Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

МЕТАФОРА-ОПРЕДМЕЧУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Тетяна ЄЩЕНКО,
кандидат філологічних наук, доцент, проректор з наукової
роботи Донецького інституту соціальної освіти
МЕТАФОРА-ОПРЕДМЕЧУВАННЯ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
У статті висвітлюється своєрідність ідіостилю
українських поетів кінця ХХ століття крізь призму одного із
семантичних різновидів метафори – опредмечування ознак.
Здійснюється класифікація ключових слів, що входять до
метафоричних контекстів, за лексико-семантичним
принципом. З’ясовується вплив мовотворчості поетів, що
творили наприкінці ХХ ст., на формування стилістики сучасної
української мови.
Ключові слова: метафора, опредмечування ознак,
ідіостиль, ключове слово, художньо-образна парадигма.
Вступ. Українській лінгвостилістиці відомі ще з
філологічних студій О.О. Потебні дві семантичні групи
метафор – оживлення та опредмечування. Остання полягає в221
перенесенні ознак «з неживого на живе, з неживого на неживе»
1, с. 206. На проблему вивчення метафори як виразника
ідіостилю письменника звернули увагу Л. Андрієнко,
С. Єрмоленко, Т. Матвеєва, О. Тищенко, І. Шапошникова.
Натомість студіювання метафори-опредмечування української
поезії 90-х років ХХ століття здійснюється вперше.
Порівняльно-статистичне обстеження текстів кінця минулого
століття надало підстав констатувати: опредмечування ознак –
доволі часте явище в поетичному мовленні досліджуваного
періоду. Фіксуємо 1 035 подібних метафор, що складає 35,4 %
від загальної їх кількості.
Метою статті є з’ясування своєрідності ідіостилю
літературно-мовного покоління 90-х років ХХ століття крізь
призму метафор-опредмечувань.
Джерельною базою розвідки слугують поетичні тексти
90-х років ХХ століття (біля 3000 метафоричних контекстів).
Ідіолект літературно-мовного покоління поетів кінця ХХ ст.
представлено 34 найяскравішими авторами щодо вживання
ними у художньому мовленні оказіональних метафор (див.
Таблицю 1).
Таблиця 1.
Семантичні типи метафор в ідіолекті 90-х років ХХ століття
(порівняльно-статистичні показники)
№/
п
Автор Усього
метафор
Оживлення Опредме-
чування
1 Виноградов
Віктор
192
6,6%
117 74
38,5%
2 Скиба Роман 165 126
76,3%
37
3 Павлюк Ігор 142 91 49
4 Мельник Ліда 139 72 65
5 Кіяновська Мар’яна 127 94 32
6 Неждана Неда 127 77 50
7 Дністровий Анатолій 122 70 52
8 Балдинюк Віра 115 74 41
9 Жадан Сергій 108 65 43
10 Галета Олена 107 79 28 222
11 Махно Василь 101 65 36
12 Кубай Данило 100 72 28
13 Дичка Надія 95 63 32
14 Яковина Оксана 95 74 21
15 Федорак Назар 94 69 25
16 Михайлюк Поліна 85 55 30
17 Вольвач Павло 78 50 28
18 Бондар Андрій 76 51 25
19 Бондар-Терещенко Ігор 74 56 18
20 Сливинський Остап 73 47 26
21 Мельників Ростислав 71 44 27
22 Степаненко Олена 70 49 21
23 Розумний Максим 67 39 28
24 Ципердюк
Іван
63 11 52
82,5%
25 Горкуша Оксана 61 29 32
52,4%
26 Чекмишев Олександр 58 39 19
27 Корж Олександр 55 40 15
28 Гармаш Галина 48 33 15
29 Крук Галина 44 27 17
30 Андрусяк Іван 43 23 20
31 Савка Мар’яна 41 25 16
32 Дзюба Сергій 32 24 8
33 Процюк Степан 30 17 13
34 Бедрик Юрій 23 11 12
Усього 2 921 1 837
64, 6 %
1 035
Опис авторських метафор-опредмечувань здійснюємо
шляхом класифікації ключових слів за тематичними групами на
підставі їх частотності.
