М.Ф. Алефіренко - Теоретичні питання фразеології

Розділ V. ПРЕДИКАТИВНІ ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ. Фразеологізація предикативних утворень

загрузка...

Взаємодія синтаксичного рівня з фразеологічним служить не лише
важливим засобом увиразнення комунікативної експресії мовної
системи, а й стимулом її активних еволюційних процесів, внаслідок
чого утворюються предикативні фраземи (ПФО) або стійкі фрази типу
89
діло майстра боїться — «про умільця, про його вмілі руки»; душа
горить — «бути сильно схвильованим, збудженим»; закрутилась
веремія — «галасувати, зчинити крик, колотнечу»; світ зійшовся клином —
«нема виходу із скрутного становища», «немає кого-, чого-небудь
іншого»; світ не бачив — «про щось рідкісне»; сорока на хвості
принесла — «повідомлення, яке не відомо звідки взято»; як рак свисне —
«ніколи». Такі фразеологічні утворення становлять досить великий
і неоднорідний масив як з погляду структури, так і з погляду
граматичної та фразеологічної семантики. Незважаючи на відзначену акад.
В. В. Виноградовим актуальність дослідження цього явища [34,
с. 10], воно все ж залишається в науці недостатньо з’ясованим, що
пояснюється насамперед глибинними, семантико-граматичними
умовами формування ПФО. А між тим «опис структури стійких фраз,—
відзначає В. Л. Архангельський,— виділення їх основних семан-
тико-граматичних розрядів міг би пролити світло на деякі питання
теорії… фразеології і синтаксису речення» [16, с. 146]. Відзначені
міркування базуються на глибокому розумінні сутності
фразеологічної деривації. Справді, творення ПФО — це насамперед лексико-се-
мантичний процес, однак відбувається він не ізольовано, а в тісному
зв’язку із семантико-граматичними властивостями фраземотвірної
сполуки слів, оскільки «під тонким пластом традиційної структури
фразеологізме приховане живе синтаксичне середовище, пронизане
різноманітними синтаксичними потенціями» [12, с. II].
Різне співвідношення лексико-семантичних і семантико-граматич-
них факторів фраземотворення приводить до виникнення у мові
стійких фраз, під якими розуміють стійкі і відтворювані предикативні
одиниці з повним або частковим переосмисленням [70, с. 7], яким
притаманний постійний лексичний склад, стабільність граматичних форм
і комбінаторних значень [16, с. 177]. До стійких фраз у лінгвістичній
літературі зараховують найрізноманітніші утворення: фразеосхеми,
стереотипні вислови, прислів’я, приказки і предикативні фраземи.
Однак їх відношення до предмета фразеології трактується
неоднозначно. Так, Д. X. Баранник [21, с. 91—94], Р. Еккерт [180, с. 93],
Ф. П. Медведєв [86, с. 7], Л. Г. Скрипник [141, с. 80], М. М. Шанський
[173, с. 11] усі стійкі фрази вважають предметом фразеології. Інші
вчені — В. Л. Архангельський [16, с. 169], О. В. Кунін 177, с. 101],
І. І. Чернишова [168, с. 111], Л. Ф. Козирєва [70, с. 4] — до одиниць
фразеології зараховують прислів’я, приказки і ПФО, а на думку
Ю. А. Гвоздарьова [42, с. 94], В. М. Мокієнка [94, с. 92], Л. А. Юрчук
[184, с. ЗО], Л. Г. Авксентьєва [6, с. 41], з цього ряду необхідно
вилучити прислів’я, як такі, що за своєю будовою становлять закінчені
«судження». Нарешті, прихильники «вузького» розуміння
фразеології (О. І. Смирницький, Н. М. Амосова, О. М. Бабкін, О. І. Молотков)
за її межі виносять усі стійкі утворення комунікативного характеру
(і прислів’я, і приказки), оскільки вони нееквівалентні слову. З
другого боку, ці вчені не заперечують наявності у мові фразем предика-
90
тивної структури [12, с. 142—145; 96, с. 143]. З такими діаметрально
протилежними поглядами на обсяг предикативної фраземіки, коли
за еталон фразеологічності приймається або стійкість усіх
предикативних одиниць, або їх адекватність слову, в мовознавстві, за
твердженням Г. Л. Пермякова, «так і не вдалося створити в якійсь мірі
послідовну систему фразеології» [114, с. 252]. У зв’язку з цим досить
перспективним, на наш погляд, є міркування Л. А. Лисиченко, яка при
визначенні обсягу предикативної фраземіки пропонує
диференційовано підходити до пареміологічного фонду української мови, в якому
«стійкі сполуки слів комунікативного типу, зокрема прислів’я і
приказки, не є однорідними ні за своєю структурою, ні за семантикою, ні
за функціями» [82, с. 44].
