Чак Є. Д. Мандрівка в Країну слова

ІМЕНІ ФРАНКА

загрузка...

Щовечора перед сном батько виходив з Костею на
повітря. Хлопець дуже любив ці прогулянки, особливо
розмови, що виникали дорогою. Здебільшого починав їх Ігор
Петрович. Він якось умів поставити синові запитання,
яке змушувало думати й водночас зацікавлювало.
От і сьогодні…
— Костю, яке місто в нашій республіці названо на
честь видатного українського письменника?
— Ти маєш на увазі обласний центр?
— Так.
— Що ж тут думати? Дитяче запитання — Івано-
Франківськ.
— Правильно. А як ти його напишеш?
— Теж ніякої складності: обидві частини слова —
з великої літери, а між ними дефіс.
— І назву області — так само?
— Звичайно, Івано-Франківська область.
— А як би ти написав слово Івано-Франківськ, коли
б ішлося про школярів цього міста? Ну, наприклад, у
реченні «Торік івано-франківські школярі зібрали багато
Макулатури»?
— Таточку, видно, ти забув, що я вже не в третьому
класі, а в сьомому? Таке питаєш! Яка різниця? Івано-
Франківська область чи школярі — все одно з великої
літери і через дефіс, бо йдеться про прикметник,
утворений від власної назви — імені й прізвища.
— А ось тут, синку,— відповів йому в тон Ігор
Петрович,— ти помилився, хоч уже й не в третьому класі.
Писати треба через дефіс, але з малої літери, бо в
словосполученні івано-франківські школярі прикметник івано-
франківські утворений від географічної назви Івано-
Франківськ і вживається не як власна назва, а як
загальна. А в словосполученнях Івано-Франківська область,
Івано-Франківська міська бібліотека для дорослих,
Івано-Франківський державний педагогічний інститут слова
Івано-Франківська, Івано-Франківський слід писати з
великої літери, бо це частина, початок власної назви
області, бібліотеки, інституту. А як назвати жителя Івано-
Франківська? І як пишеться іменник, що його означає?
— Мабуть, іванофранківець, без дефіса.
— Правильно, але поясни мені, чому в
словосполученні івано-франківські школярі івано-франківські пишемо
через дефіс, а іванофранківець — разом.
— Чому саме, не знаю. Бачив недавно в газеті й
запам’ятав. Ще й подумав: чому б через дефіс не написати,
як усі похідні від цього слова…
— Якщо іменник утворений від географічних назв, що
пишуться через дефіс, і позначає представника певної
країни, місцевості, міста, то він пишеться разом — Алма-
Ата, але алмаатинець, Івано-Франківськ, але
іванофранківець.
— А от цікаво, чому акторів Українського
драматичного театру імені Франка називають франківцямщ а не
івано-франківцями?
— Звичайно, точно я не знаю, та свої міркування з
цього приводу можу тобі висловити. В офіційній назві
Київського державного академічного українського
драматичного театру ім’я Франка повністю не наводиться, а
пишеться скорочено «імені I. Франка», лише один Ініціал,
і тому навіть формальних підстав, щоб утворити іменник
іванофранківець, немає,
— *А чим пояснити, що в найменуваннях деяких
установ, названих на честь Франка, Ім’я його скорочено по-
значається не однією ініціальною літерою, а в
сполученні з приголосною — «/в.»?
— Так буває. Наприклад, Житомирський державний
педагогічний інститут імені їв. Франка.
У діловій, офіційній мові узвичаєно подавати разом
з прізвищем два ініціали — на позначення імені й по
батькові, і тут пишуть тільки дві літери. Коли ж ідеться
про діячів літератури й мистецтва, здебільшого разом
з прізвищем називають тільки ім’я, а скорочено, якщо
ініціал (перша буква імені) — голосна, додають ще
й другу приголосну: їв., Ол. (Олексій).
— А більшої кількості літер хіба не можна залишити?
Пам’ятаю, коли до нас приїжджали московські артисти,
то на афішах було зазначено, що театр названо ім’ям
Євгенія Вахтангова, але ім’я його завжди писалося
скорочено: Євг. А чому не Єв.? Чому їв. Франко, а Вахтан-
гов — Євг.?