І. Метафори, до складу яких входить наукова
термінологічна лексика (мовознавча, фізико-математична,
геометрична). Українська поезія 90-х років ХХ ст. має
тенденцію до надмірного уживання у метафорично-образних
контекстах термінологічної лексики, назв реалій науково-
технічного прогресу, тобто витворів так званого
«цивілізаційного» буття (граматика днів, знаменик минулих
днів, формула розлуки, транскрипція серця, гіпербола вітру): «А
я тобі протранскрипую тишу, // Розгорнуту метафору себе» 223
(Галета, с. 51); «… сонце, мокре, тануче і хворе, // Складається з
неправильних морфем» (Скиба, с. 134). Фіксуємо велику
кількість поодиноких прикладів метафор-опредмечувань, в яких
ключове слово є назвою геометричного поняття (трикутники
болю, прямокутники сонця, координати серця, геометрія ноти):
«Кохання має радіус сльози» (Павлюк, с. 62); «Провести
дотичну у векторі серця жіночого я неспроможний» (Процюк,
с. 14); «Тобі б вдаритись десь на перехресті // діагонально
бавлячись життям» (Мельник, с. 84); «… Світ обертається то
колесом, // то келихом, то кубом» (Розумний, с. 36). На думку
А. Дністрового, українській поезії властиве речове наповнення
художнього тексту, натомість в ній мало приділяється уваги
сфері ейдологічного, сакрального, ідейного 2, с. 81.
ІІ. Метафори-опредмечування, які утворені за
допомогою ключових слів-назв посуду. Спостерігаємо групу
метафор, ключовими словами яких постають назви посуду
(келих, чаша, глек, мясорубка, пляшка, відро, горщик, термос,
кухлик, склянка, чарка, ваза, пляшка, судина, дзбан),
семантичним маркером якої є архісема «зміст або вміст чогось».
Функцію узагальненого поняття найчастіше виконують назви
психічних процесів людської особистості, понять доби,
астральних категорій тощо: «Ти знаєш, кохана, для снів // не
вистачатиме тари» (Бондар, с. 19); «Налийте келих ночі
вщерть» (Горкуша, с. 49); «Нічний офіціант розносить дзбан
безсоння» (Дністровий, с. 71); «Час допиває чарку неба» (Кубай,
с. 19); «Перегорнутий келих темряви» (27, с. 21); «Розлито
втому в келихи голів…» (109, с. 79); «… У чаші сонця зупинився
час…» (Сняданко, с. 88).
Українська поезія кінця ХХ ст. містить парадоксальні
художньо-образні парадигми, які не можна співвіднести з
апробованими поетизмами віршованої мови, оскільки вони
постають як авторські винаходи у семантиці й віддзеркалюють
творчу індивідуальність мовно-літературного покоління
минулого століття: «Мій погляд – рожевих квітів горщик…»
(Мельників, с. 23); «Оце квартирую в кухлику ока» (Гайда,
с. 21); «А хтось розбиває небесне яйце, // і хлюпає в неба
петельню жовток» (Виноградов, с. 94). «Дощ // проіржавілі224
відра судин наповнює Часом» (Степаненко, с. 30); «… Сиплеться
сніг… на самотнього сніговика // з драним відром // щастя на
голові…» (Павленко, с. 140). Мовотворчості 90-х років ХХ ст.
притаманне «заземлення» і «обуденювання» аксіологічних
концептів (жаль, мотив, тисячоліття, вік), які метафорично
репрезентовані через назви посуду (штопор, виделка, ніж,
сито): «Виделка мотиву затягує жили-спагетті» (Виноградов,
с. 96).
ІІІ. Образно-художні парадигми, до складу яких
входять назви їжі, страв. Мовотворчість поетів кінця ХХ ст.
