Провідною тенденцією сучасних досліджень з фразеології
виступає всезростаюче прагнення вчених з’ясувати внутрішньо- і зовніш-
ньосистемні властивості фразеологічних одиниць (ФО).
Конструктивні ідеї і цікаві гіпотези в цьому плані містять праці багатьох
радянських (В. В. Виноградов, О. М. Бабкін, В. П. Жуков, 3. Д. Попова,
О. І. Молотков, В. М. Мокієнко, В. Л. Архангельський, Г. М.
Удовиченко, Л. Г. Скрипник, Ф. П. Медведєв, В. М. Телія та ін.) і
зарубіжних (С. Скорупка, М. Леонідова, І. Матешич, М. Басай, Р. Еккерт,
В. Флейшер, К. Нічева) мовознавців. Перспективність цього
напрямку незаперечна, оскільки таким чином досягається цілісне
вивчення фраземіки будь-якої мови в її зв’язках з іншими сферами
мовної дійсності. Виявлення закономірних зв’язків ФО з іншими явищами
мови сприяє насамперед з’ясуванню онтології фразеологічних
утворень, їх комунікативно-знакових можливостей у мовленні, оскільки
«здатність речі є, — зазначає К.. Маркс у «Капіталі»,— щось
внутрішньо властиве речі, хоч ця внутрішня притаманна їй властивість може
проявлятися тільки в її відношенні до інших речей» [2, т. 26, ч. З,
с. 134]. З другого боку, відношення ФО до інших мовних явищ
значною мірою зумовлюються її внутрішніми властивостями.
Методологічною основою такого підходу до вивчення фразеологічного фонду
мови служить сформульоване В. І. Леніним положення
матеріалістичної діалектики про необхідність повного і всебічного вивчення явищ
об’єктивної реальності: «Щоб справді знати предмет, треба охопити,
вивчити всі його сторони, всі зв’язки й «опосереднення» (3, т. 42, с. 280].
Особливо складною виявляється реалізація цієї вимоги при
вивченні ФО у їх відношенні до явищ мови і мовлення, оскільки, вказував
В. В. Виноградов, «є глибока методологічна різниця між
дослідженнями фразеологічних проблем по відношенню до мовленнєвої
діяльності… і до системи мови в цілому, хоч між цими галузями і
відбувається взаємодія» [36, с. 119]. Принципи діалектико-матеріалістичного
осмислення ФО створюють можливість не лише розглядати їх
становлення, організацію й особливості функціонування, а й
поглиблювати уявлення про «закономірності організації мови, ті специфічні
властивості, які дають їй змогу бути знаряддям пізнання й комунікації,
її своєрідність у ряді інших знакових систем, взаємозв’язок форми
і семантики» [129, с. 7], визначити фактори фразеологізації на різних
рівнях мови.
При вивченні зв’язків фраземіки з різноманітними об’єктами
мовної дійсності у їх мовно-мовленнєвій кореляції постає цілий- ряд
проблемних питань, зокрема про лінгвістичний механізм їх взаємодії, про
роль лексичних і граматичних категорій у формуванні ФО і, навпаки,
про специфіку процесів фразеологізації у сфері лексики, морфології
і синтаксису. . .’ „
У монографії зроблена спроба обгрунтувати методологічні и
теоретичні засади дослідження фразеологічного корпусу мови,
встановити рівневий статус ФО, їх відношення до суміжних мовних рівнів;
дослідити реальну структурно-семантичну взаємодію ФО з
одиницями лексичного, морфологічного і синтаксичного рівнів мови.
Взаємодія фразем із одиницями інших рівнів структури
української мови досліджується в основному описовим методом із
застосуванням методики спостереження та лінгвістичного експерименту і
таксономічним методом із використанням методики компонентного і
трансформаційного аналізів. У межах таксономічного методу для аналізу
міжрівневих зв’язків ФО нами розроблена методика експлікації
фразеологічної дифузії, під якою розуміється взаємовплив і
взаємопроникнення лексичних і граматичних смислових компонентів (сем)
у процесі формування фразеологічної семантики. В основу такого
аналізу покладено ідеї компонентного аналізу, однак поряд з ним у
роботі використовується і компонентний синтез, що передбачає
вивчення закономірностей сполучення й інтеграції лексичних і граматичних
сем. Суть цієї методики полягає в послідовному використанні таких
процедур: 1) розчленування лексичних і граматичних значень
компонентів фраземотвірного словосполучення (чи речення) на елементарні
смисли — лексичні і граматичні семи; 2) виявлення ітеративних
(взаємодіючих) сем; 3) дослідження характеру взаємодії лексичних і
граматичних сем, перерозподілу їх рангових позицій; 4) з’ясування
інтегративних процесів у семному змісті фраземотворчої одиниці;
5) опис наслідків інтеграції лексичних і граматичних сем —
смислових компонентів фразеологічної семантики. На початковому етапі
аналізу використовуються дані тлумачних словників, зіставлення
лексичних значень, лексична сполучуваність та інші прийоми.
Фразеологічна дифузія обумовлює специфіку реалізації значення
фразеологізму, яке, справедливо зауважує Л. А. Юрчук, «не може
проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей»
[184, с. 25].
Відповідно до існуючої мовознавчої термінології «фразеологічна
одиниця» служить видовою назвою різних елементів фразеологічної
підсистеми, а «фразема» — найменуванням реальних фразеологічних
утворень, у яких об’єктивуються ФО. Це сприятиме уніфікації
етичних й емічних термінів [145, с. 35]: фонологічна одиниця (одиниця
фонології) — фонема, лексична одиниця — лексема, а фразеологічна
одищидя — фразема.
Фразема — це аналітичний за структурою, але семантично цілісний
і синтаксично неподільний мовний знак, який утворюється внаслідок
інтегративної дифузії лексичних і граматичних значень свого вільно-
синтаксичного генотипу, зумовленої процесами вторинного семіозису.