиш. Мовчання й те мовчить («У лісі вже нічого
не цвіте»).
3. Повтор особових займенників, що
використовуються з метою виділити, підкреслити істотне у
мовленні:
Він мій, він я, він – світ в моїм чолі, («Ні! Цей народ із
крові і землі»).
Повтор займенника другої особи ви поглиблює
ліричність оповіді, сприяє залученню читача до авторських
роздумів, переживань, почувань:
Ви ж будете ще жить – пектись в моєму слові,
Бо ви – брехня! Ви – маскарад любові!
Ви чорна райдуга небесних літ моїх… («Чорна райдуга»).
Повтор займенників я і ти (в родовому відмінку)
виступає як засіб безпосереднього вияву ліричного героя: 217
Я не слуга його, я – син його на чатах,
Я – син зорі його, що з Кобзаря росте («Ні! Цей народ із
крові і землі»).
Повтор присвійних займенників надає викладові
інтимно-ліричного забарвлення:
Ви чуєте? Це мій народ – як сіль,
Як хрест і плоть мого життя і віку,
І тому доля моя, щастє моє, біль
Йому належать звіку і довіку.
Ти – ранок мій, ти – південь мій і вечір,
Ти – ніч моя… («Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь»).
4. Повтор займенникових прислівників тут і де, які
свідчать про ототожнювання категорії простору:
Тут все! Тут все! Тут тільки птиць нема.
Тут їх жують з капустою і хріном,
Тут сліз нема. Тут їх як птиць, жують
Із простирадлами і тютюновим димом.
Тут жовч – не жовч. Тут жовч – і та мажорна («Учора
ще я в цьому колі жив»).
Де слово пахне як дитина,
Де вже не скажеш “так” та “ні”…
Де почалося все тобою («Я дві пори в тобі люблю»).
У останньому випадку має місце стилістична фігура
анафора – повторення однакових слів, синтаксичних
конструкцій, звукосполучень на початку віршованих рядків або
строф.
5. Повтор часток, які вживаються не тільки для
оформлення речень, а й створюють настрій та напругу у творах:
Не – відбувалось. Не – тремтіло.
Не – золотіло. Не – текло.
Не – полотніло. Не – біліло.
Не… – Господи!.. – не – не було!.. («Не руш мене. Я сам
самую»).
У цьому уривку ланцюжковий повтор однотипних
синтаксичних структур (зокрема номінативних речень), що
містять різну семантику, посилюється повтором заперечної
частки не. 218
Повтор часток надає окремому слову, висловленню чи
реченню певного смислового або емоційного відтінку:
Не дівчина, не мати, не сестра –
Богине віри і добра богине… («Чорна райдуга»).
Оглянувся я – ніде нікого:
Ні губ, ні кроку, ні руки («В кукурудзинні з-за лиману»).
6. Повтор сполучників демонструє перехід від рівня
морфологічного до синтаксичного, оскільки в реченні виконує
функції уповільнення, напруження мовлення:
І сходить і… і сходить наді мною
І Бог, і ти, і тиша, і душа («Широка ніч, цвіркун під
головою»).
7. Повтор прийменників, за нашим аналізом текстових
масивів творів М. Вінграновського, є переважаючим типом
морфологічного повтору. Серед прийменникового повтору
домінантним виявився повтор прийменника на, який виконує
функцію ритмізації мови:
Не встиг оглянутись, як слово солоно
На сон твій, на крок, на літа обліта («Вже сказано «ні» в
одлетілому літі»).
Прибудьмо з Києва на дині і на сливи,
На світ святий, на серце і чоло… («Поїду з Києва…»).
На синтаксичному рівні у поетичному мовленні автора
активно функціонує повтор простих речень зі значенням
розповідності, питальності, спонукання. Повтор розповідних
речень, відображаючи дійсність, допомагає розширити діапазон
уяви:
Сплять вже ракети і кулі,
Сплять генерали і я…/
Сплять і могили забулі,
Концтабори сплять і я… («Колискова Землі»).
Піднімаються грози на тлі вечорів,/
Піднімаються думи одна за одною…/
Піднімаються думи одна за одною… (1, с. 203).
Основним експресивним значенням спонукальності є
повтор форм наказового способу:
Не спопелись, мій вік двадцятивічний!
Не змавпся ти, двадцятий віче мій!.. («Прелюд Землі»). 219
З-поміж спонукальних речень вирізняються повтори
синтаксичних структур, які позначаються особливою
експресією, емоційним забарвленням, − це неповні речення:
Покинь! Ну, прошу! От, їй-богу!/
Ми тут. Ми є. Ми – всі. Ми – гурт.
Єднаймося! Ми той є ґрунт («Ніч Івана Богуна»).
Активно функціонують у поетичному мовленні
М. Вінграновського повторювані синтаксичні побудови
односкладних речень, а саме триланковий повтор односкладних
речень, елементи якого відрізняються емоційним
навантаженням і модальністю:
Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик («Ніч Івана Богуна»).
Дослідження особливостей функціонування лексичного і
граматичного повторів дозволяє констатувати, що використання
повторів у поетичних текстах М. Вінграновського виступає
важливим засобом експресивності, дає можливість привернути
увагу читача до комунікативно важливого для автора центру.
Активно функціонують у поетичному мовленні автора лексичні
повтори (синонімічний, антонімічний), морфологічні повтори
(займенниковий, прийменниковий, повтор сполучників і
часток), а також повторювані синтаксичні побудови
односкладних і двоскладних речень.
Таким чином, використання повторів у поетичних текстах
Миколи Вінграновського дає можливість оформлювати
поетичну строфу (або цілий твір) в нестандартну побудову з
виділенням і актуалізацією важливих фрагментів тексту. Повтор
дозволяє авторові твору реалізувати не лише номінативну, але й
когнітивну, експресивно-емоційну, естетичну функції,
апелювати до читача й передати йому своє бачення ситуації,
предмета, дій, ознак, місця подій і часу.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Загнітко А. П. Лінгвістика тексту : теорія і практикум :
[науково-навчальний посібник] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ,
2006. – 289 с.
2. Лотман Ю. М. Структура художественного текста /
Ю. М. Лотман. – М. : Искусство, 1970. – 345 с. 220
3. Папина А. Ф. Текст: его единицы и глобальные категории :
[учебник для студентов-журналистов и филологов]. – М. : Едиториал
УРСС, 2002. – 367 с.
4. Синиця І. А. Лексичний повтор як засіб реалізації семантичної
зв’язності тексту / І. А. Синиця // Мовознавство. – 1994. – № 2-3. –
С. 56–60.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. Вінграновський М. С. Вибрані твори / М. С. Вінграновський. –
К. : Дніпро, 2004. – 832 с.
2. Вінграновський М. С. Вибрані твори / М. С. Вінграновський ;
[передм. І. Дзюби]. – К. : Дніпро, 1986. – 463 с.
3. Вінграновський М. С. Любове, ні! не прощавай! : вибрана
лірика / М. С. Вінграновський. – К. : Укр. письменник, 1996. – 149 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.