позначена стильовою тенденцію до утворення метафор,
ключовими словами яких постають назви їжі (пряник місяця,
крем вулиць, ліверні часи, родзинки сонця, бісквіт історії, мед
тиші, цукор тебе, кава ночі, борошно звуків, сік слова, повидло
розмов, коржик сонця, вариво думок): «Стікає з приміських
небес // солодкий кетчуп» (Жадан, с. 5); «…Узвар // з настояних
на волі хмар» (Богдан, с. 107). Сучасники активно залучають до
поетичного мовлення назви широко рекламованих товарів,
унаслідок чого утворюється перехрестя двох стилістичних
систем – поетичної і мас-медійної: «Жуйка сіріючого повітря»
(Ципердюк, с. 36). Смислова реалізація аксіоконцепта душа
через світ реалій неживої природи в українській поезії 90-х
років ХХ ст. будується на синтезі індивідуально-поетичного
мислення сучасників із стереотипами народнопісенного плану,
на міграції символів класичної міфопоетики у модерні
контексти художньо-поетичного дискурсу. Образно-
метафоричний вислів «їсти душу», що означає емоційні
переживання людини негативного плану (розпач, страждання,
мука і т.ін.) і репрезентує художню парадигму душа-страва,
вдало використовують носії мови 90-х років в індивідуально-
авторській інтерпретації: «Не їжте душу з кінчика ножа! – //
вульгарна дещо вулична забава» (Мар’янчук, с. 256). Такий
стилістичний вибір семи дає змогу мовцю адаптувати
традиційно-узуальні поетизми до контексту сьогодення,
створити перегук з культурною памяттю україномовців.
IV. Метафори, що утворилися за допомогою ключових
слів-назв текстильних виробів, одягу, взуття, їх частин. 225
Ознакою поезії досліджуваного періоду є метафори-
опредмечування з ключовими словами – назвами текстильних
виробів, одягу, взуття, їх частин (хустка посьолка, марля снігів,
мундир неба, мундир землі, оксамит снів, мереживо піни,
кожушок вулиці, одяг вражень, простирадла дощів, клубки
голосів і зітхань, мішки курганів, покривало дня, джинсова
буденність, полотно часу, кишеня зір, скатертина смерті,
перина небес, шлейф туману, вуалі тіней): «Одірваний гудзик
зорі на мантеї темній неба» (Лучак-Кирилюк, с. 77); «Спідня
сорочка напівзабутої мови» (Вольвач, с. 56); «Впав сніг //
Бинтами бруду…» (Жадан, с. 7). Мовновиражальна та
світоглядна неординарність поетів кінця ХХ ст. засвідчується їх
нігілістично-критичною позицією щодо знаків національної
культури (рушник, стяг, вишивка, етноапелятиву «Слава
Україні!): «Нехай присняться рушники хрещаті, // Якими ти все
небо затулив» (Чекмишев, с. 37). Дієво-інтроспективного
характеру набуває мовно-художній образ у метафоричному
контексті Н. Нежданої, в якому етнографічні елементи
сповнюються новим звучанням: «… Руки переходять у рушниці
// у рушники над портретами загиблих…» (Неждана, с. 20). У
дослідженні метафоричних структур особливу увагу звертаємо
на смисловий потенціал семеми нитка. Поети 90-х років ХХ ст.
індивідуалізують світ через семи «обірвати», «намотати»,
«перерізати», «тягнути», унаслідок чого абстрактні категорії
століття, тривога, осінь, день, душа сприймаються конкретно-
чуттєво: «… Ми повісимось на нитці // Власної єдиної душі…»
(Павлюк, с. 7); «… Нитку дня не перерізало лезо ночі» (Мудрик,
с. 13); «Сидить бабуся цілий день, // Помалу тягне з сонця
нитку…» (Гладка, с. 62); «Обірвалася нитка осені…» (Кудрик,
с. 10).
V. Образні метафоричні парадигми, що містять
лексику на позначення споруд та їх частин (каркас любові,
брама свідомості, лабіринти снів, храм сорому, криниця очей,
шиби неба, арка неба, арки цілунків, сцена ілюзій, брама ночі,
брама серця, лабіринт облич, гребля неба, дах неба, келії розуму,
арени душі, башти зими, долівка світу, двері омани, гойдалка
очей, погріб душі, тунелі часу, будинки почуттів, цегельня осені, 226
вежі речень, хатини доль): «Я стою церквою для прочан»
(Яковина, с. 33); «… Стіна обличчя з вмурованими цеглинами
очей» (Мудрик, с. 12); «Країна – спорожнена тиха катівня»
(Жадан, с. 11); «Ми будівлі собори і брами» (Федунь, с. 100);
«Ніжність стіна // через яку неможливо докричатися»
(Неждана, с. 45). Опредмечування ознак у метафорі іноді
набуває парадоксальних характеристик, які відбивають
несподіваний погляд на життя авторів, специфічну їм художню
мову: «Дівчина спить на сходинках свого тіла…» (Неждана,
с. 38).
