Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ Г. МАЗУРЕНКО: ДІАСПОРНА І ВІТЧИЗНЯНА

Аліна САПРИКІНА,
магістрант Донецького національного університету
РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ Г. МАЗУРЕНКО:
ДІАСПОРНА І ВІТЧИЗНЯНА
Творча постать Г. Мазуренко належить до когорти тих
митців, яких відносять до «повернених із забуття». Їхня творча
спадщина ввійшла до загальної духовної скарбниці лише на
початку 90 рр. ХХ ст. із здобуттям Україною незалежності. Так,
Г. Мазуренко, майже все життя якої минуло за кордоном, була
прийнята до Спілки письменників України лише в 1992 році.
Тоді ж відбулася урочиста передача її архівів до Музею історії
української літератури в Києві. Г. Мазуренко – одна з тих, хто –
як колишній учасник національно-визвольних змагань 1919-
1921 років – свято вірив у ідею української державності,
національного відродження. Після поразки армії УНР ці настрої
змінилися безнадією. Молоді поборники українського
державотворення розгубилися, проте не втрачали віри в
сповідувані ідеали. Такий настрій Д.Донцов назвав «трагічним
оптимізмом». Події, що відбулися, потребували ретельного
осмислення.
Дев’яностодев’ятирічний життєвий шлях Г. Мазуренко
характеризувався, з одного боку, драматизмом, постійною
психологічною напругою, а з іншого – безперервним
самовдосконаленням, розширенням обрію творчих пошуків у
різних мистецьких сферах: поезії, скульптурі, графіці. Друзі й
колеги Г. Мазуренко відзначали багатогранність її таланту,
наполегливість. Незважаючи на захоплення пластичним
мистецтвом, Г. Мазуренко була ще доктором філософії.
Плідною виявилася її праця й на літературній ниві, що
підтверджують дев’ять поетичних збірок, поеми, повісті, які
були видані переважно власним коштом у Празі та Лондоні.
Поезія Г. Мазуренко є стилістично неоднорідною,
характеризується постійним розширенням тематичних меж,
різноплановістю. 217
У літературознавстві немає одностайності щодо
причетності Г. Мазуренко до «Празької школи»: одні
(О. Астаф’єв, А. Дністровий, М. Ільницький, Ю. Ковалів,
В.Просалова) зараховують її до «пражан», інші заперечують це,
бо нібито її поезія відзначається самобутністю
(І. Качуровський). Слід відзначити, що Г. Мазуренко однією з
перших видала в Празі свою поетичну збірку «Акварелі» (1926),
там же вийшли збірки «Стежка» (1939), «Вогні» (1941) та
«Снігоцвіти» (1941).
Перебування в середовищі «пражан», в якому вона
опинилася на початку 20-х рр. ХХ ст., спілкування з
найпомітнішими його представниками – Є. Маланюком,
Ю. Дараганом, О. Телігою, О. Ольжичем, О. Лятуринською,
Н. Лівицькою-Холодною – не могло не вплинути на її
переконання. Разом із творами цих письменників на сторінках
донцовського «Вісника» друкуються й поезії Г.Мазуренко. Туга
за втраченою землею, яскравий історіософізм, націєтворчий
пафос, вольові настанови, плекання культу сильної особистості
– це риси, які споріднювали Г. Мазуренко з представниками
Празької літературної школи. Г.Мазуренко, окрім того,
об’єднували родинні зв’язки з Є.Маланюком, оскільки в 1924
році вона вийшла заміж за Євгена Равича – рідного брата Зої
Равич, першої дружини Є. Маланюка.
