ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ У двох книгах КНИГА ДРУГА. ЧАСТИНА ДРУГА (1960—1990-ті роки) За редакцією В. Г. Дончика

Віктор Близнець (1933—1981)

Віктор Близнець народився в селі Володимирівці на Юро-
воградщині 10 квітня 1933 р. У 1957 р. закінчив факультет
журналістики Київського університету, працював у газеті
«Комсомольское знамя», в апараті ЦК ЛКСМУ, в редак­
ціях журналів «Піонерія» та «Малятко», заступником голов­
ного редактора видавництва «Молодь». Публікуватися по­
чав 1959 р., а перша книжка оповідань для дітей «Ойойкове
гніздо» вийшла 1963 р. Більшість написаних книжок — для
дітей. Переказав з давньоруської мови для юного читача
«Повість минулих літ» (1980). Прекрасно оформлений
Г. Якутовичем том був відзначений на міжнародній книж­
ковій виставці. У видавництві «Веселка» готувався до дру­
ку двотомник «Вибраного». 2 квітня 1981 р., за тиждень до
48-ліття, В. Близнець несподівано для багатьох, що його
близько знали, вчинив самогубство. Причин називалося чи­
мало, але жодна з них не була вичерпною.
Навіть у творах, на яких не стоїть гриф «для дітей», кра­
щими є ті, де йдеться про дітей і дитинство. В. Близнець був
дитячим письменником за природою свого таланту: він умів
розглядати проблему «від початку», звертатися до найпер­
шого значення слова й метафори, відкривати нове в давно
знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії наро­
ду в таких творах, як «Паруси над степом» (1965), «Древля­
ни» (1968), «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980).
1968-й рік, коли вийшли друком «Древляни», — це час
перелому в бік догматизму й стагнації у всіх сферах життя,
розгортання масштабної боротьби проти національної інте­
лігенції, проти всіх виявів національної свідомості народу.
Сама назва твору свідчила про спробу автора протистояти
цій політиці. Жанр книжки визначити непросто: примхливе
поєднання хронологічно не завжди послідовних, часто не
об’єднаних спільним героєм, різноманітних жанрово й інто­
наційно фрагментів (тут і етнографічне есе, і реалістичне
оповідання, і романтична новела тощо) змушує шукати ана­
логи форми в інших видах мистецтва, насамперед у музиці.
Очевидно, найближчим означенням була б «сюїта». Персо­
нажі твору, в якому чимало автобіографічного,— предки
оповідача, кілька поколінь поліщуків; серед них вирізня-
396
ється постать головного героя — Сашка, що міг би бути
(чи й є?) батьком автора-оповідача. Він один письменний
з-поміж братів проходить складний шлях від бідного найми-
та-лісоруба до ротного командира червоної армії. Освіта й
гострий розум час від часу дають йому можливість перейти
з «табору» в «табір», тобто нібито зрадити справу бідних, до
яких і сам раніше належав. Але щоразу герой лишається з
трудовим народом. «Шістдесятницька» позиція Близнеця
тут розкрилася якнайповніше.
Просвітленість ідеї, тонкий психологізм новел, де діють
діти, авантюрність, пригодництво в новелах про громадянсь­
ку війну, романтична цнотливість оповідей про кохання —
все це розмиває межі адресата; твір міг бути рівною мірою
цікавим і доступним також і дитячій аудиторії.
А вже наступна книжка В. Близнеця — повість «Звук па­
вутинки» (1970) змусила критику говорити про автора як
про одного з найяскравіших дитячих письменників України.
Герой повісті Льонька — істота високої духовної орга­
нізації. Навколишній світ хлопчика населений незвичайними
звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка,
який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дру­
жить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив
сусід Глипа. Дружить він і з прекрасною дівчиною (феєю?)
Ніною, з котрою часто приятелюють діти, але забувають, ко­
ли дорослішають. Розкриваючи язичницьке світобачення ди­
тини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій
існує Льонька.
