Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

В. М. Брицин ОДНОСКЛАНІ РЕЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ. ДО ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ЇХНЬОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

загрузка...
Значний фрагмент синтаксису слов'янських мов становлять односкладні 
речення. Однак, незважаючи на велику кількість присвячених їм праць, вони 
залишаються найменш вивченими серед інших реченнєвих об'єктів. У їхньому 
тлумаченні спостерігаються значні розбіжності не тільки серед представників різних 
мовознавчих напрямів - логіко-граматичного, формально-граматичного, семантико-
синтаксичного, - неоднорідність підходів до опису цих синтаксичних одиниць 
притаманна і працям, які Грунтуються на однакових вихідних принципах аналізу 
синтаксичних явищ, зокрема дослідженням семантико-синтаксичного спрямування. 
Пошук шляхів адекватного опису односкладних речень робить необхідним 
розгляд ряду методологічних питань: чи є односкладні речення похідними 
утвореннями від двоскладних, якщо ж вони є похідними від двоскладних, наскільки 
можливо застосовувати до них поняттєвий апарат, придатний для аналізу 
двоскладних речень. 
Важливою у розв'язанні цих проблем видається позиція, обгрунтована в працях 
О. С. Мельничука, що «односкладні речення є спеціальною формальною категорією, 
яка з'явилась одночасно з категорією двоскладних речень в результаті розвитку і 
формальної диференціації первісних граматично не оформлених речень». Визнання 
думки про історичне чи навіть сучасне усвідомлення зв'язку безособової, неозначено-
особової чи узагальнено-особової форми з імпліцитним суб'єктом не виключає 
іншого запитання: які словоформи в формально односкладних реченнях надають їм 
інформаційної повноти. Незважаючи на наявність імпліцитного зв'язку з суб'єктною 
синтаксемою, важко погодитися, що утворення типу Співають; Читають; Пишуть, 
а не малюють мають інформаційну завершеність. Наша мовна свідомість однозначно 
говорить про семантичну неповноту і таких, наприклад, утворень, як Треба; 
Соромно; Шкідливо. Проте вони одразу ж набувають закінченості при додаванні 
непідметових синтаксем: У лісі співають; Книжку читають; У зошиті пишуть, а не 
малюють; Ходити треба; Йому соромно; Палити шкідливо. З усіх односкладних 
неозначено-, узагальнено-особових та безособових речень головний член сам по собі 
є достатнім для інформативної повноти лише в реченнях, що позначають природні 
явища: Вечоріс; Світас тощо. 
Зазначене дає підстави для підтримки двох вихідних припущень. Перше полягає 
в тому, що з семантико-синтаксичної точки зору односкладні речення, за незначними 
винятками, не є однокомпонентними структурами. Цей висновок випливає не тільки 
з аналізу фактичного матеріалу, а й з міркувань про необхідні умови для реалізації 
категорії предикативності. 
326 
Тема II. Синтаксис простого речення 
Друге припущення, що використовуватиметься в подальшому аналізі, 
спирається, зокрема, на погляди Д. М. Шмельова, який зазначав, що предикативні 
відношення спостерігаються не тільки в підметово-присудкових конструкціях, вони 
наявні і в структурах типу Кататися весело; У неї радість; Радистів трос; Дощу не 
було; Немає нікого; За вікном море тощо. «Хоч, — зазначає Д. М. Шмельов, — 
багато з подібних речень за традицією відносять до односкладних, їх 
двокомпонентність, якщо відмовитися від уявлення про підметово-присудкову 
двоекладність, у цілому, не може викликати сумнівів». Значну роль у формуванні 
наших підходів до односкладних речень відіграли також погляди американських 
синтаксистів, у працях яких досить переконливо доведена властивість синтаксем 
міняти свій синтаксичний ранг. 
Визнання такого погляду стосовно неозначено- та узагальнено-особових речень 
означає необхідність пошуку нових актуалізованих предикативних зв'язків замість 
дезактуалізованих між предикатом та імпліцитно вираженим неозначеним або 
узагальненим суб'єктним членом. Це вимагає опису інвентаря синтаксем, що здатні 
набувати властивостей предикативно характеризованої одиниці, а також формальних 
і семантичних показників визначення таких одиниць. Необхідним елементом цієї 
роботи є також формування поняттєвого апарату для позначення компонентів таких 
утворень, що відходять від підметово-присудкового стандарту, та відношень між 
ними. 
