Чак Є. Д. Мандрівка в Країну слова

ПРИГОДА З МОНАРХАМИ

Чемпіон класу з шахів Сашко Петренко із захопленням
розповідав про свій вчорашній успіх у шкільному
турнірі. Він докладно розібрав партію, описав гострі моменти
гри, досить прозоро підкреслюючи свою проникливість
і кмітливість. Торжество переможця! Що й казати,
приємне почуття! Сашко хлопець хороший, і товариш
непоганий. Не було випадку, щоб комусь відмовив у чомусь.
Та є в нього один грішок — трохи хвальковитий. Не так
уже, щоб сильно хизувався перед однокласниками, але
часом любив показати себе. Особливо, коли йшлося про
шахи. Оскільки він людина товариська, ставилися до
нього в класі поблажливо, але при нагоді «виховували».
От і зараз.
— Слухай, а як це ти програв Володі минулого разу?
Раніше ти ж завжди перемагав його.
Сашкові це як сіль на рану,
— Не питай. Таке непорозуміння сталося… Ану,
хлопці, хто скаже, який іменник чоловічого роду в давально-
му відмінку однини нічим не відрізняється від іменника
жіночого роду?
— Ну, що ти за людина! Ми тобі про одне, а ти про
інше. До чого тут граматика? Ти краще розкажи, яке там
непорозуміння в шахах сталося.
— Отож-то й біда: все — через граматику.
Хлопці з цікавістю глянули на товариша.
— Не тягни. В чому річ?
— Ні, я хочу, щоб ви все-таки відгадали, які іменники
чоловічого і жіночого роду мають у давальному відмінку
однини однакову форму,
— Треба подумати.
— А ти й подумай.
— Такого бути не може,— пробурмотів Льоня.
— Та, кажу тобі, є таке слово,— наполягав Сашко.
— Ну, гаразд. Звичайно, ти маєш на увазі не слова
спільного родУ> такі, як сиротина, каліка, скнара,
недотепа, нерівня.
— Ну, певно* Бо такі слова просто позначають осіб
обох статей і мають усі форми однакові — в усіх
відмінках однини і множини. А те, про що я питаю,— тільки
в давальному однини.
— Так,— вів далі Льоня.— Очевидно, це буде
закінчення не першої відміни, а другої, тому що іменники
жіночого роду в давальному відмінку мають закінчення
-/ або -ї, а іменникам чоловічого роду такі закінчення не
притаманні. Отже, лишаються закінчення другої
відміни —ові, -еві} або -у, -/о, Останні два відпадають, бо не
може іменник жіночого роду закінчуватись у
давальному відмінку на -у, -ю. Лишаєтьсй -ові, -еві.
— Ти на правильному шляху, Льоню.
— Оскільки закінчення іменників жіночого роду -і, то
треба придумати такі слова, що мали б основу, яка
кінчається на -об-, -ев-> а це разом із закінченням -і дасть
закінчення чоловічого роду ові, -еві.
— Ну, скажу я тобі…
— Так от, треба придумати слова, які закінчувалися
б на -ова або -ева.
— Діброва, корова,— вставив Юрко,
«Йшли корови із діброви,
А овечки з поля»,
та вся біда в тому, що нема ж слів чоловічого роду з тим
самим коренем, що корова або діброва.
— І тому слова основа, підкова, обнова теж не
підходять…
— Ану, спробуймо згадати слова на -ева.
Хвилину-дві йшли мовчки.
— Важко знайти таке слово,— зітхнув Юрко.
Раптом Льоня кинув на землю свій портфель, ледве не
збивши з ніг якоїсь бабусі, що йшла назустріч, і
захоплено вигукнув:
— Хлопці, а я придумав! Слухайте! Вона— королева,
він — король. А в давальному відмінку однини як буде?
Кому? Чому? їй — королеві, йому — королеві. Оце збіг.
— Ну, Льоню, ти просто геній. Уявіть собі, що саме
через цей дивний збіг я й програв,
— Як?
— Сиджу я, думаю, аж упрів. Становище в мене
складне. Як піти — не маю уявлення. Раптом підходить отой
цибатий Юрко з 10-Б, Постояв хвилинку, подивився, а
потім десь дівся. Тим часом я надумав розіграти одну
комбінацію. Не зводжу очей з дошки, міркую, що і як.
Підвів голову — стоїть Юрко за спиною мого партнера,
тримаючи в руках клаптик паперу. А на ньому великими
літерами написано: «Іти королеві». Комбінація, яку я
придумав, теж мала починатися з ходу королеви, і я,
підбадьорений Юрком, почав реалізувати свій план, навіть
не додумавши гаразд його до кінця. Та тільки зробив
я перший хід, Юрко махнув безнадійно рукою і вийшов
з кімнати, Потім усе пішло шкереберть,
По дорозі додому стрів Юрка. «Так що ж ти,— каже,—
мене не послухав?» — «Якби ж то не послухав»,—
відповідаю.— «Я ж тобі підказав, щоб ти йшов королем,
а ти чогось пішов королевою».— «От тобі й маєш! Ти
Ж написав: «Іти королеві», то я й пішов ферзем».
Отак, хлопці, підвела мене граматика.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.