Не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ і
Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам, як він
просить себе називати (в імені — також спроба вийти на
первісне, на джерело). Смерть Адама — його вбиває проме­
нева хвороба, як наслідок (чи кара) за досліди й створення
«атомного сонця» (автор міфологізує навіть причину смерті,
до того ж тут відчутний перегук з біблійними плодами дере­
ва знання) —для Льоньки не лише страшна трагедія, а й
урок спокути, прозріння, самозречення.
Має хлопчик і запеклого ворога — сусіда Глипу, при­
мітивного прагматика, байдужого обивателя. Коли нога ко­
ня Бакуна, наприклад, застрягла в камінні на дні броду,
Глипа швидко знаходить вихід зі скрути: «Треба п-пилу,—
сказав Глипа.— Відпиляємо ногу і баста. А що, все одно не
вирвем. Заклинило…»
Цікаво, що конфлікт між Глипою та Льонькою автор не
переводить у площину реального зіткнення. Сили героїв
не просто різні — вони різновимірні: у світі Глипи можли­
вості Льоньки надто малі, а туди, де він справді дужий,
397 сусідові взагалі зась. І таким чином саме сусідство персо­
нажів набуває метафоричного, міфологічного змісту.
Наступ сірої більшості, Глип, у всіх сферах суспільного
життя викликав опір інтелігенції, «зараженої» шістдесят­
ництвом. В. Близнець за своєю морально-психологічною кон­
ституцією не був бійцем, він не вступав у відкритий поєдинок
із системою. Але в повісті «Звук павутинки» піддав беззасте­
режному осуду моральну позицію, що стверджувалася в
суспільстві, перевіривши її найвірнішим «лакмусовим папір­
цем»,— дитинством — і довівши їхню цілковиту не­
сумісність.
У написаній невдовзі повісті «Мовчун» (1972) автор
пішов зовсім іншим шляхом, хоч і в ній відчувався полеміч­
ний потенціал, світоглядне протистояння системі. Це твір су­
то реалістичний. Дія відбувається в роки війни. Головний ге­
рой — підліток Сашко, батько якого на фронті, а сам він із
матір’ю — на окупованій території. Здавалося б, герой типо­
вий для нашої дитячої літератури 40—80-х років, але на
цьому типовість його вичерпується. Бо ніяких подвигів Саш­
ко не здійснює. Більше того, коли в їхній хаті отаборюється
німецький зв’язківець, хлопець навіть проймається якимось
співчуттям до нього: забутий відступаючими однополчанами,
фашист розгублений, наляканий. Ворог у хлопця інший.
Сашкова мати зраджує батька з гультіпакою Гринею, і син
відчуває докори сумління, щось на зразок співучасті, влас­
ної вини. Його опір мовчазний (згадаймо назву повісті) —
він іде з дому, оселяється в скирті соломи в степу й живе там
кілька днів, аж доки мати не знаходить його й не приводить
додому. А коли на одну добу з’являється батько, Сашкові
доводиться вирішувати зовсім недитячу проблему: чи пере­
кладати цей тягар на батькові плечі, а чи й далі нести його
самотужки… У кожній конфліктній ситуації Сашко робить
правильний вибір, обирає найважчий шлях, і проводирем
йому щоразу — людська гідність.
Образом мовчуна Сашка В. Близнець започаткував в
українській літературі традицію, що продовжилася хоч і в
небагатьох, але надзвичайно вартісних творах, де діють ма­
ленькі герої, які завчасно дорослішають через воєнне лихо­
ліття. Втрачаючи, по суті, дитинство, вони зберігають найдо­
рожчу якість душі — гідність.
Письменник прагнув говорити про те, що в суспільній
свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий
підхід — свідчить хоча б зізнання автора з приводу повісті
«Женя і Синько» (1974): «…Я намагався злити два стру­
мені, дві течії, які існують у нашій дитячій літературі. Пер­
ша — це суто побутова повість про життя дитини, скажімо,
398
у сім’ї, на вулиці, у школі, а друга — фантастична, казкова
повість для дітей. Ці дві течії розвиваються якось автоном­
но, і мені хотілося спробувати їх трошки об’єднати, синтезу­
вати. Гадаю, що це перспективна річ — звернення до народ­
нопісенної творчості, до фольклору, до казки» ‘.
