Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

Л. В. Шитик ДО ПРОБЛЕМИ СИНКРЕТИЗМУ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ

загрузка...
При семантико-синтаксичному аналізі мовного матеріалу виявляється велика
кількість синкретичних утворень, які не допускають однозначної кваліфікації і не
вкладаються в традиційні класифікаційні схеми. Найчастіше їх позначають
термінами "перехідні явища", "синкретичні", "контамінаційні", "гібридні",
"проміжні" тощо [Бабайцева 1988; Іваницька 1986 та ін.].
Перехідні явища є складним поєднанням різнохарактерних утворень, що
виникли як внаслідок трансформаційних процесів, так і в результаті відображення
проміжних, синкретичних фактів, характерних для системи мови у синхронному
аспекті.
Синкретизм (від грецького 5упкгеІІ5пі08 - поєднання) властивий усім рівням
мови і мовлення, однак у кожному з них має свої особливості. Синкретизм у
граматиці - це "поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак
одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо),
протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності"
[Лингвистический 1990, с. 446].
Цей синтез може бути як у плані змісту (значення мовних одиниць), так і в плані
вираження (спосіб вираження, вид зв'язку, характер залежності), а також у плані
змісту і в плані вираження одночасно [Чеснокова 1988, с. 41]. Безпосереднім
поштовхом до синкретизму є звичайно зрушення у співвідношенні форми і змісту.
На думку В. І. Кодухова, синкретизм - це поєднання семантичних ознак (план
змісту) [Кодухов 1974], а Є. Кржижкова вважає синкретизмом поєднання ознак
структури (план форми) [Кржижкова 1969]. Л. Д. Чеснокова в основі появи
синкретизму вбачає явище так званих «вторинних синтаксичних функцій», при якому
категоріальне і синтаксичне значення словоформ не збігаються. Функціонування
словоформи у вторинній функції може привести, по-перше, до зміни категоріального
значення, що свідчить про перехід в іншу частину мови (наприклад, вживання
прислівника у ролі головного члена односкладного речення веде до зміни його
категоріального значення - він переходить у розряд слів категорії стану), а по-друге -
до якісної зміни самих синтаксичних функцій, до появи нових, синкретичних
функцій [Чеснокова 1988, с. 41].
Зазначена особливість є досить суттєвою і при розгляді синкретичних
семантико-синтаксичних відношень (ССВ), оскільки характер ССВ між членами
речення і компонентами словосполучень визначається функцією граматично (чи
семантично) залежного елемента цих синтаксичних одиниць.
Однією з передумов розвитку синкретичних відношень є потреба у вираженні
синкретичної семантики, багатшої, ніж семантика типових ССВ. Лише типовими
відношеннями (предикативними, атрибутивними, об'єктними, обставинними,
апозитивними тощо) не можна передати багатство відтінків у значенні, оскільки не
завжди однозначними є самі мовні засоби, які маніфестують найскладніші
відношення між денотатами в дійсності. Тому, аналізуючи синкретичні ССВ, слід
розрізняти значеннєвий синкретизм ССВ і функціональний синкретизм засобів
вираження цих відношень. Синкретизм плану змісту звичайно підтримується
синкретизмом плану вираження, оскільки синтезовані властивості мають відповідне
оформлення.
322
Тема II. Синтаксис простого речення
У синхронному плані синкретизм ССВ, як і синкретизм членів речення
(формальних виразників ССВ у поверхневій структурі), може бути зумовлений
такими факторами:
Синкретичним категоріальним значенням опорного компонента.
Наприклад, у словосполученні існування на землі (див. речення Дядько був
людиною непересічною, натура із тих, хто у твореній ... знаходив сенс свого
існування на землі (П. Загребельний)) головне слово - іменник дієслівного
походження - синтезує предметність і дію. Загальна іменникова властивість (назва
предмета) визначає його потребу в атрибутивному поширювачі, а загальна дієслівна
властивість (дія) - потребу в обставинному компоненті. Тому залежна словоформа
поєднує в собі атрибутивно-обставинне значення, яке реалізується у словосполученні
і зумовлюється синкретизмом категоріального значення опорного компонента.
На формально-синтаксичному рівні прийменниково-відмінкова конструкція на
землі кваліфікується як синкретичний другорядний член речення з атрибутивно-
обставинним значенням.
Невідповідністю змісту і форми сполучуваних елементів, що найчастіше
спостерігається в тих випадках, коли лексичне значення словоформи відповідає
одному типу відношень, а форма - іншому.
