М.Ф. Алефіренко - Теоретичні питання фразеології

Розділ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ Й ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНО-СТРУКТУРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ

загрузка...

Системний підхід до вивчення мови зумовлений об’єктивно
притаманними їй внутрішніми властивостями взаємозв’язку [1951. Він дає
змогу розглядати мову як складний і багатоякісннн феномен у єдності
дискретних, але взаємообумовлених елементів (фонетичних,
лексичних, граматичних, фразеологічних), що упорядковуються в єдине ціле
структурою мови, під якою розуміється сітка обов’язкового зв’язку
між усіма елементами мови — субстанціональним началом системи.
[Отже, система мови — це сукупність взаємопов’язаних матеріально
виражених мовних елементів, організованих у єдине ціле відповідною
структурою 191, с. 50]. Причому структурні зв’язки мовної системи —
не уявні абстрактності, наслідки умовиводів дослідника, не ірреальні
зв’язки, а своєрідний спосіб мовного існування, відображеної у
свідомості об’єктивної дійсності. Цим пояснюється здатність мови у своїй
структурі адекватно передавати знання про предмети і явища, добуті
людиною у її теоретичній і практичній діяльності [72, с. 87]. Саме
таким співвідношенням організації мови і реально існуючої
упорядкованості предметів і явищ об’єктивного світу визначається
онтологічний статус елементів мови і конкурентні відношення між ними.
Глибоко помилковими вважаються ті лінгвістичні теорії, які,
виникнувши на основі ідеалістичної філософії, реальними вважали тільки
відношення, свідомо ігноруючи реальність мовних елементів.
Відношення між мовними елементами можуть науково інтерпретуватися лише
тоді, коли вони розглядаються вторинними стосовно як самих
елементів мови, так і об’єктивованих у них наслідків людського мислення,
спрямованого на пізнання відношень і зв’язків між реаліями
дійсності. «Мовна структура і структура мислення,— вважає Г. В. Колшан-
ський,— одночасно є адекватною формою, що закріплює як на рівні
свідомості, так і на рівні мови дійсну структуру відношень у
матеріальному світі» [72, с. 90]. Тому дослідження фраземіки тієї чи іншої мови
не може обмежуватися аналізом лише структурних відношень між
мовними елементами; слід ураховувати провідні ознаки мовної
системи, зумовлені її субстанціональною і комунікативною (соціальною)
природою, оскільки власне фразеологічні властивості формуються
в органічному зв’язку з іншими явищами мовної системи.
Своєрідність мовної системи полягає в тому, що, на відміну від
інших систем, вона відзначається не сталою, разі назавжди
детермінованою структурою, а структурою гнучкою, неоднозначно
детермінованою, яка визначає відкритий, незамк’нений характер мовної системи
[204]. Це повністю відповідає діалектико-матеріалістичному уявленню
про те, що не тільки сам розвиток має структуру, а й структура мови
здатна до розвитку [65, с. 87]. Розвиток мовної структури полягає
в такій взаємодії мовних елементів різних структурних рівнів, яка
виявляється в подоланні певних протиріч між наявною структурою
і тими мовними елементами, які виникають для адекватної
об’єктивації знань про реальну дійсність і передачі їх у процесі мовленнєвої
комунікації. «Мова сповнена протиріч,— писав Ф. П. Філій, —
як суперечливе саме життя, яке вона відображає, її розвиток
ішов і йде через подолання створених у ній суспільством протиріч»
[162, с. 49].
У процесі подолання протиріч між структурою мови і її
елементами відбувається складна міжрівнева взаємодія, внаслідок якої
зазнають редукції ті чи інші елементи, змінюються зв’язки і відношення
їх до інших елементів мови, тобто існуюча в мові структура
розпадається, але при цьому не зникає безслідно, а перероджується у нову
структуру, що впорядковує якісно нові мовні елементи. Прикладом
цього може бути становлення ФО на базі синтаксично вільних
словосполучень і предикативних синтаксичних структур. Так, у процесі
виникнення фразем березова каша і заварилася каша відбулися
семантичні і граматичні трансформації слів-компонентів. Вони піддалися
насамперед смисловій деактуалізації: слово каша втратило значення
«страва з крупів, пшона, рису тощо, зварена на воді або молоці», слово
березова — атрибутивність, в основі якої лежало відношення до берези
«різновиду листяного дерева», слово заварилася — «починати варити».
