Чак Є. Д. Барви нашого слова

«НА ПАНЩИНІ ПШЕНИЦЮ ЖАЛА…»

загрузка...

Члени студії художнього читання при районному Будинку піонерів завжди з інтересом чекали заняття. Можливо, це було пов’язано з керівником – людиною артистичною, м’якої вдачі, колишнього актора і режисера міського драматичного театру. Говорячи, Іван Петрович випромінював стільки енергії, непідробного почуття, що слухачі мимоволі переймалися його; настроєм, закоханістю в поезію.

Керівник студії завжди казав, що добре прочитати твір можна лише тоді, коли розберешся в усіх відтінках змісту. Звичайно починали з коментування тексту.

От і сьогодні, розглядаючи вірш Тараса Григоровича Шевченка «Сон» – «На панщині пшеницю жала…», – Іван Петрович привернув увагу студійців до слів «На вольній, бачиться»:

І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться…

Що тут означає «на вольній»?

Багато хто вважав, що поет хотів цим передати соціальний стан Івана – він більше не кріпак, і бачиться матері уві сні вільним. А чому саме така форма – «на вольній»? Очевидно, тому, що вольна асоціюється з іменником відпускна, що означає документ про звільнення від кріпацької залежності.

Інші не погоджувалися: вони вважали, що «на вольній» не можна відривати від останнього слова попереднього рядка: «жонатий на вольній», тобто одружений з вільною, не кріпачкою. А тому після слова жонатий, хоч це й кінець рядка, ніякої паузи робити не треба.

загрузка...

Ті, що вбачали у словах «на вольній» думку про свободу Івана, наполягали на своєму: «а жонатий» перебуває у смисловому зв’язку з іншим сполученням слів – «не одинокий» (не самотній, а одружений).

Тоді, хвилюються опоненти, після слова «жонатий» мала б стояти кома, а її немає. Отже, поет і хотів сказати «жонатий на вольній», не на кріпачці.

Та в них, в опонентів, є ще вагоміший аргумент на користь своєї гіпотези, і навіть не один.

По-перше, – продовження речення:

бо й сам
Уже не панський, а на волі…

Якби Шевченко вжив «на вольній» у значенні «вільний», то для чого було б в наступному рядку говорити, що Іван «уже не панський, а на волі»? Це було б нелогічно. А як бути із сполучником бо?Він виражає причинову залежність, і що ж виходить? «Іван бачиться матері на вольній, тобто розкріпаченим, бо вже не панський, а на волі»? Нісенітниця, замкнене коло. А якщо розуміти «на вольній» у поєднанні з «жонатий», то вийде: «він оженився на вільній, тому що сам уже на волі, тобто вільний». І все стає на свої місця. Адже було таке положення: якщо чоловік кріпак, то й дружина, хоч і була вільна, стає закріпаченою. Пам’ятаєте «Козачку» Марка Вовчка?

Є ще одне слово, яке підтверджує правильність цих міркувань, – сам. Він узяв собі за дружину вільну дівчину, бо й сам уже вільний. Слово сам – свідчення того, що в попередньому рядку йдеться про вільну жінку. І сполучник бо тут на місці: взяв вільну, бо сам вільний.

Іванові Петровичу сподобалося, що його вихованці так жваво обговорювали цю деталь. Звичайно, він підтвердив: «на вольній» стосується соціального стану Іванової дружини, і тому після слова жонатий паузи робити не треба.

– Чому ж багато людей, – спитав один із тих, хто помилявся, – сприймає це місце не так, як воно задумане автором.

– Насамперед сприймаєш те, що лежить на поверхні. Адже якби не було продовження речення «бо й сам…», ми мали б повне право відносити «на вольній» до сина, а не до його дружини.

А головне, ми звикли, що найчастіше синтаксична і ритмічна паузи у віршах збігаються. Наприклад, у цьому ж творі:

Воно сповитеє кричало
У холодочку під снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила…

Але в цьому ж творі є ряд прикладів, коли пауза ритмічне не збігається із синтаксичною:

……… не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.

«Не спочивать пішла в снопи», «пошкандибала… годувать» і наш приклад – «жонатий на вольній». Кінець фрази або її логічної частини не збігається з кінцем рядка вірша. Це спеціальний, дуже поширений у Шевченка прийом, що зветься перенос, або анжамбеман, французькою мовою буквально – «перескок».

Саме використання цього прийому і створило враження самостійності сполучення слів «на вольній», його незалежності від «жонатий».

Студійці ще довго говорили про цей вірш Шевченка, а Іван Петрович нагадав про різночитання в ряді видань. Йому не подобалося, що в деяких з них рядок «Не одинокий, а жонатий» звучить як «Уже засватаний, жонатий». Тут безперечна надлишковість інформації: сватання – попередній, підготовчий етап до одруження. Для чого ж його згадувати, коли вже відбулося одруження? У факсимільному виданні – в «Більшій книжці» – рукою Шевченка написано «Не одинокий, а жонатий».

Не сподобалося Іванові Петровичу і редагування рядка «Свою-таки пшеницю жнуть» (так у рукописному оригіналі). В деяких виданнях – «Удвох собі пшеницю жнуть». У такому разі робиться наголос на дружності сім’ї, яка й працює разом, а в поета-революціонера наголос соціальний – не панську, а свою пшеницю жнуть, вільні трударі працюють на своїй землі.

На закінчення Іван Петрович сам прочитав цього вірша.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.