Так, для прийменниково-відмінкових конструкцій функція обставини є
вторинною, тому більшість зворотів, крім набутого обставинного, зберігають і
об'єктне значення. Наприклад, у реченні їй [Орисі] і в голову не приходило, що
найбільше Тимко мучиться саме через неї, через їхню баламутну, засуджену всім
селом, любов (Г. Тютюнник) звороти через неї, через любов поєднують обставинне
значення причини й об'єктне. Лексичне значення залежної словоформи відповідає
обставинним ССВ, оскільки прийменниково-відмінкова конструкція "через + знах.
відм." є типовою для вираження каузального значення причини-перешкоди. Крім
того, опорний компонент дієслово мучиться передбачає наявність причинового
поширювача. Форма ж вираження - іменник з прийменником - відповідає об'єктним
ССВ, причому в сполученні через неї (Орисю) об'єктне значення переважає над
каузальним, що пояснюється конкретною семантикою іменника (назва особи ).
Подвійними синтаксичними зв'язками.
Синкретичні відношення можуть виникати між компонентами з двобічною
причленною залежністю, коли словоформа підпорядковується не одному, а двом
елементам (такі ССВ виділяються на рівні простого речення, а не в межах
словосполучення).
Наприклад, у реченні Вся земля попід деревами всуціль встелена яскравим
килимом опалого листя (П. Загребельний) прийменниково-відмінковий зворот попід
деревами перебуває у залежності від іменника земля {земля яка? попід деревами) і від
дієприкметника встелена (встелена де? попід деревами), що й породжує синкретизм
атрибутивного й обставинного значень.
Еліпсисом дієслівної форми.
Поява такого типу ССВ зумовлена двома причинами: бажанням уникнути
дублювання компонентів або відсутністю потреби давати повну назву суспільної
реалії. У результаті явища еліпсису частина, що залишилася, бере на себе функції
опущеної, зберігаючи і свою первинну функцію. Таким чином, у словоформі
поєднується старе значення з новим, яке з'явилосся завдяки виникненню нових ССВ
між компонентами. Наприклад, у реченні Зустріч Отави через вісімнадцять років
після війни із своїм запеклим ворогом... не принесла бажаних результатів
(П. Загребельний) прийменниково-відмінковий зворот через вісімнадцять років після
323
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
війни, перебуваючи в залежності від іменника зустріч, виражає атрибутивне
значення, що зумовлене його присубстантивною позицією. Таке словосполучення є
вторинним, утворилося воно при накладанні двох речень: Зустріч...не принесла
бажаних результатів + Зустріч... відбулася через вісімнадцять років після війни. У
вихідному реченні, де прийменниково-відмінкова конструкція стояла у придієслівній
позиції, мали місце обставинні (темпоральні) відношення (відбулася коли? через
вісімнадцять років після війни). При накладанні двох речень присудок другого
речення редукувався через свою необов'язковість, оскільки він означає
загальновідомий факт, і в результаті цього утворилися синкретичні атрибутивно-
обставинні ССВ. На формально-граматичному рівні структурний компонент через
вісімнадцять років після війни можна кваліфікувати як синкретичний другорядний
член речення з атрибутивно-обставинним значенням.
Невідповідністю змісту і форми залежного компонента його позиції у
синтаксичній структурі речення.
В іменникових словосполученнях, залежний компонент яких виражений
ирийменниково-відмінковою конструкцією або прислівником, наявність
атрибутивного значення пояснюється присубстантивною позицією названих
елементів, хоча форма їх вираження і семантика відповідає іншому типу ССВ -
обставинним.
"Заміщення іменниками чи прислівниками незвичних для цих частин мови
субпозицій, утворених іменниками, сприяють утворенню нового, атрибутивного
відношення" [Іваницька 1986, с. 54], яка має похідний, вторинний характер і поєднує
формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки [Вихованець 1971, с. 133].
Так, у реченні Неприємне враження справляє чавунний змій у басейні
(М. Стельмах) прийменниково-відмінкова конструкція у басейні внаслідок зміни
позиції з придієслівної (у первинному словосполученні чавунний змій знаходиться у
басейні) у присубстантивну набуває додаткового атрибутивного значення, хоча за
семантикою і формою вираження передає обставинні ССВ місця дії (зважаючи на
конкретне значення іменника басейн, в аналізованій конструкції має місце і
додатковий об'єктний відтінок, що пояснюється лексико-граматичними
особливостями залежної словоформи).
У реченні Дорога ліворуч була наглухо закрита дубовими завалами
(П. Загребельний) прислівник ліворуч, потрапивши у нетипову для нього
присубстантивну позицію, виступає також атрибутивно-обставинним поширювачем,
що зумовлене невідповідністю змісту і форми залежного компонента (прислівник
обставинний місця) його позиції у синтаксичній структурі речення.