VІ. Метафори, до складу яких входять ключові слова-
назви речовин та матеріалів. Ця тематична група
структурується за допомогою лексем, що виражають
здебільшого певну марковану властивість предмета і містять
архісеми «колір», «консистенція» чи «тип поверхні». До того ж,
актуалізована ознака стає властивістю денотата (камінчики
лайок, брили образ, іржа зневіри, алебастр руки, малахіт неба,
камінь одноманітності, глина поколінь, слюда дощу, сталеві
роси, асфальт історії, мармур душ, черепиця рук, нафта слів,
лак снігу, залізне сонце, черепя рим і розділових знаків, бетонні
будні, смарагди трав, слюда очей, фольга канону, сірчана
кислота розуму, пісок сліз, воскові мрії): «Із неба сипалась //
Старезна штукатурка…» (Т. Дзюба, с. 94); «До очей
підступить // Болю розтоплене олово» (Михайлюк, с. 110);
«Каменем серце лежить на дорозі» (Розумний, с. 44). До
метафоричних контекстів-опредмечувань можуть уводитися
назви наркотичних речовин, які властиві періоду зламу століть:
«А може цей туман мильна піна катарсису // а ми їжачки що
власними колючками колються // і наркотики туману
поглинають…» (Неждана, с. 73); «Я божевілля. Я наркотик»
(Кубай, с. 26).
Вагому частину ідіосистеми кінця ХХ ст. становлять
художні парадигми, ключовим словом яких є лексема, що
називає рідину. Найбільшу їх кількість фіксуємо у поетичному
ідіолекті Н. Нежданої: «Попроси в неї у жінки снігу що йде //
Попроси в неї льоду що тане // І вона потече за тобою // бо
жінка летюча вода…» (Неждана, с. 40); «скрапує ніжність з227
леза спогадів» (Неждана, с. 21). Поетика кінця ХХ ст.
характеризується незвичним виявом векторних кореляцій, в
яких відбита власне авторська рефлексія самототожності мовця
з водою: «Мені не впасти — вилитись у руку. // Втекти в
провалля зайвих вечорів» (Красильникова, с. 26); «Я розіллюсь, я
розридаюся, // Я розіпну себе в собі!» (Тимощук, с. 128).
Сучасники індивідуалізують світ через диференційні семи
«просочуватися», «не випити», «стікати», «сьорбати»,
«витікати», «текти», «викапувати», «хлюпнути», «бризкати»,
«капати», «допивати», «змерзлася», «пити», «нерозхлюпаний»,
що стилістично реалізуються в образно-художніх парадигмах:
«Одним ковтком // не випить листопад» (Балдинюк, с. 12); «Ти
виходиш із тиші, і скапує сутінь тобою» (Крук, с. 105);
«… Тиша крізь пальці стікає на діл червоно» (Савка, с. 66); «Ти
будишся один в квартирі стін, // Ще сьорбаючи сон й шукаючи
вчорашнє» (Єрченко, с. 92); «… Пємо сонце маленькими
ковтками» (Добролюбова, с. 67); «Зеленою цівкою скрапував //
комплекс вини…» (Балдинюк, с. 60).
VІІ. Образні метафоричні парадигми, які містять
лексику, що називає паперові вироби, поняття друкарства
та писемності. Поетика кінця ХХ ст. характеризується образно-
художніми парадигмами, які будуються не на національно-
традиційних образах, а на власне авторських, відкриваючи
новітні, потенційно-приховані семи (літопис серця, письмо
хмар, ієрогліф сонця, ієрогліфи долі, письмена долі, конверт
неба, газета поля, ієрогліфи стежок, перфокарти доріг,
картонні почуття, перфокарта зими, обгортки грудня,
паперовий сніг, папір крил, ватман вікна). Слововжиток поетів
подекуди містить опредмечування абстрактних категорій через
сему «зіжмакана». У такий спосіб поети змальовують сенсорно
окреслений, наочно-чуттєвий образ світу, слова, посмішки,
фрази: «Твій світ з театрами й ломбардами, // Зіжмаканий в
одну сльозу» (Чекмишев, с. 29); «Залишилось // Згарище //
звалище // зіжмаканих // слів…» (Роль, с. 100); «У тебе
пожмакана посмішка // і нестерпно дорослі очі» (Добролюбова,
с. 11). По-новаторськи у мовленні 90-х років ХХ ст.