Прислів’я і приказки — це, насамперед, фольклорні утворення,
які «подібно байкам, легендам, казкам… являють собою тексти,
тобто словесні утворення з самодостатнім значенням, які можуть
уживатися самостійно» [114, с. 250—251]. Погоджуючись в цілому
з фольклорним розумінням названих паремій, друга частина їх
визначення, на наш погляд, стосується тільки прислів’їв. Саме вони,
як справедливо відзначає Л. А. Лисиченко, «самостійно виконують
функцію повідомлення (хоч і образного) і не потребують ніякого
додаткового лексичного оточення для висловлення завершеної думки
(у сердитого й коліно гостре)» [82, с. 44].
За семантичними особливостями прислів’я можна поділити на три
групи: а) смисловий зміст яких складається із лексичних значень
відповідних слів: А ще скажу, недарма мовиться: що посієш, те й
пожнеш (В.); б) смисловий зміст яких складається з лексичних і
фразеологічних значень: — Пункт про наше визволення взагалі повинен
бути знятий: хто заварив кашу, той нехай і сьорбає! (Ю. С); в)
прислів’я, які вживаються у переносному значенні: — То вже так: пани
б’ються, а в мужика чуб тріщить (П.). Зрозуміло, що третій тип
прислів’їв найближче стоїть до ФО, однак і вони відрізняються від власне
ПФО як семантичними, так і граматичними властивостями.
Прислів’я будь-якого типу — це насамперед речення, хоч і має переносне
значення і служить для загальноприйнятої оцінки типу ситуації [192,
с. 71]. Вони, як і всі інші речення, характеризуються інтонацією
завершеного повідомлення, синтаксичною членимістю, граматичними
значеннями предикативності і модальності, а також смисловою
цілісністю вираженої думки [210, с. 8]. Щодо прислів’їв третього типу,
вжитих переносно, то до реальної дійсності вони відносяться
опосередковано, через пряму номінацію денотативної ситуації. Образність
таких прислів’їв якраз і створюється їх семантичною двоплановістю:
Яке коріння, таке й насіння; Скоро мова мовиться, та не скоро діло
робиться; Що на умі, те й на язиці; Любиш поганяти — люби й коня
годувати; Рання пташка росу п’є, а пізня — слізки ллє. Незважаючи
на подібність до ПФО, прислів’я, вжиті переносно, істотно
відрізняються від ФО. Основна відмінність їх полягає, на наш погляд, у тому,
91
що узагальнено-метафоричний зміст прислів’їв складається шляхом
поєднання переносних лексичних значень слів, що входять до складу
того чи іншого прислів’я. При цьому слова не втрачають своєї лекси-
ко-семантичної і семантико-граматичної самостійності, тоді як у ПФО
лексичні компоненти позбавлені такої самостійності. Семантичні
особливості прислів’їв і ПФО зумовлюються специфікою відображення
у свідомості тієї об’єктивної реальності, яка ними позначається,
тобто своєрідністю взаємозв’язку мови і мислення.
Смисловий зміст прислів’їв як узагальнено-метафоричний інте-
грант уявлень і понять, що відображує різні елементи денотативної
ситуації, має двоплановий характер: пізнавальний або
інформативний — позамовний і субстанціональний — мовний. За визначенням
Є. І. Шутової, «пізнавальний, або інформативний, зміст думки — це
представлене в ній знання (інформація), орієнтоване відносно
конкретного відрізка реальної дійсності» [179, с. 17], а
субстанціональний аспект змісту формується за рахунок тих мовних значень, які
репрезентуються лексемами, що виступають у смисловій структурі ре-
чення-прислів’я знаками-інформаторами. Пізнавальний зміст думки,
вираженої прислів’ям, існує у свідомості мовців як інтенція, а
субстанціональний — як відповідна сентенція.
На відміну від прислів’їв семантика ПФО має лише
субстанціональний характер, оскільки їх компоненти, втративши денотативну
віднесеність (денотативні семи Д! і Д2), не несуть інформації про
конкретні елементи денотативної ситуації. У семантичній структурі фра-
зем вони служать знаками-диференціалами.