Між компонентами ФО послабилися або втратилися граматичні
зв’язки, оскільки фразема — цілісне утворення на позначення нерозчлепо-
ваного предмета думки. З другого боку, кожен із цих компонентів не
зник, а передав частину своїх диференційних елементів — сем
(мовного і позамовного характеру) фраземі: компонент березова
репрезентує елементи внутрішньої форми фразеологічного значення
(березовими лозинами карали непокірних); компонент каша визначає
смислові елементи, які він має у сполученні із дієсловом частували (кашею);
компонент заварилася транспонував у семантичну структуру фраземи
своє граматичне значення доконаного виду — «початок дії».
Внаслідок багатоаспектної міжрівневої взаємодії і сформувалися фраземи
березова каша і заварилася каша — «почалася складна і неприємна
справа».
Отже, взаємозв’язок різних рівнів шляхом подолання протиріч
між формою і змістом лежить в основі розвитку й удосконалення
мовної системи взагалі і її фразеологічної підсистеми зокрема.
Поняття структурних рівнів лінгвосистеми відображає об’єктивну
реальність у розвитку мовних явищ — ті його кардинальні напрямки
і ту дискретність еволюційних процесів, в яких виражаються
найістотніші онтологічні властивості одиниць мови та особливості їх
функціонування у мовленні.
я
Предметом постійних дискусій залишається питання про статус
фразем у системі рівнів мови. Не заперечуючи, як правило,
системних зв’язків і відношень між ФО й одиницями інших рівнів мови,
дослідники по-різному визначають точку перетину цих внутрісистемних
відношень. Розбіжність поглядів на проблему місця фраземи у системі
мови виявляється вже у відповідній термінології. Одні вчені,
прагнучи підкреслити структурно-семантичну своєрідність фразем,
відносять їх до «особливого» [168, с. 19] або «автономного рівня мови» [4,
с. 7—9]. Інші фразеологи, вказуючи на відмінність фразем від мовної
сутності слова, словосполучення і речення, виділяють фразеологічні
одиниці в «додатковий рІЕень» [142, с. 137—139], який не вписується
в єдину систему структурних рівнів мови. Близьку до них позицію
займають лінгвісти, які приєднують фраземи до одного із
загальновизнаних рівнів, частіше — до лексичного, називаючи його тоді лек-
сико-фразеологічним рівнем [173, с. 25], або до рівня синтаксичного
[78, с. 9—15]. В. М. Телія виносить фразему на межу цих традиційних
рівнів, вважаючи, що «при розгляді одиниць фразеології в структур-
но-рівневому вимірі вони займають місце між лексикою і
синтаксисом» [153, с. 17], А. В. Жуков кваліфікує ФО перехідними утвореннями
[55, с. 3—4]. ~~-
Відзначаючи подвійну природу фразем, В. П. Жуков усі фраземи
поділяє між двома різними рівнями: власне фраземи з деактуалізова-
ними словами-компонентами вважає одиницями проміжного
фразеологічного рівня, а «фразеологічні сполучення, а також прислів’я,
приказки, крилаті вирази і подібні їм «стійкі фрази» — одиницями
синтаксичного рівня поряд з відповідно вільними словосполученнями /
і реченнями» [57, с. 11]. Наведені міркування враховують
безсумнівну розмаїтість структурно-семантичних властивостей фразем {під
рукою, наламати дров, альфа і омега, а кіт ковбаску уминає, неначе не
до нього й річ), яка, однак, не є їх винятковою ознакою — периферій-
ність, притаманна будь-якій підсистемі мови (лор., наприклад:
словосполучення і сполуки слів, речення і предикативні словосполучення).