інтерпретується аксіологічний концепт доля, який постає як228
джерело інформації і є своєрідною філософією людини,
програмою, яку впродовж життя маємо відгадати, прочитати,
пізнати (пор.: кому як на роду написано (нар. творч.)). У мовно-
образному світі поетів 90-х років ХХ ст. ніби закодована їх
авторська програма-доля. Аналізована лексема-концепт у поезії
кінця ХХ ст. проектується на текст (книгу), але виражається не
прямо, а через метафоризовані слова : «Навіть голосу не
зосталося… // навіть смолки зівялої // між сторінок твоїх
долонь // що по них долю відчитувала» (Сад, с. 87). Очевидним є
те, що творча сутність мовно-поетичної діяльності митців слова
кінця ХХ ст. наочніше за все виявляється у тлумаченні
актуалізованих універбів національної свідомості,
трансформуючи їх у модерні контексти віршованої мови.
VІІІ. Метафори-опредмечування, ключовими словами
яких постають назви транспорту, його частин.
Метафоризовані опредмечування у поезії сучасників мають
широкий вибір денотатів указаної тематичної групи (кораблі
рук, ночі-електрички, човен долонь, рейки життя, поїзд химер,
весла душі, рейки судин, човники губів): «Кораблі наших рук на
коралових рифах чекань» (Галета, с. 47); «Іде поїзд нестерпного
болю // По дорозі із рейок життя…» (Гервазюк, с. 56); «Мертва
рибина місяця впаде до човна долонь…» (Галета, с. 49).
ІХ. Метафори, до складу яких входять ключові слова-
назви мистецьких понять (партитури хмар, кастаньєти
дощів, віолончелі цигарок, вертеп ножів, регістри тиші,
кінофестиваль уяви, екран фіранок, акорди околиць, акорди
долі, кобза вітру, арт-сцена почуттів, семиструнність веселки,
танець сміху, декорації туманів): «Німим і кольоровим фільмом
світився неповторний сон» (Виноградов, с. 29); «Розтинаю //
нотами зорі // Крихти Христа…» (Угрин, с. 117); «Життя –
суцільна пантомима… // … Життя – суцільний адюльтер»
(Соловей, с. 39); «Тиша на серці, на сонці – скрипки» (Квітка,
с. 78); «… Рівний сніг – // безшумний вальс над містом
світанковим» (Дністровий, с. 680). У стилі постмодерн
опредмечує реалії довкілля Н. Неждана, створюючи неповторно-
новітні, ще не апробовані образи у контектсі поетичної картини229
світу кінця ХХ ст.: «не допоможе до-мажорне // бо грає вітер
біло-чорно // буденні ноти доміно…» (Неждана, с. 30).
Х. Метафори-опредмечування ознак, ключовими
словами яких є назви предметів побуту, жіночих прикрас та
аксесуарів (акваріум людей, акваріум неба, акваріум кімнат,
попільниця неба, бильця вітрів, спіраль бажань, спіраль голови,
коромисло ока, парасолі рук, парасолі очей, ліхтар сонця,
гірлянди облич, валіза справ, сітка поглядів, голка голосу): «Я –
зіпсований годинник де стрілка хвилинна одуріла до вічних
ротацій…» (Мельник, с. 22); «Повільне чекання і порожня
кімната, // Подвіря холодна переповнена ванна, // І краплі
дощу – темні мов нафта» (Жадан, с. 9); «Видавлюєш із тюбика
очей // важку рибину, що пірне у місто» (Дністровий, с. 27);
«Тиші довга голка падає на сніг» (Махно, с. 41). Мовлення
поетів кінця ХХ ст. містить опредмечувані метафоричні образи,
які у своєму складі мають ключові слова плівка, фотоапарат,
негатив, що семантично корелюють з лексемами дзеркало, сон:
«Я, викохана свіжими вітрами // Зненавиділа негативи снів»
(Горкуша, с. 86); «Фотоапарат старого дзеркала // на жовту
плівку дня // старанно перемальовує… // чорні квадрати моїх
очей» (Мудрик, с. 13); «Далекий електричок бісер // поділить
неба й поля стрічки» (Виноградов, с. 77); «Я – намистинка
Богова, нанизана на плач людський» (Гармаш, с. 18);
«Сережкою виллю своє тіло, зробивши // Твоєю прикрасою»
(Ципердюк, с. 42); «Стрибають дні розсипаним намистом в
пекельний ненажерлевий казан» (Старовойт, с. 68).
