Неспокійна вдача у дефіса: то він є, то в подібних
словах раптом зникає, то поступається місцем тире, а буває
навіть і так: та сама назва залежно від значення, яке
вона дістає у реченні, може писатися і через дефіс і разом.
Відомо, що словосполучення, які являють собою
повторення того самого слова або тих самих частин
прислівникового типу, треба писати через дефіс: хоч-не-хоч, віч-на-
віч.
Здавалося б, що й сам на сам слід так писати, проте
в поданому правописом переліку словосполучень, які
охоплює це правило, сам на сам немає. Що це:
випадковість, помилка? Як же тоді розуміти одностайність
словників, де знаходимо сам на сам без дефісів? Може, це
якийсь виняток? Правопис відповіді не дає. Проте в
ньому сказано, що словосполучення, які мають значення
прислівників і складаються з двох іменників з одним або
двома прийменниками (наприклад, рік у рік, день у день,
раз у раз), пишуться окремо. Але ж слово сам — не
іменник, а займенник… А що таке займенник? Це слово, яке
вживається за іменник, тобто замість іменника, а
російською мовою — местоимение, тобто в м є с т о
имени (существительного). Очевидно, сюди можна
віднести й написання словосполучення сам на сам і тим
пояснити й виправдати наявність його в довідковій
літературі у такому вигляді.
Звичайно, було б певніше, якби в наступному виданні
«Українського правопису» було додано, що йдеться і про
словосполучення прислівникового типу, які складаються
з двох займенників або числівників з прийменником: сам
на сам, один на один. Тоді ніяких сумнівів не було б.
А тепер подивимося, які випадки трапляються у
взаєминах між дефісом і тире.
Припустимо, ви одержали від свого приятеля листа.
Читаєте: «Дуже поспішаю, тому не пишу докладно.
У квітні травні буду в Києві у відрядженні, тоді
вже про все поговоримо». Ваш знайомий міг би й не
повідомляти, що дуже поспішає: ви це бачите й самі —
адже він забув поставити знак між назвами місяців. Але
така неуважність інколи може спричинитися до
серйозного непорозуміння: від маленького розділового знака
багато чого, залежить. Ну й що, скажете ви, просто
забула людина поставити дефіс. І без нього ясно: друг
приїде до Києва в квітні або травні. А чи справді це так?
Може, тут пропущено не дефіс, а тире. Тоді зміст уже
інший: ви зможете досхочу наговоритися зі своїм
приятелем, бо у відрядженні він перебуватиме досить довго —
цілих два місяці.
— З чого це ви взяли?
— Звичайно, можливий І ваш варіант, але й мій теж.
Річ у тім, що ми можемо тільки догадуватися, якого
саме знака не постарив ваш знайомий: якщо він забув про
дефіс, то це означає, що точно ще не знає, коли приїде —
приблизно в один із двох місяців (а б о в квітні, а б о в
травні). Коли ж він пропустив тире, то відрядження його
планується на два місяці (він буде в Києві протягом
квітня і травня).
Ось яке значення може мати довжина рисочки між
словами.
А буває й так, що дефіс і зовсім зникає- Відомо, що
іменник соціал-демократ і утворений від нього
прикметник соціал-демократичний пишуться через дефіс. Але,
читаючи газету, натрапляємо на таке: прислівник по-со-
ціалдемократичному написаний з одним дефісом —
після по- (як у будь-якому прислівнику з цим префіксом),
а другого дефіса — між соціал і демократичному —
немає. Що це — друкарська помилка, коректорський
недогляд? Та, виявляється, є правило: якщо прислівник
утворений від складного прикметника, що пишеться
через дефіс (наприклад, соціал-демократичний), за
допомогою префікса по- і суфіксів -ому або -и> то він
пишеться не з двома дефісами, а з одним — після по- (по-со-
ціалдемократичному).
Коли школяра, який сумлінно вчиться, спитати про так
зване «правило дев’ятки» — про правопис іншомовних
слів,— відповість одразу, а спитайте, як пишеться ім’я
героя роману Сервантеса — Дон-Кіхот, Дон Кіхот, дон
Кіхот чи Донкіхот,— замислиться. Розглянемо варіанти.
Варіант Дон Кіхот (дон — з великої літери) відпадає,
бо слово дон, яке утворене від латинського йопгіпиз і по-
іспанському означає «пан», пишеться (за правописом)
з малої літери й окремо від власного імені. Тоді
реальним видається варіант дон Кіхот. Справді, у поєднанні
з іспанськими іменами дон відмінюється як самостійне
слово: дон Фредеріко, дона Фредеріко, дону Фредеріко
і т. д. Але хіба кажуть «дону Кіхоту», «з доном Кіхотом»?
Звичайно, ні. Це свідчить про те, що слово дон тут
утратило своє самостійне значення і входить до власної
назви, друга частина якої окремо не вживається (справді,
не кажуть «Санчо Панса поїхав з Кіхотом»),
Таким чином, у мовній практиці утворилося єдине ім’я
Дон-Кіхот, І оскільки воно починається елементом Дон,
то він пишеться з великої літери. Це стосується не тільки
героя роману Сервантеса, а й дійової особи творів Бай-
рона, Пушкіна, Лесі Українки — Дон-Жуана. Коли
йдеться про цих літературних персонажів, слово Дон
пишеться з великої літери, до загальновживаного імені воно
приєднується через дефіс і при відмінюванні не
змінюється: Дон-Кіхота, Дон-Кіхоту; Дон-Жуанові, Дон-Жу-
аном.
Здається, все стало на свої місця, все ясно… Проте є ще
одне написання слів, про які йдеться,— донкіхот,
донжуан. Без дефіса. Як пояснити цей факт?
Відомо, що імена цих літературних героїв вживаються
і в загальному, фразеологічному значенні. Перше
означає ідеаліста, благородного мрійника, який бореться з
перешкодами, не беручи до уваги реальних життєвих
обставин; друге застосовують щодо людини, схильної
до любовних пригод. У такому разі ці назви пишуться
з малої літери і одним словом; вони можуть вживатися
і в множині: донкіхоти, донжуани.
Ось як поводить себе дефіс.