Один із критиків І. Качуровський звернув увагу на те, що
такій творчій особистості, як Г. Мазуренко, присвячено дуже
мало досліджень. Подібний стан ознайомлення з її творами він
пояснював пасивністю читача. Серед поетів діаспори, на думку
дослідника, вона була найерудованішою, а її звернення до
східної містики давало підстави припустити, що її поезія має
внутрішню спорідненість із М. Орестом і мексиканським поетом
А. Нерво. І. Качуровський, включаючи до «Празької школи»
найстарших представників (Ю. Дараган, Є. Маланюк), які були
учасниками національно-визвольної боротьби, і наймолодших
(А. Гарасевич, І. Ірлявський), що народилися в часи цих
драматичних перипетій, залишає поза цим переліком
Г. Мазуренко, акцентує при цьому увагу на її творчій
індивідуальності. На основі зіставлення з творами «пражан»
І. Качуровський стверджує: «Якщо деяких представників цієї
школи можемо ставити десь між імпресіонізмом та218
парнасизмом, інших – між експресіонізмом та тим же
парнасизмом, а третіх – як Ольжича – ставимо на найвищий
щабель українського парнасизму, то Галя Мазуренко –
принаймні сама вона так уважає – належить до сюрреалістів.
Застерігаюся, однак, що із сюрреалістами типу Костецького та
нью-йорської групи має вона ще менше спільного, ніж із
парнасцями (чи неоклясиками)» [3, 331]. Критик не бачить її
спорідненості ані з поетами «Празької школи», ані з
тогочасними сюрреалістами, вирізняючи самобутність жанру,
який розробляла поетеса, назвавши його ліричним щоденником
або нотатником, що «фіксує не стільки події, скільки думки про
них, враження, рефлексії, медитації» [2, 115]. Постійне
прагнення поетеси до метафізичного осягнення буття
пояснюється її захопленням індійською, тібетською, китайською
філософією, буддизмом, а також ученнями Е. Сведенборга та
Р. Штайне. У рецензії на збірку «Пороги» І. Качуровський
підкреслив, що якась окрема деталь у її творах може набути
філософської ваги і дорости до символу. Дослідник відзначає й
оригінальне переосмислення поетесою релігійних мотивів.
Інший зарубіжний критик П. Роєнко зосередив увагу на
наявності в її віршах філософської глибини, історіософізму, а
також відзначив, що в її особі гармонійно поєдналися поет-
історіософ і поет-митець. П. Роєнко писав: «Поезія Галі
Мазуренко багатомовна. Це не тільки відбитка нового
продуховленого етапу української вільної думки і національного
розуміння світу, а й слово, що кладе міцну основу і провадить
до пізнань сутності буття. Така поетична творчість залишається
самоцвітом у вічній мозаїці духової культури» [11, 1181].
Художній світ Г. Мазуренко має у своїй основі метафізичні
підвалини, які поступово ведуть до сприйняття буття як однієї з
найважливіших онтологічних проблем. Ключем до розуміння
сутності буття для поетеси, як вважає П. Роєнко, є душа як
безсмертна субстанція, що концентрується в слові й органічно
зливається з ним. В її поезії історія постає втіленням вищої ідеї.
Творці історії (Іван Сірко, козак Глоба) живуть у душі народу і є
безсмертними. Г. Мазуренко близька ідея вирішальної ролі
митця-пророка, митця-мислителя, який створює цю ідею, прагне
втілити її в життя, гине за неї. 219
О. Грицай відзначив, що освоєння й творче
переосмислення Г. Мазуренко надбань різних культурних епох
збагачує нашу літературу, продовжує зроблене на цій царині
П. Кулішем, І. Франком, П. Грабовським, В. Самійленком,
Лесею Українкою. Водночас О. Грицай критично поставився до
слабкості в її збірці «Снігоцвіти» (1941) епічної лінії, що,
мовляв, для авторки є визначальною.
У 80-90 рр. ХХ ст. у вітчизняних і діаспорних періодичних
виданнях з’явилася низка статей про біографію Г. Мазуренко, її
досягнення в галузі живопису й скульптури (В. Попович, Р.
Яців, М. Макаревич). У цей час твори поетів-емігрантів
популяризували І. Дзюба, Ю. Ковалів, М. Ільницький, Т. Салига,
Л. Череватенко.