ХІ. Образні метафоричні парадигми, до складу яких
входять ключові слова, які відбивають економічну сферу
життєдіяльності людини (монети сонця, таляри зір, таляр
місяця, монети луски): «Тільки ціни на хліб // трохи вищі ніж
ціни на зраду» (Галета, с. 28); «Ви чули: піднялися ціни на
вірші…» (Скиба, с. 159); «Я щодня продаю себе // вроздріб // за
безцінь, // Щоб скупити побільше юрби, – // І мрію про
самотність з тобою» (Дзера, с. 27); «… Продам память про
Тебе незнайомому чоловікові» (Ципердюк, с. 44).
ХІІ. Метафори, які у своєму складі мають лексику на
позначення обєктів впливу і маніпуляцій. Така незвична230
смислова переорієнтація компонентів образних висловів кінця
ХХ ст. надає конкретно-чуттєвої рефлексії зображуваним
картинам та подіям і зрозуміла лише з контексту (вмикай
темряву, увімкніть тишу, складати поцілунки, виносити долю,
компостувати душу, одягати пам’ять, прати кроки): «Хтось
виправ тишу – сохне на смереках» (Микита, с. 57); «Словами
витирали столики пивниць, // чистили черевики…» (Бердута,
с. 18); «Накину на себе світанок» (Рута, с. 51); «Я одягну небо
вже після того як взую асфальт» (Мельників, с. 14); «Повяжи
на шию гарну хмарину» (Мельників, с. 14). З-поміж висловів
аналізованої тематичної групи спостерігаємо егоцентрично
спрямовані метафори, які відбивають самоусвідомлення
власного «Я» поетами-сучасниками, прагнення їх конкретно-
чуттєво передати свій внутрішній стан через семи «руйнувати»,
«збирати», «розсипати» та ін., що є диференційними для
предметного світу: «… Розсип мене біля дороги…» (Галета, с. 9);
«Збери мене у жменю й іди» (Галета, с. 9); «Гайнують святість,
ніби так і треба, // Руками власними руйную ЕГО» (Рута, с. 50).
В естетико-ігровому ракурсі будують метафори опредмечування
поети 90-х років ХХ ст.: «Здираю з долонь // час // що налип»
(Андрусяк, с. 15); «Щороку … зачиняю осінь, // закриваю зиму, //
замикаю весну // і першим поїздом тікаю у літо» (Міщенко,
с. 15); «Не ріж ножем хмарин у небі // навіжена…» (Бондар,
с. 20). Мотиви епохи кінця століття в українській поезії 90-х
років утілюються творчою молоддю через іронізування та
критичну оцінку сучасної доби: «Підстругали нас до вистаті
промовців – // правдолюбів…» (Бондар-Терещенко, с. 16).
Розглянуті «метафори-оречевлення» вимагають додаткового
емоційно-когнітивного напруження від читачів завдяки своїй
імпліцитності й надають ідіолекту кінця ХХ ст. ознак і
характеристик інтелектуальної поезії.
ХІІІ. Образні метафоричні парадигми, що утворилися
за допомогою слів, які вживаються на позначення місткості
та її параметричних характеристик (дно неба, яма неба,
вершина дна, провалля висі, дно тиші): «Світ … він жорстокий,
// Але не до дна» (Павлюк, с. 8); «Смерть — це вузенька шпаринка
між богом і болем» (Бондар, с. 7); «Переповнене камінням серце231
// важко бється // останніми хвилинами // падіння // в прірву //
беззвучності долі…» (Павлюк, с. 140).