Фраземи, до якого б структурно-семантичного розряду вони не нале- ~~
жали, об’єднуються єдиними категоріальними ознаками, що дало
підстави В. Л. Архангельському і О. В. Куніну поставити питання про
самостійність фразеологічного рівня у системі мови [16, с. 25; 77,
с 18]. ___
В. М. Нікітін, заперечуючи існування у системі мови
фразеологічної підсистеми, стверджує, що фраземи взагалі не мають «свого» місця
в ієрархії мовних рівнів, оскільки вони є позаструктурним
мовленнєвим матеріалом, явищем стилю, а не мовної системи [37, с. 116].
На наш погляд, твердження про відсутність у фразем власне
мовних ознак і їх належність до мовленнєвих явищ на тій підставі, що
вони позбавлені системних зв’язків і відношень з одиницями інших
рівнів, надто категоричне; воно суперечить об’єктивній мовній
дійсності. Сучасний стан фразеологічних досліджень умотивовано й пере-
7
конливо спростовує цю думку, розкриваючи різноманітні системні
зв’язки як на парадигматичній, так і на синтагматичній осі [141,
с# 37—43; 138]. Закономірні системно обумовлені відношення
фразем існують і в самій фразеологічній підсистемі, і в її зв’язках з іншими
підсистемами мовної системи.
Питання про фразеологічний рівень мови, таким чином,
залишається в науці в стані постановки проблеми, яка на сучасному етапі систем-
но-сгруктурного осмислення мови потребує всебічного розв’язання,
що вимагає насамперед вироблення об’єктивних критеріїв
визначення цього рівня мови.
Як показує аналіз фразеологічного матеріалу, основними
аргументами при виділенні ФО у відносно самостійний рівень мовної
структури служать: 1) своєрідне вираження на фразеологічному рівні за-
гальномовних закономірностей, що зумовлюються місцем фразем у
системі мови та характером їх взаємодії з одиницями інших рівнів;
2) наявність у фразем ознак, спільних для всіх одиниць даного класу,
які, виражаючи їх внутрішні закономірності, становлять специфіку
фразеологічної підсистеми мови; 3) відмінний від інших одиниць
(у межах даного класу мовних елементів) розвиток внутрішньої
взаємодії фразем, унаслідок чого вони істотно відрізняються від інших
класів мовних явищ; 4) генетичне, онтологічне і функціональне
відношення фразем до одиниць різних рівнів мовної структури, внаслідок
якого виникає не просте збільшення кількості мовних елементів,
а створюються нелінійні, притаманні тільки рівневі фразем,
інтегральні або кумулятивні ефекти; 5) емерджентність одиниць
фразеологічного рівня мови, яка виражається у провідній ролі цілого утворення
стосовно його складових частин, коли структурно-семантичні ознаки
фраземи не визначаються безпосередньо адитивними властивостями
її компонентів — одиниць нижчих рівнів мовної структури; 6)
специфічні виутрішньофразеологічні зв’язки і відношення, які, на відміну
від інших мовних одиниць, визначають семантичні і граматичні
властивості фразем; 7) своєрідні зовнішні фразеологічні відношення фра-
земних знаків, які служать виявом їх спеціального функціонально-
комунікативного призначення; 8) інваріантні обмеження мовленнєвих
трансформацій фразем, поза якими видозмінена ФО взагалі
неможлива, оскільки вона зумовлює їх дефразеологізацію.
Отже, довести «право» фразем на самостійний рівень у мовній
структурі — це значить показати, по-перше, наявність у фразем усіх
інваріантних ознак мовної системи; по-друге, якісну своєрідність
фразем у системі одиниць мови; по-третє, їх ієрархічні зв’язки з
одиницями суміжних рівнів; по-четверте, особливі синтагматичні й
парадигматичні відношення фразем у системі мови. Іншими словами,
приналежність фразем до відносно самостійного рівня мови визначається
загальномовними (універсальними) й індивідуальними (унікальними)
ознаками. Фразема — це не односторонній елемент мови
(конструктивний, стильовий чи розрізнювальний), як вважають деякі вчені [97.
