Чак Є. Д. Мандрівка в Країну слова

ЧИ МОЖЕ ДВОЄ ОЗНАЧАТИ ЧОТИРИ?

загрузка...

На засіданні мовного гуртка вчителька Софія
Петрівна запропонувала завдання, яке відразу ж викликало
інтерес. Вона продиктувала ряд словосполучень. У
кожному з них був числівник, і гуртківці мали визначити, які
словосполучення правильні з погляду норми, а які — ні
— Переможцеві,—- сказала Софія Петрівна,— буде на
дано почесне право головувати на засіданні гуртка на
ступного разу.
Учителька підійшла до дошки й рівним, гарним почер.
ком записала: двоє учнів, четверо курчат, троє хлопців
восьмеро жінок, двоє генералів, четверо академіків, тро\
листів, п’ятеро парт, двоє школярок, троє вікон, семері
дверей, п’ятеро гусенят, десятеро ножиць, двоє відер.
Почалася дискусія. Кожний висловлював свою думку
але обгрунтувати її ніхто не міг. Тоді вчителька підказа
ла, що треба знайти якусь закономірність, і запропону.
вала виділити спільні, однотипні риси.
Усі погодилися, що кожне словосполучення складаєть
ся із збірного числівника та іменника. Потім вирішилі
подивитися, якого роду ці іменники. Чоловічого виявило
ся найбільше: учень, хлопець, генерал, академік, лисі
Легко знайшли слова середнього роду: відро, вікно, кур
ча, гусеня. Всі погодилися, що в сполученні семеро две
рей, десятеро ножиць іменники роду не мають — адж
вони вживаються тільки в множині. Жіночого роду ви
явилося три іменники: жінка, парта і школярка.
Почали розглядати іменники чоловічого роду. Щоб по
сунути справу вперед, Софія Петрівна підказала: дво\
генералів, четверо академіків говорити небажано, тро
листів — неправильно. Але чому? Подумайте гарненьке
І ось підводиться Льоня Косматенко:
— Усі іменники чоловічого роду, написані на дошц
мають багато спільного: вони стоять у множині, в родо
вому відмінку. Всі іменники, крім одного, означають іс
тот. Тільки лист — неживий предмет. Отже, можна бул
б подумати, що іменники чоловічого роду, які означаюті
неістот, із збірними числівниками двоє, троє не вживаю
ться, але…
— Стривай, Льоню, один із правильних висновків т
вже зробив. Справді, «троє листів», «двоє екзаменів*
«п’ятеро олівців» сказати не іможна — збірні числівник
не вживаються з іменниками чоловічого роду, що означз
ють неживі предмети. Говори далі, Льоню.
— Але як бути з двома генералами й чотирма акад^
міками? Чим генерал і академік відрізняються від учн
і хлопця} Адже двоє учнів, четверо хлопців сказат
мржна!
— Отут якраз схований ключ, що відімкне поки що
закриті для нас двері. Так, генерал, академік не одного
рангу з учнем, хлопцем. Граматичні умови однакові, але тут
діє ще закон, так би мовити, граматичної етики.
— А що це таке?
— Терміна такого в мовознавстві немає, і я його
вжила умовно, та, по суті, закон є. Ось, наприклад, коли
пишемо листа до старшої або незнайомої людини, ми не
тільки звертаємося до неї на «Ви»^ а й пишемо це «Ви»
з великої літери. Або пригадайте: будь-яке
розпорядження можна висловити по-різному — і як наказ, і як
спонукання до дії, і як прохання. Один скаже: «їді
виконуйте!», другий додасть «будь ласка» або використає м’яку
форму спонукання: «Чи не змогли б ви зараз цього
зробити?» Різні граматичні засоби допомагають тому, хто
говорить, точніше висловити відтінки його думки,
показати ставлення до співрозмовника, відбити особливості
певної ситуації.
Та повернемося до нашого питання. Іменники
чоловічого роду, які означають живих істот, можуть вживатися
з кількісно-збірними числівниками: двоє, троє, четверо,
але такі слова, як маршал, генерал, академік, професор
з погляду літературної норми, мабуть, краще вживати
не з кількісно-збірними, а з кількісними числівниками.
Якби сказати «двоє генералів», «троє маршалів»,
«четверо академіків», вважає дехто з російських стилістів, то
числівники у формі двоє, троє, четверо вносили б у
значення всього словосполучення знижений відтінок.
Отже,—підсумувала Софія Петрівна,—зовні виходить
парадокс: двоє учнів сказати можна, а двоє генералів —
ні. Проте це просто виняток, застереження до вже
засвоєних нами закономірностей. Щодо жіночого роду — всі
приклади неправильні, з чого вам дуже легко зробити
висновок: іменники жіночого роду з числівниками двоє,
троє, четверо.»
— Не вживаються.
— Правильно, Олю.
— Дозвольте мені,— це вже Оксана.— А як же слово
дівчина? Це ж іменник жіночого роду, однак ми, не
замислюючись, кажемо: «Прибігло четверо дівчат».
Виходить, наше правило порушується.
— Ні, воно не порушується, але тут є своя
закономірність: у множині іменник першої відміни дівчина має та-
ку саму форму, як іменник четвертої відміни середнього
роду дівча, і поводить себе, як іменники четвертої
відміни (дівчата, дівчат, дівчатам…). І ту ми підійшли до
з’ясування особливостей іменників середнього роду.
Виявляється, всі вони, а також іменники двері, ножиці,
ворота, які мають лише форму множини, із збірними
числівниками вживаються.
Збірні числівники, сказала вчителька,
використовуються не в усіх стилях, а тільки в розмовній мові, у
фольклорі, в мові художніх творів.
— А ви знаєте, здається, я знайшов ще один
парадокс,— озвався Мишко.
— Цікаво, скажи нам, що ти придумав.
— А ось що. Як по-вашому,— звернувся він до гурт-
ківців,— чи однакову кількість чобіт означають вирази
два чоботи і двоє чобіт?
— Щось я не доберу. Як це? Адже і два і двоє означає
те саме — «один+один». Про що ж тут ще питати? —
дивувався хлопчик в окулярах.
— У тім-то й річ. Вирази два чоботи, два черевики
означають два однакові одиничні предмети, а двоє чобіт,
двоє черевиків — дві пари чобіт, черевиків, тобто по
чотири штуки тих і тих.
— Оце парадокс,— вигукнув Льоня.
— Молодець, Мишко, творчо мислиш,— похвалила
Софія Петрівна.— Справді, числівник двоє може
вживатися також з іменниками (будь-якого роду), що називають
парний предмет, для позначення двох пар: два черевики,
наприклад, це справді два, а двоє черевиків — дві пари,
тобто чотири. Мабуть, це єдиний випадок у математиці,
коли двоє означає не два, а чотири.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.