Розглянемо цю проблему на прикладі неозначено-, узагальнено-особових та 
безособових речень. 
Звертання до неозначено-особових речень, для яких властиве актуальне часове 
значення предиката, засвідчує, що коло синтаксем, здатних набувати ознак 
предикативно характеризованого члена, тут досить обмежене. За семантикою цих 
синтаксем у складі неозначено-особових речень можна виділити два різновиди. 
Перший, найпоширеніший, різновид становлять речення, в яких облігаторними, 
тобто такими, що забезпечують необхідну семантичну повноту схеми, є різноманітні 
лімітативно-просторові синтаксеми. Наприклад: У лісі співають; Біля подвір'я 
працюють; Під будинком сваряться тощо. Зазначені речення перебувають у 
синонімічних зв'язках зі складними реченнями типу Ті, хто перебувають у лісі, 
співають, Ті, хто перебувають біля подвір'я, працюють; Ті, хто перебувають під 
будинком, сваряться. У них предикати місцеперебування виступають засобом 
просторового обмеження, уточнення кола осіб, які виконують певні дії, названі в 
головній частині. Ця ж функція зберігається у предикатних синтаксем 
місцеперебування і в простому формально односкладному реченні. Тому, хоч між 
цими локативними синтаксемами і предикатом встановлюються предикативні 
відношення, їх семантично не можна вважати безпосереднім суб'єктом предикативної 
характеризованості: ним все ж таки залишається просторово визначене певне коло 
осіб, що виконують дію. Позначимо такі синтаксеми з метонімічною функцією як 
псевдопідметові, а їх відношення з предикатом - як псевдопідметово-присудкові. 
<.. .>. У разі зміни актуального членування і висунення в позицію реми локативної 
синтаксеми (Співають у лісі; Сваряться під будинком) функції двох предикатних 
знаків змінюються: засобом визначення кола осіб стає предикат дії, а на присудкову 
позицію переміщується предикат місцеперебування. 
На відміну від проаналізованого різновиду неозначено-особових речень, в яких 
зберігаються, хоч і в трансформованому вигляді, актуальні предикативні зв'язки між 
частково означеними суб'єктами та їх діями, виділяється інший різновид, для якого 
властива дезактуалізація предикативних зв'язків між виконавцями дії та дією. 
327 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Натомість у них спостерігається актуалізація предикативних зв'язків предикатного 
знака з іншими аргументами. Таку функцію висунення на центральну предикативно 
характеризовану позицію в неозначено-особових реченнях найчастіше має аргумент 
при перехідних дієслівних предикатах. Наприклад: Дерево вже рубають; Брата 
зустріли тощо. У подібних реченнях предикати дії стають засобом позначення 
процесів, що відбуваються з денотатами підвищених у ранзі колишніх прямих 
об'єктів. Між новим суб'єктом і предикатом встановлюються актуалізовані 
предикативні відношення, зміст яких відбиває відповідь на запитання Що 
відбувається (відбулося)? або Що відбудеться (відбулося)? Пор: Що відбувається з 
деревом? - Його вже рубають; Що відбулося з братом? - Його зустріли. Таке 
трактування ссмантико-синтаксичних відношень в аналізованому різновиді речень 
значною мірою спирається на підвалини розгляду семантики речення, закладені в 
працях У. Чейфа. Зокрема, розглядаючи речення з перехідними предикатами, він 
відзначав семантичну біфункціональність цих предикатів: стосовно агентивів - це 
предикати дії, що ж до об'єктивів, то вони актуалізують свою додаткову функцію 
позначення процесів. Пор. можливі логічні запитання до речення Хлопчик рубає 
дерево: Що робить хлопчик? і Що відбувається з деревом? - Його рубає хлопчик. 