с. 116], а двостороння мовна одиниця із своєрідно організованою
матеріальною субстанцією — однією з головних передумов правильного
розуміння їх знакового характеру, ролі у процесі збереження й
перекодування відображеної свідомістю реальної дійсності. «Форма,—
писав К. Маркс у статті «Дебати шостого рейнського ландтагу»,—
позбавлена всякої цінності, коли вона не є формою змісту» [2, т. 1,
с. 150]. Як форма інтелектуально-експресивного змісту, фраземний
знак — це один із засобів людського самовираження і спілкування,
яке зумовило його виникнення і яке ним обслуговується. Отже,
вираження одиницями мови, зокрема фразеологічними, відображених
свідомістю явищ об’єктивного і суб’єктивного світу здійснюється
матеріальною субстанцією, в якій думка про відповідні явища
локалізується і за допомогою якої вона передається. У протилежному випадку
фразема не зможе брати участі у процесі комунікації, а відтак бути
знаком, оскільки «при дійсному обмінові абстракція невинна бути,
у свою чергу, опредмечена, символізована, реалізована посередністю
(будь-якого) знака» [1, с. 61].
Релевантною ознакою фраземи як одиниці мови є її відтворюва-
ність, ознака, яка лежить в основі виділення будь-якої мовної
одиниці» «Повторювана в різних мовленнєвих актах одна і та ж одиниця
(наприклад, одна і та ж фонема або одне і те ж слово), — відзначає
О. С. Мельничук,— зберігає при цьому свою індивідуальність, і
тільки весь ряд одиниць одного рівня (наприклад, фонем, слів, морфем
і т. д.) утворює узагальнене поняття одиниці даного рівня (інакше—
типу одиниць). Представником рівня може бути будь-яка окрема
одиниця із цього ряду в абстрагуванні від її індивідуальних
властивостей» [89, с. 162]. Значить, відтворюваність фразем теж випливає із
загальномовної ознаки, що дає змогу кваліфікувати той чи інший
мовний факт одиницею мови. Оскільки мовний знак фізично існує
в мовленні обмежений час (період його артикуляції), то мова в
цілому, функціонування її одиниць як основного засобу спілкування
стають можливими лише завдяки відтворюваності мовних знаків у
вигляді найрізноманітніших комбінацій. Тому важко погодитися з тими
лінгвістами, які вважають відтворюваність ознакою тільки фразем,
адже з тим чи іншим ступенем частотності відтворювана будь-яка
сполука слів (з давніх-давен, сонячний день, зібрати врожай, піти
у відпустку). У зв’язку з цим доцільно говорити не про саму відтео-
рюваність як властивість виключно фразем, а про ступінь і характер
цієї відтворюваності. Своєрідністю фразем є їх структурна, лексична
і семантична відтворюваність, тобто відтворюваність структурної
моделі, компонентного складу і фразеологічного значення, на відміну від
одиниць синтаксичного рівня, де структурні схеми словосполучень,
досить часто реалізуючись у мовленні, відзначаються високим
ступенем відтворюваності, чого не можна сказати про відтворюваність
їх лексичного наповнення. Пор.: лебедина пісня — «останній пан-
значніший вияв таланту», бере за душу — «схвильовуе» і урочиста
(мелодійна, сумна, хвилююча) пісня^ере за руку (за пальці, за лікоть).
Фраземи як особливі екснресивно-комунікативні одиниці мови
відтворюються у вигляді статичної комбінації лексичних компонентів,
які, інтегруючись, породжують якісно новий, фраземний знак.
Виникнення фраземи як окремої одиниці мови відбувається в момент
лінійного сполучення одиниць нижчого рівня мови — лексем.
Сутність інтеграції лексем у нову одиницю мови — фразему —
полягає у згасанні значення детермінованих лексем, які у поєднанні
з лексичним значенням детермінуючого компонента утворюють якісно
новий «сплав» — семантику фраземного знака. Лексичні
компоненти, сполучившись у межах того чи іншого фраземного знака в
семантично неподільну єдність, утрачають знакову природу одиниць
попереднього рівня і перероджуються в конститутивно-розрізнювальні
елементи одиниць вищого рівня. Наприклад, у реченні «На що кияни
знов-таки сказали йому: «Княже, ти на нас не гнівайся, але не
можемо на Мономахове плем’я руки підняти» (3.) слова рука і підняти,
виражаючи у невільному (фразеологічному) сполученні руку підняти
значення «повстати», перетворились з одиниць лексичного рівня в
елементи фразеологічного рівня. Вже ця залежність лексичних і
фразеологічних одиниць не дає змоги об’єднати їх в один структурний
рівень мовної системи.