Відзначені семантичні особливості прислів’їв і ПФО
детермінуються різними формами відображення тієї реальної дійсності, яка
ними позначається. Фразеологічне значення ПФО виражає певні
уявлення і поняття про позначувані позамовні реалії (молоко на губах
не обсохло — «хтось молодий, недосвідчений»; полуда з очей спала —
«хтось реально сприймає щось, прозріває»). В основі ж узагальнено-
метафоричного змісту прислів’їв лежать судження або умовиводи:
а) немазана ложка рот дере, немазаний віз скрипить — необхідно
підкупити когось, щоб досягти бажаного; світ не без добрих людей —
добрі люди є скрізь, нема чого боятися; б) поспішиш — людей
насмішиш —-зроблене наспіх може бути недосконалим; на ловця і звір
біжить — зацікавлена особа знайшла того (чи те), хто (чи що) був їй
конче потрібний; не кажи гоп, поки не перескочиш — поки не
досягнеш мети, не хвалися про здійснення свого наміру, бажання [212;
214—217]. Різний зв’язок ПФО і прислів’їв з мисленням виявляється,
як показує аналізований матеріал, у різних формах ЇХ смислової
інтерпретації: фразеологічне значення передається співвідносним
словом або словосполученням, а смисловий зміст прислів’їв (хай навіть
узагальнено-метафоричний) — «тільки реченням (нерідко
розгорнутим)» [210, с. 8]. Узагальнення речень-прислів’їв, що так зближує їх
в фраземами, істотно відрізняється від узагальнено-цілісної семан-
92
тики ФО. У прислів’їв воно створюється нашаруванням на
пізнавальний зміст певних метафоричних обертонів субстанціонального
плану і (як наслідок цього) відсутністю повної відповідності між їх
синтаксичним і семантичним членуванням (див. приклади вище).
Однак при цьому смисловий зміст речень-прислів’їв будується у
відповідності з їх синтаксичною семантикою, тобто’він повністю
визначається семантикою структурної схеми. Так, структурна схема
речення Кулик кулика бачить здалека детермінує об’єктивовану у
змісті «кожен завжди впізнає собі подібного» його семантичну структуру
або препозиціональиий концепт: єдність агенса, його процесуальної
дії, об’єкта і модального елемента. Смисловий зміст речення-прислі-
в’я, побудованого за цим зразком, «формується взаємодією
семантики цього зразка і лексичної семантики тих слів, які зайняли
позиції його компонентів» [130, с. 123—124].
На відміну від прислів’їв узагальнено-цілісне значення ПФО
у синхронії безпосередньо не залежить від їх структурної схеми {нова
мітла чисто мете — «сумлінний, старанний»; як бог на душу
покладе— «цілком довільно»). Іншими словами, узагальнено-цілісний
характер ПФО створюється асиметрією між їх формально-граматичною
моделлю і семантичною структурою. Цим також пояснюється, на
нашу думку, й індивідуальність (нетипізованість) фразеологічних
значень.
Значно більше спільних із фраземами семантичних і граматичних
властивостей у приказок. Приказка — це стислий крилатий народний
вислів, який, на відміну від прислів’я, має одночленну структуру.
Інколи приказка утворюється шляхом еліпсування прислів’я. Пор.:
як захоче коза сіна, то до воза прийде — прийде коза до воза; біда одна не
ходить, а з собою горе водить — одна біда не ходить та ін. У таких
випадках синтаксична структура предикативного утворення
скорочується, а її значення розширюється, набуваючи більш узагальненого
смислу. Це явище В. Л. Архангельський назвав фразеологічною
антиципацією, коли усічена структура виражає значення цілого [16, с. 6].
Розвиваючи погляди В. Л. Архангельського на це явище, Ю. А. Гвоз-
дарьов [42, с. 95], Л. Ф. Козирєва [70, с. 3—5] і В. М. Телія [153, с. 13]
ствердили у мовознавстві думку про фразеологічний статус приказки.
З фразеологічної доктрини цих учених випливає, що досліджувані
паремії належать до різних підсистем мови: прислів’я — до
синтаксичної, а приказки — до фразеологічної. Однак таке розуміння
структурно-семантичної природи пареміолопчних утворень не лише не
розв’язує проблеми, а навпаки, ставить нові [188, с. 15; 201, с. 83].
Насамперед постає питання, чи не усувається таким чином з на
укового обігу саме поняття «приказка» як надлишкове, оскільки
пропонується аналогічне йому поняття «фразеологічна одиниця»? На наш
погляд, поняття «приказка» має свій, притаманний тільки йому зміст.
Приказка — це короткий народний вислів морально-повчального
характеру з відносно завершеною предикативною структурою, лексич-
93
ні компоненти якого не зазнали десемантизації. Приказки можуть
уживатися або тільки в буквальному значенні, або в буквальному
й переносному одноразово. Наприклад; голод не свій брат (голод не
тітка), двом смертям не бути, дірявого мішка не насиплеш,
дурневі закон не писаний, гроші лік люблять. *
Приказки і прислів’я, незважаючи на специфічні ознаки, тісно
пов’язані з фразеологічним фондом мови, оскільки служать твірною
основою для регресивної деривації [159, с. 23] багатьох фразем, перш
за все предикативних.