Звичайно останнє з запитань ми ставимо у випадку, коли об'єкт знаходиться в 
тематичній позиції. За умови невизначеності діячів, що характеризує неозначено-
особові речення, таке перенесення центру уваги на об'єкт і відповідно актуалізація 
його зв'язків з предикатом стає ще більш закономірним явищем, ніж у підметово-
присудковому реченні. Позначимо предикативно актуалізовану функцію об'єктива в 
неозначено-особових реченнях як непідметову, а самі такі речення відповідно 
кваліфікуватимемо в семантико-синтаксичному плані як двокомпонентні 
непідметово-присудкові. Пропонуючи цей термін, що має вже певну традицію 
використання в синтаксисі, зазначимо деяку його умовність, адже, як зазначалося 
вище, семантичні зміни тут торкаються не тільки аргумента, а й предиката. На 
семантичному рівні аналізований різновид неозначено-особових речень представляє 
схему А об'єкт. - Ргаеа. процес, а на семантико-синтаксичному - непідмет об'єкт. (...) 
- присудок (...). 
Завершуючи розгляд неозначено-особових речень, зазначимо, що на відміну від 
підметово-присудкових речень, де виділення центрального аргумента спирається на 
формально-граматичні показники, яким, зокрема, є форма називного відмінка, 
розрізнення проаналізованих двох різновидів неозначено-особових речень 
грунтується на актуальному членуванні. Тому у випадку речень з перехідними 
дієслівними предикатами визначення актуалізованого центрального аргумента 
цілком залежить від того, яка, лімітативно-локативна чи об'єктна, синтаксема 
виноситься в позицію теми. Наприклад, щодо речення В лісі рубають дерева існують 
підстави для віднесення його до першого - псевдопідметово-присудкового різновиду, 
що ж стосується речення з актуалізованим об'єктом Дерева рубають в лісі то воно 
належить до другого - непідметово-присудкового різновиду. На нашу думку, 
актуальне членування, як дуже давній спосіб організації реченнєвої структури, що в 
підметово-присудкових реченнях вступає іноді в певне протиріччя з їх формально-
синтаксичною організацією (пор: Дерева рубають хлопці), в односкладних з 
формального погляду реченнях повною мірою розкриває свої розрізнювальні 
властивості. 
Узагальнено-особові речення, хоч за формою предикатів і дуже подібні до 
неозначено-особових, мають виразні семантико-синтаксичні відмінності. Вони 
полягають, по-перше, в тому, що в них використовується зовсім інший семантичний 
328 
Тема II. Синтаксис простого речення 
тип предикатів: предикати класу дії, класу процесу, предикати на позначення 
властивостей, звичок, постійних занять тощо. Як зауважує О. М. Селіверстова, їх 
денотати не лежать безпосередньо на часовій осі, вони є певними узагальненнями. Ця 
ознака - відсутність актуального часового прочитання - дає підстави для зближення 
їх з предикатами якості, типовим представником яких є ад'єктивні предикати. Але не 
тільки це становить специфіку узагальнено-особових речень. Вони демонструють 
порівняно з неозначено-особовими ще один крок до більшої дезактуалізації 
віртуального зв'язку предиката з узагальненим суб'єктом. Це, очевидно, пов'язано не 
лише з семантичною специфікою використовуваних тут предикатів, а й з чистою 
логікою, адже ознака, що стосується всіх суб'єктів (узагальненого суб'єкта), має 
низьку інформативну насиченість. 
Як наслідок дезактуалізації віртуального зв'язку з узагальненим суб'єктом у цих 
реченнях спостерігається встановлення предикативних зв'язків з непідметовими 
актантами, завдяки чому останні підвищують свій семантико-синтаксичний ранг, 
стаючи облігаторними предикативно характеризованими компонентами схеми 
речення. Якщо в неозначено-особових реченнях предикат активно вступає в зв'язок 
фактично лише з двома типами синтаксем, то в узагальнено-особових реченнях він 
може сполучатися з абсолютною більшістю синтаксем. Наприклад: Його не обдуриш; 
Йому не позаздриш; Книжки читають, а не малюють у них; Сокирою рубають; У 
бібліотеці читають; З друзями не сваряться тощо. В усіх прикладах між 
непідметовим центральним актуалізованим аргументом і предикатом 
спостерігаються предикативні відношення. Предикат при цьому виражає сталу якісну 
ознаку актуалізованого аргумента. Це досить добре видно при зіставленні 
неозначено- й узагальнено-особового речень. Якщо в перших, як зазначалося вище, 
звичайним запитанням до актуалізованої об'єктної синтаксеми є Що відбувається?, 
то для других - Яка ознака властива комусь або чомусь? Це стосується і випадків 
актуалізації локативних синтаксем, які на відміну від неозначено-особових речень не 
набувають функції обмеження кола діячів, вони однозначно називають певне місце, 
якому за допомогою предиката приписується певна стабільна ознака. Наприклад: У 
школі вчаться, а не розважаються. До синтаксеми в школі природним буде лише 
запитання Яку ознаку мас школа? 