Утворюючи постійний мовний контекст, компоненти фраземи
забезпечують їй стійкість. Саме завдяки стійкості компонентного складу
фразема набуває здатності до своєї структурно-семантичної відтворю-
ваності. Інколи стійкість розглядають як диференційну ознаку фразем,
яка нібито відрізняє їх від інших одиниць мови. На наш погляд,
стійкість — загальномовна ознака, яка притаманна всім одиницям мови.
Стійкість будь-якої одиниці мови — це умова її цілісності й від-
творюваності. При цьому, звичайно, одиниці різних рівнів мови
відрізняються особливим аспектом стійкості.
Відтворюваність фразем забезпечується багатоярусною стійкістю
елементів: лексичною стійкістю, яка полягає в збереженні
інваріантного лексичного складу; синтаксичною стійкістю, що виявляється
у незмінності фраземної моделі; семантичною стійкістю, яка
зумовлюється ідіоматичністю фраземи; функціональною стійкістю — вона
полягає у загальнонародній уживаності фразем. Наприклад: 1) Кінець
кінцем мед п’є відвагу (Ю. Ш.); 2) Але, як кажуть, не зразу й Москва
зводилась. А якщо серйозно, не спіши, Іване, з козами на торг (І.).
Комплекс структурної, семантичної і функціональної стійкості
ФО зумовлює їх цілісність, під якою розуміється внутрішня
єдність фраземи, її структурно-семантичиа нерозкладність. Семантична
нерозкладність фразем зумовлюється їх фразеологічним значенням,
яке соціально закріплюється за всім компонентним складом стійкого
словосполучення. Цілісність плану вираження створюється різними
видами внутрішньої залежності між компонентами фраземи: індетер-
мінацією, коли лексеми вступають у невільну (фразеологічну) сполу-
10
розказувати сон рябої кобили; 2) антонімічні парадигми: як кіт
наплакав — кури не клюють; як вареник у*маслі купатися — кінці з кінцями
зводити; 3) омонімічні парадигми: гнутиспинуг—«виконувати
виснажливу роботу»; гнути спину2 «принижуватися»; піднімати на ногих—
«виліковувати»; піднімати на ноги2— «здіймати переполох». Для
розвитку семантичної парадигматики фразем велике значення має
полісемія: на руках носити 1) «дорожити кимось», 2) «балувати, пестити»;
ставати на ноги 1) «виліковуватися», 2) «розпочинати самостійне
життя», 3) «поправляти матеріальне становище, 4) «займати незалежне
становище в суспільстві». Багатозначність фразем як вияв їх
семантичної варіантності служить одним із джерел збагачення семантичних
парадигм — фразеологічної синонімії, омонімії, що є також одним
із свідчень наявності у мові окремого фразеологічного рівня.
Той факт, що не всі фраземи виступають членами кожної
семантичної парадигми, про який згадує В. П. Жуков [57], теж не
позбавляє їх самостійного рівня у системі мови, оскільки такою «вадою»
наділені і слова — одиниці всіма визнаного лексичного рівня мови
{стіл, будинок, книга, портфель).
Важливою умовою виділення однорідних одиниць мови в окремий
рівень є здатність цих одиниць вступати в синтагматичні відношення.
Фразема з фраземою, як відомо, не може утворювати синтагматичного
ланцюга. Відсутність цієї властивості у фразем часто
використовується у лінгвістичних працях основним аргументом їх позаструктурною
(позарівневого) статусу. М. М. Шанський, наприклад, не виділяє
фразеологічного рівня мови, а об’єднує ФО і слова в один лексико-фра-
зеологічний рівень на тій підставі, що фраземи й лексеми вступають
між собою в синтагматичні відношення.
На наш погляд, оригінальність синтагматичних зв’язків фразем
зумовлюється їх місцем у рівневому ансамблі мовної системи.