ХІV. Образні парадигми, у ролі ключових слів яких
постають назви явищ природи (туман історії, сніжинки
солі): «Вона Україна – туман, // вона – обман, // Вона – то
просто дим з гвинтівки» (Вольвач, с. 88); «Очі сніжинками
сіються» (Неждана, с. 11); «Атмосферно лягають на плечі
борги» (Виноградов, с. 48); «Дощі історії ідуть в твоїй
Флоренції» (Когут, с. 14); «Люди-роса, що вкрила планету…»
(Лозова, с. 101).
Такий розподіл пріоритетів у лексиконі робить
метафоричний почерк поетів, які творили наприкінці ХХ ст.,
своєрідним і легко впізнаваним.
Висновки. Унаслідок проведених спостережень ми
дійшли висновку: опредмечування ознак у поетичній метафорі
поетів 90-х р. ХХ ст. спирається на процес «обуденювання», на
побутово-предметну конкретизацію понять і явищ довкілля.
Лексико-семантичні зацікавлення авторів кінця ХХ ст.
здебільшого зосереджені у межах таких продуктивних
тематичних груп: 1) назви посуду (небо – чарка, обличчя –
пляшка, погляд – горщик, безсоння-дзбан та ін.); 2) назви їжі,
страв (сон – олія, вулиця – крем, звук – борошно, історія –
бісквіт); 3) назви одягу, взуття, текстильних виробів (земля –
мундир, ніч – канат, піна – мереживо, вулиця – кожушок, дощ –
простирадло тощо); 4) назви споруд (тіло – будівля, небо –
шиба, цілунок – арка, серце – брама, обличчя – лабіринти,
сумніви – решітка, небо – гребля тощо); 5) назви речовин та
матеріалів (рука – алебастр, небо – малахіт, зима –гіпс, дощ –
слюда, історія – асфальт, душа – мармур, слово – вугілля і
под.); 6) назви паперових виробів, друкарства й писемності
(вікно – ватман, сніг – папір, доля – ієрогліф, небо – конверт,
почуття – картон, грудень – обгортка і под.). Ознак
інтелектуальної поезії сучасному художньо-образному
мовленню надає введення авторами до метафоричних образів-
опредмечувань імпліцитних ознак, денотат яких експлікується
через лексичне оточення і не наявний у тексті. Художня субмова
поетів містить невелику кількість метафор з ключовими232
словами, що належать до тематичних груп «географічні
обєкти», «явища природи», «абстрактні категорії», «астральні
тіла». Останнє засвідчує персональність уподобань авторів кінця
ХХ ст., їх індивідуальний почерк створення метафоричних
образів-опредмечувань. Традиційно усталені вислови, поетизми
та художні кліше у молодіжній субмові поетів кінця ХХ ст.
здебільшого творчо модифікуються у руслі естетики мас-
культури. Останнє виявляється в активному залученні до
метафоричних контекстів-опредмечувань зворотів (морфій,
трансформери, наркотики, жуйка тощо), інших елементів
кітчевої естетики. Українська поезія має тенденцію до надмірної
зосередженності на сучасному, до перевантаження поетичного
простору речами і поняттями сучасної доби.
Статистично-порівняльний аналіз метафоричної системи
90-х років ХХ ст. показав, що найбільшу кількість образних
опредмечувань містить художнє мовлення В. Виноградова
(74 метафори, що складає 38,5% від його метафоричного
слововжитку), І. Ципердюка (52 метафори, що складає 82,5% від
кількості його ідіометафоричного словника), О. Горкуши
(32 метафори – 52,4%). Натомість індивідуально-мовні
пріоритети авторів 90-х років ХХ ст. – Р. Скиби, І. Павлюка,
М. Кіяновської, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана,
Д. Кубая, Н. Дички та ін. зосереджені здебільшого на утіленні
реалій фізичного або метафізичного буття через їх «оживлення».
ЛІТЕРАТУРА:
1. Алешина О.Н. Метафоризация неодушевленных
существительных рус. лит. языка: Дис… канд. филол. наук: 10.02.01. –
Новосибирск, 1991. – 344 с.
2. Дністровий А. Поезія і сучасне мислення // Молода нація:
Наук. альманах. – Спецвипуск. – 2000. – С. 79 – 87. 233
СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. Андрусяк І. Поезії // Кальміус. – 1999. – 1(5). – С.13 — 17.