Як і в неозначено-особових реченнях, засобом виділення серед багатьох однієї 
центральної актуалізованої синтаксеми виступає актуальне членування речення. 
Розгляд безособових речень також переконує, що з семантико-синтаксичної 
точки зору вони, за незначними винятками, не є односкладними утвореннями. 
Останнім часом ця думка набуває все більшого поширення, а також знаходить 
конкретну реалізацію в граматиках слов'янських мов. Найширше вона представлена в 
граматиках російської та чеської мов, однак і тут реалізується не завжди послідовно, 
не завжди переконливими є спроби виділення схем речень з некоординованими 
головними членами. Це, як свідчить аналіз, не в останню чергу пов'язано з 
недостатністю уваги до семантико-граматичних властивостей предикатів 
безособових речень, а також з недостатнім урахуванням такого фактора, як 
інформативна повнота схем, що виділяються. Наведемо лише кілька прикладів з 
«Русской грамматики». Тут до однокомпонентних речень відносять дві великі групи 
речень: відмінювано-дієслівний клас та невідмінювано-дієслівні класи. До першого 
класу, зокрема, зараховуються речення, що мають схему Ут" 38. Це речення типу: 
Светает; Знобит; Случается; Приходится; Бьівает; Везет тощо. Не важко 
помітити, що інформативна достатність з наведеного ряду речень, властива лише 
першому - Светает, що означає стан навколишнього середовища. Усі інші речення 
329 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
демонструють інформативну неповноту, яка знімається різними способами. Засобом 
надання повноти реченню Знобит є включення до його складу родового відмінка на 
позначення суб'єкта стану: Его знобит. Реченню Приходится надає інформативної 
повноти вже не родовий носія стану, а інфінітив: Ходить приходится. Ще один 
приклад. Серед невідмінювано-дієслівних речень в «Русской грамматике» 
виділяється клас однокомпонентних прислівникових речень, до яких зараховуються 
утворення зі словами типу весело, далеко, известно тощо. Тут також яскраво видно, 
що сам по собі головний член не може утворити інформативно повне речення, і 
кожний з наведених предикатів має свої специфічні компоненти оточення, здатні 
ліквідувати неповноту речення. Зокрема, щодо предикатів стану таким компонентом 
є давальний носія стану: Йому весело. Інформативну повноту речення можуть 
забезпечити й інші форми: інфінітив, різні синтаксеми на позначення простору, часу, 
умови тощо: Кататися весело; У лісі весело; Тепер весело; 3 друзями весело тощо. 
Однак автори «Русской грамматики», як уже зазначалося, недостатньо враховують 
фактор інформативної повноти схеми і зараховують усі речення з предикатами стану 
до однокомпонентних. Виняток становлять лише речення, що включають до свого 
складу, крім предиката стану, інфінітив. Речення типу Кататися весело 
кваліфікуються тут як підметово-присудкові. Таке рішення не здається достатньо 
переконливим. Спробуємо дати інше тлумачення явищу однокомпонентності 
безособових речень. Зупинимося лише на деяких з них, демонструючи можливу 
методику аналізу. 
Проаналізуємо досить поширену групу, яка в ряді граматик кваліфікується як 
прислівникові однокомпонентні речення. У більшості випадків ці речення за ознакою 
незмінюваності головного члена розглядаються як єдиний масив. Однак такий підхід, 
що має ознаку формально орієнтованого, не враховує суттєвих розбіжностей у 
семантиці предикатів цих речень, а відповідно в їх структурі. За ознакою ролі в 
побудові безособових речень у складі предикатів можна виділити принаймні три 
групи: предикати стану, предикати оцінки і модальні предикати. Продемонструємо 
доцільність такої деталізації частиномовного інвентаря, що в ряді праць 
невиправдано обмежується, при розгляді односкладних речень. 
