У вітчизняному і зарубіжному мовознавстві намітилися два
підходи до вивчення фразеологічного фонду мови: 1) дослідження ФО
у межах утворюваної ними підсистеми і 2) «з’ясування
співвідношення фразем і одиниць різних рівнів мовної структури.
Ця робота будувалася на врахуванні обох названих точок зору.
Через висвітлення міжрівневих зв’язків і відношень фразем показати
специфіку їх семантичної і граматичної природи — основне завдання
проведеного дослідження. Насамперед слід відзначити методологічні
і теоретичні перспективи такого аналізу мовних явищ взагалі і
фразеологічних зокрема. Оскільки у мові всі явища взаємопов’язані і взаємо-
зумовлені, то розкрити логіко-лінгвальний механізм таких
відношень — значить виявити об’єктивні шляхи пізнавання онтологічних
властивостей досліджуваних об’єктів.
Особливість відношення фразем до мовних і мовленнєвих
категорій полягає в існуванні відносно замкненої тріади: мова — мовлення—
мова, суть якої становлять специфічні структурно-генетичні зв’язки
фразем з одиницями різних рівнів. Різнорівневі мовні явища,
вступаючи у мовленнєві синтагматичні й парадигматичні зв’язки,
приводять до фраземотворення, яким поповнюється корпус експреснвно-
емоційних засобів мови, що, у свою чергу, викликає певні структурні
зміни у лінгвосистемі. Розвиток мовної структури зумовлюється
необхідністю у подоланні протиріч, які виникають між усталеною у мові
структурою і тими явищами мовотворення, які розвинулися для
адекватної мовної репрезентації відображеної у свідомості реальної
дійсності й передачі про неї необхідної інформації у процесі мовленнєвого
спілкування. Отже, взаємозв’язок різних структурних рівнів шляхом
усунення протиріч між формою і змістом лежить в основі розвитку
й удосконалення фразеологічної підсистеми мови.
Сукупність онтологічних властивостей фразем створює можливість
виділити їх в окремий структурний рівень, серед яких головними є:
а) своєрідне вираження ФО загальїіомовних закономірностей, що
зумовлюється їх місцем у системі мови та характером їх взаємодії
з іншими мовними одиницями; б) наявність у фразем ознак, спільних
для всіх одиниць даного класу, які, виражаючи їх внутрішні
закономірності, становлять специфіку фразеологічної підсистеми мови;
в) відмінний від інших одиниць мови розвиток внутрішньої взаємодії
фразем, внаслідок чого вони істотно відрізняються від одиниць інших
підсистем; г) своєрідність генетичних, онтологічних і функціональних
відношень фразем до різнорівневих мовних явищ; д) емергентність
одиниць фразеологічного рівня; є) специфічні внутрішньофразеоло-
гічні зв’язки; є) особливі зовнішньофразеологічні відношення.
Названі структурно-системні властивості фразем визначають їх
взаємодію з одиницями інших рівнів мови. Співвідношення
лексичного і фразеологічного рівнів характеризується логіко-семантичними
116
і власне лінгвальними відмінностями відповідних одиниць,
зумовленими їх різним відношенням до реальної дійсності, іцо виражається
приналежністю лексичних і фразеологічних одиниць до відносно
замкнених мікросистемних полів, лексико- і фразеосемангичних груп,
синонімічних та антонімічних рядів. З другого боку, системно-семан-
тичні класи одиниць лексичного і фразеологічного рівнів тісно
пов’язуються між собою денотативно-сигніфікативними і
мовно-семантичними відповідностями. Денотативно-сигніфікативні відповідності
пояснюються об’єктивними зв’язками предметів первинної (прямої
лексичної) і вторинної (непрямої, фразеологічної) номінації.
Мовно-семантичні кореляції виявляються в мовній і мовленнєвій
співвіднесеності лексичної і фразеологічної семантики.
Фразеологічна семантика формується у процесі інтеграції
лексичних і граматичних значень компонентів фраземи, складниками якої
виступають фразеологічне і граматичне значення ФО. Фразеологічне
значення — це категоріальне значення фраземи, відмінне за своїми
денотативно-конотативними властивостями від лексичної і
синтаксичної семантики. Своєрідність фразеологічного значення, на відміну
від лексичного значення, виявляється у вторинному відтворенні
мовної картини світу, збагаченому досвідом інтелектуально-емоційного
освоєння носіями мови відповідних об’єктів позамовної дійсності,
тобто лексичне і фразеологічне значення, будучи співвідносними
семантичними категоріями, відрізняються ступенем мовної абстракції.
