Тисячу разів проходили ми повз аптеку, а сьогодні якось інакше дивилися на її вивіску, на вітрину, де добрий Айболить без перепочинку лікував хворого бегемота. Вивісок було аж три на розі «Аптека», а по боках – „Apotheke» і „Pharmacie». Що означає останній напис і якою мовою він зроблений? Неясно.
В аптеці було дуже гарно: дві великі люстри, лавочки з м’якими сидіннями, зручні стільці й крісла, оббиті штучною шкірою, кілька маленьких полірованих столиків. А найбільше враження справляли дерев’яні вмуровані в стіни шафи, на яких стояли білі, старовинної форми вази з чорними написами. У шафах – численні маленькі шухлядки, на яких щось було зазначено по-латині. Таємничі шухлядки хвилювали уяву: здавалося, за кожною табличкою криється щось дивовижне, надзвичайне.
Привітавшись, завідуюча сказала, що розповість нам про роботу провізора. Може, хтось по закінченні школи схоче вступити у фармацевтичний інститут. Робота тут дуже цікава, але відповідальна, бо найменша помилка, більша, ніж треба, доза або сплутання компонентів якихось ліків можуть зашкодити здоров’ю людини, навіть призвести до найсумніших наслідків. Ви ж, мабуть, пам’ятаєте, – сказала завідуюча, – як Антон Павлович Чехов на початку своєї лікарської практики вночі згадав, що неправильно виписав рецепт, і негайно помчав до хворого, поки рецепт ще не потрапив до аптеки. Щоб не сталося помилки, той, хто приймає замовлення на ліки, хто їх готує і хто видає, ретельно перевіряє і назву, і дозу, і прізвище хворого. Та про рецепт пізніше, а зараз почнемо з вулиці, тобто з вивіски.
Що означає назва «Аптека», навіщо вона, коли можна було б написати просто «Ліки», та й усе? Адже на вивісках у магазинах так і написано: «Хліб», «Молоко», «Одяг», «Взуття».
Справді, на вивісці в аптеці мало б бути слово «Ліки», воно там і є, тільки не по-нашому. Чимало назв народи світу запозичили з колись розвинених мов – давньогрецької та латинської. Ми так звикли до цих назв, що не завжди замислюємося над походженням таких, наприклад, слів, як школа, інститут, університет, консерваторія, поліклініка, театр… Серед запозичених багато слів, що стали міжнародними термінами. В кожній мові вони вживаються у трохи зміненому вигляді – залежно від її граматичних особливостей і законів вимови. Слово аптека довго мандрувало, поки прийшло до нас: у XVI столітті російська й українська мови запозичили його з польської, куди воно потрапило через німецьку з латинської. Та, правду кажучи, й сама латинська мова взяла його з грецької. Там слово apotheke означало «склад», «комора». Така назва – аптека – й усталилася в нас.
– Але де ж тут ліки? Адже аптека походить від слова, що означало комору, – скажете ви.
– Над нашим приміщенням є ще одна назва – „Pharmacie». Корінь цього слова в грецькій мові мав значення «ліки». У нас воно, так би мовити, в «чистому вигляді» не вживається, але утворені від його кореня слова зустрічаються. Це, наприклад, фармакологія – назва науки, що вивчає вплив ліків на організм, фармацевт – працівник, який готує ліки, та інші.
Звичайно, нам досить було б однієї назви, та уявіть собі, що ліки хоче купити іноземний турист, яких дуже багато буває щороку в нашій країні. Як він знайде аптеку? Отут і стане в пригоді назва, написана латинською мовою. Це давня міжнародна традиція.
Ідемо далі. Працівника аптеки можна назвати і аптекарем, і рецептарем, і фармацевтом. А фармацевт найвищої кваліфікації називається провізор, латинською мовою – «передбачливий».
Рецептар виконує розпорядження лікаря, викладені в спеціальній записці, що зветься рецептом. По-латині це слово означає «прийняте, взяте». Даючи призначення, лікар каже: «Візьми!», латинською мовою – „Recipe!» (реципе); скорочено він це записує двома літерами – „Rp». Це вказівка фармацевтові, які речовини, в якій саме кількості треба взяти, як їх приготувати – в таблетках, порошках, облатках, а далі йде інструктаж для хворого. Звичайно, вже не латинською мовою, бо ж мало хто її знає. Адже латинь – мова мертва, нею тисячоліття тому писали свої чудові твори римські поети; згодом, у середньовіччі, вона була мовою науки, тепер у нас її вивчають філологи в університетах, щоб читати в оригіналі стародавніх авторів. Та ще, крім філологів, юристи й медики, бо їм доводиться мати справу з багатьма латинськими виразами й термінами
Порошки, таблетки ви знаєте добре. А от що таке мікстура? Латинською мовою мікстура означає «суміш», це рідина, суміш певних речовин з водою. За нею закріпилася тільки латинська назва. А настойка зветься тинктура, та в побуті це слово вживається дуже рідко – здебільшого просто кажуть «настойка чогось там на воді» або «настойка на спирті». Мазь по-латині буде «унгвентум», але так її називають лише медики.
Отже, в нашій мові більшість медичних термінів запозичена з латинської мови, але чимало слів потрапило до нас і з інших мов. Ось, наприклад, треба зробити укол. Беремо в руки ампулу – це невеличка скляна посудина з запаяною вузькою шийкою По-латинському ампула – «пляшечка». Відрізуємо й відламуємо частину шийки пляшечки, потім пінцетом беремо прокип’ячену голку. Пінцет – це вже назва французька, запозичена ще XVIII століття, зменшена форма від слова pince – «щипці». Вставляємо голку в шприц, щоб набрати в нього ліки. Німецький іменник шприц утворений від дієслова spritzen – «бризкати». Беремо ватку… Але й вона іншомовного походження. Років двісті тому слово вата з’явилося в нас на основі німецького, що виникло внаслідок переоформлення французького слова, яке означало «гуска». Очевидно, ланцюжок був такий: спочатку «гусячий пух», потім «пух, як у гуски» і, нарешті, – «пухнастий матеріал з бавовни». Лишилося, перш ніж зробити укол, протерти шкіру на руці спиртом, який є явним запозиченням… Кінця цьому немає.
Міжнародний характер медичної термінології допомагає спілкуванню лікарів світу в боротьбі за гуманну, благородну справу – здоров’я людини.
На прощання завідуюча аптекою пригостила екскурсантів смачними таблетками – вітаміном С.