Як уже зазначалося, в «Русской грамматике» речення з предикатами стану 
зараховуються до однокомпонентних. Виняток становлять речення з інфінітивом 
типу Кататися весело, які тлумачаться як двокомпонентні з некоординованими 
членами. Якщо виходити з припущення, що предикативні зв'язки спостерігаються не 
тільки між підметово-присудковими членами речення, то найприроднішим 
«актором» для виконання ролі носія стану виступає давальний носія стану: Весело: 
йому. Між суб'єктом стану та предикатом стану існують дуже незвичні з точки зору 
номінативної структури речення відношення: це виявляється і в тому, що в 
підметово-присудкових реченнях типовим запитанням до підмета є Який він?, Що він 
робить? Що з ним відбувається? До аналізованих речень можна поставити інші 
запитання: Як йому ведеться?; В якому він стані? Подібного чи якогось близького 
запитання, що свідчило б про предикативну характеризованість, у реченні Кататися 
весело до інфінітива поставити не можна. Отже, вважатимемо, що між давальним 
суб'єкта та предикатом стану існують непідметово-присудкові предикативні 
відношення. Це припущення відкриває шлях до тлумачення речень типу Кататися 
весело; У лісі весело; 3 друзями весело тощо їх можна розглядати як неозначено- чи 
узагальнено-особові модифікації особової схеми типу Йому весело, на зразок 
розглянутих вище утворень типу В лісі співають. Синтаксеми кататися, у лісі, з 
друзями в наведених реченнях виступають метонімічним засобом обмеження кола 
330 
Тема II. Синтаксис простого речення 
носіїв певного стану, а отже, речення з ними при відсутності давального носія стану 
за аналогією до розглянутих вище неозначено-особових речень першого підтипу слід 
розглядати як двокомпонентні псевдопідметово-присудкові. Таким чином, безособові 
речення з предикатами стану виступають певним аналогом підметово-присудкових 
речень, вони демонструють втрачені в багатьох західно-європейських мовах 
реліктові форми зв'язку предиката з предикативно означуваним членом. 
Речення з предикатами оцінки мають іншу схемну структуру, ніж щойно 
розглянугі речення з предикатами стану. Це пов'язано з лексико-граматичною 
природою слів категорії оцінки, призначенням яких, на відміну від предикатів якості, 
є виключно характеристика денотатів предикатних знаків. У безособових реченнях 
таким предикатним знаком виступає інфінітив, що виражає модально не орієнтовану 
модель ситуації. Наприклад: Сваритися неетично; Займатися цією справою 
нераціонально; Іти туди довго тощо. Він і виступає облігаторним предикативно 
характеризованим компонентом двокомпонентної схеми Іпґ - Ргаесі мод. Що ж 
стосується давального суб'єкта, який у реченнях з предикатами етапу входить до 
складу схеми, то в аналізованих реченнях він залишається поза схемою і виступає 
суб'єктом дії, позначеної інфінітивом, а іноді може також одержувати додаткове 
значення суб'єкта оцінки. 
Речення з модальними предикатами становлять ще один дуже великий фрагмент 
безособових речень, що демонструє свої специфічні особливості в реалізації 
предикативних відношень. Як і в розглянутих вище реченнях, модальний предикат не 
може самостійно виразити закінчену думку: Треба; Можна; Необхідно тощо. Аналіз 
компонентів, здатних ліквідувати смислову неповноту речення, виявляє двох 
«претендентів» на цю роль. По-перше, це інфінітив, який позначає певну модель 
дійсності, що дістає з боку модального предиката предикативну характеристику: 
Працювати треба; Читати можна; Ходити необхідно. Цим модальні предикати 
нагадують оцінні предикати. Як і у випадку з оцінними предикатами, щойно наведені 
речення трактуються нами як двокомпонентні, що мають схему Іпґ- Ргаей мод. Але 
модальні предикати мають і свої специфічні риси. Вони стосуються зв'язків із 
суб'єктом модального відношення, що є другою синтаксемою, поява якої в реченні 
сприяє його інформативній завершеності. Щоправда, на відміну від речень з 
предикатами стану, давальний модального відношення у поєднанні лише з 
модальним предикатом не здатен сформувати закінчену думку: *Йому можна; 
*Йому необхідно. Обов'язковим компонентом речення при вживанні давального 
суб'єкта модального відношення є інфінітив, підрядна з'ясувальна частина, іноді 
іменник: Йому треба працювати; їм можна читати; Мені треба ходити; Йому 
треба, щоб ми працювали; Мені треба, щоб він ходив; Мені треба води. У реченнях з 
давальним суб'єкта модального відношення модальний предикат реалізує свої дві 
валентності, властиві всім предикатам відношення. Отже, тут ми маємо справу з 
трикомпонентною схемою N дав. - Ргаей мод. - ІпГ, куди входять суб'єкт модального 
відношення, предикат модального відношення, деліберативний інфінітив, що 
позначає модель дійсності, яка є змістом модального відношення. Щоправда, таке 
трактування даних речень справедливе лише за умови, що речення має розповідну 
модальність і виражає суб'єктом усвідомлену необхідність чи дозволеність реалізації 
певної моделі дійсності, позначеної інфінітивом. 
