Хто з дитинства не знає чудового ліричного вірша Михайла Юрійовича Лєрмонтова «На півночі дикій…»? У ньому з великою художньою силою в образі сосни передано почуття самотньої людини. Сумно, холодно. Кругом сувора, непривітна природа. Гола вершина і сніг, сніг… Вітер погойдує віти сосни, її хилить у сон.
У Київському музеї російського мистецтва зберігається оригінал картини Івана Івановича Шишкіна «На півночі дикій…» Назва твору – перший рядок вірша Лєрмонтова. Враження посилюється тим, що сосна зображена в нічний часа тьмяне світло невидимого місяця і контраст із білим снігом вихоплюють її із темряви ночі. У Лєрмонтова сосну заколискує ритмічне погойдування, очевидно, внаслідок подуву вітру («дремлет, качаясь»), а у живописця сонливість її навіяна нічним пейзажем.
І ось, розповідає поет, сосна бачить сон: на далекому півдні, де світить яскраве сонце, самотня й сумна росте прекрасна пальма. Людина мріє про далекого друга, який живе на протилежному кінці світу і так само страждає в самотності.
У поезії Лєрмонтова під заголовком зазначено «З Гейне», але фактично вірш великого російського поета являє собою самостійний твір.
Що віддалило його від оригіналу?
Підрядковий переклад вірша Генріха Гейне звучить так:
Сосна стоїть самотньо
на півночі на голій вершині.
Її хилить у сон; білим покровом
укутують її крига і сніг.
Вона мріє про пальму,
яка далеко у східній країні
самотньо й мовчазно сумує
на розпеченій стрімкій скелі.
На перший погляд, розбіжностей з текстом вірша Лєрмонтова немає. Та насправді відмінність є. Річ у тім, що німецькою мовою сосна – Fichtenbaum – іменник чоловічого роду. Ця обставина визначає зміст твору: протиставлення чоловічого роду слова Fichtenbaum жіночому роду Palme створює образ нерозділеного чоловічого кохання до недосяжної, далекої жінки.
Отже, у Гейне – страждання самотнього чоловіка, який мріє про улюблену жінку; у Лєрмонтова – самотність людини взагалі. Любовний аспект зник, і винуватцем цього виявився рід іменника.
А як звучать ці твори класиків світової літератури українською мовою?
Микола Упеник досить точно відтворив лермонтовський оригінал:
На півночі дикій стоїть в самотині
На голій вершині сосна,
І тихо дрімає, і снігом сипучим,
Як ризою вкрита вона.
І мариться їй, що в далекій пустині,
Де сонце встає золоте,
Одна і сумна на камінні горючім,
Красуючись, пальма росте.
Вірш Генріха Гейне у перекладі Леоніда Первомайського зберіг задум німецького поета показати самотність чоловіка, його сум за жінкою, яка могла б розділити його кохання:
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою, й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем скалі.
Як бачимо, український поет відтворив точно думку Гейне завдяки одному слову – сумує не сосна, а кедр (назва, виражена іменником чоловічого роду) Такою буває сила граматики.