Із самого малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова – безцінний скарб народу. В ній відбито його характер, психічний склад, історію, звичаї, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу і рідної мови.
Калиновою, солов’їною назвали прекрасну українську мову поети. Це неповторна мова Шевченка і Франка, Лесі Українки і Коцюбинського, Тичини і Сосюри, Рильського і Малишка, сучасних представників красного письменства.
Українська мова – одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Ось узяти б слово лелека. Це не єдина назва птаха. Він і чорногуз, і бусол, і бусел, і бузько, і гайстер. А яка різноманітність граматичних засобів, скільки зменшено-пестливих форм: вітер – вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшені – вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько; сильний вітер – вітровій.
Окраса української мови – її милозвучність, яка створюється і чергуванням у– в, і–й на межі слів, і униканням збігу більш ніж двох приголосних: радість, але радісний; щастя – щасливий; Запоріжжя – запорізький!
У чудових народних піснях, сповнених задушевності, ліричності, на кожному кроці зустрічаємо слова з пестливими, зменшувальними суфіксами, що створює атмосферу доброзичливості, інтимності. Це передусім особові імена: Марусенька, Романочко, Іванко та інші. А скільки тепла, чистоти в словах козака, який прощається з коханою дівчиною:
Сказав: «Прощай, дівчинонько,
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Іду в чужу сторононьку».
Українську мову шанують у світі. Твори українських письменників перекладено в багатьох країнах; водночас тисячі томів світової літератури видано українською мовою.
У плідному спілкуванні з іншими мовами українська вбирає з них крилаті слова, найвлучніші вирази, вживаючи їх як власні, і ми не завжди замислюємося над тим, звідки вони потрапили до нас. Такі запозичення входять у фонд загальнолюдської культури, вони притаманні кожній розвиненій мові.
І сьогодні не втратила значення ленінська настанова – збагачувати себе «знанням культури, створеної всім розвитком людства» [1].
Мета цієї книжки – сприяти поглибленому вивченню української мови, відкрити хоча б краєчок завіси, за якою – величезні культурні багатства всієї планети.
[1] Ленін В. І. Завдання спілок молоді // Повне зібр. творів.— Т. 41. — С. 290.