Власну інтерпретацію поетичної творчості Г. Мазуренко
запропонував Т. Салига, який зазначив, що естетичні принципи
поетеси були суголосними київським «неокласикам», оскільки
вона також художньо переосмислює сюжети, пов’язані з
образами Музи, Аполлона, Орфея, Евридики, Психеї, Сапфо та
ін. Г.Мазуренко, за словами літературознавця, збагачує
українську літературу високими зразками світового масштабу з
метою піднесення загального рівня рідної культури. На думку Т.
Салиги, лондонський період її творчості позначений
сюрреалістичними і подекуди символістськими тенденціями,
оскільки на той час поезія Г. Мазуренко зазнавала впливу
авангарду, в дусі якого писали поети Нью-Йорської групи (О.
Зуєвський, І. Качуровський, В. Вовк, Б. Бойчук, Ю.
Тарнавський). Т. Салига називає авангардними чотири
лондонські збірки поетеси «Скит поетів», «Зелена ящірка»,
«Північ на вулиці», «Осінь» і поему «Корона золота».
М. Ільницький звернув увагу на «розкутість», «химерну
неконтрольованість» віршів Г. Мазуренко, в яких несподівано
зблискує раптовий настрій, і випадкове спостереження або
деталь, оживаючи, органічно вплітається у внутрішній ліричний
сюжет. Наявністю цих рис дослідник протиставив поезію Г.
Мазуренко Л. Мосендзу з його логічністю поетичного мислення,
підкоренню уяви суворим законам логіки.
В останній час творчій постаті Г. Мазуренко присвячено
ще мало розвідок. Важливою є монографія В. Просалової «Текст
у світі текстів Празької літературної школи», в якій авторка220
пропонує інтертекстуальне прочитання повісті Г. Мазуренко
«Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться».
Дослідження цікаве виявленням численних інтертекстуальних
зв’язків із фольклором, іншими художніми текстами.
Дослідниця простежує, як внаслідок взаємодії різних текстових
компонентів – заголовка, епіграфів, присвяти – досягається
поліфонія тексту. Очевидно, глибоке прочитання художньої
творчості Г.Мазуренко – справа майбутнього, що потребує
спільних зусиль: і видавців, і літературознавців.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Ільницький М.М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30
років. – К.: Товариство «Знання» України, 1992. – 48 с.
2. Качуровський І. Поезія мислі // Сучасність. – 1961. – № 3. – С.
115-116.
3. Качуровський І. Про Галю Мазуренко та її творчість (З нагоди
дев’яносторіччя поетеси) // Визвольний шлях. – 1992. – Кн. 3. – С. 330-337.
4. Мазуренко Г. Вибране. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2002.
– 248 с.
5. Макаревич М. Дорога терном поросла… // Сучасність. – 1998. –
№ 1. – С. 152-154.
6. Миронець Н. Чабан М. «… Ім’я душі тій – Україна»: Біографічний
нарис // Мазуренко Г. Вибране. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги,
2002. – С. 6-40.
7. Попович В. Галя Мазуренко // Авангард. – 1985. – № 1 (178) – С.
51-53.
8. Празька поетична школа: Антологія / Упоряд. текстів та передм.
О.Г. Астаф’єва, А.О. Дністрового. – Харків: Веста, Ранок, 2004. – 256 с.
9. Просалова В. Текст у світі текстів Празької літературної школи:
Монографія. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. – 348 с.
10. Роєнко П. Галя Мазуренко (До 60-річчя поетичної творчості) //
Нові дні. – 1985. – № 419 – С. 19-21.
11. Роєнко П. Історіософічне слово поета // Визвольний шлях. –
1970. – Кн. 10. – С. 1181-1182.
12. Салига Т. Ліричний сюжет долі // Літературна Україна. – 1992.
– 16 квітня. – С. 6.
13. Яців Р. Миттєвості «в калоші щастя» // Дзвін. – 1992. – № 11-12.
– С. 170-172.

Категорія: Донецький Вісник Наукового Товариства ім. Шевченка

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.