Лексико-граматичними особливостями поєднуваних слів (семантичні класи
іменників та дієслів, валентні властивості дієслів тощо).
У реченні Гніздо лелека мостить па стовпі (Л. Костенко) прийменниково-
відмінковий зворот на стовпі має синкретичне об'єктно-обставинне значення місця
ДІЇ.
Наявність об'єктного відтінку пояснюється семантикою залежного компонента
- іменника на позначення конкретного предмета, а обставинного - валентними
властивостями опорного дієслова, що передбачає наявність просторового
поширювача.
Лексико-граматичними особливостями поєднуваних компонентів (зокрема
семантикою дієслова) пояснюється наявність об'єктного чи обставинного значення у
конструкціях із так званим дуплексивом (членом речення, який характеризується
324
Тема II. Синтаксис простого речення
одночасною подвійною залежністю від імені та дієслова і називає ознаку предмета,
що проявляється одночасно з дією, та саму дію) [Чеснокова 1988, с. 41].
Так, у реченні ...вважав Іваницю мало не своїм попихачем (П. Загребельний)
між компонентами з двобічною залежністю мають місце атрибутивно-об'єктні ССВ
(вважав ким?, Іваницю яким? мало не попихачем), оскільки дієслово вважати
потребує об'єктного поширювача. При дієсловах називати, прозивати, обзивати,
охрестити тощо, якщо дія спрямована не на самого себе, а на іншу особу чи
предмет, залежна словоформа має обставинне значення, наприклад: Коли ти їм даєш
князя смиренного, вони називають його нікчемним, коли пропонуєш чоловіка з
характером гордим, зовуть його пихатим...(її. Загребельний) (називають як?, його
яким? нікчемним; зовуть як?, його яким? гордим ).
Синкретизмом прийменника.
Синкретичне значення окремих конструкцій, зокрема з об'єктно-причиновим
значенням, зумовлюється, крім інших факторів, ще й синкретизмом самого
прийменника, оскільки жоден з первинних прийменників "не є виключно
причиновим...спеціалізованим прийменником" [Финкель 1965, с. 10], а поряд з
каузальним передає просторові, часові, об'єктні тощо значення. Вторинні
прийменники, хоч і не використовуються для вираження різних ССВ, також не є
однозначними, а можуть об'єднувати значення причини із значенням умови, мети,
результату та ін., тому синкретичні й вони" [Финкель 1965, с. 11].
Наприклад, у реченні Вони [люди] пішли поміж: деревами, і листя шелестіло під
їхньою ходою (Г. Тютюнник ) прийменниково-відмінковий зворот під ходою має
лише контекстуальне значення причини, оскільки конструкція "під + ор. відм. "не є
спеціалізованим засобом вираження каузальних ССВ. Наявність додаткового
часового відтінку пояснюється синкретизмом самого прийменника (листя шелестіло
чому? коли? під ходою).
Названі чинники найчастіше діють комплексно, зумовлюючи синкретизм ССВ.
Отже, синкретичні ССВ - це такий різновид семантико-синтаксичних
відношень, що характеризується поєднанням семантичних відтінків, зумовлених
функціональним синкретизмом засобів вираження.
Література
1. Бабайцева 1988: Бабайцева В. В. Система членов предложения в
современном русеком язьіке. - М: Просвещение, 1988. - 159 с.
2. Вихованець 1983: Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М.
Семантико-синтаксична структура речення. - К.: Наук, думка, 1983. -219 с.
3. Вихованець 1992: Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису
української мови.— К.: Наук, думка, 1992. - 222 с.
4. Городенська 1991: Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. -
К.: Наук, думка, 1991. - 291 с.
5. Іваницька 1988: Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. -
К.: Вища школа, 1988. - 167 с.
6. Кодухов 1974: Кодухов В. И. Общее язьїкознание. - М.: Просвещение, 1974.
- 303 с.
7. Кржижкова 1969: Кржижкова Е. Н. О понятий нейтрализации // Единицьі
разньїх уровней грамматического строя язьїка и их взаимодействие. - М, 1969. -
С. 32 - 40.
8. Лингвистический 1990: Лингвистический знциклопедический словарь. -
М., 1990.-685 с.
325
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
9. Финкель 1965: Финкель А. М. Предлоги, вьіражающие категорию
причинности в современном русском язьіке: Автореф. дис. ...д-ра филол. наук. - Л.,
1965.-27 с.
Опубл.: Лінгвістичні студії: Випуск 8. Збірник наукових праць І Укл : Анатолій
Загнітко (наук.рєд.) та ін. -Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 67-71.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.