Якщо домінантою лексичного значення виступають його денотативні
і сигніфікативні елементи, то релевантним інгредієнтом
фразеологічного значення служить конотація — імпліцитно існуючі в
семантичній структурі фраземи рефлексно-суб’єктивні елементи, які
виражають відношення суб’єкта відображення до маніфестованого фразем-
ним знаком екстралінгвістичного об’єкта. Однак при цьому
необхідно зауважити, що специфічні властивості лексичного і фразеологічного
значення розвиваються на основі органічної взаємодії цих двох видів
лінгвістичної семантики. Сутність глибинної взаємодії одиниць
суміжних мовних рівнів полягає не стільки у їх специфічній референції,
скільки у семантичній дифузії тих сем, унаслідок інтеграції яких
утворилася та чи інша фразема. У складі фразем лексичні і
граматичні семи піддаються фразеологічній транспозиції. Шляхом
вибіркової сполучуваності, актуалізації і перегрупування сем виникає їх
якісно нова ієрархія: колишні лексичні архісеми частково згасають
або повністю зникають, диференціальні семи набувають рангу
смислової домінанти, а потенціальні семи, актуалізуючись, з периферії
«переводяться» в основну частину (ядро) семантичної структури
фраземи. Такі смислові трансформації лексичних компонентів приводять,
зрештою, до асиметричного дуалізму фраземного знака, який
виявляється у невідповідності його експонентної і смислової структури.
Здатність фраземних знаків видозмінювати план змісту і план
вираження вимагає з’ясування таких теоретичних проблем, як співвід-
117
ношення стійкості і змінності фразем, їх тотожності і варіантності,
відмежування фразеологічної варіантності від синонімії ФО.
Системність лексико-фразеологічних зв’язків забезпечується, з
одного боку, синонімічними, гіпонімічними й тематичними
відношеннями між варіантними компонентами фразем, ^.з другого — синоні-
мізацією лексичних і фразеологічних одиниць, що зумовлюється їх
структурно-семантичними, функціонально-смисловими і генетичними
відповідностями. Внаслідок постійної взаємодії лексики і фраземіки
встановлюється кругообіг між лексичними і фразеологічними
дериваційними процесами в напрямку від сполучення словесних знаків
до фраземи і, навпаки, від фраземи до нового словесного знака (від-
фраземних дериватів). Збагачення лексичної системи відфраземни-
ми утвореннями відзначається досить складними й різноманітними се-
мантико-словотвірними відношеннями між твірними фраземами та
їх похідними, які зумовлюються як способом словотвору, так і
семантикою твірних та дериваційних компонентів.
Дослідження взаємодії фразеологічної і морфологічної підсистем
дає змогу констатувати, що основними факторами граматичної кате-
горизації фразем виступають: а) пряме (первинне) значення їх
лексичних компонентів, б) морфологічні властивості граматично
стрижневого компонента, в) граматичне значення синтаксичної моделі —
структурно-граматичної основи фраземи і г) її фразеологічне
значення.
За характером семної репрезентації реальної дійсності в узагаль-
нено-семантичній структурі фразем за наявністю або відсутністю
граматичних категорій і системи відповідних морфологічних парадигм,
характером граматичного зв’язку фразем з іншими елементами
мовленнєвого контексту, за синтаксичними функціями фразем та їх
структурно-граматичною організацією ФО умовно поділяються на
субстантивні, ад’єктивні, дієслівні, адвербіальні й інтер’єктивні.
У залежності від напрямку і наслідків взаємодії морфологічного і
фразеологічного рівнів змінні фраземи поділяються на три групи: 1) се-
мантико-граматичний розряд змінних фразем із повною парадигмою
формотворення, 2) семантико-граматичний розряд частково змінних
фразем із відносно дефектною парадигмою формотворення і 3)
незмінні фраземи з відсутньою формотворчою парадигмою, які
функціонують лише в одній із її форм. Приналежність змінних фразем до тієї чи
іншої групи визначається насамперед їх функціонально-семантичними
властивостями.