— Правила графічного скорочення слів вимагають,
щоб слово, скорочене відкиданням кінцевої частини,
закінчувалося обов’язково на приголосну літеру. При
збігу двох різних приголосних скорочення роблять після
останнього, наприклад, слова жовтий, коричневий
скорочено записують жовт., коричн., а не «жов.», «корич.».
Очевидно, це правило стосується написання не тільки
загальних назв, а й власних імен. Саме цим молена
пояснити скорочення в записі імені Євген, Євгеній як Євг.
— А чи не відчуваєш ти в такому написанні якоїсь
рекомендації повністю прочитати вголос скорочене слово?
Мені здається, що в скороченому записі імені кількома
літерами начебто криється спонукання, натяк на те, щоб
читач промовив, назвав ім’я. Адже умовні графічні
скорочення читаються завжди повністю,
— То ти вважаєш, якщо написано сі. Франко», то слід
читати просто «Франко», а коли «їв, Франко», то «Іван
Франко»?
— Гадаю, в цьому щось є, закладене певне
побажання…
— Цікаво, а чи не може бути ще більше приголосних
У скороченому імені?
~ А чого ж? Ось, наприклад, уяви собі, що якогось
письменника звати Євграф. Це ім’я тепер вважається за-
старілим, принаймні новонародженим його не дають,
а талановитому ^ітераторові зоцо якраз підійшло б. Ад-
же ім’я грецького походження і в перекладі означає «той,
хто добре пише» (єв — «добрий», графео — «пишу»). Так
от, ім’я цього уявного майстра слова можна було б
скоротити до чотирьох літер: Євгр. Підстави: по-перше,
правило про те, що коли імаємо збіг кількох приголосних,
скорочення треба робити після останнього; по-друге, це
було б виправдане й з логічного погляду — щоб не
плутати з ім’ям Євген, скорочена форма якого складається
з трьох перших літер.
— Між іншим, оце ми говорили про франківців і вах-
танговців, так чим пояснити, що в одному слові в
закритому складі ми вживаємо суфікс -ів-, а в другому -об-?
Мені здається, що правильніше було б сказати «вахтан-
гівці»…
— Ні, така форма була б правомірною, якби йшлося
про утворення безпосередньо від грузинського імені Вах-
танг. А вахтанговець утворено від прізвища Вахтангов,
яке, в свою чергу, пішло від імені Вахтанг. Хоча корінь
тут являє собою грузинське слово, що означає власне
ім’я — Вахтанг,— завдяки суфіксові -ов- прізвище Вах-
тангов відповідає моделі російських прізвищ на -ов- (Бо-
рисов — «син Бориса», Вахтангов — «син Вахтанга»).
Такий кінцевий суфікс російських прізвищ -ов у
будь-якому складі — відкритому чи закритому — лишається
незмінним, тобто його голосний -об- в українській мові не
чергується з -к Ну от, припустимо, поїхав ти в гості до
знайомих, які живуть у Курській області, і пишеш листа
приятелеві, що часто буваєш на Борисівській вулиці, де
недавно збудований великий книжковий магазин;
гуляєш у Павлівському парку. Як правильно передати
російські назви «Борисовский», «Павловский»? Це проблема,
бо треба знати, від якого слова утворений прикметник.
Якщо від імені Борис або Павел, то треба писати Бори-
сівський, Павлівський, якщо від прізвища Борисов або
Павлов,— Борисовський, Павловський.
Тому й треба писати франківці, але вахтанговці.
— А як сказати про артистів театру імені Лесі
Українки?
— Тільки описово, а іменника на зразок слова фран-
ківець утворити не можна, бо від імені утворювати не
узвичаєно, а від Українка воно звучатиме як назва
представника нації — українець, а цього робити не
можна. Адже язвіть галузь літературознавства, яка вивчає
творчість Лесі Українки, не має назви, аналогічної до
шевченкознавства, франкознавства, пушкінознавства,
горькознавства.
— Взагалі, здається, в українській літературі від
псевдонімів письменників не утворено похідних слів — ні
іменників, ні прикметників…
— Твоя правда. Та про псевдоніми, якщо хочеш,
поговоримо іншим разом. А тепер — додому.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.