Звичайна київська п’ятикласниця Женя знаходить у
підвалі будинку маленького кумедного чортика Синька і за­
бирає його, хворого, додому. Дружба ця ніяких переваг
Жені не дає — Синько нічого такого казкового не вміє, на­
впаки, про нього самого треба дбати. Натомість дівчинка
одержує те, що не піддається ніякому обліку, але є, мабуть,
найціннішим: зерна народної моралі й мудрості. «Я, щоб ти
знала,— зізнається Жені Синько,— …живу на землі вічно.
Тобто народився я недавнечко, п’ять років тому, але жив
раніше в батькові, а разом з батьком у дідові, а разом з
дідом у прадідові… І часто буває так: я не знаю, де кінчаю­
ться мої діди і де починаюсь уже я… Дивись, це найсекрет-
ніший секрет!…»
Так осягається найвища мудрість буття — усвідомлення
себе проміжною ланкою в безконечному ланцюгу поколінь.
Символом невмирущої народної душі виступає в повісті
бугало — незгасний вогник, маленька жаринка, яку «кожен
порядний Синько» береже щонайпильніше. «Ось цю жарин­
ку дід передає батькові, батько синові, а син онукові. Ми
ховаємо своє бугало в лісі, в старих корчах, у найпотаємні-
шому місці. Бо в тій жарині (тільки ж гляди — це секрет!)
…вся наша сила, наша душа і хитрість».
Контекстуально повість надзвичайно насичена. Батько
бере Женю до себе на роботу. Він ремонтує, реставрує бу­
динок історичного музею столиці України. В люльці вони
піднімаються під самий дах, і звідти Женя бачить Київ, слу­
хає батькові розповіді про історію Подолу, інших районів
міста, про хутори, що тулилися в ярах під Замковою горою.
Ці яри, каже він, такі плутані й потаємні, що деякі з хуто­
рів (майже в центрі Києва!) фашисти, окупувавши всю Ук­
раїну, не знайшли, просто не здогадалися про їхнє існуван­
ня. Чи не в цих потаємних ярах і наше бугало, яке треба
берегти й приховувати від загарбників?
Відірваність читача від землі, від етноморалі, джерел
народної духовності була постійним болем письменника.
Звідси те фантасмагоричне місто, що зводять у мріях Женя
й Синько. Основний архітектурний принцип — суміщення
Києва з рідним селом, звідки походять Женині батьки і де
в них «через кожну хату» родичі. Жені хочеться, щоб у тому
1
Близнець В. Чисті плеса творчості // Літ. Україна. 1980. 18 листоп.
399 місті було більше сосон, дубів і беріз, щоб замість вулиць бу­
ли просіки, щоб до школи ходити повз ставок. А Синько до­
дає: «Люди у нас ходитимуть на роботу лісовими стежками,
машини мчатимуть сосновими просіками, а регулювальників
ми посадимо знаєш куди? У дупла величезних дубів! О!
І хай звідти вони регулюють рух автобусів, диких козуль,
школярів, білок і лісових трамваїв». Земля і народ, при­
рода і мораль — ці категорії у Близнеця завжди стоять в
одному нерозривному ряду — і в «Звукові павутинки», і в
«Жені й Синькові», і особливо яскраво — в казковій повісті
«Земля Світлячків» (1979).