Багатогранною є взаємодія одиниць фразеологічного і
синтаксичного рівнів мови. У роботі вона розглядається у двох аспектах: за
участю, цих одиниць у номінативному процесі і за семантичними
відношеннями їх компонентів у синтагматиці. Для фразем характерна
вторинна номінація об’єктів матеріального і духовного світу, а для
словосполучень — номінація пряма. При цьому вторинна
фразеологічна номінація відрізняється від вторинних номінацій у
синтаксична
ному словосполученні, що реалізуються багатозначними лексемами,
десигнаї яких містить усі семи, необхідні для адекватної віднесеност’і
словесного знака з найменованою реалією. Причому вторинні лексико-
семантичні варіанти, виконуючи теж номінативну функцію,
усвідомлюються розчленовано через пряме номінативне значення. На відміну
від синтаксичних словосполучень, позначуваний фраземою фрагмент
реальної дійсності має нерозчленований характер, оскільки у процесі
фразеологічної номінації відбувається не поєднання, а сплав кількох
найменувань у цілісну референцію єдиного денотативно-сигніфікатив-
ного симбіозу. Це виступає основою дегенерації граматичних зв’язків
і відношень між лексичними компонентами фраземи і формуванням
її граматичного статусу, що виразно проявляється у мовленнєвих
контекстах.
Розглянуте співвідношення фразем з одиницями інших рівнів
мови показує, що ФО формуються, розвиваються і функціонують
у процесі і в результаті складної взаємодії всіх фраземотворчих
компонентів. її дослідження відкриває нові перспективи в
науковому осмисленні системи фразеології «з урахуванням взаємодії
всіх рівнів у її загальному ядрі і в її типових варіаціях» [34, с. 17].
Створення такої фразеологічної концепції спирається на розуміння
фраземи, і насамперед її семантики, як конструктивної єдності
семантичних категорій усіх фраземотворчих елементів—лексичних
компонентів, їхніх морфологічних форм і синтаксичної семантики
відповідних структурних моделей. При цьому, зрозуміло, фраземо-
творчій взаємодії піддаються не цілісні у своєму «первозданному»
вигляді, а семантично перетворені одиниці. Інакше кажучи,
взаємодія і семантична трансформація фраземотворчих компонентів —
єдиний процес фразеологічного семіозису, рушійною силою якого
служить протидія гетерогенних семантичних одиниць. Виникає така
протидія у зв’язку з потребами вторинної номінації, а розв’язується
не інакше, як унаслідок взаємодії лексичної і граматичної
семантики відповідної дериваційної бази: а) впливу граматичної
семантики вільносинтаксичного генотипу на лексичні значення його
словесних складників, унаслідок чого послаблюється їхня денотативна
віднесеність, зростає семантична значущість лексичних конотацій,
підпорядкованість їх категоріально-граматичному значенню
фразеологічного деривата; б) впливу лексичної семантики на
граматичну, що приводить, як правило, до посилення одного із взаємо-
протиставлених значень відповідних граматичних категорій, а
також до редукції у твірній структурі вільносинтаксичних відношень,
що обумовлює, зрештою, перерозподіл у ній граматично значущих
центрів.
У процесі формування фраземи простежується досить цікава
закономірність: з підвищенням ступеня фразеологічної
абстракції збільшується діапазон і глибина можливих протиріч між зна-
119
ченнями фраземотворчих компонентів і семантико-граматичними
властивостями фразеологічного цілого.
Як показало наше дослідження, методологічно важливо
розмежовувати лексико-морфологічні і лексико-синтаксичні відношення
в структурі фраземодериваційної бази. Необхідність такого
розмежування зумовлюється тим, що «механізм» взаємодії
фраземотворчих компонентів приводиться в дію, як правило, нерівномірними
взаємовпливами лексики, морфології і синтаксису. З одного боку,
доводиться враховувати підпорядкованість лексичної семантики
фраземотворчих компонентів їх морфологічній категоризації, а з
другого—активний вплив переосмислених лексичних значень на
характер перетворень у галузі синтаксичної семантики, яким
піддаються синтаксичні конструкції в процесі їх «наповнення»
відповідними лексичними компонентами.
