Чак Є. Д. Барви нашого слова

ЛІТЕРАТУРНІ РОЗДУМИ. ШЕВЧЕНКОВІ АВТОГРАФИ

загрузка...

П’ятикласники збирали макулатуру. Вони підійшли до маленького двоповерхового будиночка, дуже старого й обшарпаного, який своїм жалюгідним виглядом псував усю картину вулиці. На другому поверсі ніхто вже не жив, а на першому біля вікна стояла якась бабуся. До неї і звернулися учні.

Привітавшись, вони спитали, чи нема у неї макулатури. Бабуся пояснила, що будинок зноситимуть, більшість мешканців уже переїхала на нове місце, а вона чекає сина, який має її перевезти.

– У мене старих книжок немає, – сказала бабуся, – але я вам пораджу: підіть на горище, там багато того, що вам треба. Сусіди, виїжджаючи, не хотіли брати з собою всякий мотлох і позносили все нагору.

Горище було захаращене уламками якихось меблів, але учні досить швидко знайшли стоси газет, книжки без обкладинок та цілий рулон пожовклих шпалер. І раптом у цій же купі вони побачили гарно оздоблений альбом. Підійшовши ближче до віконця, почали гортати сторінки. Старанно переписані вірші а один аркушик лежав окремо – жовтий, по краях уже поїдений часом. У деяких місцях чорнило трохи стерлося, та взагалі розібрати можна було.

На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.

– Хлопці, та це ж вірш Шевченка! Я ж за нього п’ятірку одержав, на уроці читав напам’ять! Як же він сюди потрапив?

– Слухайте, а може, це рукопис самого Тараса Григоровича? Подивіться, який старий папірець.

– Якщо так, то це дуже цінний документ, і як же він міг потрапити до макулатури?

загрузка...

– Нічого дивного: його власник міг давно померти, а родичі не знали, що воно в альбомі, та й винесли на горище.

– Я думаю, найкраще спитати в Надії Павлівни.

Хлопчики принесли до школи макулатуру, зайшли до кабінету української мови й літератури і показали вчительці рукопис.

Надія Павлівна сказала, що це, звичайно, не автограф Шевченка.

– Автографом, діти, зветься текст, написаний автором власною рукою, а це не почерк Тараса Григоровича, і написання деяких слів не таке, як було за його часів.

– Як ви знаєте, що це не рука поета? Хіба відомо, який у нього був почерк?

– Уявіть собі, що відомо. Зараз я вам дещо покажу.

– Учителька дістала з книжкової шафи томик, на якому було написано: «Т. Шевченко. Більша книжка». Діти не вірили своїм очам: на гарному блакитному папері рівненькі рядки – твори великого поета, написані його рукою.

Надія Павлівна пояснила, що це так зване факсимільне видання автографів поета. Факсиміле – відтворення оригіналу фотоспособом або печаткою. Слово походить від французького fac-simile – з латинського fac simile, тобто буквально – «зроби подібне».

– «Більша книжка» видана в Києві 1964 року – до 150-річчя з дня народження Тараса Григоровича. А історія її виникнення така. Ви знаєте, що цар віддав поета в солдати, заборонивши йому писати й малювати. Але, незважаючи на це, Шевченко потайки писав вірші та малював. Те, що йому вдалося написати протягом перших трьох років, він переписував у так звані «захалявні» зошити. Ми з вами про це говорили, коли вивчали біографію Тараса Григоровича.

В Оренбурзі перед арештом йому пощастило передати «захалявні» зошити друзям, які згодом переплели їх. Так виникла «Мала книжка». Повертаючись із заслання, Шевченко з серпня 1858 року змушений був майже вісім місяців чекати в Нижньому Новгороді дозволу на в’їзд до Петербурга. В цей час він одержав з Оренбурга свої «захалявні» зошити і відредагував вміщені там твори, переписав їх в альбом. З нього й зробили в наш час фотокопію. Це і є «Більша книжка».

– Надіє Павлівно, а є тут наш вірш? Давайте порівняємо почерк.

– Давайте.

– Ні, почерк зовсім інший. Просто хтось давно переписав цей твір.

– А ви зверніть увагу на те, як написані слова. У творах Шевченка вже виразно відбиті фонетичні й морфологічні риси, що становлять норми сучасної української мови. Проте бачимо тут дещо таке, що в дальшому розвитку літературної мови не утвердилося як її норма.

Великий поет вийшов з народу, жив серед народу і чудово знав народну мову. Він писав так, як чув, як слово звучало в розмові. І в сучасному українському правописі основний принцип фонетичний, тобто пишемо так, як чуємо: вода, корова. А це буває не в усіх мовах. Наприклад, в англійській вимова і написання здебільшого не збігаються. Недаремно є такий жарт: «В англійській мові написано «Манчестер», а читається «Ліверпул». Це, звичайно, гумористичне перебільшення, але тенденцію передано правильно.

У російській мові ті ж самі слова вода і корова звучать як «вада» і «карова» (о в складі перед наголошеним голосним вимовляється як а).Тут на письмі діє вже морфологічний принцип правопису: якщо корінь вод-, коров-,то не зважай на те, що ти там чуєш, пиши, як вимагає граматика.

У сучасній українській мові має місце і морфологічний принцип правопису. Ось, наприклад, у творах Шевченка зустрічаємо слово сміється або бачиться. У поета в рукописі вони записані, як звучать: «смієця», «бачиця», сучасний же правопис вимагає їх написання не за фонетичним, а за морфологічним принципом – сміється, бачиться.

Непослідовно вживаються літери и, і. Часто замість и пишеться ы. Це видно вже з першого рядка вірша. Ось гляньте, як у рукописі:

На панщини пшеныцю жала…

Адже, якщо пшениця, то мало б бути й на панщыни, а за нашими сучасними нормами – на панщині. Трапляються написання радість і радость, кривавий і кровавий, Фастов, Борисполь, люди і люде. Ніколи не побачите в рукописах прийменника від – тільки од; поряд з формами піду, піймали, що збігаються з усталеними в сучасній літературній мові, зустрічаються і такі форми, як зогнув, дождуся, возьміть. Рідше, ніж у літературній мові, виступають слова з приставними приголосними в і г (огонь, овця, улиця; оріхи, острий). Багато цікавих особливостей і в синтаксисі поетових творів, і в лексиці.

За часів Тараса Шевченка правопису української мови не було – кожен писав по-своєму. Поет багато взяв з живої народної мови, попередніх культурних надбань. Своїми творами він значно посунув уперед розвиток літературної мови, яка в наш час відзначається багатством, красою, чіткістю граматичних норм.

– А щодо вашої знахідки, то це, очевидно, багато років тому хтось списав з «Кобзаря», щоб вивчити вірш напам’ять. Тепер такої потреби немає: у нас твори Шевченка видано десятками мільйонів примірників, «Кобзар» є в кожній сім’ї.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.