Визначення статусу фразеологічного рівня грунтується на розумінні
системних відношень між самими рівнями мови, де, як і в будь-якій
іншій системі, існують внутрішні зв’язки. Встановивши, яким чином
пов’язані між собою структурні рівні, тим самим можна визначити
їх положення, «місце» у системі мови, рівень структурної
організованості мовних одиниць — конституентів відповідних підсистем.
В основі поняття «рівень організації» тієї чи іншої підсистеми мови
лежать ідеї розвитку зв’язку і переходу якісно відмінних мовних
явищ. Найвищий рівень займає та підсистема, одиниці якої є
еволюційно складнішим утворенням. її інгредієнтами служать одиниці
попередніх рівнів мови. Чим більшу кількість відносно самостійних
конституентів одиниця містить у своєму складі, тим складнішою
виявляється структурно-семантична організація, тим вищим
вважається її рівень. Отже, чим вищий структурний рівень мови, тим більше
вбирає в себе він елементів інших рівнів. Такий підхід у трактуванні
•співвідношення рівнів мовної структури спрямовує дослідників на
дальший розвиток поширеної в лінгвістичній літературі конституент-
19
ної теорії рівнів мови, запропонованої Е. Бенвеністом. Зокрема,
висловлена вченим думка про те, що речення утворює найвищий рівень
мовної структури [22, с. 137—139], піддана у свій час сумніву К.
Пайком, все частіше спростовується вітчизняними і зарубіжними
лінгвістами.
За нашим еволюційно-емергентним розумінням ярусної
організації мовної системи, фраземи утворюють надсинтаксичнии рівень. Таке
положення фразеологічних одиниць у системі рівнів мовної структури
зумовлене синтагматичними, структурними і семантичними
відношеннями фразем до одиниць інших рівнів мови.
Відомо, що синтагматичні комбінації одиниць нижчого рівня
служать для утворення більш складних систем, які виступають
елементами інших рівнів. Синтагматичні об’єднання одиниць нижчого рівня
у процесі їх різноманітної інтегративної взаємодії утворюють одиниці
вищого рівня: сполучення фонем утворює морфему, сполучення
морфем — слово, слова виступають компонентами словосполучення і
речення, які, у свою чергу, служать генетичною основою фразем. Так
виникають послідовно ускладнені системи лінійних одиниць, у яких
одиниці вищого рівня складаються з одиниць попереднього рівня, що
знаходяться між собою в ієрархічних відношеннях.
Фраземи ж, будучи надсинтаксичними одиницями, не утворюють
самостійно одиниць вищого рівня. Системотвірні потреби мови не
вимагають, щоб вони вступали між собою в синтагматичні відношення.
Зате як одиниці найвищого рівня мови фраземи у мовленні
поєднуються синтагматичними зв’язками із словами, словосполученнями і
частинами складних речень. Реалізуючи свої синтагматичні зв’язки зі
словами, вони утворюють речення, а поєднуючись з реченнями, стають
частинами складного речення: 1) Вона тепер вкладе свою частку праці
в спільну справу, перестане бути білою вороною в колективі (І.);
2) Вони знають, де раки зимують: не на молоці, то на сироватці своє
здобудуть (П. М.). Такі синтагматичні зв’язки фразем відбуваються,
звичайно, на рівні мовлення, не утворюючи одиниць мови.
Отже, об’єднувати лексеми і фраземи в один лексико-фразеологіч-
ний рівень, як пропонують деякі автори, не можна з двох міркувань:
1) тому що синтагматичні зв’язки фразем і лексем носять не мовний,
а мовленнєвий характер і 2) тому що фраземи можуть вступати в
синтагматичні відношення з реченнями і за логікою речей тоді слід було
б виділяти й неіснуючий синтаксично-фразеологічний рівень.
Структурні відношення фразем до одиниць інших рівнів мови
виявляються в тому, що всі вони побудовані за моделями словосполучень
і речень (на живу нитку, голова макітриться). Отже, і в
конструктивному відношенні фраземи послідовно виникають внаслідок фразео-
логізапії синтаксичних одиниць — словосполучень і речень, які у
відповідному лексичному наповненні виступають твірною базою фразем.