2. Балдинюк В. Крамничка вживаних речей: Вірші. – К.:
Смолоскип, 1999. – 68 с.
3. Бедрик Ю. Поезії // Сучасність. – 1998. – № 5. – С. 11.
4. Біла А. Відбиток: Поезії. – Донецьк: Кассіопея, 2000. – 35 с.
5. Богдан О. Поезії // Київ. – 1995. – № 1. – С. 107 — 109.
6. Бондар А. Весіння єресь: Поезії. – К.: Смолоскип, 1998. – 64 с.
7. Бондар-Терещенко І. Поезії // Березіль. – 1998. – № 7 — 8. –
С. 16 — 18.
8. Виноградов В. Шлях дощу: Поезії 1987-1995 років. – К.:
Смолоскип, 1996. – 94 с.
9. Вольвач П. Поезії // Дзвін. – 1999. – № 5 — 6. – С. 86 — 88.
10. Галета О. Переступ і поступ: Поезії. – Львів: Каменяр, 1998. –
72 с.
11. Гайда О. Поезії // Світовид. – 1995. – ІІІ (20). – С. 21.
12. Горкуша О. Коло вікна: Збірка віршів. – К.: Смолоскип,
1995. – 101 с.
13. Дністровий А. На смерть Кліо: Збірка віршів. – К.:
Смолоскип, 1999. – 116 с.
14. Жадан С. Цитатник: Вірші для коханок і коханців. – К.:
Смолоскип, 1995. – 62 с.
15. Кіяновська М. Міфоутворення: Зб. поезій. – К.: Смолоскип,
2000. – 108 с.
16. Крук Г. Мандри у пошуках дому: Поезії. – Львів: Каменяр,
1997. – 40 с.
17. Кубай Д. Квартал облуд: Поезії. – Львів: Каменяр, 1996. –
70 с.
18. Махно В. Лютневі елегії та інші вірші. – Львів: Каменяр,
1998. – 61 с.
19. Мельник Л. Еґо і центр: Поезії. – К.: Смолоскип, 1998. – 88 с.
20. Мельників Р. Полювання на оленя: Поезії. – К.: Смолоскип,
1996. – 66 с.
21. Неждана Н. Котивишня: Збірка віршів. – К.: Смолоскип,
1996. – 108 с. 234
22. Павлюк І. Нетутешній вітер: Вірші. – Львів: Каменяр, 1993. –
110 с.
23. Початки: Антологія молодої поезії. – К.: Смолоскип, 1998. –
234 с.
24. Привітання життя-94: Зб. поезій учасн. кон-су на здоб. Літ.
премії ім. Б.-І.Антонича за 1994 рік. – Львів: Каменяр, 1995. – 226 с.
25. Привітання життя-98: Зб. поезій учасн. кон-су на здоб. Літ.
премії ім. Б.-І.Антонича за 1998 рік. – Львів: Каменяр, 1999. – 156 с.
26. Розумний М. Рамаян: Поезії. – К.: Смолоскип, 1997. – 87 с.
27. Савка М. Малюнки на камені: Вірші. – К.: Смолоскип, 1998. –
90 с.
28. Свєнцицька Е. Пустеля риб: Поезії. – Донецьк: Кассіопея,
1999. – 90 с.
29. Скиба Р. Хвороба росту: Поезії. – К.: Смолоскип, 1998. –
240 с.
30. Сливинський О. Жертвоприношення великої риби: Поезії. –
Львів: Каменяр, 1998. – 51 с.
31. Соловей О. Марґіналії: Поезії. – Донецьк: Кассіопея, 1999. –
48 с.
32. Степаненко О. Передчуття Авалону: Пісеньки для Михася. –
К.: Смолоскип, 2000. – 76 с.
33. Федорак Н. Брудершафт із собою: Збірка віршів. – К.:
Смолоскип, 1997. – 94 с.
34. Ципердюк І. Переселення квітня: Медитації. – К.: Смолоскип,
1996. – 72 с.
35. Чекмишев О. На порозі хрещатого неба: Поезії. – К.:
Смолокип, 1996. – 80 с.
36. Яковина О. Не вір лебедеві, що пливе: Симфонія с-moll. –
Львів: Каменяр, 2000. – 109 с.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.