Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Битва під Лопушним (Вишневцем)

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
28 квітня 1512 року неподалік села Лопушне (Лановецький ра­
йон Тернопільської області). Вишнівець — найближче до поля
бою значне для XV ст. місто.
КОМАНДУВАЧІ
І Іольсько-литовсько-руським військом командував князь Костян­
тин Іванович Острозький*, на чолі руських загонів стояли також
князі Михайло Вишневецький (1460 — після 1517 р., брацлавсь-
кий і вінницький намісник, дід Дмитра Байди-Вишневецького) та
Андрій Збаразький (? — після 1528 р.). Польською частиною вій­
ська керував великий гетьман коронний Миколай Камєнєцький*.
Імена татарських воєначальників невідомі — хроніки гово­
рять про трьох «царевичів», синів чи зятів кримського хана Мен-
глі І Гірея (1445—1515 рр.), серед котрих міг бути Мубарек-Гірей
(?— 1517 рр., батько відомого в майбутньому хана Девлет-Гірея).
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
«Хроніка всього світу» і «Хроніка польська» М. Бєльського,
«Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі» М. Стрий-
ковського, анонімна поема «Про вибиття татар перекопських під
Вишневцем року 1512-го».
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН
На початку 1510-х рр. Кримське ханство нерідко підтриму­
вало Москву в боротьбі з Великим князівством Литовським
(добиваючись вигідного для себе балансу сил у Східній Єв- і
ропі). Крім того, для кримських та ногайських татар Вели-]
кого Степу напади на осілих сусідів були добрим способом
заробітку, чим не гребувала ані еліта, ані звичайні татари.
Величезні простори степових кордонів, мобілізаційні спро-І
можності та мобільність татар, недосконалість адміністра-і
тивного апарату та військової машини Великого князівства
Литовського робили боротьбу Литви з татарами непростою
справою.
1512 р. починається новий етап литовсько-московської бо­
ротьби за давні руські землі. Того ж року в події відверто втру­
чається Крим: узимку 20—25 тисяч перекопських татар (час-1
тина орд Кримського ханства) зимує на річці Інгул з наміром
навесні пройтися рейдом по українських землях у складі Лит- і’
ви та Польщі, а в березні татари перетнули кордон і почали
рейд. Король Польщі (він і великий князь Литви) Сигізмунд І
вислав проти татар частини коронного (польського) війська,
наказавши литовським військам Костянтина Острозького до­
помогти полякам. Проти татар вирушили кілька сотень осо­
бистої охорони короля на чолі з гетьманом Камєнєцьким
(22 квітня прибув до Львова). У Львові вже перебувало 2 ти­
сячі найманої кінноти, рота піхоти (300 стрільців-жовнірів),
дві польові гармати і легка корогва надвірної (приватної) кін­
ноти Войцеха Самполинського, а ще зібрався невеликий за­
гін руської шляхти. Усього проти татар було виряджено близь­
ко 4 тисяч вояків (переважно кінних) з земель, що належали
Польщі. На Волині до війська приєднався Костянтин Острозь­
кий з 1 тисячею подільських і 2 тисячами волинських шлях­
тичів і бояр, також кінних.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Війни проти татар мали свою специфіку, тому основу поль-
сько-литовського війська складала різноманітна кіннота.
Польські хоругви були добре споряджені обладунками євро­
пейського типу, мали на озброєнні піки, шаблі, древкову
Рис. 14. Татарський шолом і турецький шишак XVI ст.
ударну зброю, рідко — вогнепальну чи метальну. Хоругви
з українських земель Великого князівства Литовського не
мали західноєвропейського обладунку, користувалися коль­
чугами, пластинчатими обладунками, метальною (а згодом
і вогнепальною) зброєю, що робило їх чимось схожими на
супротивників — татарських нукерів. Руська шляхта, бояри
і зем’яни з Поділля, Волині і Київщини — нерідко це стійкі,
досвідчені воїни, яким не бракувало практики степової війни
на прикордонні. Цікава особливість битви — непропорційну
своїй малій чисельності роль у ній відіграв польський піхот­
ний загін і гармати.
Татари, якщо це було можливо, уникали сутичок з корон­
ним і литовським військом під час набігів — їхньою метою бу­
ло пустошення ворожої території, взяття здобичі й швидкий
відхід без втрат. За необхідності дати бій кримці вели довгий
обстріл з луків, намагались бити ворожі загони по частинах,
навіть вдавались до прямих атак, даючи змогу табору (кошу)
з полоненими відійти подалі від небезпечного місця.
ХІД БИТВИ
Битві передувало кілька сутичок окремих загонів, виграних
польсько-литовською стороною. На світанку 28 квітня основний
татарський табір знімався з нічлігу під Лопушним, коли з’яви­
лося військо Острозького і Камєнєцького. Русини Острозького
стали на правому фланзі, поляки та найманці Камєнєцького —
на лівому; центр підсилювали піхотинці й дві гармати. Части­
на польської кінноти виконувала роль «засадного полку», че­
каючи за високим курганом. Бій розпочався з атаки татар, котрі
з третьої спроби зуміли притиснути волинців Острозького до
лісу. Проте кілька польських хоругов допомогли князю (він
особисто брав участь у бою) відновити рівновагу. Подальші на­
магання татар розладнати порядки польсько-литовського вій­
ська, давши можливість відступити своєму табору були без­
успішні. Вирішальним став удар польських хоругов із засади та
прорив до татарського табору, де звільнені з ясиру полонені по­
чали бити татарську варту. Татарський кіш вдалося розгроми­
ти, а татар переслідували.
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Власні численні атаки, ворожий вогонь і нищівний розгром
у кінці бою дорого обійшлися татарам — їхні втрати сягали
щонайменше 5—6 тисяч вбитим і полоненими. Польсько-ли-
товське військо втратило, за даними джерел (можливо, зани­
женими, адже бій був довгий і впертий), близько 100 вояків
убитими. Вдалося визволити 16 тисяч полонених чоловіків,
жінок і дітей, захопити 10 тисяч коней. У результаті битви
Менглі-Гірей пішов на тимчасовий союз із Сигізмундом і кіль­
ка років не нападав на українські землі.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Битва запам’яталася русинам, полякам, литовцям XVI ст. як
приклад успішної боротьби зі спільним ворогом — татара­
ми, описується в панегіриках на честь Костянтина О строзь­
кого, їй присвячена окрема поема. Сьогодні битва згадується
здебільшого у загальному контексті протистояння Литов­
ської Русі зі Степом або як віха бойового шляху того-таки
князя Острозького. На місці битви в 1990-х рр. встановлено
пам’ятний знак.

Категорія: Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.