Всі приказки, що зазнали узагальнено-цілісного переосмислення,
внаслідок якого лексичні компоненти втрачають своє денотативне
значення, переходять до розрязу ПФО: діло майстра хвалить
(величає) — про чиюсь майстерність, чиїсь золоті руки у кого; гречана
каша сама себе хвалить — «хвалько, задавака»; горбатого могила
виправить — про невиправні вади кого-н.; гора породила мишу — про
нікчемні мізерні результати великих зусиль. ПФО, генетичною
основою яких служать приказки, виражають не зміст, а фразеологічне
значення, що абстрагувалося від конкретних лексичних
компонентів. Тому й інтерпретуються вони не за допомогою речень, а
співвідносними словами чи словосполученнями. У буквальному значенні
фразеологізовані приказки не вживаються.
Складнішим є предикативне фраземотворення на базі прислів’їв.
Уперше це явище науковому осмисленню піддавалось у відомій праці
О. О. Потебні [121, с. 80—96], який розглядав його як «згущення
думки». У процесі фразеологізації прислів’я «згущення думки», на
відміну від приказок, супроводжується різноманітними структурно-гра-
матичними перетвореннями, розглянутими В. М. Мокієнком [94,
с. 116—122], В. Л. Архангельським 116, с. 6—10], Л. Г. Скрипник
[141, с. 145], О. М. Кожиним [69, с. 5—8]таін.
Отже, стійким фразам будь-якого різновиду притаманне певне
переосмислення. Тому для виявлення диференційних ознак ПФО
недостатньо вказати на сам факт семантичних перетворень у їх
компонентному складі [13, с. 9] — важливо з’ясувати, чим відрізняються
семантичні трансформації у складі ПФО від аналогічних явищ у
предикативних конструкціях нефразеологічного характеру.
На наш погляд, семантичні перетворення слів у предикативних
утвореннях нефразеологічного характеру полягають у перенесенні
найменування з одного об’єкта дійсності на інший. Словесні компоненти
при цьому не десемантизуються, хоч і набувають
номінативно-похідних або експресивно-похідних значень метонімічного чи
метафоричного плану, як, наприклад, у приказках дорога ложка до обіду, не зразу
Москва зводилась, язик до Києва доведе, до весілля заживе.
У процесі ж формування ПФО відбувається не лише перенесення
найменування, а й значні зміни в структурі лексичного значення
компонентів фраземи. Такі зміни зумовлюють докорінну перебудову
відповідних семем, зміщення у них ієрархічної залежності денотативних,
94
конотативних і потенціальних (віртуальних) сем, що приводить ,
зрештою, до виникнення фразеологічного значення, в основі якого лежить
не судження, як у реченні, а поняття. Це, у свою чергу, змінює кому-
нікативно-прагматичні орієнтири ПФО, яка набуває здатності
функціонувати у складі речення як комунікативно-мовленнєвій одиниці.
Наприклад: 1) — Ось-ось…. дійшла нитка до клубочка. Галам не
справдив надій ваших колег, він розвивався, як революційний
письменник (К.); 2) Нарешті лід рушив, виростили селекціонери гібрид…
(Б.). Використання цих ПФО у складі речення стало можливим
завдяки змінам в їх логіко-предметній віднесеності: фраземи з
предикативною структурою виражають, на відміну від речень, не ситуаційний
денотат, відображений свідомістю у формі судження, а лише один із
елементів цієї ситуації, зафіксований свідомістю у формі уявлення або
поняття. Це привело до перетворення змісту речення в якісно іншу
семантичну категорію — фразеологічне значення: дійшла нитка до
клубочка — «викрився якийсь злочин»: лід рушив — «з’явилися
успіхи у певній справі»; якась муха вкусила кого — «хтось має поганий
настрій, нервує»; очі полізли на лоба кому — 1) «хтось злякався,
здивувався, засоромився», 2) «хтось надмірно натужується».
Крім того, такі фраземи характеризуються трансформованою,
порівняно з реченням, граматичною семантикою своїх лексичних
компонентів, у яких при збереженні формальних граматичних зв’язків
деактуалізувалися семантико-синтаксичні відношення
предикативності, об’єктивності, атрибутивності й обставинності. Відповідно до
лексико-семантичної ідіоматизації це явище доцільно називати
граматичною ідіоматизацією у структурі фраземотвірних синтаксичних
конструкцій.
Отже, фразеологізація предикативних структур — це процес
асиметричного розвитку відношень між елементами плану змісту, що
включає елементи лексичної і граматичної семантики, і плану
вираження, що включає в себе лексемні компоненти і способи їх
граматичного зв’язку; виникнення невідповідності між предикативною
структурою і цілісно-узагальненим фразеологічним значенням.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.