її населяють стовуси й тривуси — маленькі кумедні чо­
ловічки, подібні до троллів, гномів, гоблінів та ельфів із ка­
зок західноєвропейського фольклору. В. Близнець і сам
зізнавався в «закордонному» походженні своїх героїв, зга­
дуючи попередників: «Хоббіт» англійського письменника
Р. Толкіна, «Маленький водяний» німця О. Пройслера,
«Французькі народні казки» ‘. Але стовусів і тривусів не
можна вважати лише калькою з інших літератур. Близнець
наділяє їх переконливими рисами українського національно­
го характеру: вони добрі й гостинні, легковірні й легков’ажні,
лукаві й щиросерді… І ще одне: мешканці «Землі
Світлячків» невіддільні од своєї щедрої землі, яка дає
кожному можливість займатися улюбленою справою і мати
свою хату скраю. Річка, озера, луги й ліси,— це запорука як
їхнього існування, так і специфіки характерів.
Коли з’являється страшна армія печерників, їхній
безжалісний вождь Магава пропонує стовусам і тривусам
порятунок: життя і волю в обмін на луки й ліси, ріки й гори.
Вагань у героїв казки не виникає. Змушені вести війну, вони
виявляють інші, подекуди несподівані риси вдачі: відвагу,
винахідливість, готовність до самопожертви, хитрість і непе­
реможну впертість.
Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком
«хеппі енду». Існувало неписане правило, за яким вважало­
ся, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої пси­
хіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх тво­
рах. Помирає Адам («Звук павутинки»), віддає життя в бою
з печерниками маленький Чублик («Земля Світлячків»), ги­
не на фронті старшина Бойчук — Сашків батько
(«Мовчун»)… Письменник наполегливо розвивав трагічний
конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи
цим на необхідності говорити з юним читачем про найваж-
1
Близнець В. Казка в нашому житті // Література. Діти. Час. 1982.
К-, 1982. С. 150.
401
ливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і нена­
висть — без присідання й без сентиментального рюмсання.
Уникає автор і похмурого песимізму. ПІСЛІ смерті Адама
Льонька одержує посилку від нього; Павлик, смерть якого,
здається, не викликала ніяких сумнівів, вияв; яється живим
(«Птиця помсти Сімург»), фронтові друзі Іюйчука після
його загибелі опікуються долею Сашка, у фіналі казки
«Земля Світлячків» з’являється «малий, але д /же статечний
тривусик років семи-восьми.., він як дві краплі води був схо­
жий на Чублика». Так знаходить художнє вмотивування
трагічний фінал: герой жертвує собою заради життя, заради
прийдешнього, і життя триває навіть після смерті — він усе
одно присутній у майбутньому.
Значення творчості В. Близнеця для української дитячої
літератури недооцінене. «Доросла» критика не завжди
сприймає дитячу літературу всерйоз. Твори для дітей оціню­
ються здебільшого поверхово, на тематично-проблемному
рівні. І все ж В. Близнець практично не мав проблем з ви­
данням своїх творів (наскільки це було взагалі можливо),
хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісні ва­
ріанти. Він не міг сам не бачити свого таланту, однак за та­
кої кількості видань страждав од невизнання.
Можливо, цим пояснюється його звернення до творів для
дорослих — поява суто соцреалізмівських повістей
«Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980). А може,
сумлінним виконанням соціальних замовлень він прагнув за­
робити право на правду в наступній книжці для дітей? А це
також роз’ятрювало його надзвичайно вразливу душу,
розхитувало нервову систему. Країна все глибше вгрузала
в сонну трясовину. Навесні 1981 р. ситуація, очевидно, зда­
лася В. Близнецеві такою ж безнадійною, як за рік до то­
го — Гри гору Тютюннику…
В українській дитячій літературі 60—70-х років творчість
Віктора Близнеця посідає особливе місце. В часи, “коли
процвітало прямолінійне моралізаторство, дидактизм, спро­
щення форм і примітивізація змісту, занедбання справжньої
української мови й заколисування національної свідомості,
він намагався стверджувати загальнолюдські моральні
цінності, говорити з дітьми про найважливіше в житті, буди­
ти гордість за свій народ. Його сюжетно-композиційні пошу­
ки, новаторство в освоєнні й вирішенні глибоких морально-
психологічних конфліктів, у тому числі й трагічних,— усе це
збагатило літературу для юного читача, забезпечило можли­
вості для її дальшого розвитку..

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.