Залежність лексичної семантики, і насамперед її сигніфікатив-
них елементів, від морфології виявляється в тому, що до фразео-
логізації слова певного вільносинтаксичного генотипу включалися
до тих чи інших морфологічних парадигм із притаманними їм
категоріальними граматичними значеннями, а в складі фразем лексичні
компоненти втрачають передусім самостійність свого
частиномовного значення. Це приводить не тільки до редукції морфологічних
парадигм і відповідно граматичних значень, раніше маніфестова-
них функціонуючими парадигматичними формами, а й до глибоких
семантичних перетворень тих слів, які вступають у фраземотворчу
взаємодію. При цьому в першу чергу семантичним трансформаціям
підлягають сигніфікативні елементи лексичних значень, які
переорієнтовуються на формування концептуального ядра
фразеологічного значення всього звороту, комунікативно спрямованого на
вираження поняття про денотативну ситуацію, що потребує
вторинної (фразеологічної) номінації.
Поряд із оформленням концептуального центру фразеологічного
значення, переосмисленням лексичних значень компонентів і
редукцією їх морфологічних парадигм відбувається «нарощування»
фразеологічних конотацій.
Що стосується впливу лексичних значень фраземотворчих
компонентів на синтаксичну семантику звороту, то він обумовлюється,
головним чином, змінами денотативної віднесеності твірного
словосполучення, його знаковою спрямованістю на іншу денотативну
ситуацію, яка виражає зовсім інші відношення в
просторово-часовому континуумі, а також на денотативні ситуації, що є
результатом фантазії та образного бачення навколишнього світу. В цьому
й полягає головна відмінність впливу лексичної семантики на
синтаксичну у фразеологічних зворотах і вільних сполуках слів.
Якщо структурні моделі словосполучень і речень у синтаксисі
«охоплюють» лексику згідно з правилами синтаксичної
сполучуваності і семантичного узгодження слів, подібно до того як
морфологія «охоплює» лексику, розміщуючи її за встановленими
парадигмо
матичними рядами, а лексика, взаємодіючи з синтаксисом,
зумовлює внутрішнє розчленування однакових синтаксичних утворень
(В. М. Ярцева), то на фразеологічному рівні семантично
трансформована лексика справляє на синтаксичне значення фраземотворчої
моделі вплив уточнюючого і регламентуючого характеру, що може
приводити до переосмислення синтаксичної схеми відповідно до
завдань вираження нової денотативної ситуації.
Зворотний вплив синтаксичної семантики
структурно-граматичної моделі на значення лексичних компонентів полягає в її генералі-
зуючій функції, що остаточно оформляє тип відповідного
фразеологічного значення.
Отже, як показує дослідження, осмислення фраземотворчої
взаємодії різних мовних явищ з погляду її внутрішньої процесуальної
структури стає успішним тільки тоді, коли в основі взаємодії
лежать конструктивні зміни генетично співвідносних одиниць мови,
внаслідок яких у фраземодериваті зберігаються в більш чи менш
трансформованому вигляді окремі ознаки і властивості фраземо-
творчих компонентів. Таке розуміння фраземотворчої взаємодії дає
змогу вбачати в ній діалектичну єдність процесів згасання одних
ознак і властивостей фраземотворчих компонентів і актуалізації
або виникнення інших, як результат перетворення з простішого
в більш складне, старого в нове.
Інтерпретація фраземотворчої взаємодії з погляду її
динамічної системності, створює можливість виявити шляхи становлення
і розвитку категоріальних властивостей фраземи, з’ясувати способи
транспозиції й інтеграції елементарних складників твірної бази
в якісно нове утворення — фразеологічний зворот. У процесі
взаємоперетворень і взаємопроникнень (дифузії) цих елементарних
фраземотворчих складників простежується об’єктивна логіка тих
епідигматично зумовлених змін, за якою фраземотворча взаємодія
виявляється їх безпосередньою причиною. При цьому
специфічними формами реалізації фраземотворчої взаємодії виступають
міжрівневі, внутрішньосистемні та епідигматичні фразеологічні
відношення і зв’язки, які в кожному конкретному випадку фраземо-
творення визначають тип і характер змін у сфері потенціальних й
актуальних властивостей взаємодіючих одиниць.