Тому розташування фразеологічної підсистеми між лексичним і
синтаксичним ярусами виявляється алогічним, суперечить еволюційно-
13
емергентному принципові відношень між рівнями мовної структури
[пор. 55, с. 23]. .«,
І, нарешті, рівневий статус фразем визначається специфічними
властивостями їх семантики, оскільки дослідження мови як складної
системи не може бути повним, якщо не ставити і не розв’язувати
питання про стратифікацію явищ семантичного плану, зокрема про
взаємодію фразеологічного значення з семантичними емічними одиницями
інших рівнів мови. Приналежність фразем до суперграматичного
рівня зумовлюється також їх узагальнено-абстрагуючою
семантикою, яка формується у процесі складного перегрупування денота-
тивно-конотативних елементів у семантичній структурі слів-компо-
нентів фразеологізму й остаточно завершується інтеграцією цих
переосмислених лексичних значень із граматичними значеннями
відповідних синтаксичних моделей. Так, первинне просторове значення
синтаксичної моделі «на + знах. відм.», взаємодіючи з трансформованими
лексичними значеннями іменників, набуває обставинних значень:
на око — «приблизно», на брата — «порівну (розподілити щось)»,
на зубок — «дуже добре (вивчити, запам’ятати)» тощо. Внаслідок
взаємодії лексичного і граматичного значення виникає, як правило,
протиріччя між змістом і формою фраземи, що може приводити до
якісно нового категоріального (частиномовного) значення
фразеологічної одиниці (мало каші з’їв — «недосвідчений», мухи не скривдить —
«лагідний, добрий», хоч греблю гати — «дуже багато», рукою подати —
«зовсім близько»). Фразеологічне значення, формуючись шляхом
взаємодії лексичної і граматичної семантики своїх конституентів,
становить у мові окрему семантичну категорію, що разом із синтаксичним
і структурним факторами визначає ступінь рівневої організації
фразем.
Встановлюючи єдині принципи виділення мовних рівнів, важливо
враховувати структурні особливості матеріальних систем, до яких
належить мова, а саме про наявність у них ядра, периферії і
проміжних форм. Тому не можна сподіватися на однаковий вияв
парадигматичних, синтагматичних й ієрархічних властивостей одиниць
периферійних рівнів (з одного боку, фонем, а з другого — фразем) і одиниць
основного (лексичного) рівня — слів, які є ядром мовної системи.
Ці властивості набувають специфічних рис уже в проміжних одиницях
(мезоформах) фразеологічної підсистеми, які створюють можливість
чіткіше усвідомити те нове, що характеризує ядро з фразеологічного
фонду будь-якої мови.
Розглянуті властивості фразем не суперечать прийнятому в
лінгвістиці розумінню рівня мовної системи як сукупності відносно
однорідних одиниць, які не перебувають між собою в ієрархічних
відношеннях, але можуть бути у синтагматичних і парадигматичних
зв’язках. Необхідно тільки при цьому мати на увазі завершальний рівень
фразем у системі мови, оскільки «при безкінечному розгортанні
синтагматичного ланцюга в ньому рано чи пізно виявляються використа-
14
ними всі* елементи (одиниці) мови, які складають парадигми і надпара-
дигми» 1146, с. 89]. Такою межею в розгортанні синтаксичного
ланцюга і є, на наш погляд, фраземи, які, характеризуючись спільними
для всіх одиниць мови і своєрідними синтагматичними й ієрархічними
властивостями, становлять самостійний структурний рівень. Це
повністю відповідає найпоширенішому розумінню мовних рівнів, які
утворюють якісно відмінні системи з певним набором одиниць і сіткою
зв’язків, серед яких провідними служать ієрархічні й еволюційно-
емергентні відношення.
Отже, сутність фразеологічного рівня мови полягає в тому, що
його об’єкти, будучи органічно-цілісною підсистемою у системі мови,
характеризуються, на відміну від їх конституентів (елементів нижчих
рівнів мовної структури), неадитивними властивостями, зумовленими
еволюційно-емергентними процесами фразеологічних одиниць.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.