Однак аналізованим реченням властива також можливість виражати і 
спонукання або дозвіл з боку мовця на реалізацію певної моделі дійсності - значення, 
яке в двоскладних реченнях звичайно має спеціальні граматичні форми вираження, 
зокрема дієсловами наказового способу. Про наявність граматичної омонімії в 
331 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
реченнях з модальними предикатами свідчить можливість їх об'єднання з різними 
синонімічними відповідниками. Пор.: Йому треба ходити - Ходіння належить до 
його потреб; Треба, щоб він ходив! Як видно з другого відповідника, де виражається 
певне непряме спонукання до дії, модальний предикат характеризує всю підрядну 
частину в цілому. Такі ж відношення спостерігаються і в реченні Йому треба 
ходити, де модальний предикат окремо не стосується давального суб'єкта і, навпаки, 
давальний суб'єкта не виступає носієм модального відношення, це модальне 
відношення йому лише рекомендується з боку мовця. Тому розглянуті речення з 
відтінком спонукальності слід розглядати як певні модифікації базової 
двокомпонентної схеми Іпг* - Ргаесі мод., яка крім розповідності може передавати 
узагальнену спонукальність. Пор: Треба ходити! Треба, щоб ходили! Наявність 
давального суб'єкта приводить лише до обмеження кола осіб, що мають 
реалізовувати певну модель дійсності. 
Отже, розгляд навіть невеликого фрагмента односкладних речень переконує, що 
в своїй абсолютній більшості вони є односкладними лише формально, з погляду 
порівняння їх із двоскладними підметово-присудковими конструкціями. Розширення 
уявлень про можливі способи вираження предикативних відношень, реалізація 
припущення, що предикативні відношення можуть передаватися не тільки підметово-
присудковими утвореннями, відкривають можливості для погляду на так звані 
односкладні речення як специфічні синтаксичні одиниці, де збереглися особливі 
форми вираження думки, невластиві підметово-присудковим схемам. Зокрема, в 
односкладних реченнях щільно переплітаються, а іноді синкретично поєднуються, 
лексична й граматична семантика, наявна синтаксична омонімія і метонімія, 
представлені синтаксеми, зокрема топікоподібні, які звичайно вважаються наявними 
в дуже екзотичних мовах. У синтаксичному оформленні цих речень важливу роль 
відіграє актуальне членування. Запропонований підхід до односкладних речень, 
синтаксичний феномен яких у багатьох індоєвропейських мовах практично втрачено, 
дозволяє розширити уявлення про синтаксис простого речення, у тому числі й 
підметово-присудкового, його модальність, про системні зв'язки між різними типами 
речень. Однак реалізація такого підходу вимагає значного оновлення поняттєво-
гермінологічного апарату синтаксису, зокрема вироблення чіткої системи виділення 
та позначення компонентів, між якими спостерігаються предикативні відношення. 
Дуже важливим є ще деталізованіше вивчення частиномовного репертуару мови, її 
лексико-граматичних груп, що є дуже важливим для аналізу формально 
односкладних речень. Нарешті, вивчення цих речень на матеріалі української мови 
вимагає розгляду широкого фактичного матеріалу, як у синхронії, так і в діахронії, 
проведення зіставлень з іншими слов'янськими і неслов'янськими мовами. 
Опубл.: Мовознавство. - 2001. -№ 3. -С. 7-14.
загрузка...

.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.