Внутрішньосистемні, як і міжрівневі, відношення
виступають специфічною формою фраземотворчої взаємодії, в якій
здійснюються зміни системотвірних властивостей і ознак
взаємодіючих одиниць у плані їх потенційного існування, що за
своїм змістом зумовлюють основні напрямки і характер
формування фраземи, а також перехід потенційних властивостей її
дериваційної (фраземотворчої) бази в сферу їх реальної (актуальної)
об’єктивації.
Міжрівневі і внутрішньосистемні зв’язки — це специфічна
форма фраземотворчої взаємодії, у якій відбувається процес фра-
земотворчого перетворення системонабутих властивостей
121
і ознак, взаємодіючих компонентів у сфері їх реального
існування у складі фраземодеривата. Своїм змістом вона визначає вза-
ємодетермінованість і взаємообмеженість прояву властивостей фра-
земотворчих компонентів, притаманних їм у вільносинтаксичному
вживанні в залежності від міри їх фразсмодериваційної активності,
сумісності і відповідності. *
Епідигматичні кореляції визначаються нами як
специфічна форма такої фраземотворчої взаємодії, в якій реалізуються
зміни властивостей і ознак взаємодіючих компонентів у сфері їх
об’єктивного існування в складі фраземодеривата. Своїм
змістом вона обумовлює і регламентує семантичні і граматичні
перетворення компонентів фраземотворчої бази та функціонування
лексико-семантичних і граматичних категорій на фразеологічному
рівні мови.
Отже, фраземотворча взаємодія структурних рівнів мови — це
системно-структурний процес формування фразем у формі
фразеологічних відношень, зв’язків та епідигматичних кореляцій
компонентів їх дериваційної бази, що лежать в основі системної
організації мови—становлення, розвитку і функціонування фразем.
Сформульоване визначення характеризує фраземотворчу
взаємодію мовних рівнів як універсальний закон становлення і
функціонування ФО в контексті системної організації мови.
Категоріальною ознакою фраземотворчої взаємодії мовних одиниць виступає її
двоєдина природа: з одного боку, їй притаманні риси розумово-
мовленнєвої гнучкості і мовотворчого динамізму, а з другого —
яскраво виражена тенденція до стабільності й упорядкованості
структури фраземодеривата.
Закономірним результатом фраземотворчої взаємодії є
спричинення взаємних змін у структурі взаємодіючих одиниць мови. При
цьому дуже важливо зазначити, що властивості й ознаки
компонентів фраземотворчої взаємодії ні в якому разі безслідно не зникають.
Вони тим чи іншим способом трансплантуються у фраземодериват
і у трансформованому вигляді зберігаються в ньому як
епідигматичні елементи, обумовлюючи значною мірою онтологічні і
функціональні риси кожної конкретної фраземи.
Звідси випливає важливий для розуміння фраземотворчої
взаємодії мовних одиниць висновок, за яким вона (взаємодія) виступає
не стільки зв’язком мовних рівнів, що реалізується в їх взаємній
видозміні, скільки зв’язком, який здійснює їх взаємні перетворення.
Такі перетворення, як показало дослідження, мають різний
характер: а) не порушуючи якісної своєрідності фраземи, частково
видозмінюють семантику звороту або модифікують його
формально-граматичну структуру; б) трансформуючи якісні ознаки тієї чи
іншої фраземотворчої бази, детермінують виникнення нового, більш
складного утворення, яким і є фразема; в) повністю зберігаючи
семантичну тотожність фраземи, регламентують її відповідні си-
122
стемонабуті властивості, шо зумовлюються особливостями
комунікативно-мовленнєвої реалізації звороту.
У першому випадку взаємодія фраземотворчих компонентів
приводить до утворення варіантності плану змісту або плану
вираження фраземного знака. У другому випадку відбувається первинна
(на базі вільносинтаксичних утворень) або вторинна (на базі вже
існуючих у мові фразеологічних зворотів) фраземодеривація. І
нарешті, у третьому випадку ми маємо справу із парадигматичною
формозміною фразем, точніше, з різного роду обмеженнями в
утворенні їх фразеологічних парадигм.
Проведене дослідження, таким чином, переконує у перспективності
вивчення міжрівневих зв’язків фразем, оскільки створює можливість
з’ясувати не лише динаміку фразеологічної підсистеми, а й поглибити
наші уявлення про функціональпо-семантичні і граматичні
відношення у системі мови і мовлення.